Вісник Львівського державного університету безпеки життєдіяльності

Титульна сторінка

2026-05-27T15:12:13+03:00

ЗМІСТ

2026-05-27T14:50:30+03:00

СТРАТЕГІЧНЕ HR-УПРАВЛІННЯ ПРОЄКТНИМИ КОМАНДАМИ З РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

2026-05-28T10:08:42+03:00

Мета. Обґрунтувати науково-методичний підхід та інструментарій стратегічного HR-управління проєктними командами з ресурсного забезпечення логістичних систем ДСНС України для зміцнення стійкості ТСБ в умовах цифровізації та післявоєнного відновлення. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією логістичних процесів ДСНС із планово-господарських у критичні системи швидкого реагування, що функціонують в умовах безпрецедентних ризиків, обмеженості ресурсів та динамічного проєктного середовища.
Об’єкт дослідження. Управлінські процеси стратегічного HR-управління проєктними логістичними командами ДСНС України.
Предмет дослідження. Моделі та методи стратегічного HR-управління логістичними командами в умовах цифрової трансформації та високої невизначеності. Результативність управління ресурсами логістичних команд ДСНС детермінується інтеграцією портфельно-гібридного інструментарію та адаптивно-ціннісних засад у сучасну систему менеджменту.
Методи. Для вирішення науково-прикладної проблеми стратегічного HR-управління проєктами розвитку логістичних команд у роботі використано комплекс методів, що ґрунтуються на системному аналізі та теорії управління проєктами.
Результати. Логістичне забезпечення ДСНС визначено як «адаптивні системи мобільного ресурсного забезпечення», що інтегрують технічні, інфраструктурні та технологічні компоненти. Структуровано цінність логістичних проєктів на базову, додаткову, додану та системну, де остання розглядається як синергетичний ефект інтегрованого управління портфелем та раціонального розподілу спільних ресурсів. Обґрунтовано роль стратегічного HR як чинника забезпечення оперативної інтероперабельності з європейськими структурами (ERCC, rescEU). Обґрунтовано доцільність використання геоінформаційних систем (ГІС) та фреймворку OpenStreetMap для просторового аналізу територій з метою оптимізації розташування підрозділів і мінімізації часу реагування на надзвичайні ситуації. Впровадження інтелектуальних систем, зокрема нейромережевих моделей (багатошарових перцептронів), дозволяє прогнозувати тривалість реалізації гібридних проєктів ліквідації наслідків НС, що є основою для точного планування ресурсних потоків. У статті розкрито роль HR-фактора як невід’ємної складової ресурсного забезпечення. Стратегічне HR-управління спрямоване на інтелектуальне формування логістичних команд та оцінку їхніх компетенцій за міжнародними стандартами (IPMA ICB 4.0), що забезпечує оперативну інтероперабельність з європейськими структурами в межах Механізму цивільного захисту ЄС (UCPM) та системи CECIS.
Висновки. Впровадження стратегічного HR-управління логістичними командами на засадах цифровізації дозволяє трансформувати реформування ТСБ у науково обґрунтовану стратегію створення максимальної цінності для суспільства. Встановлено, що системна цінність виникає як синергетичний ефект від інтегрованого управління портфелем проєктів та раціонального розподілу спільних ресурсів між державним, регіональним та громадським рівнями. Набули подальшого розвитку принципи стратегічного HR-управління в системі ДСНС через впровадження механізмів інтероперабельності за стандартами IPMA ICB 4.0 та цифрову взаємодію з європейськими структурами (CECIS, UCPM).

МОДЕЛЬ ІНТЕГРОВАНОГО ОЦІНЮВАННЯ РИЗИКІВ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ СІЛЬСЬКИХ ГРОМАД

2026-05-28T10:09:37+03:00

Проблема. Визначено доцільність підвищення обґрунтованості управлінських рішень щодо розвитку критичної інфраструктури сільських громад в умовах зростання безпекових, енергетичних та екологічних викликів. Традиційні підходи до оцінювання інфраструктурної стійкості громад здебільшого базуються на окремому аналізі технічних або функціональних характеристик і не враховують комплексної взаємодії просторових, мережевих та ризикових чинників функціонування громад. Це обмежує можливість своєчасного виявлення вразливих об’єктів критичної інфраструктури та визначення пріоритетів підвищення їх стійкості. У зв’язку з цим обґрунтовано доцільність розроблення та використання моделі інтегрованого оцінювання ризиків критичної інфраструктури сільських громад, що поєднує математичне моделювання, просторовий аналіз та інструменти цифрової візуалізації.
Мета. Обґрунтувати модель інтегрованого оцінювання ризиків критичної інфраструктури сільських громад, яка забезпечує комплексне врахування безпекових, енергетичних та екологічних чинників, дозволяє формувати інтегральний рівень інфраструктурної вразливості із адаптуванням результатів оцінювання ризику до змін стану проектного середовища громади, що лежить в основі створення ефективного інструментарію для підтримки управлінських рішень щодо підвищення стійкості територій громад.
Методи дослідження. Запропонована модель інтегрованого оцінювання ризиків ґрунтується на поєднанні системного аналізу, багатокритеріального оцінювання, математичного моделювання та просторово-мережевого аналізу. Для кількісного визначення часткових ризиків використано нормалізацію стимуляторів і дестимуляторів, вагове агрегування показників та інтегральний показник ризику. Програмну реалізацію запропонованої моделі виконано в середовищі Google Colaboratory мовою Python із застосуванням бібліотек GeoPandas, Pandas та Folium. Це дало можливість поєднати математичний розрахунок із картографічною візуалізацією результатів.
Основні результати дослідження. Розроблено модель інтегрованого оцінювання ризиків критичної інфраструктури сільських громад, яка охоплює сім взаємопов’язаних етапів – формування інформаційної бази, первинну підготовку даних, визначення часткових ризиків, просторово-мережевий аналіз, інтегрування результатів, візуалізацію та сценарний управлінський модуль. Узагальнюючим показником моделі є інтегральний рівень ризику. Практична апробація виконана на прикладі Жовківської міської територіальної громади Львівської області. Встановлено, що для цієї громади інтегральний рівень ризику становив 0,421. Проаналізовано 42 об’єкти критичної інфраструктури. Встановлено, що 14 об’єктів критичної інфраструктури заданої громади віднесено до категорії високого ризику. Найвищі значення ризику отримано для Руда-Крехівської загальноосвітньої школи (0,69), дитячого навчального закладу (0,64), сільської ради (0,64) та Крехівської школи (0,63). Встановлено, що найбільший вплив на формування високого ризику мають безпекові та енергетичні параметри у поєднанні з просторовою вразливістю.
Висновки та конкретні пропозиції авторів. Проведене дослідження підтвердило ефективність запропонованої моделі для кількісного оцінювання інфраструктурної вразливості сільських громад та підтримки управлінських рішень щодо розвитку критичної інфраструктури. Модель дозволяє одночасно оцінювати окремі об’єкти і територіальний рівень ризику в єдиній аналітичній системі. Обґрунтовано, що для об’єктів із ризиком понад 0,60 першочерговими є заходи резервування енергоживлення, покращення транспортної доступності до них та посилення локальних інфраструктурних вузлів. Отримані результати підтверджують придатність моделі для використання під час управління стійкістю критичної інфраструктури громад.

ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ ҐРУНТІВ У ТЕХНОГЕННО НАВАНТАЖЕНИХ ТЕРИТОРІЯХ ПРИКАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ

2026-05-28T10:10:13+03:00

Проблема. Техногенне навантаження у Прикарпатському регіоні формується під впливом теплоенергетичних об’єктів, золовідвалів, гірничопромислових майданчиків, нафтогазової інфраструктури та урбанізованих територій, що зумовлює багатофакторні ризики деградації ґрунтів, потребує комплексного контролю та ускладнює прийняття управлінських рішень на рівні громад і області.
Мета. Систематизувати сучасні методи оцінювання якості ґрунтів у техногенно порушених умовах та визначити найбільш результативні підходи для адаптації до природно-антропогенних умов Прикарпаття.
Методи дослідження. Роботу виконано як систематичний огляд за Preferred Reporting Items for Systematic Reviews and Meta-Analyses (PRISMA) у базах Scopus, Web of Science і Google Scholar за 2015–2025 рр. із наперед визначеними критеріями включення/виключення, поетапним скринінгом, повнотекстовою оцінкою та порівняльним аналізом інструментів лабораторного, геоінформаційного, дистанційного й модельного моніторингу.
Основні результати. З 1077 ідентифікованих записів до якісного синтезу включено 28 досліджень. Найвищу аналітичну цінність для техногенно трансформованих територій мають інтегровані схеми, що поєднують лабораторну діагностику (важкі метали, pH, органічний вуглець), геоінформаційний аналіз, супутниковий скринінг та моделі машинного навчання (Random Forest, XGBoost, SVM). Запропоновано концептуальний алгоритм інтегрованого оцінювання якості ґрунтів, який базується на поєднанні супутникового моніторингу та моделей машинного навчання, що може бути використано для підтримки прийняття управлінських рішень.
Висновки та конкретні пропозиції. Для Прикарпатського регіону доцільне впровадження багаторівневої системи моніторингу, яка інтегрує польові, лабораторні й геопросторові дані в єдиний аналітичний контур. Практично рекомендовано: стандартизувати протоколи відбирання проб і лабораторного контролю; формувати регіональні часові ряди супутникових індикаторів; застосовувати інтерпретовані моделі машинного навчання для раннього запобігання та визначення цільових ділянок для проведення польових перевірок. Наукова новизна полягає у формуванні адаптованої до Прикарпаття рамки моніторингу, орієнтованої на підтримку природоохоронних управлінських рішень.

ЕКОЛОГІЧНА НЕБЕЗПЕКА СПРИЧИНЕНА ФІЛЬТРАТАМИ ПОЛІГОНІВ ПОБУТОВИХ ВІДХОДІВ ПАНОНСЬКОГО БАСЕЙНУ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ГІДРОСФЕРУ

2026-05-28T10:10:55+03:00

Вступ. Закарпатський регіон, як частина Панонського басейну, володіє унікальними, але вразливими запасами підземних вод. Деградація їхнього гідрохімічного стану зумовлена функціонуванням полігонів побутових відходів, що експлуатуються без належного інженерного захисту. Через високу проникність алювіальних відкладів та інтенсивний зв'язок із басейном річки Тиса, міграція токсичних фільтратів створює загрозу транскордонного екологічного характеру в межах Дунайського регіону.
Мета. Провести порівняльну гідрохімічну оцінку ступеня забруднення поверхневих та підземних вод у зонах впливу полігонів побутових відходів міст Ужгород, Мукачево та Берегове для ідентифікації маркерів техногенного навантаження та оцінки ризиків для транскордонних екосистем.
Методи. Використано дані комплексного моніторингу за 2024–2025 рр., що включали відбір проб поверхневих та підземних вод (ISO 5667). Аналітичні дослідження проводилися методами атомно-абсорбційної спектрометрії, спектрофотомерії та титриметрії. Оцінка ступеня трансформації здійснювалася шляхом порівняння з нормативами ДСанПіН 2.2.4-171-10 та Водної рамкової директиви 2000/60/ЄС.
Результати. Виявлено катастрофічну техногенну трансформацію аквіферів у зонах впливу досліджуваних об'єктів. Встановлено екстремальне органічне забруднення в м. Ужгороді (перманганатна окиснюваність до 5986 мг О₂/дм³), що свідчить про пряме скидання неочищеного фільтрату. У підземних водах Берегівщини зафіксовано “амонійний стрес” (іони амонію - 541 мг/дм³, що у 1082 рази перевищує ГДК), а на Мукачівщині - надвисоку мінералізацію (сухий залишок - 10968 мг/дм³). Доведено, що висока фільтраційна здатність порід (до 50 м/добу) сприяє швидкому поширенню забруднення до транскордонної річки Тиса.
Висновки. Існуючі системи захисту полігонів є неефективними, що призводить до незворотної деградації четвертинного водоносного горизонту. Гідрохімічні аномалії азотного та органічного походження свідчать про критичний стан екологічної безпеки в межах Панонського басейну. Необхідне термінове впровадження регіональної стратегії управління фільтратами, модернізація моніторингової мережі та застосування методів зворотного осмосу для очищення стоків.

ДИСТАНЦІЙНИЙ МОНІТОРИНГ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЛАНДШАФТІВ ОСКІЛЬСЬКОГО ВОДОСХОВИЩА ВНАСЛІДОК ВОЄННИХ ДІЙ: ПРОСТОРОВО-ЧАСОВИЙ АНАЛІЗ

2026-05-28T10:11:47+03:00

Повномасштабна військова агресія проти України спричинила масштбні руйнування гідротехнічної інфраструктури, що призвело до виникнення нових екологічних ризиків на прифронтових територіях. Руйнування греблі Оскільського водосховища у квітні 2022 року оголило близько 9 тисяч гектарів дна, створивши умови для неконтрольованих сукцесійних процесів. В умовах високої мінної небезпеки та неможливості проведення наземних польових досліджень критично важливим стає використання дистанційних методів для оцінки екологічної безпеки та перспектив відновлення постраждалих екосистем. У зв’язку з цим, у роботі здійснено комплексний просторово-часовий аналіз динаміки самовідновлення (ренатуралізації) екосистеми Оскільського водосховища за період 2020-2025 років з метою обґрунтування стратегії «зеленого відновлення» водно-болотних угідь (ветландів) як альтернативи техногенній відбудові.
Методологічну основу дослідження склала обробка часових рядів мультиспектральних супутникових знімків Sentinel-2 MSI Level-2A за літні періоди (червень-серпень). Використання хмарної платформи Google Earth Engine (GEE) у середовищі QGIS дозволило застосувати комбінацію спектральних індексів: MNDWI (ідентифікація водного дзеркала), SAVI (аналіз ґрунтової вегетації та біомаси), NDMI (оцінка вологості) та NDRE (моніторинг якості води). Статистичний аналіз площ виконано за допомогою зонування та класифікації растрових даних, що дозволило верифікувати процеси без фізичного доступу до зони бойових дій.
За результатами моніторингу підтверджено катастрофічну трансформацію об’єкта: від стабільного водного дзеркала площею 9685 га (99,6% покриття) у довоєнний період (2020-2021 рр.) до критичного осушення у 2024 році, коли площа води скоротилася до 1629,65 га (28,5%). Встановлено, що процес деградації глибоководних екосистем змінився фазою активної ренатуралізації. У 2025 році зафіксовано інтенсивну регенерацію: індекс SAVI показав консолідацію стійких рослинних угруповань (верба, очерет) на площі 4854,41 га, що становить 66,4% від досліджуваної території. Виявлено феномен гідрологічної конвергенції, за якого високі показники вологості (NDMI ~78,9%) утримуються не завдяки відкритій воді, а завдяки транспіраційній здатності новоствореної біомаси. Просторова диференціація показала, що північна частина водосховища трансформувалася у піщано-мулові арени, тоді як центральна та південна частини (район с. Піски-Радьківські) сформували складну мозаїку мілководних лагун із високим біорізноманіттям, що підтверджується зростанням стандартного відхилення індексу NDRE (109,3 у 2025 р.). Це свідчить про формування екосистеми типу «Великий Луг» із високим потенціалом до самоочищення та кліматичної регуляції.
Доведено, що на місці зруйнованого водосховища сформувався стійкий природний водно-болотний комплекс, який виконує функції фітофільтрації та терморегуляції ефективніше за техногенну водойму. Результати дослідження дають підстави рекомендувати перегляд планів щодо відбудови греблі у попередніх параметрах на користь надання новоствореним ветландам природоохоронного статусу та їх інтеграції у стратегію екологічної безпеки регіону. Запропонований методологічний підхід є універсальним інструментом для моніторингу деградованих гідроекосистем у зонах збройних конфліктів.

ОБҐРУНТУВАННЯ ЗНАЧЕННЯ ВІДХОДІВ ЛІСОВОЇ ДЕРЕВНОЇ БІОМАСИ ЯК БІОЕНЕРГЕТИЧНОГО РЕСУРСУ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТА ПОМ’ЯКШЕННЯ НАСЛІДКІВ ЗМІНИ КЛІМАТУ

2026-05-28T10:12:21+03:00

Лісова деревна біомаса є відновлюваним джерелом енергії і складником підвищення енергоефективності й енергетичної безпеки. Сектор виробництва енергії з біомаси зазнав найменших втрат від бойових дій завдяки розосередженості, на відміну від інших напрямів відновлюваної енергетики. Метою дослідження є обґрунтування доцільності та стратегічної важливості використання відходів лісової деревної біомаси в енергетичних цілях в контексті вимог сталого розвитку і пом'якшення наслідків зміни клімату. На основі методу системного аналізу досліджено потенціал та перспективи використання відходів лісової деревної біомаси для цілей біоенергетики. Наведено критерії сталості лісової деревної біомаси Європейського Союзу з погляду їх імплементації в Україні.
Для цілей статті використано термін "відходи лісової деревної біомаси лісопромислового комплексу", що охоплює залишки від лісогосподарських заходів і лісозаготівель та побічні продукти вторинного перероблення деревини. Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює сектор біоенергетики на основі лісової біомаси. Проведено порівняльну оцінку рівня заготівлі деревини і визначено стратегічні напрями узгодження споживчого попиту зі збереженням біорізноманіття та послуг лісових екосистем. Результати дослідження демонструють, що Україна має достатній потенціал для збільшення обсягів енергетичної біомаси шляхом мобілізації порубкових залишків і відходів вторинного перероблення деревини. Підкреслено, що рішення щодо способів використання деревних відходів як джерела енергії повинні базуватися на каскадному принципі і критеріях сталості біомаси.
Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні концептуальних підходів до використання відходів деревини лісопромислового комплексу як енергетичного ресурсу, узгодженого з критеріями сталості, принципом каскадного використання. Подальші дослідження слід зосередити на визначенні оптимальних обсягів вилучення порубкових залишків з лісів, вивчення взаємозв’язку біоенергетики зі змінами клімату, а також вдосконаленні технологій збору й утилізації лісової біомаси для енергетичних цілей. Вивчення впливу бойових дій на розвиток сталої лісової біоенергетики потребує окремого ґрунтовного дослідження.

ЕКОЛОГІЧНІ РИЗИКИ ТА НАСЛІДКИ ВИКОРИСТАННЯ ВОГНЕГАСНИХ ПІН AFFF В УМОВАХ РОСІЙСЬКОЇ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

2026-05-28T10:12:55+03:00

Проблема. Для ліквідації пожеж класу В використовують водні плівкоутворюючі піни (AFFF), які містять
пер- та поліфлуоровані алкільні сполуки (PFAS). Ці речовини є стійкими до хімічного та біологічно розкладання («вічні хімікати») й десятиліттями зберігаються в природних середовищах. В умовах війни через руйнування інфраструктури та відсутність систем збору стічних вод від пожеж використання AFFF призводить до забруднення територій PFAS.
Мета. Оцінка ризиків екологічної небезпеки використання AFFF в умовах війни в Україні, що включає
дослідження особливостей міграції PFAS у природних середовищах та обґрунтування необхідності
впровадження моніторингу PFAS й ремедіації забруднених територій.
Методи дослідження. Системний аналіз наукових публікацій, методи порівняння та узагальнення.
Основні результати. Встановлено, що в умовах російської збройної агресії ракетні обстріли об’єктів
енергетичної та паливної інфраструктури України призводять до масштабних пожеж класу В для ліквідації яких використовують значні обсяги AFFF. Виявлено, що руйнування грунту внаслідок воєнних дій призводить до формування «гідравлічних вікон», через які відбувається швидка міграція PFAS у підземні води. Досліджено, що коротколанцюгові сполуки та леткі прекурсори PFAS, присутні в AFFF, можуть мігрувати водними та атмосферними шляхами на значні відстані. Встановлено високу здатність PFAS до біомагніфікації, біоакумуляції та їх токсичний вплив на біоту й здоров'я людини.
Висновки та пропозиції. AFFF визначено як одне з найбільш небезпечних джерел «прихованого»
забруднення PFAS під час війни. Пропонується створити державний реєстр місць значного застосування AFFF під час масштабних пожеж класу В внаслідок збройної агресії, впровадити національні нормативи ГДК для PFAS у ґрунтах і питній воді відповідно до стандартів ЄС та США, а також включити заходи з ремедіації забруднених територій PFAS до плану повоєнного екологічного відновлення України.

ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ПОБУТОВИМИ ВІДХОДАМИ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

2026-05-28T10:13:49+03:00

Вступ. Зростання обсягів утворення побутових відходів є однією з актуальних екологічних проблем, що негативно впливає на стан довкілля та рівень екологічної безпеки. В умовах впровадження принципів циркулярної економіки та гармонізації законодавства з вимогами ЄС особливої актуальності набуває підвищення ефективності систем управління відходами на регіональному рівні. У звʼязку з цим, важливим є дослідження сучасного стану та особливостей функціонування системи управління побутовими відходами у Львівській області.
Мета. Аналіз сучасного стану системи управління побутовими відходами у Львівській області, виявлення її регіональних особливостей та обґрунтування основних проблем, що стримують підвищення ефективності управління відходами.
Методи. У статті використано методи порівняльного та системного аналізу, узагальнення та інтерпретація даних у сфері управління побутовими відходами.
Результати. Проведений аналіз дозволив встановити основні тенденції утворення та управління побутовими відходами у Львівській області, а також виявити їх регіональні особливості. Встановлено, що формування обсягів відходів зумовлене впливом демографічних, соціально-економічних і міграційних чинників, при цьому у структурі управління відходами домінує їх захоронення (понад 93 %). Дослідження морфологічного складу підтвердило наявність значної частки ресурсоцінних компонентів. Оцінка інфраструктури управління відходами засвідчила її недостатній рівень розвитку та нерівномірність впровадження роздільного збирання. Виявлено ключові проблеми функціонування системи, зокрема перевантаження полігонів і наявність значної кількості несанкціонованих сміттєзвалищ.
Висновки. Система управління побутовими відходами у Львівській області характеризується значною часткою видалення відходів шляхом їх захоронення на полігонах та недостатнім рівнем розвитку інфраструктури обробки і переробки відходів. Подальший розвиток регіональної системи управління відходами потребує удосконалення практик роздільного збирання, розширення потужностей сортування та переробки, а також впровадження принципів циркулярної економіки.

АРХІТЕКТУРА ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОГО СЕРЕДОВИЩА БЕЗПЕРЕРВНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ ОСВІТНІХ IT-ПРОЄКТІВ

2026-05-28T10:14:24+03:00

Проблема. Впровадження практик безперервної інтеграції та розгортання (CI/CD) є важливою вимогою до сучасних освітніх ІТ-проєктів. Однак самостійна імплементація таких рішень, наприклад, розгортання з нульовим часом простою, вимагає глибокої інженерної експертизи. Більше того, ручне налаштування професійної інфраструктури потребує значних витрат часу, а людський фактор та складність конфігурації є одними з головних ризиків і невдач під час впровадження DevOps-практик. У результаті здобувачі освіти змушені зміщувати фокус із реалізації власної ідеї та розробки бізнес-логіки проєкту на вирішення складних інфраструктурних задач, що може збільшувати загальний час роботи над проєктом у кілька разів. Відсутність готових, адаптованих інфраструктурних рішень створює бар'єр, який суттєво ускладнює перехід студентських систем від локального коду до стадії стабільного релізу.
Мета. Розробка та наукове обґрунтування архітектурної моделі децентралізованого середовища безперервної інтеграції Automated CI/CD Lifecycle Orchestrator, здатного забезпечити портативність, безпечну ізоляцію обчислювальних ресурсів та автоматизовану імплементацію стратегії Blue-Green розгортання для освітніх ІТ-проєктів без необхідності залучення складних централізованих кластерів.
Методи дослідження. В основу дослідження покладено принципи децентралізації обчислювальних систем та концепцію декларативного управління Infrastructure as Code. Для ОС-рівневої віртуалізації та ізоляції середовищ застосовано технологію Docker. Управління життєвим циклом розгортання реалізовано на базі Jenkins із використанням підходу JCasC (Jenkins Configuration as Code). Для оцінки ефективності запропонованої моделі застосовано методи логічного моделювання розподілу мережевого трафіка та емпіричного вимірювання показників доступності системи під час релізу.
Основні результати дослідження. Спроєктовано портативний інфраструктурний шаблон (Starter Kit), який трансформує імперативний підхід до розгортання у декларативний, переносячи CI/CD конвеєр безпосередньо у простір індивідуального проєкту. Розроблено та імплементовано алгоритм локального Blue-Green розгортання з автоматизованою валідацією стабільності релізу (health-checks). Емпіричний порівняльний аналіз довів, що використання запропонованої архітектури радикально скорочує час первинної ініціалізації середовища та мінімізує кількість ручних кроків, ліквідуючи ризики людського фактора. Практична апробація (навантажувальне тестування) підтвердила досягнення абсолютної відмовостійкості: 0 мс простою як при успішному оновленні версій, так і при автоматичному скасуванні транзакції (Rollback) у разі спроби розгортання дефектного коду.
Висновки та конкретні пропозиції авторів. Запропонована архітектура децентралізованого середовища ефективно вирішує проблему безпечного розгортання та забезпечення відмовостійкості студентських ІТ-проєктів. Застосування створеного інфраструктурного рушія Automated CI/CD Lifecycle Orchestrator значно знижує поріг входу до використання складних Enterprise-патернів, дозволяючи розробникам фокусуватися виключно на бізнес-логіці додатка. Автори пропонують впроваджувати цей інфраструктурний шаблон як базовий стандартизований інструмент для супроводу життєвого циклу проєктів у закладах вищої освіти.

МЕТОД ПРОГНОЗУВАННЯ КРИТИЧНОЇ ВТОМИ ТА ДИНАМІКИ ШВИДКОСТІ РУХУ ОСІБ З ПРОТЕЗАМИ НИЖНІХ КІНЦІВОК ДЛЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ЕВАКУАЦІЙНИХ МАРШРУТІВ

2026-05-28T10:15:00+03:00

Проблема забезпечення безпечної евакуації маломобільних груп населення, зокрема осіб з протезами нижніх кінцівок, набуває особливої актуальності в умовах зростання кількості надзвичайних ситуацій, спричинених війною. У статті представлено метод прогнозування динаміки швидкості руху осіб з протезами на основі математичного моделювання енерговитрат та накопичення втоми. Запропонований підхід дозволяє визначати момент досягнення критичного рівня втоми, після якого відбувається зниження швидкості руху, а також відповідну критичну довжину евакуаційного шляху.
Математична модель базується на поєднанні залежностей енерговитрат і функції накопичення втоми, що враховує інтенсивність фізичного навантаження та тривалість руху. Як вхідні параметри використовуються початкова швидкість руху, коефіцієнти, що характеризують фізіологічні особливості осіб з різним рівнем ампутації (трансфеморальна, транстибіальна), а також тип евакуаційного шляху (горизонтальна ділянка, підйом або спуск сходами).
Для реалізації методу розроблено алгоритм, що забезпечує чисельне моделювання зміни швидкості, рівня втоми та пройденої відстані в часі. Проведено серію чисельних експериментів, у межах яких побудовано залежності «швидкість-час», «втома-час» і «втома-відстань» для різних категорій осіб та умов руху. Отримані результати показали, що для осіб з протезами характерне прогресуюче зниження швидкості після досягнення певного порогового рівня втоми, на відміну від осіб без ампутацій, для яких швидкість може вважатися умовно сталою.
Запропонований метод дозволяє визначати критичну довжину евакуаційних шляхів і може бути використаний у комп’ютерних системах моделювання евакуації для підвищення точності оцінювання часу евакуації та обґрунтування проєктних рішень.

КЕРУВАННЯ ХОДОЮ РОБОТА-ГУМАНОЇДА З ПРІОРИТЕТОМ ЗАДАЧ У КІНЕМАТИЧНОМУ ТА ДИНАМІЧНОМУ ФОРМУЛЮВАННІ

2026-05-28T10:15:45+03:00

Проблема. Стійка хода робота-гуманоїда з плаваючою базою потребує узгодженого планування траєкторії центра мас, генерації кроків та розв’язання пріоритетних задач на рівні суглобів. Ключова складність — сформулювати задачу керування так, щоб точка нульового моменту залишалася в многокутнику опори, траєкторії руху відстежувалися, а обмеження суглобів і контактних сил виконувалися. Без вирішення цієї задачі стійка хода недосяжна навіть у симуляції.
Мета. Провести уніфікацію існуючих математичних моделей та формалізувати три моделі для керування ходою робота-гуманоїда Unitree G1: (1) планування траєкторій за розбіжною компонентою руху зі зворотною рекурсією; (2) кінематичний ієрархічний розв’язувач на основі квадратичного програмування із проєкцією нуль-простору через сингулярний розклад матриці; (3) динамічна обернена динаміка у просторі задач із рівнянням руху та лінеаризованими конусами тертя. Провести чисельну перевірку розмірностей задач і розподілу ступенів свободи.
Методи. Планування ґрунтується на моделі лінійного оберненого маятника у формулюванні розбіжної компоненти руху: зворотна рекурсія для стійкого задання початкових умов, пряме інтегрування із від’ємним показником експоненти, кубічна інтерполяція перерозподілу ваги, кубічні сплайни маху стоп з параболічним профілем за висотою. Кінематичний розв’язувач замість каскадного добутку проєкторів визначає базис нуль-простору через сингулярний розклад складеної матриці непроєктованих якобіанів, що усуває накопичення числових похибок. Динамічний розв’язувач оберненої динаміки у просторі задач одночасно оптимізує узагальнені прискорення та контактні сили з урахуванням рівняння руху плаваючої бази та лінеаризованих конусів тертя. Функціонал поєднує зважені задачі відстеження центру мас, стоп, постави, орієнтації бази та регуляризацію контактних сил.
Результати. Чисельна перевірка для Unitree G1 показала, що у режимі ходи ієрархія із 6 рівнів пріоритету має сумарний ранг якобіанів 17 з 18 ступенів свободи, що підтверджує достатність ступенів свободи для виконання всіх задач. Розв’язувач оберненої динаміки у просторі задач у фазі подвійної опори оперує 30 змінними. Перевірку проведено у середовищі Isaac Sim.
Висновки та пропозиції. Внесок роботи — запропоновано уніфіковану формалізацію трирівневої математичної моделі для конкретної платформи Unitree G1: планування за розбіжною компонентою руху, пріоритетне повнотілесне керування з проєкцією нуль-простору на основі сингулярного розкладу та динамічна обернена динаміка у просторі задач із контактними обмеженнями. Подано алгоритми (псевдокод) для кінематичного та динамічного розв’язувачів. Аналіз розподілу ступенів свободи обґрунтовує вибір позиційних задач стоп замість повних та необхідність сингулярного розкладу для коректного визначення рангу. Розмірнісне порівняння ієрархічного квадратичного програмування та оберненої динаміки у просторі задач кількісно зіставляє обидва формулювання. Обмеження: ієрархічне квадратичне програмування є квазістатичним (не враховує інерційні сили), обернена динаміка у просторі задач лінеаризує конус тертя, відсутня задача кутового моменту. Подальший розвиток: інтеграція модельно-прогнозного керування, задача кутового моменту, реактивне планування через точку захоплення.

АНАЛІЗ ЗОБРАЖЕНЬ, ОТРИМАНИХ ЛАЗЕРНИМ СКАНУВАННЯМ ПРОСТОРУ В УМОВАХ НЕДОСТАТНЬОЇ ВИДИМОСТІ, З ВИКОРИСТАННЯМ ДІАГРАМ ВОРОНОГО

2026-05-28T10:16:18+03:00

Проблема. Обробка даних сканування простору лідаром має особливості, зумовлені принципом роботи пристрою. Розміщені ближче об’єкти затіняють розташовані за ними. Це відбувається і у випадку наявності перешкод у вигляді диму та інших подібних явищ. Зафіксовані внаслідок відбиття від диму точки створюють завади у вигляді шумів та погіршують чіткість зображень на задньому плані. Прибирання їх внаслідок звуження діапазонів відстаней може призвести до втрати зображень реальних об’єктів, розташованих на передньому плані. Використання традиційних методів кластеризації має як позитивні сторони, так і недоліки, зумовлені потребою вибору методу та підбору вхідних параметрів. Тому актуальним є використання інших простих і ефективних методів аналізу та покращення зображення для ідентифікації реальних об’єктів та прибирання шумів в умовах задимлення, зокрема методу діаграм Вороного.
Мета. Метою роботи є удосконалення аналізу зображень, отриманих лідаром, з використанням методу визначення локальної щільності точок, що базується на застосуванні діаграм Вороного.
Методи дослідження. Методи аналізу дискретних 3D зображень, отриманих з допомогою лідара Intel RealSense L515 у звичайних умовах та за недостатньої видимості (задимлення), з використанням діаграм Вороного. Реалізацію методу здійснено у Python. Для аналізу використано інтервальні статистичні розподіли.
Основні результати. За діаграмами Вороного можна визначити локальну щільність в комірці Вороного кожної точки набору даних. Для уникнення загромадження зображення та кращого розрізнення за локальною щільністю під час візуалізації доцільно цей показник відображати кольором точок у логарифмічній шкалі. Реалізовано метод у Python для двох наборів точок: у звичайних умовах та за задимлення. У проранжованих за локальною щільністю множинах точок відкинуто ті, що мають найбільші та найменші ці показники. Виявлено очищення від шумів, зокрема спричинених задимленням, після відкидання точок з найменшою локальною щільністю та покращення зображень реальних об’єктів, відкинувши точки з найбільшою локальною щільністю. Оскільки реальний просторовий об’єкт невеликого розміру після такої процедури може бути втрачений, тому є потреба вибору оптимальної частки точок, які відкидають. Порівняння інтервальних розподілів за локальною щільністю для обох наборів даних виявило зростання кількостей точок на інтервалі, близькому до максимальної щільності, та спадання на інтервалі, що йому передує.
Висновки. Метод діаграм Вороного дає можливість виявити точки скупчення, що відповідають реальним об’єктам, та зменшити зашумленість відкиданням точок з найменшою щільністю. Невеликі за розмірами реальні об’єкти у задимленому середовищі виявити складніше з причин відображення меншою кількістю точок та меншими локальними щільностями для межових точок, що потребує вибору частки відкидання.

ІНТЕГРАЦІЯ ЕРГОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ У СИСТЕМУ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ ІТ-ПІДПРИЄМСТВ

2026-05-28T10:16:53+03:00

Проблема. У сучасних ІТ-підприємствах зростає роль нематеріальних чинників виробничого середовища, зокрема ергономічних умов праці, які безпосередньо впливають на здоров’я персоналу, продуктивність та рівень професійних ризиків. Системи управління охороною праці переважно орієнтовані на технічні та організаційні аспекти безпеки, залишаючи ергономічну складову фрагментарною та недостатньо формалізованою. Це ускладнює кількісну оцінку ергономічних ризиків і обмежує можливості їх урахування під час прийняття управлінських рішень.
Мета. Розробка та обґрунтування інтегрованого підходу до оцінювання ергономічних ризиків у межах інформаційної системи управління охороною праці ІТ-підприємства з використанням формалізованих показників і узагальнених критеріїв ризику.
Методи дослідження. У статті застосовано методи системного аналізу, математичного моделювання, нормалізації показників та зваженої агрегації критеріїв. Для уніфікації вхідних ергономічних параметрів використано метод мінімаксної нормалізації, що дозволило привести різнорідні показники до єдиної шкали. Узагальнений ергономічний ризик визначався на основі лінійної згортки фізіологічних, організаційних та нормалізованих ергономічних факторів із використанням вагових коефіцієнтів.
Результати. Запропоновано концепцію інтеграції ергономічного компонента в інформаційну систему управління охороною праці, архітектура якої спрямована на забезпечення безперервного моніторингу умов праці та динамічної оцінки рівня ергономічних ризиків. Розроблено формалізований показник узагальненого ергономічного ризику, який дозволяє кількісно оцінювати рівень ергономічної відповідності робочого місця за трирівневою шкалою ризику (низький, середній, високий), що базується на системі вагових коефіцієнтів та лінійній згортці нормалізованих показників. Отримані результати підтверджують можливість підвищення обґрунтованості управлінських рішень шляхом поєднання ергономічних, медико-статистичних та організаційних даних у межах єдиної інформаційної системи.
Висновки та конкретні пропозиції. Результати дослідження свідчать про доцільність системної інтеграції ергономічних показників у процеси управління охороною праці ІТ-підприємств. Запропонований підхід може бути використаний для раннього виявлення підвищених ергономічних ризиків, оптимізації режимів праці та планування профілактичних заходів. Практичне застосування розробленої концептуальної моделі створює передумови для зниження професійних захворювань і підвищення стійкості виробничих процесів у довгостроковій перспективі.

МОНІТОРИНГ АКТИВНОСТІ БАЗ ДАНИХ КОРПОРАТИВНИХ СИСТЕМ ЗАСОБАМИ SIEM

2026-05-28T10:17:38+03:00

Цифрова трансформація та стрімкий розвиток інформаційних технологій призводять до зростання ризиків конфіденційності, цілісності та доступності корпоративних даних, зокрема в системах командної взаємодії та управління проєктами. Забезпечення належного рівня інформаційної безпеки в таких умовах вимагає не лише застосування традиційних засобів захисту, а й використання сучасних аналітичних рішень, здатних виявляти, корелювати та оперативно реагувати на загрози в режимі реального часу. Відтак постає проблема забезпечення ефективного моніторингу та своєчасного реагування на інциденти інформаційної безпеки, що зумовлює необхідність впровадження систем керування подіями та інформаційною безпекою (далі – SIEM) як ключового елемента сучасної архітектури кіберзахисту.
Метою роботи є розробка конфігурації SIEM-системи для активізації журналювання системи керування базами даних для відстеження підозрілої діяльності, модифікуючих запитів та помилок. Для цього розглянуто використання Splunk Enterprise як платформи для централізованого журналювання та кореляції подій і запитів у базах даних MySQL. Проаналізовано сучасні підходи до захисту корпоративної інформації, зокрема комерційної таємниці й об’єктів інтелектуальної власності, що обробляються в корпоративних інформаційних системах. Охарактеризовано особливості конфігурації запропонованого рішення, яке забезпечує ефективне збирання, зберігання та аналіз подій інформаційної безпеки.
Запропоновано конфігурацію SIEM-системи для моніторингу активності баз даних, яка дає змогу не лише виявляти підозрілі та аномальні запити, але й скорочувати середній час реагування на інциденти завдяки використанню автоматизованих сповіщень та аналітики в реальному часі. З’ясовано, що ефективна імплементація підсистеми моніторингу активності баз даних здатна мінімізувати наслідки кібератак, запобігати витоку даних і підвищувати загальний рівень інформаційної безпеки підприємства. Оцінено вплив упровадження SIEM на продуктивність корпоративних інформаційних систем і встановлено, що коректна конфігурація моніторингу не спричиняє помітного зниження їх ефективності.
Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості застосування запропонованих рекомендацій як у комерційних структурах, так і в державних установах для забезпечення ефективного контролю за циркуляцією та обробкою конфіденційних даних. Отримані результати можуть бути використані як основа для подальших досліджень, спрямованих на оптимізацію конфігурацій SIEM-систем та інтеграцію методів машинного навчання для прогнозної аналітики інформаційної безпеки.

МЕТОД АДАПТИВНОГО ПРОГНОЗНОГО МАСШТАБУВАННЯ СЕРВІСІВ У РОЗПОДІЛЕНИХ СИСТЕМАХ

2026-05-28T10:18:12+03:00

У статті досліджено метод адаптивного прогнозного масштабування сервісів у розподілених системах як комплексний підхід до керування обчислювальними ресурсами в умовах динамічного навантаження. Обґрунтовано обмеженість традиційного реактивного масштабування, яке орієнтується виключно на поточний стан системи та не враховує майбутніх змін інтенсивності запитів. Встановлено, що адаптивне прогнозне масштабування забезпечує перехід від реактивної моделі реагування до випереджального керування, у межах якого рішення щодо зміни ресурсів приймається на основі аналізу історичних даних, прогнозу майбутнього навантаження та оцінки фактичних результатів функціонування системи.
У роботі визначено сутність методу як поєднання прогнозної, аналітичної та керувальної складових, що функціонують у межах безперервного циклу. Обґрунтовано п’ятиетапну структуру реалізації методу, яка включає моніторинг стану сервісів, аналітичну обробку даних і прогнозування навантаження, прийняття рішення про масштабування, практичну реалізацію зміни ресурсів та адаптаційне коригування правил керування. Показано, що ефективність такого підходу залежить від якості вхідних даних, релевантності обраних метрик, особливостей архітектури розподіленої системи та узгодженості між прогнозною моделлю і механізмом виконання рішень.
Проаналізовано сучасні підходи до реалізації адаптивного прогнозного масштабування, зокрема на основі часових рядів, методів машинного навчання, гібридних моделей, метрико-орієнтованих та архітектурно-узгоджених рішень. Визначено їх сильні сторони та обмеження. Доведено, що адаптивне прогнозне масштабування забезпечує більш гнучке керування ресурсами, підвищення стабільності сервісів та раціональніше використання інфраструктури порівняно з традиційними реактивними підходами, однак потребує складнішої організації процесів моніторингу та коригування параметрів моделі.

АНАЛІЗ РОБОЧОГО ІНСТРУМЕНТАРІЮ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ З ВИКОРИСТАННЯМ ТЕХНОЛОГІЙ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

2026-05-28T10:18:50+03:00

Стрімкий розвиток і впровадження технологій штучного інтелекту зумовлює суттєві трансформації у сфері кібербезпеки, підвищуючи ефективність виявлення та протидії кіберзагрозам. Водночас використання інтелектуальних алгоритмів у процесах аналізу даних, автоматизованого реагування на кіберінциденти та прийняття управлінських рішень породжує нові види кіберризиків, пов’язаних із уразливістю моделей машинного навчання, непрозорістю алгоритмів, можливістю маніпулювання даними та порушенням інформаційної безпеки.

Додатково слід враховувати сучасні оцінки загроз у сфері штучного інтелекту, представлені у звіті ENISA Threat Landscape for Artificial Intelligence, де систематизовано ключові вектори атак на AI-системи, зокрема маніпуляції навчальними даними (data poisoning), використання adversarial-прикладів, компрометацію моделей та зловживання автоматизованими рішеннями. Це підтверджує необхідність адаптації традиційних підходів до управління ризиками з урахуванням специфіки інтелектуальних систем.

Сучасні дослідження також підкреслюють взаємозв’язок кібербезпеки з питаннями захисту інтелектуальної власності, прав людини та сталого розвитку цифрового середовища. Зокрема, у дослідженні Bani-Meqdad et al. доведено, що розвиток цифрового середовища супроводжується зростанням ризиків порушення прав інтелектуальної власності та несанкціонованого використання даних.
Крім того, розвиток технологій комп’ютерного зору створює нові можливості для підвищення ефективності систем безпеки. Наприклад, методи автоматичного виявлення полум’я на основі LBP-дескрипторів демонструють можливість високоточного виявлення небезпечних подій у реальному часі. Водночас застосування таких підходів потребує врахування ризиків маніпуляції відеоданими.
Додаткові виклики виникають у сфері біометричної ідентифікації. Використання методів Ateb-Gabor дозволяє підвищити точність оброблення біометричних зображень, проте створює ризики помилкової ідентифікації. Наявні наукові дослідження переважно зосереджуються на технічних перевагах застосування штучного інтелекту в кіберзахисті, тоді як питання комплексної оцінки ризиків, управління ними та нормативно-правового забезпечення кібербезпеки залишаються недостатньо систематизованими. Це зумовлює необхідність формування цілісного наукового підходу до аналізу ризиків використання штучного інтелекту в кіберпросторі з урахуванням технічних, правових та етичних аспектів.
У статті здійснено комплексний аналіз сучасних методик управління ризиками інформаційної безпеки з урахуванням специфіки використання технологій штучного інтелекту. Особливу увагу приділено інтеграції сучасних міжнародних стандартів управління ризиками AI, зокрема ISO/IEC 23894:2023, ISO/IEC 42001:2023 та NIST AI Risk Management Framework. Запропоновано класифікацію методик та адаптивну модель управління ризиками.
Метою дослідження є аналіз існуючого робочого інструментарію управління ризиками у сфері інформаційної безпеки з метою вивчення умов інтеграції систем штучного інтелекту в кібербезпекову інфраструктуру підприємств. Методологічну основу становлять методи системного та порівняльного аналізу, узагальнення, класифікації, а також ризик-орієнтований підхід до оцінювання кіберзагроз і вразливостей інтелектуальних систем.
У роботі використано системний, порівняльний та ризик-орієнтований підходи. Проаналізовано стандарти: ISO/IEC 27005:2022, ISO/IEC 23894:2023, ISO/IEC 42001:2023, NIST Risk Management Framework, NIST AI Risk Management Framework.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у систематизації методик управління ризиками інформаційної безпеки та кіберзахисту за рівнем завдання шкоди, удосконаленні підходу до їх класифікації за характером оцінювання (якісні, кількісні, сценарні) та рівнем управлінської інтеграції. На відміну від існуючих досліджень, у роботі враховано новітні міжнародні стандарти управління ризиками штучного інтелекту (ISO/IEC 23894, NIST AI RMF), що забезпечує актуалізацію підходів до оцінювання AI-загроз. Запропонований системний підхід може бути використаний під час розроблення політик кібербезпеки, впровадження систем управління інформаційною безпекою та модернізації процедур оцінювання ризиків у державних і корпоративних інформаційних системах.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ТА ПРИКЛАДНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОМПЛЕКСНОГО ПІДХОДУ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

2026-05-28T10:19:25+03:00

У статті досліджуються концептуальні та прикладні засади реалізації комплексного підходу до забезпечення охорони державної таємниці в системі національної безпеки України. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі інформаційної безпеки в умовах цифровізації суспільства, посиленням кіберзагроз та гібридних впливів, що безпосередньо впливають на стан національної безпеки України. В умовах воєнно-політичної нестабільності та активного використання інформаційно-комунікаційних технологій особливого значення набуває забезпечення надійної охорони державної таємниці як одного з ключових елементів захисту національних інтересів. Водночас існуюча система охорони державної таємниці характеризується низкою проблем, зокрема фрагментарністю підходів, недостатньою інтегрованістю її складових та обмеженою адаптивністю до сучасних викликів.
Метою дослідження є обґрунтування концептуальних і прикладних засад реалізації комплексного підходу до забезпечення охорони державної таємниці в системі національної безпеки України. У межах дослідження поставлено завдання проаналізувати сучасний стан системи охорони державної таємниці, визначити її основні проблеми, а також розробити ефективний механізм інтеграції організаційних, правових, технічних і кадрових компонентів.
Методологічну основу дослідження становлять методи системного та структурно-функціонального аналізу, що дозволили розглянути систему охорони державної таємниці як цілісну багаторівневу структуру; метод моделювання – для побудови механізму реалізації комплексного підходу; порівняльний аналіз – для зіставлення національних і міжнародних практик у сфері інформаційної безпеки; а також методи узагальнення та систематизації – для формування теоретичних висновків.
У результаті дослідження отримано конкретні наукові результати, що мають як теоретичне, так і прикладне значення. Зокрема, розроблено структурно-функціональну модель системи охорони державної таємниці, яка забезпечує інтеграцію правових, організаційних, технічних і кадрових компонентів у єдину систему управління. На основі цієї моделі обґрунтовано багаторівневий механізм реалізації комплексного підходу, що передбачає узгоджену взаємодію суб’єктів на стратегічному, оперативному та тактичному рівнях, а також запропоновано алгоритм його реалізації, який включає етапи ідентифікації загроз, оцінювання ризиків, впровадження заходів захисту та постійного моніторингу їх ефективності.
Наукова новизна дослідження полягає у формуванні інтегрованої моделі забезпечення охорони державної таємниці, яка базується на комплексному підході та враховує сучасні інформаційні й кібернетичні загрози. Удосконалено підходи до організації системи охорони державної таємниці на основі принципів системності, адаптивності та багаторівневого управління, що дозволяє підвищити ефективність захисту інформації та зміцнити національну безпеку України.

ТЕХНОЛОГІЯ ПРИГОТУВАННЯ ТА ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ НОВОЇ ВОДНОЇ ВОГНЕГАСНОЇ РЕЧОВИНИ

2026-05-28T10:20:05+03:00

Вступ. Для ліквідації аварійних ситуацій природного та техногенного характеру, пов’язаних з горінням різноманітних органічних речовин, зокрема продукції нафтопереробної галузі чи полімерних матеріалів, постає нагальна потреба в розробці нових вогнегасних засобів, які здатні були б ефективно гасити полум’я, тобто проявляти високу вогнегасну дію. Серед різноманітних представників вогнегасних засобів найбільш широко застосування набули вогнегасні речовини на водній основі. До цієї групи водних вогнегасних речовин (ВВР) відносять водні розчини солей лужних та лужноземельних металів, а також неорганічних солей перехідних металів. Проте ці ВВР здатні ефективно придушувати полум’я пожежі лише за умови досягнення високої концентрації розчиненої солі у воді, приблизно 40% і більше. А це, зазвичай, негативно позначається на технологічних та деяких фізико-хімічних властивостях ВВР (текучості та в’язкості розчинів, здатності розчинених солей піддаватись гідролізу тощо). Тому для вибору найбільш ефективних засобів гасіння пожеж важливо мати інформацію про фізико-хімічні властивості ВВР та фізико-хімічні параметри процесів, що відбуваються під час горіння та гасіння.
Мета. Розробити особливу технологію приготування концентрованого водного розчину амоній карбонату, вивчити фізико-хімічні властивості отриманої ВВР, що дасть змогу спрогнозувати доцільність використання цієї ВВР як вогнегасного засобу, придатного для аерозольного гасіння осередків займань класу «В».
Методи. Препаративний метод отримання концентрованого водно-амоніачного розчину амоній карбонату, включаючи емпіричний підбір співвідношення компонентів ВВР та визначення фізико-хімічних властивостей отриманої ВВР аналітичними методами.
Результати. Водну вогнегасну речовину на основі амоній карбонату отримували з (NH4)2CO3 та 25% водного розчину амоніаку. Така технологія приготування цієї ВВР унеможливлює подальший гідроліз солі, утвореної слабкою карбонатною кислотою та слабкою основою (амоній гідроксидом). Вивчено фізико-хімічні властивості розробленої ВВР.
Висновки. Завдяки розробленій технології отримано нову ВВР у вигляді концентрованого водно амоніачного розчину амоній карбонату. Результати проведених досліджень з вивчення фізико-хімічних властивостей отриманої ВВР дали змогу спрогнозувати доцільність використання розробленої ВВР як ефективного вогнегасного засобу, придатного для аерозольного гасіння осередків пожеж класу «В».

ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНОГО МОДИФІКУВАННЯ СОЄВО-ПРОТЕЇНОВОГО КЛЕЮ ДЛЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ФАНЕРИ

2026-05-28T10:20:44+03:00

Проблема. У сучасному виробництві фанери та фанерної продукції широко застосовують клеї на основі карбамідоформальдегідних (КФС) та фенолформальдегідних смол (ФФС). Ці смоли отримують із невідновлюваних нафтохімічних продуктів, а їх вартість із кожним роком зростає, що впливає на собівартість фанерної продукції. Крім того, отримані деревинні композиційні матеріали, які склеюють клеями на їх основі, виділяють формальдегід, що є канцерогеном. Тому доцільно використовувати клеї природного походження, наприклад, протеїнові. Однак клеї на основі протеїну характеризуються низкою технологічних та експлуатаційних недоліків, серед яких підвищена в’язкість, обмежений вміст сухих речовин, недостатні водостійкість та міцність клейового з’єднань.
Мета. У зв’язку з цим науково обґрунтованим є можливість хімічного модифікування соєво-протеїнового клею, шляхом пошуку речовин, здатних підвищити фізико-хімічні та експлуатаційні характеристики клеїв.
Методи дослідження. У статті представлено результати дослідження в лабораторних умовах виготовлення фанери за допомогою хімічно модифікованого соєво-протеїнового клею. Розроблено рецептури клейових композицій на основі соєво-протеїнової суспензії, модифікованої різними речовинами (гідроксидом натрію, цитратною кислотою, фенолформальдегідною смолою). Визначено ваговим методом сухий залишок клею та концентрацію іонів водню – потенціометричним. Для оцінювання якості склеювання визначено міцність на зріз згідно з ДСТУ EN 314-1:2003, EN 314-2:2003.
Основні результати дослідження. З’ясовано вплив модифікувальних речовин на властивості запропонованих клейових композицій (концентрацію іонів водню, сухий залишок) та фанери (міцність на зріз), виготовленої на їх основі. Введення цитратної кислоти, гідроксиду натрію або фенолформальдегідної смоли призводить до зміни рН розчинів в кислий або лужний бік. Зі збільшенням вмісту кожного з досліджуваних компонентів сухий залишок клею коливається в межах від 14,80 до 19,51%. Найвищі значення міцності характерні для клеїв на основі соєвого протеїну ізоляту, модифікованих лужними реагентами (гідроксидом натрію та фенолформальдегідною смолою), що зумовлено більш ефективним розкриттям структури протеїну, збільшенням кількості реакційноздатних функціональних груп і формуванням просторово зшитої полімерної сітки.
Висновки та конкретні пропозиції автора. Отримані значення міцності фанери на зріз були вищими за встановлені норми (1 МПа) і така фанера відповідає вимогам стандарту ДСТУ EN 314-2. Головним результатом роботи є підтвердження того, що саме лужне модифікування (NaOH та ФФС) надає соєвим клеям необхідної водостійкості. Зразки, виготовлені за такими рецептурами, успішно витримали 24-годинне вимочування у воді та підтвердили свою відповідність нормативним вимогам до якості склеювання фанери гарячим способом.

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПОЖЕЖНИХ ВІД ПАДІННЯ З ВИСОТИ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

2026-05-28T10:21:23+03:00

Проблема. В сучасних умовах ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на висоті пожежно-рятувальними підрозділами, актуалізується проблема забезпечення належного рівня захисту пожежних від падіння з висоти. Незважаючи на наявність різноманітних засобів індивідуального захисту від падіння з висоти, їх конструктивні та функціональні характеристики не завжди повною мірою відповідають умовам реального застосування під час ліквідації надзвичайних ситуацій. Враховуючи зазначене, вітчизняна нормативна база потребує вдосконалення з урахуванням міжнародних вимог, що обумовлює необхідність системного аналізу зарубіжного досвіду у цій сфері.
Метою статті є систематизація та критичний аналіз міжнародного досвіду нормативного регулювання, встановлення технічних вимог, методів випробувань і практичного застосування пожежних поясів рятувальних і страхувальних систем з метою обґрунтування напрямів удосконалення вітчизняної нормативно-правової бази та практики забезпечення безпеки під час виконання робіт на висоті пожежно-рятувальними підрозділами.
Методологічну основу становлять методи аналізу, синтезу, порівняння та системного підходу, що забезпечили комплексне дослідження міжнародних вимог і практик захисту пожежних від падіння з висоти. Застосовано також структурно-функціональний аналіз і узагальнення для оцінки конструкцій та визначення перспектив адаптації досвіду.
Основні результати. У статті здійснено порівняльний аналіз нормативно-правових та технічних вимог до забезпечення захисту пожежних від падіння з висоти у Федеративній Республіці Німеччина, Республіці Польща та Сполучених Штатах Америки. Розглянуто еволюцію підходів до забезпечення захисту пожежних від падіння з висоти, процедури випробувань і сертифікації, а також сучасні технічні рішення, зокрема інтегровані системи протипадінного захисту. Проаналізовано вимоги європейських стандартів EN 358, EN 361, положення стандарту DIN 14927, а також американських нормативів NFPA 2500 щодо проєктування, маркування, сертифікації й проведення статичних і динамічних випробувань. Окрему увагу приділено питанням термостійкості, ергономічності, сумісності із засобами захисту органів дихання та інтеграції страхувальних елементів у конструкцію бойового одягу пожежника. Визначено спільну тенденцію до підвищення вимог безпеки, уніфікації процедур оцінки відповідності та переходу до комплексних систем, що забезпечують рівномірний розподіл навантаження та зниження ризику травмування.
Висновки. За результатами дослідження окреслено перспективи вдосконалення вітчизняної практики шляхом адаптації міжнародного досвіду, модернізації конструкцій поясів та впровадження сучасних стандартів сертифікації, що забезпечують ефективність та безпеку роботи пожежних. Таке дослідження може слугувати підґрунтям для розробки нових нормативних документів та рекомендацій для підрозділів ДСНС України, спрямованих на підвищення рівня захисту особового складу під час виконання оперативних завдань на висоті.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ГОТЕЛЬНИХ БУДІВЕЛЬ В УКРАЇНІ: МОЖЛИВОСТІ ТА РИЗИКИ

2026-05-28T10:22:00+03:00

Проблема. Останнім часом в Україні поглиблюється проблема безпеки людей, особливо в сфері готельного бізнесу. Незалежно від того, чи це невеликий гостьовий будинок чи великий багатоповерховий готельний комплекс, ключовим фактором успіху є не лише першокласне обслуговування, але й гарантована безпека. Готель є місцем відпочинку і, як наслідок, підвищеного скупчення людей. При цьому гості готелю є різними і за фізичним станом, і віком, і ерудицією. Адміністрація готелю бере на себе обов’язок не лише забезпечити затишне проживання і гарантії чудового відпочинку, але і гарантію безпеки людей, що проживають у готелі, їхнього життя, здоров’я, майна тощо.
Метою роботи є дослідження пожежної небезпеки готельних будівель, виявлення недоліків у системах протипожежного захисту, що підвищують імовірність виникнення пожеж, а також обґрунтування заходів, спрямованих на зниження ризику їх виникнення.
Методи досліджень. Статистичний, аналітичний.
Основні результати дослідження. Готелі, як і будь-які інші будівлі, стикаються з ризиком пожежі, але тут наявні і певні чинники, які ускладнюють забезпечення пожежної безпеки. По-перше, через велику кількість номерів і гостей, які можуть перебувати в готелі щодня, їхня завантаженість є значно високою. До того ж, на відміну від офісних приміщень або житлових комплексів, гості не завжди знайомі з плануванням будівлі та шляхами евакуації. Багато готелів мають ресторани, що створює додатковий ризик пожежі через використання відкритого полум'я, легкозаймистих жировловлювачів та зберігання займистих матеріалів.
Таким чином, найважливішими компонентами пожежної безпеки є персонал готелю та гості, оскільки саме вони є одними з головних джерел потенційної загрози, що може призвести до виникнення пожежі.
Висновки. Готелі належать до будівель із масовим перебуванням людей, тому питання їх пожежної безпеки повинні стояти на першому місці. Захист готелю від пожежі пов'язаний з численними труднощами. Складність при виникненні надзвичайних ситуацій посилюється відносно великою кількістю людей всередині будівлі, більшість з яких не знайомі з плануванням будівлі, процедурами евакуації і навіть сигналами тривоги.
Для максимального захисту необхідна комплексна система пожежної безпеки, що забезпечує особисту безпеку і зниження збитку в разі пожежі. Наріжним каменем такої системи є пожежна сигналізація, яка гарантує надійне виявлення пожежі на ранній стадії.
Навчання персоналу є ключовим елементом успішної реалізації плану евакуації. Персонал повинен бути навчений розпізнавати сигнали пожежної тривоги, виконувати процедури евакуації, включаючи допомогу гостям з обмеженими можливостями, та надавати першу допомогу в разі потреби.

МЕТОД РОЗРАХУНКУ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ВОГНЕЗАХИСНОГО ПОКРИТТЯ ЗА УМОВИ ВУГЛЕВОДНЕВОГО ТЕМПЕРАТУРНОГО РЕЖИМУ

2026-05-28T10:22:50+03:00

Вступ. Оцінка використання різноманітних покриттів для підвищення ступеня вогнестійкості будівельних конструкцій є актуальною практичною задачею. В умовах воєнного стану та обстрілів інфраструктурних об’єктів населених пунктів врахування вуглеводневого режиму розвитку пожежі для всіх типів об’єктів є необхідним, оскільки типово враховують лише звичайні умови розвитку пожежі.
Мета та задачі дослідження. Метою роботи є розробка альтернативної методики оцінки (розрахунку) ефективності застосування вогнезахисного покриття для вогнезахисту металевих конструкцій за умови впливу вуглеводневого температурного режиму пожежі. Для вирішення поставленої мети було необхідно провести оцінку існуючих методик та здійснити математичне моделювання з розв’язком задачі теплопровідності, яка б враховувала різні температурні режими пожежі.
Методи. В роботі аналітично-порівняльними методами оцінено існуючі методики визначення вогнезахисної ефективності покриттів з подальшим математичним моделюванням і вирішенням задачі теплопровідності.
Результати. За результатом розв’язку нестаціонарної задачі теплопровідності з використанням крайових умов третього роду. В основі розв’язку цієї задачі використано метод редукції, концепція квазіпохідних, метод власних функцій та метод розвинення в ряди Фур’є. Разом з тим запропонована модель дає можливість здійснювати зміну зведеної товщини металевої конструкції, вогнезахисного покриття та температурний режим пожежі.
Висновки. Результати розрахунку показали, що якщо товщина вогнезахисного покриття на сталевій балці становить 1,6 та 2,5 мм, то максимальна температура прогріву протягом 90 хв становитиме 189,8 та 159,35 ⁰C відповідно. За аналогічний часовий проміжок максимальна температура в 110,85 ⁰C буде спостерігатися на металевій фермі з товщиною вогнезахисного покриття 2,5 мм та 140,97 ⁰C – на сталевих щитах з покриттям товщиною 4,0 мм.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВИПЛИВУ БАГАТОСТОРОННЬОГО НАГРІВАННЯ OSB/3 ПЛИТ НА ПОШИРЕННЯ ПОЖЕЖІ У СКЛАДСЬКИХ ПРИМІЩЕННЯХ

2026-05-28T10:23:47+03:00

Проблема. Пожежі на деревообробних підприємствах і складських приміщеннях характеризуються високою інтенсивністю поширення через значну кількість горючих матеріалів, зокрема деревини та плит OSB/3. Недостатня вивченість впливу різностороннього нагрівання на процес досягнення температур займання і самозаймання ускладнює прогнозування розвитку пожежі.
Мета. Метою роботи є дослідження впливу одно-, дво- та тристороннього нагрівання OSB/3 плит на процес досягнення температур займання та самозаймання в умовах стандартного температурного режиму пожежі.
Методи дослідження. У дослідженні застосовано прямий метод математичного моделювання процесів теплопровідності в плоских конструкціях. Використано підхід на основі співвідношення безрозмірних відносних температур для визначення двовимірного температурного поля шляхом накладання одновимірних температурних полів по координатах.
Основні результати. Отримано розподіли температурного поля для палети OSB/3 при різних варіантах нагрівання (одно-, дво- та тристоронньому). Встановлено, що зі збільшенням кількості нагрітих сторін значно прискорюється досягнення температур займання та самозаймання. Виявлено ефект підвищення температур у кутових зонах внаслідок накладання температурних полів. Побудовано графічні залежності зміни температури в часі.
Висновки. Проведене моделювання показало, що нагрівання палет OSB/3 плит залежить від кількості сторін нагрівання, причому зі збільшенням їх кількості інтенсивність прогріву матеріалу значно зростає за умов впливу стандартного температурного режиму пожежі. Встановлено, що при односторонньому нагріванні досягнення температур займання та самозаймання відбувається повільніше порівняно з дво- та тристороннім нагріванням. При двосторонньому та тристоронньому нагріванні виникає ефект накладання температурних полів, що призводить до локального підвищення температур, особливо в кутових зонах конструкції. Результати розрахунків в подальшому дозволять використовувати запропонований метод для визначення двовимірного температурного поля при інших температурних режимах пожежі. Отримані залежності зміни температури в часі дозволяють прогнозувати розвиток пожежі у складських приміщеннях.

КОМБІНОВАНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ВОГНЕГАСНИХ ПОРОШКІВ ТА АЕРОЗОЛІВ ПЕРЕНОСНИМИ, СТАЦІОНАРНИМИ ТА АВТОМАТИЧНИМИ ЗАСОБАМИ ПОЖЕЖОГАСІННЯ

2026-05-28T10:24:32+03:00

Проблема. Вирішення проблем протипожежного захисту та боротьби з пожежами в сучасних умовах набуває все більшої актуальності у зв’язку з технічним переозброєнням, модернізацією підприємств та виробництв, впровадженням технологій з використанням нових вибухо- та пожежонебезпечних речовин і матеріалів, що потребує більш ефективного і селективного застосування вогнегасних речовин для пожежогасіння.
Мета. Обґрунтування, вибір та застосування вогнегасних речовин на об’єктах критичної інфраструктури потребує врахування їх вогнегасної ефективності, нетоксичності та сумісності з основними елементами засобів життєзабезпечення. Забезпечення пожежної безпеки в таких умовах носить проблемний характер і потребує нових наукових досліджень.
Методи дослідження. З позицій сучасного трактування механізму гасіння полум’я порошками та аерозолями, а також теорії процесів горіння та ланцюгових реакцій найбільш перспективним способом підвищення їх вогнегасної спроможності є посилення їхніх інгібувальних властивостей. Для досягнення мети і вирішення поставлених проблем використовувались аналітичні та експериментальні методи досліджень. Підготовка і проведення досліджень здійснювалися на основі їх математичного планування та моделювання, а достовірність отриманих результатів підтверджувалася їх аналітичним статистичним обґрунтуванням із комп’ютерним програмним забезпеченням.
Основні результати. Розглянуто особливості виникнення та розвитку пожеж на об’єктах критичної інфраструктури. На основі аналізу результатів проведених досліджень обґрунтовано порядок вибору та застосування вогнегасних речовин для запобігання та ліквідації пожеж в результаті аварій технологічних процесів, апаратів, приміщень, будівель та споруд. Встановлені закономірності підвищення вогнегасної ефективності порошків в умовах зниження концентрації кисню дозволяють розширити можливості їх застосування в комбінованому пожежогасінні з інертними газами та генераторами вогнегасного аерозолю. Враховуючи наявність синергізму вогнегасної спільної дії порошків та аерозольних сполук пропонується їх послідовне комбіноване застосування для флегматизації та пожежогасіння в середовищах з високою концентрацією кисню.
Висновки та конкретні пропозиції. Отримані результати досліджень спрямовані на забезпечення більш високого рівня протипожежного захисту, як переносними, так і стаціонарними та автоматичними засобами пожежогасіння, що особливо важливо для розширення та покращення тактико-технічних дій підрозділів ДСНС України та добровольчих формувань в сучасних умовах. Для локалізації пожеж за максимально короткий проміжок часу при обмеженній кількості сил і засобів рекомендується застосовувати стаціонарні або переносні генератори вогнегасних аерозолів, а після зниження концентрації кисню в зоні горіння для ліквідації полум'яного горіння і тліючих осередків застосовувати порошки на основі бікарбонату натрію або їх бінарні суміші (50% на 50%) з порошками на основі хлориду калію. Лабораторні та полігонні дослідження показали, що бінарні суміші з порошків на основі бікарбонату натрію і на основі хлориду калію при співвідношенні 1:1 (50% на 50%) мають значно кращу ефективність, ніж індивідуальні їх компоненти, для пожежогасіння в середовищах з підвищеним вмістом кисню.

ЗБІЛЬШЕННЯ ЧАСУ АВТОНОМНОЇ РОБОТИ ДИЗЕЛЬНОЇ ГЕНЕРАТОРНОЇ УСТАНОВКИ ДЛЯ СИСТЕМ ПРОТИПОЖЕЖНОГО ЗАХИСТУ ЗАХИСНИХ СПОРУД

2026-05-28T10:25:08+03:00

Проблема. Системи протипожежного захисту (СПЗ) є складовими забезпечення пожежної безпеки будівель, зокрема захисних споруд цивільного захисту (ЗСЦЗ) та споруд подвійного призначення (СПП). Їх надійне функціонування потребує гарантованого електроживлення, відсутність якого знижує рівень безпеки об’єкта. Для забезпечення автономної роботи СПЗ в умовах аварійного або тривалого відключення електропостачання застосовують дизельні генераторні установки (ДГУ). За сучасних умов обмежених енергетичних ресурсів актуальним є підвищення ефективності ДГУ з метою зменшення витрат пального та збільшення часу автономної роботи, зокрема шляхом не лише використання двигунів із покращеними енергетичними показниками, але і генераторів.
Мета дослідження. Збільшення часу автономної роботи ДГУ для СПЗ ЗСЦЗ та СПП завдяки покращенню якості електричної енергії, що, своєю чергою, зумовлює зменшення витрат пального. Досягнення зазначеної мети передбачається шляхом використання асинхронного генератора з фазним ротором, у коло якого інтегровано інвертор та систему самозбудження, що забезпечує підвищення коефіцієнта потужності та коефіцієнта корисної дії генератора.
Методи досліджень. У ході дослідження застосовано методи аналізу та дослідження науковців, які розвивають теорію електричних машин. Для розробки моделі автономного асинхронного генератора з інвертором у фазному роторі використовувався пакет Simulink в середовищі MATLAB. Для розрахунку витрат пального дизель-генераторної установки застосовано метод енергетичного балансу з урахуванням коефіцієнтів корисної дії двигуна, електричного генератора та коефіцієнта потужності навантаження.
Основні результати. Витрати пального дизельного двигуна залежать від режиму навантаження та частоти його обертання. Нелінійне та несиметричне навантаження спричиняє несинусоїдальні струми, що призводить до коливань напруги й частоти, пульсацій електромагнітного моменту, зростання гармонічних спотворень, зниження коефіцієнта потужності генератора та додаткових електромеханічних втрат. Зазначені фактори обумовлюють додаткові електромеханічні втрати, що, своєю чергою, призводить до збільшення витрат пального. Отже, паливна економічність ДГУ визначається, зокрема, коефіцієнтом потужності (cosφ) та ККД генератора. Асинхронні генератори з фазним ротором та інверторним керуванням, на відміну від асинхронного генератори з короткозамкненим ротором, забезпечують стабілізацію напруги й частоти при змінні швидкості обертання двигуна та коливань навантаження, компенсацію реактивної потужності та самозбудження. Це підвищує cosφ і ККД генератора та сприяє зменшенню витрат пального.
Висновки. Модель асинхронного генератора з інвертором у колі ротора, побудована у MATLAB дає можливість детально аналізувати його електроенергетичні параметри в різних умовах експлуатації. Використання такого асинхронного генератора, порівняно з класичним асинхронним генератором із короткозамкненим ротором забезпечує гнучке регулювання енергетичних потоків. У результаті спостерігається підвищення коефіцієнта потужності cosφ та ККД. Це у свою чергу, зумовлює зменшення витрат пального та збільшення тривалості роботи установки. Використання асинхронного генератора з фазним ротором і підключеним інвертором дозволяє при 40% навантаженні зменшити витрати пального приблизно на 24,5%, а при 100% навантажені – на 12,7%. Це дає змогу збільшити тривалість роботи ДГУ. Наприклад, при 100% навантажені автоматична система пожежогасіння може працювати на 8,7 хв довше порівняно з використанням ДГУ з асинхронним генератором із короткозамкнутим ротором.

ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ БЕЗПЕКОЮ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ УКРАЇНИ: РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОЄКТУ «СПЕЦІАЛІСТ З БЕЗПЕКИ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ»

2026-05-28T10:26:04+03:00

Мета. Метою дослідження є аналіз нормативно-правового підґрунтя, алгоритмів упровадження, функціонального навантаження та стратегічних перспектив посади «спеціаліст з безпеки в освітньому середовищі» в Україні в умовах воєнного стану.
Методи. У дослідженні застосовано комплекс теоретичних і емпіричних методів, зокрема аналіз наукових джерел та нормативно-правової бази, порівняльно-правовий метод, а також метод узагальнення практичного досвіду впровадження інституту спеціаліста з безпеки в освітньому середовищі на прикладі Тростянецької територіальної громади.
Результати. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення реалізації експериментального проєкту «Спеціаліст із безпеки в освітньому середовищі», що дало змогу визначити ключові рекомендаційні положення та імперативні вимоги щодо формування безпечного освітнього середовища в Україні. Встановлено основні функціональні напрями діяльності спеціаліста з безпеки в освітньому середовищі, зокрема: превенцію правопорушень і соціальних ризиків, забезпечення фізичної та технічної безпеки, організацію заходів цивільного захисту та реагування на надзвичайні ситуації, а також комунікаційну та просвітницьку діяльність. Виявлено основні ризики впровадження зазначеної посади, серед яких фінансова нерівність територіальних громад, дефіцит підготовлених фахівців, плинність кадрів та можливе дублювання функцій із офіцерами
служби освітньої безпеки.
Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі впровадження в Україні експериментального проєкту «Спеціаліст з безпеки в освітньому середовищі» та визначенні його ролі у формуванні системи управління безпекою в закладах освіти. Запропоновано концептуальну модель взаємодії суб’єктів забезпечення безпеки освітнього середовища на рівні територіальних громад, що поєднує діяльність спеціаліста з безпеки, органів місцевого самоврядування та офіцерів служби освітньої безпеки Національної поліції України.
Практичне значення дослідження полягає у формуванні рекомендацій із вдосконалення механізмів упровадження посади спеціаліста з безпеки в освітньому середовищі на рівні територіальних громад, що сприятиме підвищенню ефективності управління ризиками та розвитку культури безпеки в системі освіти України в умовах тривалої воєнної загрози.

ПРОБЛЕМАТИКА ПРИ ЗАСТОСУВАННІ САНКЦІЙ УПОВНОВАЖЕНИМИ ПОСАДОВИМИ ОСОБАМИ ДСНС

2026-05-28T10:26:47+03:00

Вступ. Практика застосування санкцій уповноваженими особами ДСНС за порушення вимог пожежної та техногенної безпеки до громадян чи посадових осіб супроводжується низкою складних питань з принципів верховенства права. З основних причин оскарження постанов, на які звертає увагу суд, є відсутність
складу правопорушення.
Мета та задачі дослідження. Мета статті полягає у дослідженні питання проблематики у виконанні вимог чинного законодавства щодо застосування санкцій уповноваженими особами ДСНС. Завданнями дослідження є проведення аналізу судових справ, щодо причин скасування та надання пропозицій до шляхів вирішення.
Методи. Методологічну базу дослідження становлять загальні та спеціальні методи наукового пізнання (методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, формально-логічний, системно-структурний, метод правового моделювання), необхідність застосування яких обумовлена метою і завданнями дослідження, об’єктом і предметом.
Результати. У статті наголошується на тому, що питання визначення відповідального за забезпечення пожежної та техногенної безпеки суб’єкта господарювання, який перебуває в орендних відносинах, та посадової особи або працівника чи громадянина за порушення вимог пожежної, техногенної безпеки у сфері цивільного захисту, в тому числі балансоутримувача об’єкта фонду захисних споруд є одним із основних етапів при застосуванні санкцій та відіграє одну із основних ролей у судовому процесі при оскарженні дій уповноважених посадових осіб ДСНС, або ж позовних заяв від ДСНС до суб’єкта господарювання. Особливу увагу зосереджено на важливості чіткого встановлення винних осіб – керівників, відповідальних за забезпечення пожежної, техногенної безпеки, утримання та експлуатацію об’єктів фонду захисних споруд, на яких, відповідно до норм чинного законодавства, покладена відповідальність.
Висновки. При вирішенні питання застосування санкцій необхідно встановити чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, особливу увагу звертати на орендні відносини, а також на правильне визначення балансоутримувачів об’єктів фонду захисних споруд.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВАНТАЖНИХ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ПРИ ОПТИМІЗАЦІЇ МАРШРУТІВ ЗА КРИТЕРІЄМ ЧАСУ

2026-05-28T10:27:41+03:00

Проблема. Забезпечення ефективності транспортної логістики в аграрному секторі ускладнюється сезонністю, стислими термінами збереження біосировини та значними обсягами вантажопотоків. Традиційно маршрути оптимізують класичними методами лінійного програмування, що базуються на сталих відстанях. Їх недолік – ідеалізація умов та ігнорування мінливих зовнішніх чинників (погода, стан покриття). В умовах бездоріжжя та опадів швидкість транспорту критично знижується, тому математичне планування лише за відстанню є недостовірним і неефективним.
Мета. Встановлення закономірностей між часовим критерієм доставки аграрної продукції та фінансовою ефективністю процесу перевезень залежно від впливу погодних умов.
Методи дослідження. Дослідження спирається на масиви даних вантажопотоків та GPS-моніторингу компанії, що перевозить цукровий буряк самоскидами у Тернопільській області (22 постачальники, 4 заводи). Робочий план, оптимізований за мінімальною відстанню (метод Фогеля), порівнювався з новим планом, розрахованим за матрицею фактичних витрат часу. Для оцінки відхилень від базового нормативу швидкості (36 км/год) використано Google Maps та натурні GPS-дані за умов дощу. Перерозподіл вантажів ілюстрували діаграмами Сенкі.
Основні результати дослідження. Базовий план (за відстанню) для перевезення 1 553 809 т сировини (77,703 тис. рейсів) потребує 94 455,926 тис. т·км транспортної роботи, 19 997,814 тис. хв часу та 120,007 млн грн. Зафіксовано суттєве падіння швидкості під час дощу (в середньому до 28 км/год, локально – до 14,4 км/год), що доводить хибність планування без урахування реального стану доріг. Побудова плану за критерієм фактичного часу скоротила транспортну роботу на 804,738 тис. т·км (-0,85%), а витрати часу – на 166,724 тис. хв (-0,83%). Фінансові витрати зменшилися на 0,62% (0,739 млн грн), склавши 119,268 млн грн.
Висновки та конкретні пропозиції авторів. Оптимізація маршрутів перевезення агропродукції за критерієм часу є економічно доцільною, особливо для маршрутів зі змішаним покриттям за несприятливих погодних умов. Автори пропонують відмовитися від складання планів виключно за критерієм відстані, оскільки час виконання рейсів на однакових дистанціях суттєво відрізняється. Застосування динамічних матриць часу забезпечує абсолютну економію коштів та підвищує загальну ефективність транспортування.

ДОСЛІДЖЕННЯ ІНТЕРВАЛІВ РУХУ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ НА БАГАТОСМУГОВИХ ДОРОГАХ ЗАЛЕЖНО ВІД ШВИДКОСТІ ТА ПОГОДНИХ УМОВ

2026-05-28T10:28:18+03:00

Проблема. У сучасних умовах інтенсивного розвитку автомобільного транспорту спостерігається постійне зростання навантаження на міські магістралі, що призводить до ускладнення структури транспортних потоків, збільшення щільності руху та підвищення ймовірності виникнення аварійних ситуацій. Одним із ключових параметрів, що визначають ефективність функціонування транспортної системи та рівень безпеки дорожнього руху, є інтервали руху між транспортними засобами. Особливого значення набуває врахування впливу погодних умов і швидкостей на зміну цих інтервалів, оскільки вони безпосередньо впливають на поведінку водіїв і характеристики транспортного потоку.
Мета. Метою дослідження є встановлення закономірностей зміни інтервалів руху транспортних засобів на багатосмугових дорогах залежно від швидкості руху та різних погодних умов (сухе або мокре дорожнє покриття), а також визначення залежності фактичного інтервалу між транспортними засобами від мінімально
необхідної дистанції.
Методи дослідження. У роботі використано методи натурних спостережень із відеофіксацією транспортного потоку на міській магістралі, методи статистичної обробки експериментальних даних, положення теорії транспортних потоків, а також елементи математичного моделювання для узагальнення отриманих результатів і встановлення функціональних залежностей.
Основні результати дослідження. В результаті проведених досліджень встановлено закономірності зміни інтервалів руху транспортних засобів залежно від швидкісного режиму та погодних умов. Визначено, що за мокрого дорожнього покриття інтервали руху зростають у середньому на 15-22%, що обумовлено зниженням коефіцієнта зчеплення та необхідністю збільшення безпечної дистанції. Водночас зафіксовано перерозподіл транспортного потоку між смугами руху із підвищенням навантаження на середню смугу. Встановлено, що швидкість руху за мокрого покриття є на 10-11% вищою, що може пояснюватися зменшенням щільності транспортного потоку та збільшенням простору для маневрування. Одночасно виявлено, що значна частка транспортних засобів рухається з інтервалами, меншими за мінімально необхідні, що формує потенційно небезпечні режими руху.
Висновки та конкретні пропозиції авторів. Обґрунтовано необхідність врахування погодних умов та швидкостей руху при моделюванні транспортних потоків і плануванні організації дорожнього руху на багатосмугових магістралях. Запропоновано впровадження адаптивних систем управління швидкістю руху з урахуванням погодних умов у реальному часі, а також удосконалення підходів до визначення безпечної дистанції руху з урахуванням фактичної поведінки водіїв. Практична реалізація запропонованих заходів дозволить підвищити рівень безпеки дорожнього руху, зменшити кількість аварійних ситуацій та покращити ефективність функціонування транспортних систем.

ЕКСПЛУАТАЦІЙНА ТЕРМОСТІЙКІСТЬ КОНСТРУКЦІЙ БпЛА В УМОВАХ ПОЖЕЖІ

2026-05-28T10:29:02+03:00

Проблема. Безпілотні літальні апарати пожежного призначення працюють в умовах дії високотемпературних теплових потоків, що призводять до інтенсивного нестаціонарного нагрівання їхніх конструкційних елементів. У зоні відкритого полум’я теплові потоки формують температури 250–400 °C і вище, що призводить до інтенсивної температурно-часової деградації полімерної матриці та швидкого зниження несучої здатності композитів. Існуючі підходи до оцінювання термостійкості матеріалів переважно ґрунтуються на граничних температурах і не враховують тривалість теплового впливу в реальних пожежних умовах. Це унеможливлює обґрунтований вибір матеріалу для конструкцій пожежних БпЛА та потребує застосування нестаціонарного моделювання теплообміну.
Мета полягає у науково-обґрунтованому виборі оптимального термостійкого композитного матеріалу для конструкції БпЛА шляхом математичного моделювання впливу нестаціонарного температурного впливу та аналізу температурно-часової деградації механічних властивостей композитів за умов інтенсивного пожежного теплового впливу.
Методи дослідження. Застосовано методи математичного моделювання процесів теплообміну в шаруватих структурах та кінетичний аналіз термодеструкції полімерних композитів з метою визначення температурно часових меж їхньої працездатності в умовах пожежі.
Температурний стан конструкційних елементів БпЛА визначався шляхом розв’язання рівняння теплопровідності з урахуванням теплообміну на поверхні матеріалу. Чисельну реалізацію розробленої моделі виконано в системі комп’ютерної алгебри із використанням прямого методу дослідження процесу теплообміну в шаруватих конструкціях.
Основні результати дослідження. Чисельним моделюванням встановлено залежність температурно часової деградації міцності композитів від типу полімерної матриці. Показано, що композит CFRP-EP втрачає понад 50 % початкової міцності вже за 70 с при температурі 200 °C, тоді як CFRP-BMI зберігає працездатність до 150 с при 250 °C. Найвищу термостійкість продемонстрували композити CF/PEEK та CF/PEKK, які зберігають 60–75 % початкової міцності за температур 280–300 °C протягом 200–300 с, що підтверджує їхню придатність для роботи в умовах підвищеного теплового навантаження.
Висновки. На основі математичного моделювання процесу теплообміну встановлено визначальний вплив типу полімерної матриці на температурно-часову працездатність композитів конструкції пожежного БПЛА. Показано, що епоксидні вуглепластики швидко втрачають несучу здатність за температур 180–200 °C, тоді як композити класу PAEK (PEEK, PEKK) зберігають 60–75 % початкової міцності за температур 280–300 °C протягом 200–300 с. Нижча теплопровідність матриці PEKK забезпечує повільніше зростання температури в товщі матеріалу. Отримані результати обґрунтовують доцільність застосування композитів CF/PEEK та CF/PEKK у конструкціях пожежних безпілотних літальних апаратів.

АНАЛІТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ВІДВЕДЕННЯ КОЛІС ІЗ ПОРУШЕННЯМ ГЕОМЕТРІЇ ХОДОВОЇ ЧАСТИНИ КОЛІСНИХ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

2026-05-28T10:29:38+03:00

Проблема. Існуючі математичні моделі не завжди повною мірою враховують вплив порушень геометрії ходової частини, зокрема перекосу осей, а також змін експлуатаційних параметрів у процесі роботи транспортного засобу, що зумовлює потребу у розробці більш досконалих аналітичних залежностей для оцінювання динаміки руху автопоїздів.
Мета. Встановлення закономірностей для визначення кутів відведення коліс автопоїзда з урахуванням кутів встановлення осей його ланок.
Методи дослідження. У роботі використано комплекс теоретичних та аналітичних методів дослідження, а саме: методи математичного моделювання, за допомогою яких автопоїзд розглянуто як складну механічну систему, а його рух описано рівняннями кінематики та динаміки з урахуванням масових, інерційних і геометричних параметрів; методи аналітичної механіки та кінематичного аналізу, що дозволили визначити складові швидкостей центрів мас, кутові швидкості ланок, а також отримати залежності для швидкостей точок контакту коліс і кутів їх відведення з урахуванням перекосу осей.
Основні результати дослідження. Аналіз сучасних досліджень показав, що значна кількість відмов у дволанкових сідельних автопоїздах пов’язана з гальмівною та ходовою системами, що істотно впливає на їхню стійкість і керованість, особливо у гальмівних режимах. Побудовано розрахункові схеми для автомобіля-тягача та напівпричепа, на основі яких отримано систему рівнянь для визначення швидкостей точок контакту коліс з опорною поверхнею, а також аналітичних залежностей для обчислення кутів відведення коліс передньої, задньої осей тягача та осей напівпричепа. Разом з тим, було враховано кінематичні параметри руху, геометричні характеристики автопоїзда, кутові швидкості ланок, а також вплив перекосу осей і деформації шин. Отримані закономірності дозволяють більш точно проводити оцінку динамічної поведінки автопоїзда у реальних умовах експлуатації, зокрема під час гальмування. Практичне значення роботи полягає в можливості використання отриманих залежностей для підвищення безпеки експлуатації транспортних засобів і вдосконалення методів діагностики їх технічного стану.
Висновки та конкретні пропозиції авторів. У результаті дослідження отримано систему рівнянь, що дає змогу визначати кути відведення коліс автопоїзда під час його руху в різних експлуатаційних умовах. При формуванні цих залежностей було враховано геометричні особливості конструкції, зокрема кути встановлення осей окремих ланок автомобільного поїзда, що істотно впливають на кінематичні та динамічні характеристики руху. Отримані рівняння становлять основу для подальшого математичного моделювання і будуть використані при побудові теоретичної моделі дослідження стійкості руху дволанкового сідельного автопоїзда, зокрема, вони дозволяють врахувати вплив перекосу осей та гальмівних режимів на поведінку автопоїзда, що є важливим для оцінювання його керованості, стійкості та безпеки експлуатації.

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТРАНСПОРТНО-ЛОГІСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШЛЯХОМ РОЗРОБЛЕННЯ МОДЕЛІ КОМПЛЕКСНОЇ СИСТЕМИ БЕЗПЕКИ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

2026-05-28T10:30:46+03:00

Постановка проблеми. В умовах економічної нестабільності, зростання рівня безпекових загроз, інфраструктурних обмежень та цифрової трансформації транспортної галузі, безпека перевезень набуває системного характеру та виходить за межі окремих організаційних або технічних заходів. Наявні підходи до управління безпекою здебільшого мають фрагментарний характер і не забезпечують інтеграції транспортної та логістичної складових у єдину керовану систему. Це зумовлює необхідність теоретичного обґрунтування та розроблення комплексної моделі управління безпекою перевезень, здатної функціонувати в умовах підвищених ризиків і забезпечувати стійкість транспортно-логістичних процесів.
Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробленні системно-інтегрованої концептуальної моделі управління безпекою перевезень, що поєднує транспортну та логістичну підсистеми й забезпечує підвищення безпекової результативності, транспортної та економічної ефективності в умовах сучасних ризиків.
Результати. На основі аналізу сучасного стану транспортно-логістичної діяльності в умовах сьогодення виявлено, що багатофакторний характер ризиків та їх взаємна кореляція вимагають структурованого системного підходу до управління безпекою транспортно-логістичних операцій. Обґрунтовано необхідність системного підходу до управління безпекою перевезень, визначено взаємозв’язок між рівнем безпеки та ефективністю транспортно-логістичних процесів, систематизовано організаційні, технічні та інформаційні заходи забезпечення безпеки. Розроблено системно-інтегровану концептуальну модель управління безпекою перевезень, що поєднує транспортну підсистему «Водій–Автомобіль–Дорога–Середовище» з логістичною підсистемою в єдину керовану структуру та забезпечує узгоджене управління ризиками в умовах сучасних викликів.
Наукова новизна полягає в розробленні системно-інтегрованої концептуальної моделі управління безпекою транспортно-логістичних перевезень, у межах якої безпека вперше обґрунтована як системоутворюючий чинник, що поєднує транспортну та логістичну підсистеми і формує причинно-наслідковий зв’язок між безпековою результативністю, транспортною та економічною ефективністю.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

2026-05-28T09:41:15+03:00