Пожежна безпека

ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ШВИДКІСТЬ ГОРІННЯ СПОЛУК, ІЗ ЯКИХ УТВОРЮЮТЬСЯ ВОГНЕГАСНІ АЕРОЗОЛІ

V. M. Balanyuk — 2024-12-30

У статті розглядається актуальне питання впливу різних чинників на швидкість горіння вогнегасних аерозолеутворювальних сполук (АУС). Аерозольні засоби пожежогасіння набувають усе більшої популярності завдяки своїй ефективності, низьким вогнегасним концентраціям та екологічній безпеці. Однак для їх ефективного застосування необхідно розуміти й контролювати фактори, що впливають на швидкість горіння АУС та утворення вогнегасного аерозолю. Виявлення й аналіз чинників, що впливають на швидкість горіння АУС, з метою оптимізації їх складу й підвищення ефективності гасіння пожеж. У роботі використано метод наукового аналізу та синтезу, а також експериментальний метод дослідження. Визначено основні чинники, що впливають на швидкість горіння АУС, хімічний склад і співвідношення компонентів АУС (паливо, окисник, каталізатори, добавки), геометричні параметри заряду АУС (наявність каналів, отворів), фізичні властивості компонентів (температура плавлення, молекулярна маса), наявність внутрішньо зв’язаного оксигену в молекулярній будові палива. Установлено, що для збільшення швидкості горіння АУС необхідно використовувати термічно нестійкі горючі речовини (каучуки, ідитол, сахарозу, епоксидну смолу), оптимальне співвідношення окисників (нітрат калію, хлорат калію, перхлорат калію) і каталітичні добавки. Показано, що забезпечення максимальної площі горіння АУС і використання складної геометричної конструкції заряду сприяють збільшенню швидкості утворення вогнегасного аерозолю. Швидкість горіння АУС є ключовим фактором, що визначає ефективність гасіння пожеж. Для досягнення високої швидкості горіння необхідно оптимізувати склад АУС, ураховуючи хімічні й фізичні властивості компонентів, а також геометричні параметри заряду. Подальші дослідження повинні бути спрямовані на детальне вивчення впливу кожного з чинників на швидкість горіння АУС і розроблення нових ефективних складів аерозольутворювальних сполук.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАМЕТРІВ КОМПРЕСІЙНОЇ ПІНИ ПРИ ПОДАВАННІ «ПІДШАРОВИМ» СПОСОБОМ

V. V. Kovalyshyn — 2024-12-30

Підвищення ефективності різних видів пожежогасіння є актуальним завданням як для українських пожежно-рятувальних служб, так і для міжнародної спільноти. У повсякденній діяльності пожежно-рятувальних підрозділів для гасіння пожеж, порятунку життя людей і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій використовуються різні види техніки. Однак сучасні виклики вимагають удосконалення техніки та способів гасіння. Зокрема, війна в Україні суттєво змінила підхід до стратегій пожежогасіння й порятунку, підкресливши необхідність модернізації пожежної техніки та обладнання. Удосконалення протипожежного обладнання особливо важливе в нафтовій галузі, яка стає все більш вразливою до надзвичайних ситуацій. Більшу увагу варто приділити безпечним способам пожежогасіння, а саме використанню «підшарового» способу гасіння компресійною піною. Для правильного використання цього способу треба вивчити властивості компресійної піни й можливості її застосування для «підшарового» способу гасіння пожеж у резервуарах зі зберіганням нафтопродуктів. Метою роботи є визначення впливу різної інтенсивності подавання піни та її кратності «підшаровим» способом. Для теоретичних досліджень використовувався програмний продукт SolidWorks Flow Simulations, також за допомогою аналітичних методів досліджено використання піни в пожежогасінні. Методи з визначення якості піни, кратності й інтенсивності її подавання. У дослідженнях вдалося встановити, що подавання компресійної піни з кратністю 10 (К10) «підшаровим» способом більш вигідне, ніж подавання піни з кратністю 5 (К5), визначено необхідний резервний об’єм резервуара у випадку тривалості горіння 30 хв до початку подавання піни. На гасіння резервуара з нафтопродуктом за допомогою піни К5 витрачено 4019 кг і 4319 кг піноутворювача при тиску в 3 атм і 4 атм відповідно, що становить у 3 рази більше, ніж при використанні піни К10 (1377 кг і 1389 кг при тих самих тисках. Також відрізняється й час гасіння: при подаванні піни К5 час гасіння становить 598 с і 482 с при тисках 3 атм і 4 атм відповідно, що є на 188 с і 172 с більше, ніж при використанні піни К10 (410 с і 310 с при тих самих тисках). Отже, звідси випливає, що подавання піни К5 є економічно невигідним і займає більше часу. Використання піни кратністю 10 для «підшарового» гасіння пожежі є значно ефективнішим від піни кратністю 5. Чим вища кратність і продуктивність подачі піни, тим вищою буде ефективність гасіння. Необхідний резервний об’єм резервуара у випадку тривалості горіння 30 хв до початку подавання піни К10 і продуктивністю 56 кг/с становить близько 13%.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ВОГНЕЗАХИСНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЕВ’ЯНИХ БУДІВЕЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ ПРИ ЗАМІНІ ВОГНЕЗАХИСНОГО ЗАСОБУ

А. F. Havryliuk — 2024-12-30

Вогнезахисне обробляння є одним із ефективних способів забезпечення належного рівня пожежної безпеки. Вимоги до цього процесу регулюються Правилами з вогнезахисту, державними стандартами, регламентами й ще чинними стандартами. Найбільш поширеним є вогнезахисне обробляння дерев’яних конструкцій, оскільки деревина є доступним, ефективним та екологічним матеріалом, проте з високими показниками горючості, займистості, поширення полум’я та димоутворювальної здатності. Для вогнезахисту деревини найчастіше застосовують вогнезахисні засоби для просочування. Аналіз процесу перевірки ефективності вогнезахисту створив передумови стверджувати, що вогнезахисні засоби можуть бути не сумісні між собою, що призводить до зниження показників вогнезахисної ефективності. З огляду на вищеописаний факт з урахуванням чинних і новоприйнятих стандартів, дослідження показників вогнезахисної ефективності дерев’яних будівельних конструкцій після виконання повторних робіт із вогнезахисного обробляння із заміною вогнезахисного засобу є актуальним завданням. Метою роботи є дослідження показників вогнезахисної ефективності дерев’яних будівельних конструкцій після виконання повторних робіт із вогнезахисного обробляння із заміною вогнезахисного засобу. Для визначення показників вогнезахисної ефективності дерев’яних будівельних конструкцій при заміні вогнезахисного засобу паралельно застосовано чинні методи й методи, що набудуть чинності з березня 2025 року. Для проведення експериментальних досліджень використано метод для визначення групи вогнезахисної ефективності дерев’яних конструкцій, метод контролювання за температурою займання й метод контролювання за ознакою самостійного горіння. Для проведення експериментальних досліджень виготовлено зразки із сосни, що просочені вогнезахисними засобами ДСА-1, Біофлейм, Ecosept 450-1, Фаєр-of окремо кожним засобом і надалі повторно просочені в різних комбінаціях заміни вогнезахисного засобу. Випробування з визначення втрати маси деревини виявили, що втрати маси для зразків із заміною вогнезахисного засобу щодо втрати маси зразків, оброблених одним вогнезахисним засобом, збільшилися в діапазоні від 0,5% до 4,6%, що призвело до зниження групи вогнезахисної ефективності з І до ІІ, свідчить про негативний вплив заміни вогнезахисного засобу. За результатами випробувань з контролю за ознакою самостійного горіння, непридатною для подальшої експлуатації вважається низка зразків, оскільки відсоток зрізів, що піддавалися випробуванням, підтримували самостійне полуменеве горіння й (або) тління в діапазоні від 20% до 50%. За допомогою порівняння визначених температур займання з температурою займання сосни, яка не піддавалася обробленню засобами вогнезахисту, виявлено, що для всіх зразків температура займання підвищилася. Підвищення відбулося в діапазоні від 5 до 85 оС. Отже, експериментальні дослідження показників вогнезахисної ефективності дерев’яних будівельних конструкцій при заміні вогнезахисного засобу показали, що заміна вогнезахисного засобу впливає на втрату маси (збільшення втрати від 0,5 до 4,6%), ознаки самостійного горіння (підтримання горіння більше ніж 20%) і температуру займання. При застосованих комбінаціях вогнезахисних засобів переважно відбулося зниження показників ефективності вогнезахисту. В окремих випадках показники залишилися на незмінному рівні або покращилися. Дослідження дають підстави стверджувати, що вогнезахисні засоби можуть бути не сумісними при проведені повторного вогнезахисного обробляння, оскільки призводять до зниження вогнезахисної ефективності. Подальші дослідження доцільно спрямувати на розроблення вогнезахисного засобу для деревини, що буде придатним для заміни й не буде призводити до зниження показників вогнезахисної ефективності.

ОЦІНЮВАННЯ РИЗИКІВ ЗАГОРЯННЯ ЕЛЕКТРОМОБІЛІВ

L. F. Dzyuba — 2024-12-30

Статистичні показники загорання електромобілів і відповідні дослідження в цьому напрямі свідчать про те, що частота пожеж електромобілів по всьому світу значно менша порівняно зі статистичними даними загорань автомобілів, що працюють на двигунах внутрішнього згорання. У США на 55 випадків загорянь електромобілів припадає 284 130 випадків горіння автомобілів із ДВЗ. Окрім того, дослідження показують, що ймовірність займання батареї електромобіля в разі дорожньо-транспортної пригоди значно менша, ніж імовірність загоряння звичайного автомобіля. Метою роботи визначено оцінювання ризику виникнення загорянь літій іонного елемента живлення електромобіля. Для досягнення поставленої мети забезпечено виконання таких завдань: ідентифіковано чинники ризику виникнення загорань літій-іонного елемента живлення електромобіля, проведено аналіз статистичних даних і випадків загорання електромобіля внаслідок відмови літій-іонного елемента живлення, побудовано матрицю ризиків виникнення загорянь електромобіля. Для досягнення мети роботи використано порівняльний аналіз статистичних показників із подальшою аналітичною обробкою отриманих результатів, їх узагальненням і виявленням відповідних закономірностей. Відповідно до проведеного оцінювання ризику загорань електромобілів, визначено такі основні причини загорання електромобілів, а саме: людську недбалість/халатність на виробництві (10%), самозаймання з невстановлених причин (22%), порушення роботи акумуляторної батареї під час заряджання або після (28%), ДТП (30%), втоплення (5%), дія полум’я (5%). З огляду на аналіз і чинні підходи до порядку оцінювання ризику, сформовано матрицю оцінювання ризиків займання електромобілів. Отже, отримана матриця ризиків загорання електромобілів наочно продемонструвала та підтвердили таке: ризик займання електромобілів та іншого подібного транспорту переважно можна зарахувати до трьох ступенів імовірності (дуже низький, низький і високий); відсутність заповнення значної кількості комірок матриці засвідчує про гостру потребу детального аналізу кожного випадку загорання електромобілів із максимально чітким визначенням причини загорання. Зазначені результати дослідження, відповідно, є передумовою для проведення подальших досліджень і вдосконалення отриманої матриці ризиків загорань електромобілів.

АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕНЬ НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ ТЕПЛОВОГО ПОТОКУ ВІД ОСЕРЕДКУ ПОЖЕЖІ НА НАВКОЛИШНІ ОБ’ЄКТИ

A. M. Dominik — 2024-12-30

Розвиток технічного процесу створює нові фактори небезпеки пожежі. Поряд із цим велика увага рятувальників зосереджена на процесах розвитку й поширення горіння. Але не менш важливої уваги потребує й питання теплового ефекту пожежі. Явище теплового опромінення навколишнього середовища сприяє прискоренню процесу розповсюдження горіння. Виникає фактор небезпеки для навколишніх людей, адже при дії такого випромінювання з певним значенням на незахищені частини тіла людини може виникати ураження шкіри, опіків тощо. Метою роботи є дослідження процесу розповсюдження теплового впливу від факелу пожежі залежно від різних обставин і чинників. Методом аналізу відомі наукові дослідження негативного впливу та способів захисту від теплових потоків. Для проведення дослідження використовували теоретичні аспекти, що включали аналіз відомих публікацій і результатів експериментів. З’ясовано, що питання негативного впливу теплової дії розглянуто й вивчено в багатьох роботах різних авторів. У статті проаналізовано та представлено дослідження науковців щодо питання розповсюдження теплових потоків, шкоди, що завдає теплове навантаження, а також математичного моделювання теплових процесів. Поряд із цим вивчено захисні властивості водяної завіси, створеної розпиленим струменем пожежного ствола. Незважаючи на значний обсяг дослідження процесу теплообміну, питання захисту чи зменшення теплового навантаження залишається відкритим і не дослідженим повною мірою. Так, значну увагу дослідники приділили саме процесу пошкодження будівель і конструкцій від негативного впливу тепла, менше уваги – вивченню теплового навантаження та зменшенню потужності теплового потоку. Проте залишається забутим захист пожежно-рятувальної техніки, що використовується в безпосередній близькості до полум’я пожежі. Усе це спричиняє пошкодження транспортного засобу й можливе подальше займання. У ході дослідження встановлено, що науковці виконали чимало роботи для дослідження залежності зміни й негативного впливу теплового випромінювання. Однак питання захисту пожежної техніки від впливу теплового випромінювання під час гасіння пожеж залишається поза увагою, що створює часом приховану та додаткову небезпеку для особового складу. Саме тому за допомогою аналізу досліджень установлено необхідність дослідження й упровадження відповідних інноваційних технологій захисту.

СИНТЕЗ ДВОМАСОВОЇ СИСТЕМИ ПІДПОРЯДКОВАНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОВОРОТОМ РОБОЧОЇ ПЛАТФОРМИ ПОЖЕЖНОГО АВТОПІДІЙМАЧА НА ОСНОВІ ДРОБОВИХ РЕГУЛЯТОРІВ

A. P. Kushnir — 2024-12-30

Конструкція стріли підіймального механізму пожежного автопідіймача не є абсолютно жорсткою, у результаті чого виникають пружні коливання робочої платформи. Ці коливання негативно впливають на роботу системи автоматичного керування переміщенням робочої платформи, а отже, ускладнюють роботу рятувальників. Для безпечного й ефективного виконання рятувальних операцій і гасіння пожеж на висоті система автоматичного керування поворотом робочої платформи повинна демпфувати пружні коливання, забезпечувати високу швидкодію, плавність розгону й гальмування двигуна, статичну й динамічну точності відтворення заданих траєкторій, відсутність перерегулювання в перехідних режимах тощо. У статті пропонується синтезувати позиційну систему, підпорядковану регулюванню поворотом робочої платформи з урахуванням пружних властивостей стріли. Синтез системи здійснюється модернізованим методом узагальненого характеристичного полінома шляхом застосування певної бажаної форми дробового порядку, яка дасть змогу забезпечити простоту виразу, необхідні динамічні і статичні характеристики переміщення робочої платформи за умови дії на неї керуючих і збурюючих впливів. Це дасть змогу зробити працю рятувальників більш безпечною та ефективною. Для дослідження використано комплексний метод, який включає теоретичну механіку й теорію автоматичного керування, а саме синтез систем автоматичного керування. Для дослідження ефективності запропонованої системи підпорядкованого регулювання застосовано цифрове моделювання в пакеті Simulink програмного середовища MATLAB. Для здійснення синтезу системи підпорядкованого регулювання необхідно мати математичну модель об’єкта керування. Оскільки стріла пожежного автопідіймача не є абсолютно жорсткою, то її можна представити двомасовою системою, складеною на основі рівняння Лагранжа. У роботі представлено триконтурну двомасову систему підпорядкованого керування поворотом робочої платформи. На основі модернізованого методу синтезу узагальненого характеристичного полінома здійснено структурно-параметричний синтез цієї системи підпорядкованого керування. Для цього синтезовано регулятори кутової швидкості двигуна, робочої платформи й положення на основі запропонованої бажаної дробової форми. У пакеті Simulink програмного середовища MATLAB на цифровій моделі досліджено синтезовану триконтурну двомасову систему підпорядкованого керування поворотом робочої платформи. Отже, розширено застосування модернізованого методу синтезу узагальненого характеристичного полінома для позиційної триконтурної двомасової системи підпорядкованого керування поворотом робочої платформи шляхом застосування заданої компактної бажаної форми дробового порядку, яка забезпечує широкий спектр заданих динамічних характеристик. Це дало змогу здійснити структурно-параметричний синтез цієї системи, у результаті чого синтезовано регулятори кутової швидкості двигуна, робочої платформи й положення для всієї триконтурної системи підпорядкованого регулювання на основі запропонованої бажаної дробової форми. Як наслідок, перехідний процес вихідної координати положення із синтезованим регулятором положення забезпечив час наростання t0.95 = 4,273 c без перегулювання, а цілочисельна складна система автоматичного керування положення забезпечувала час наростання t0.95 = 4,423 c відповідно. Отже, з новим регулятором отримано виграш у швидкодії приблизно 5%.

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГАСІННЯ ПОЖЕЖ У МАНСАРДНИХ ПРИМІЩЕННЯХ

V. I. Lushch — 2024-12-30

Унаслідок сучасних тенденцій у будівництві ми можемо спостерігати зростання кількості житлових будинків без повноцінних поверхів, які обладнані мансардами. Мансарди можуть мати різні розміри й дизайн, починаючи від невеликих куточків під дахом до великих, просторих кімнат. Вони бувають оснащені вікнами або люками для освітлення і провітрювання, а також мати різні системи опалення й кондиціонування повітря залежно від місцевих умов і призначення приміщення. Пожежі в мансардних приміщеннях можуть бути особливо небезпечними через обмежений доступ і складні умови для гасіння. Такі пожежі часто важко помітити, вогонь може швидко поширюватися через дерев’яні конструкції даху й інші горючі матеріали, які можуть бути в мансарді. Таким чином, конструктивні особливості будівель із мансардними приміщеннями вимагають нових підходів і тактики дій для ефективного гасіння пожеж, які можуть виникати в них. Мета роботи полягає у визначенні способів підвищення ефективності гасіння пожеж у мансардних приміщеннях житлових будівель. Для досягнення поставленої мети здійснено аналіз вітчизняних і міжнародних джерел, що визначають порядок гасіння пожеж у мансардних приміщеннях, також розглянуто необхідне пожежно-технічне обладнання, методи гасіння пожеж у будівлях із мансардними приміщеннями. У результаті проведеної роботи встановлено, що вітчизняні керівні документи й наукові роботи, які регламентують необхідність і порядок проведення гасіння пожеж у житловому секторі, неповною мірою (поверхово) розкривають суть проведення гасіння пожеж у будівлях із мансардними приміщеннями. На основі проведеного аналізу методів гасіння пожеж у таких приміщеннях, а також видів і шляхів газообміну під час пожежі в огородженні визначено один із альтернативних способів гасіння стволами-пробійниками, які забезпечують ефективну локалізацію та ліквідацію пожежі в мансардних приміщеннях. У статті проаналізовано вітчизняні й закордонні джерела, що регламентують порядок організації гасіння пожеж у мансардних приміщеннях у житловому секторі, проведено аналіз необхідного пожежно-технічного обладнання та способів гасіння пожеж мансардних приміщень. Розроблено методику, яка б регламентувала порядок гасіння мансардних приміщень за найскладніших умов, запропоновано графічне позначення ствола-пробійника з насадками для гасіння й захисту.

ВПЛИВ МЕТАЛООРГАНІЧНИХ КОМПЛЕКСІВ НА ГОРЮЧІСТЬ І ДИМОУТВОРЮВАЛЬНУ ЗДАТНІСТЬ ПОЛІМЕРНИХ МАТЕРІАЛІВ НА ОСНОВІ ЕПОКСИДНИХ СМОЛ

P. V. Pastuhov — 2024-12-30

Однією з характерних особливостей горіння і тління полімерних матеріалів, у тому числі й матеріалів на основі епоксидних смол, є висока інтенсивність димоутворення та виділення великої кількості токсичних продуктів. Це негативно впливає не лише на стан довкілля, а й на організм людини. Згідно зі статистичними даними, майже 70% летальних випадків на пожежах спричинені саме отруєнням токсичними продуктами термічного розкладу й горіння горючих матеріалів. Тому дослідження, спрямовані на пошук нових ефективних речовин задля зниження горючості та димоутворювальної здатності полімерних матеріалів, які задовольняли б сучасним вимогам, є вкрай актуальними. Мета статті – отримання нових металоорганічних комплексів і виявлення закономірностей їх впливу на горючість і димоутворювальну здатність при полум’яному горінні і тлінні епоксиполімерів. Металоорганічні комплекси й металкоординовані епоксіамінні композиції отримували прямою взаємодією відповідних компонентів. Горючість епоксіамінних композицій оцінювали згідно з ДСТУ 8829:2019 (п. 7.3), а димоутворювальну здатність – згідно з ДСТУ 8829:2019 (п. 7.19). Розроблено технологію отримання металоорганічних комплексів і металкоординованих епоксіамінних композицій. Досліджено вплив синтезованих металоорганічних комплексів на показники групи горючості, інтенсивність димовиділення під час полум’яного горіння і тління епоксіамінних композицій. Установлено, що в аспекті зниження горючості й димоуворювальної здатності епоксіамінні композиції [Cu(eda)2(H2O)(Cl)]Cl є менш ефективним порівняно з [Cu(eda)2(H2O)(F)]F. Виявлено, що введення в епоксіамінну композицію [Cu(eda)2(H2O)(F)]F призводить до зниження максимального приросту температури, зменшення втрати маси зразків композицій унаслідок горіння та збільшення часу досягнення максимальної температури газоподібних продуктів горіння, дає змогу отримати важкозаймисті полімерні матеріали. Доведено, що [Cu(eda)2(H2O)(F)]F проявив себе як ефективна димопригнічувальна добавка й забезпечив зниження коефіцієнта димоутворення в режимі полум’яного горіння на 38–52%, а в режимі тління на 45–63%. Установлено, що матеріали на основі модифікованих [Cu(eda)2(H2O)(F)]F епоксіамінних композицій за ДСТУ 8829:2019 відповідають вимогам групи Д2, тобто є матеріалами з помірною димоутворювальною здатністю. Отже, доведено перспективність використання металоорганічних комплексів для зниження горючості й димоутворювальної здатності полімерних матеріалів на основі епоксіамінних композицій. Це можна пояснити збільшенням виходу карбонізованого залишку, інтенсифікацією процесу згоряння нелетких продуктів розкладу, а також зміною особливостей перебігу процесу термоокисної деструкції в напрямі збільшення концентрації негорючих газоподібних продуктів.

УДОСКОНАЛЕННЯ РОЗРАХУНКОВОГО МЕТОДУ ВИЗНАЧЕННЯ ПРОТИПОЖЕЖНИХ ВІДСТАНЕЙ ДЛЯ ВІТРОВИХ ЕЛЕКТРОУСТАНОВОК

D. V. Seredа — 2024-12-30

Чинні будівельні норми визначають вимоги щодо мінімальних протипожежних відстаней між будівлями та спорудами, ураховуючи відстань між зовнішніми стінами й іншими суміжними конструкціями. Для зовнішніх енергетичних установок, таких як вітрові електроустановки, ці вимоги встановлені частково в галузевих нормах, проте більшою мірою вони спрямовані на дотримання санітарних вимог. Наприклад, вони мають бути розташовані не менше ніж за 1 км від житлових будинків і на відстані не менше трьох діаметрів лопатей ротора від сусідніх об’єктів. Однак чинні норми неповністю враховують потенційні ризики виникнення й розвитку пожеж на вітрових електроустановках, особливо у випадку руйнування їх конструкції. Таким чином, постає завдання щодо необхідності вдосконалити методику визначення протипожежних відстаней, ураховуючи конструктивні параметри вітрових електроустановок і можливі сценарії розвитку пожежі. Мета статті полягає у визначенні шляхів удосконалення методу встановлення протипожежних відстаней від вітрових електроустановок до суміжних об’єктів з урахуванням їх потенційних небезпек, пов’язаних із пожежею. У роботі використано методи узагальнення попередніх досліджень щодо аналізу методики визначення протипожежних відстаней між об’єктами, метод аналітичного дослідження, а також методи порівняння й аналогії. Проаналізовано потенційні пожежонебезпечні й аварійні ситуації, що супроводжуються руйнуванням вітрових електростанцій; з’ясовано чинники, які впливають на точність визначення протипожежних відстаней залежно від типів (потужності) вітрових електростанцій; досліджено методологію визначення безпечних протипожежних відстаней і виявлено шляхи її вдосконалення; визначено критерії, які можуть характеризувати умови дотримання пожежної безпеки в частині протипожежних відстаней. Отже, визначено найбільш несприятливі умови поширення пожежі на суміжні об’єкти від вітрових електроустановок, які полягають у можливості механічного руйнування таких електроустановок, що, як наслідок, може призвести до зменшення встановлених протипожежних відстаней і поширення пожежі на суміжний об’єкт. Систематизовано технічні параметри вітрових електроустановок з урахуванням залежностей щодо пропорційного збільшення їх висоти, потужності й кількості пожежного навантаження всередині їх корпусу, що може суттєво впливати на точність визначення протипожежних відстаней. Запропоновано для збільшення точності прогнозування обмеження поширення пожежі між суміжними об’єктами в разі виникнення аварійних ситуацій, спричинених механічним пошкодженням вітрових електроустановок, що супроводжується виникненням пожежі, ураховувати значення висоти опори вітрової електроустановки, площі розливу оливи, що утворюється внаслідок руйнації оливонаповнених вузлів та агрегатів.

ОЦІНЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ЗАЙМАННЯ БІНАРНИХ РОЗЧИНІВ

O. S. Chernenko — 2024-12-30

Дослідженню температури займання рідини (fire point) на відміну від температури спалаху (flashpoint) приділяється вкрай мала увага. Одним із підходів, що використовувався для знаходження аналітичної умови при температурі займання, є встановлення відношення між тиском насиченої пари і стехіометричним значенням тиску. Однак автори для різних класів індивідуальних органічних сполук отримували «характерні» значення цього відношення від 0,6 до 1,5. Для бінарних розчинів подібних досліджень не проводилося. Метою статті є дослідити вплив стехіометричного відношення між парою та киснем і зміни складу бінарних сумішей на їх температуру займання. У роботі запропоновано аналітичні залежності температури займання від складу бінарного розчину, які основані на фізико-хімічних властивостях компонентів розчину (теплота пароутворення, її температурна залежність, критична температура й температура кипіння). Розглядаються окремо водні розчини легкозаймистої речовини (ЛЗР) і розчин двох легкозаймистих речовин. В основі аналітичної формули лежить припущення, що в момент займання рідини біля її поверхні спостерігається стехіометричне співвідношення між парою легколетючої рідини й киснем повітря. Зменшення концентрації пари біля поверхні водного розчину враховується законом Рауля. При оцінюванні температури займання бінарних розчинів можливі умовно два випадки: температури займання компонентів розчину 1) суттєво відрізняються або 2) близькі. У першому випадку можна припустити, що важколетючий компонент практично не випаровується за наявності більш летючого компонента, тому його можна вважати інертним компонентом. Однак це припущення можливе при частці легколетючого компонента більше ніж 50%. У більш загальному випадку припускається одночасна участь обох пар у займанні краплі й припускається, що стехіометрія спостерігається для кожної пари. Спостерігається узгодження отриманої залежності з наявними експериментальними даними (методом відкритого тиглю) за водним розчином ацетону, метанолу, етанолу і пропанолів, а також розчинів н-октану/н-декану й етанолу/бутанолу. Це дає змогу стверджувати, що припущення про досягнення стехіометрії для пари кожного компонента суміші є прийнятним.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

M. Sorochych — 2024-12-30