Львівський філологічний часопис

ШЛЯХИ АВТОМАТИЗАЦІЇ РОБОТИ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ

Tetiana Olexandrivna Anokhina, Khrystyna Bogdanivna Melko — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

Сучасна вища освіта потребує ефективних інструментів для оптимізації часу викладача та підвищення якості навчального процесу. Автоматизація роботи викладача за допомогою цифрових сервісів Google відкриває нові можливості для планування, комунікації та оцінювання студентів. Застосування штучного інтелекту Google Gemini дозволяє створювати навчальні матеріали, формувати запитання до тестів, резюмувати тексти лекцій, а також генерувати індивідуальні завдання відповідно до рівня підготовки студентів. Такий підхід забезпечує персоналізацію навчання та скорочує час підготовки до занять. Google Docs виступає інструментом для спільної роботи над текстами, дозволяючи студентам і викладачам одночасно редагувати документи, залишати коментарі та відстежувати зміни. Це сприяє розвитку академічної співпраці, полегшує рецензування робіт і забезпечує прозорість оцінювання. Google презентації надає можливість швидко створювати інтерактивні презентації з використанням шаблонів, візуальних елементів і автоматичних підказок Gemini. Викладач може інтегрувати мультимедійні матеріали, створювати вікторини або короткі опитування безпосередньо під час занять. Автоматизація через сервіси Google не лише підвищує продуктивність викладача, а й сприяє формуванню цифрової компетентності студентів, створюючи сучасне навчальне середовище, орієнтоване на співпрацю, гнучкість та ефективність. Google Colab відкриває можливості для автоматизації дослідницької та аналітичної роботи, зокрема при викладанні дисциплін із цифрової лінгвістики, статистики чи машинного перекладу. Викладач може демонструвати приклади коду, проводити обчислення в реальному часі та зберігати результати спільно зі студентами. Google Cloud забезпечує зберігання великих обсягів даних, надає середовище для хмарних обчислень і створення навчальних платформ. Завдяки цьому викладач отримує доступ до потужних інструментів для обробки текстових корпусів, автоматизованого аналізу даних і розробки інноваційних проектів. Google Drive виконує роль універсального сховища, що забезпечує безпечний доступ до навчальних матеріалів, робіт студентів і методичних документів із будьякого пристрою. Це спрощує організацію навчального процесу, дозволяє структурувати курси й забезпечує постійний зв’язок між викладачем і студентами.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ЖАНР: ДИНАМІЧНА ПРИРОДА І РОЗМАЇТТЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЙ

Olha Trokhymivna Bandrovska — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено еволюцію теоретичних уявлень про літературний жанр у другій половині ХХ століття на матеріалі французької літературознавчої та філософської думки. Вихідним положенням є теза про відсутність єдиної універсальної концепції жанру в сучасній генології. Домінування методологічного плюралізму зумовлене історичною мінливістю літературних форм і поширенням жанрової гібридизації в новітній літературній практиці. Показано, що в структуралістській концепції Цветана Тодорова жанр постає як система конвенцій і комунікативних правил, що організує процеси творення та рецепції літературного тексту, але разом з тим функціонує в динамічній взаємодії з соціокультурним контекстом і зберігає аналітичний потенціал для виявлення жанрових трансформацій та гібридних форм. Аналіз есея Жака Дерріди «Закон жанру» засвідчує, що жанр у деконструктивістській перспективі функціонує як парадоксальна структура, яка одночасно передбачає наявність розпізнавальних кодів і заперечує можливість остаточної класифікації, утверджуючи принцип «участі без приналежності» як умову існування жанру. Окрему увагу присвячено виявленню методологічного напруження між складними теоретичними концепціями жанру та спрощеним уживанням жанрових понять у сучасному гуманітарному дискурсі, що проілюстровано на прикладі енциклопедичних дефініцій. У зв’язку з цим обґрунтовано актуальність уточнення методологічних засад генологічних досліджень та їхнього практичного застосування в академічному просторі. Дослідження демонструє, що сучасна генологія розвивається між ідеями жанрової відкритості та гібридизації і прагненням до систематизації, що виразно простежується як у західному, так і в українському літературознавстві. Зроблено висновок, що в сучасній теорії літератури жанр остаточно втрачає статус замкненої нормативної структури й постає як відкрита, історично змінна та внутрішньо неоднорідна категорія, в межах якої жанрова гібридизація й трансформація функ- ціонують як закономірний спосіб існування літератури. Своєю чергою, сучасні теорії розширюють інтерпретаційний простір і сприяють появі гнучких аналітичних моделей і розвитку критичного мислення в літературознавчій освіті.

ЛІНГВАЛЬНІ ПОКАЖЧИКИ ТЕКСТОТИПІВ У СМИСЛОТВОРЕННІ ТА СТРУКТУРАЦІЇ ДЕТЕКТИВНОГО ТЕКСТУ THE TWIST OF A KNIFE АНТОНІ ГОРОВІЦА

Ivan Antonovich Bekhta — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті1 подано розуміння системної взаємодії засобів та способів актуалізації одиниць різних рівнів, що формують структуру художнього тексту, створеного автором-письменнником. Саме авторська позиція, його погляд визначає структуру, форму і зміст художнього твору. Авторська думка виринає на поверхню на усіх без винятку ділянках і в усіх типах викладу, утім в прямій, найбільш відвертій формі вона подана у дискурсній зоні автора-письменника, репрезентуючи зовнішньо-текстову комунікативну модель і у дискурсній зоні наратора, репрезентуючи внутрішньо-текстову комунікативну модель. Їхній розподіл, однак, нерівномірний, адже він суттєво залежить від текстотипів (text types, modes or types of discourse, rhetorical modes – і.е., композиційно-мовленнєвих форм у східноєвропейському термінологічному інструментарії метамови опису) – оповіді (narration), опису (description) та міркування (argumentation). Саме вони слугують у першій статті триквелу об’єктом розгляду у дискурсно-наратологічному вимірі з урахуванням семантичних показників у структурній організації детективного світу роману “The Twist of a Knife” (2017) Антоні Горовіца (англ. Anthony John Horowitz), англійського прозаїка і сценариста, фахівця у жанрах пригоди, містики, трилеру, жахів, фентезі. Предметом вивчення є роль і частотність лінгвальних маркерів текстотипів як складників смислотворення і структурації композиційно- мовленнєвого рівня макроструктури художнього детективного тексту. У статті задіяно традиційне найменування й номенклатуру текстотипів, які є визнані більшістю європейських текстолінгвістичних осередків. Основу текстотипів, їх внутрішній логічний зміст, демонструють встановлені категорії: часу, простору та причини. Оповідь створює динаміку навколишнього світу. Опис – статичний стан на певний момент. Міркування в очевиднішій формі окреслює здатність суб’єкта абстрактно мислити, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, відсуваючись від конкретних фактів художньої дійсності. Текстотипи несуть різний характер і зміст інформації: сюжетно-динамічний (розповідь), образотвірний (опис), узагальнено-теоретичний, коментувальний (міркування). Однією з основних ознак виокремлення текстотипу є ставлення текстового фрагмента до художнього часу: оповідь формує перебіг сюжетного часу, опис сповільнює, а міркування його зупиняє. Розповідь визнається діахронним зрізом дійсності, опис – синхронним, а міркування, формою не пов’язаною з об’єктивним перебігом сюжетного часу. Поява будь-якого текстотипу у тексті досліджуваного детективу позначена лінгвальним оформленням. У цій статті опертя зроблено на зміну лексичного наповнення і семантичне структурування міркування, як одного з текстотипів детективного світу

ДО ПРОБЛЕМИ ОБҐРУНТОВАНОСТІ ТЕРМІНУ «МОТИВ» У ПІЗНАННІ ЛІРИЧНОГО ДИСКУРСУ

Ivan Romanovych Horak — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується термін «мотив» у контексті філологічного аналізу ліричного дискурсу. Метою дослідження цієї статті є філологічне трактування й термінологічне впорядкування поняття «мотив» у метамові ліричного дискурсу, з опертям на лексикографічні джерела і теоретичні напрацювання в царині досліджуваного феномену. Проаналізовано розмаїті дефініції поняття «мотив» на основі теоретичних розпрацювань про мотив у філологічному ключі, зафіксовано його багатозначність і відносну розмитість терміну, що ускладнює його застосунок в мовознавчій термінології. Увагу зосереджено на теоретичних підходах до визначення поняття «мотив», зокрема на теоретичних розвідках, що своїми дослідженнями підтверджують визначення поняття у лексикографічних довідниках, але також і вирізняють багатогранність, і тим самим проблематику у єдиному чіткому формулюванні досліджуваного феномену, як повторювального елементу у літературному тексті, який може виражатися через образи, символи, дії, переживання героїв, ситуації. Спільним є розуміння того, що цей повторювальний елемент є вкрай важливим для вираження глибини теми твору. Актуальність дослідження мотиву в царині лінгвістики тексту допомагає глибше зрозуміти тематичну складність тексту поетичного твору, розкрити авторський лінгвальний інструментарій, оцінити його глибину та художню цінність. Розуміння «мотиву» розширює наше сприйняття тексту ліричної поезії, де мова відіграє домінувальну роль у передачі емоцій та переживань. Узагальнено існуючі визначення та сформульовано робоче визначення мотиву як повторювального символу, ідеї чи образу, що використовується в тексті для акцентування теми або створення певного емоційного забарвлення. Розглянуто генезу терміна, починаючи з музикознавства та його концептуалізацію в літературознавстві Й. В. фон Гете. Проаналізовано внесок сучасних дослідників (Метью Брібітцера-Сталла, Френка В. Янга, Вільяма Фрідмана, Меєра Говарда Абрамса, Девіда Мікіча, які підкреслюють важливість мотиву як елемента, що сприяє тематичному розвитку, єдності тексту, емоційному впливу та когнітивному залученню читача, а також його динамічну природу. Зроблено висновок, що «мотив» є динамічним елементом, який може розвиватися та змінюватися в текстосвіті літературного твору. Він є важливим інструментом для поета, для створення емоційного ландшафту вірша та поглибити його дослідження центральної ідеї.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ: НОВІ ЗМІНИ ПАРАДИГМ В АНГЛІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА МОВІ

Kumar Dinesh — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

Безсумнівно, що раніше написання романів та оповідань займало багато часу. Це був справді трудомісткий процес. Поява штучного інтелекту (ШІ) у літературі значно спростила та пришвидшила цей процес. Після величезного зростання використання ШІ читачі виявляють, що він підвищив креативність, ефективність та доступність оповіді. Все це відбувається завдяки інструментам ШІ, які сприяють створенню нових ідей, розвитку сюжетних ліній та персонажів. Все це дозволяє письменникам досліджувати нові напрямки оповіді. Крім того, ці технології дозволяють створювати персоналізовані, адаптивні історії, які адаптують контент до індивідуальних уподобань читача та створюють інтерактивний, захопливий досвід. Мета цього дослідження — вивчити та з’ясувати трансформаційний вплив штучного інтелекту на англійську літературу та мову, зосереджуючись на тому, як технології штучного інтелекту революціонізують процеси літературної творчості, аналізу, інтерпретації та поширення в сучасну цифрову епоху. Було помічено, що інструменти на базі штучного інтелекту покращують навички письма та узгодженість, забезпечуючи кращі версії та тексти без помилок. Штучний інтелект робить оповідання історій дедалі доступнішим для ширшого кола аудиторії. У цій статті зроблено спробу проаналізувати реальні приклади, новітні інноваційні та винахідливі технології, а також нові тенденції, щоб продемонструвати, як ШІ приніс революційні зміни в мистецтво оповіді та письма, використовуючи різноманітні інструменти для написання історій та романів. Це також ілюструє глибокий та інтенсивний вплив ШІ на наративну стратегію, залучення аудиторії, поширення використання технік оповіді та фінансовий успіх. ШІ не лише створює розваги, але й заохочує та спричиняє кардинальні зміни

ЛАТИНСЬКО-АНГЛІЙСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД АНАТОМІЧНИХ МЕТАФОР МОНОТЕРМІНОМ

пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено потенціал наукової медичної метафори, зокрема її роль у процесі номінування об’єктів. Проаналізовано особливості перекладу анатомічних та патоанатомічних термінів-метафор за допомогою монотермінів з латинської та англійської мов, обґрунтовано причини виникнення перенесення та подано класифікацію використаних модифікаторів. Проаналізовано досвід вітчизняних та зарубіжних дослідників, зокрема Ю. Бражук, Н. Цісар, Г. Усик, Т. Кириленко, О. Бєляєвої, М. Малащенко, Ю. Макаренко та І. Ткаченко. Деталізовано види перекладацьких трансформацій (за типологією В. Карабана), особливості морфологічної структури та збереження метафоричності в перекладі. Розглянуто переклад з латини англійською таких зооморфних, геоморфних та предметних метафор предметної сфери, серед яких: cauda equina, fila radicularia, tuberculum costae, os lunatum, collum femoris, lamina arcus vertebrae, crista costae, caput ulnae, caput costae. Пояснено причини виникнення процесу перенесення та типу асоціацій. Установлено, що в латинсько-англійському перекладі переважають зооморфні та геоморфні монотермінні метафори. Здійснено порівняльний аналіз перекладу термінів, який показав, що вибір монотермінного перекладу зберігає образність оригіналу, водночас роблячи термін більш компактним і зручним для клінічного та навчального використання. Окрім того, виявлено закономірності застосування модифікаторів. Фактичний матеріал для дослідження відібрано за виданнями «Міжнародна анатомічна термінологія» (2010 р.) та «Англо-український ілюстрований медичний словник Дорланда» (2002 р.), що дозволило забезпечити комплексний підхід до аналізу латинсько-англійського перекладу анатомічних термінів.

ВІД ПЕРЕКЛАДУ ДО ЛОКАЛІЗАЦІЇ: ЕВОЛЮЦІЯ ПАРАДИГМ У КОМУНІКАЦІЇ ІТ-ПРОЄКТІВ

Oleksandr Bohdanovych Lysychenko, Khrystyna Bogdanivna Melko — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті простежено зсув парадигми у комунікації ІТ-проєктів: від перекладу як фінального, «текст-у-текст» етапу – до локалізації як інтегрованої стратегічної спроможності. Узагальнюючи сучасні дослідження, показано, що локалізація розширює межі комунікації від суто лінгвістичної коректності до культурної, регуляторної та досвідової відповідності, узгоджуючи продукти з локальними очікуваннями на рівні інтерфейсів, контенту та робочих процесів. Концептуально стаття протиставляє вузький мандат перекладу ширшому мандату локалізації, розміщуючи обидва явища в рамках практик глобалізації та інтернаціоналізації, що забезпечують масштабоване багатомовне впровадження. У процесуальному вимірі розглянуто, як agile-розробка та безперервне постачання перетворили локалізацію на ітеративну, міжфункційну практику; наголошено на механізмах управління – термінологічних і стилістичних системах, інструментах перегляду «в контексті» та чіткому розподілі ролей, що знижують ризики втрати узгодженості під час випуску дрібними інкрементами. Технологічно оцінено зростальну роль нейронного машинного перекладу та великих мовних моделей як прискорювачів первинних результатів, водночас підкреслено незамінність людської експертизи для збереження голосу бренду, культурної нюансованості та етичних стандартів. На емпіричному рівні підсумовано свідчення про зв’язок якісної локалізації з підвищенням задоволеності користувачів, лояльності та ринкового проникнення, а також зі зменшенням тертя у використанні продуктів. Окреслено подальші напрями: розроблення стандартизованих метрик впливу, що поєднують інвестиції у локалізацію з утриманням, юзабіліті, навантаженням на підтримку та доходами; створення рамок для ухвалення рішень щодо обсягу й глибини адаптації за різних культурних і нормативних умов; еволюція навичок перекладачів і локалізаційних команд у бік дата-грамотності, UX-чутливості та платформних інструментів; розширення досліджень локалізації на нові модальності – голос, AR, мультимодальні агенти та IoT. У сукупності ці інсайти позиціонують локалізацію як зрілу, орієнтовану на користувача парадигму глобальної ІТ-комунікації

РОЗВИТОК МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ОВОЛОДІННІ МОВОЮ ЧЕРЕЗ КОНЦЕПТУАЛЬНІ МЕТАФОРИ

Nigar Aydin Madatova — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

Мова використовується не лише як засіб комунікації, але й як система, що відображає національну культуру та менталітет. У процесі викладання іноземної мови велика увага приділяється розвитку лінгвістичної компетенції, тоді як такі важливі аспекти, як культурне розуміння мови та міжкультурні аспекти комунікації, залишаються недостатньо дослідженими. Беручи до уваги, що взаємозв’язок між мовою та культурою є складним питанням, яке охоплює кілька дисциплін – таких як лінгвістика, філософія та психологія, – відсутність єдиного підходу до цього питання залишається суттєвою проблемою. Тому розвиток міжкультурної компетентності став необхідною та надзвичайно важливою метою сучасної освіти з іноземних мов. Метою цієї статті є дослідження тісного взаємозв’язку між мовою та культурою з особливим акцентом на важливості розвитку міжкультурної компетентності у процесі викладання іноземної мови з використанням лінгвокультурного підходу. Стаття спрямована на підкреслення необхідності інтеграції культурних і міжкультурних елементів у процес навчання мови для сприяння справжній комунікації та взаєморозумінню. Для досягнення цієї мети у дослідженні ставляться такі завдання: розглянути роль культури у вивченні мови; проаналізувати теоретичні основи взаємозв’язку між мовою та культурою; дослідити, як досягнення лінгвістики, філософії та психології сприяють розумінню цього взаємозв’язку; визначити когнітивні та лінгвокультурні механізми, що допомагають студентам зрозуміти іноземні культурні реалії; з’ясувати, як концептуальні метафори можуть сприяти розвитку міжкультурної компетентності та запропонувати практичні стратегії інтеграції аналізу концептуальних метафор у навчальний процес; оцінити сучасні підходи до викладання іноземних мов. Методи дослідження включають порівняльний та контент-аналіз наукової, соціально-педагогічної та методичної літератури. Результати дослідження можуть бути використані для створення уроків, які сприяють розвитку як лінгвістичної компетентності, так і культурної обізнаності, а також інтегрують ці культурні елементи в навчальну практику

ХУДОЖНІЙ НАРАТИВ НАДІЇ У РОМАНІ МАРКА ЛЕВІ «СИМФОНІЯ МОНСТРІВ»

Lidiia Vasilivna Matsevko-Bekerska — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджені окремі аспекти модусу надії в романному наративі «Симфонія монстрів» сучасного французького письменника Марка Леві. Написаний 2023 року, цей роман засвідчує глибоко емоційну відповідь автора на один із найважчих злочинів – викрадення та насильницьку депортацію українських дітей у час Війни за Незалежність України (розв’язаної 2014 року). Попри різноманітні, часто суперечливі оцінки читачів, критиків, дослідників, романний наратив став не лише помітним явищем у світовому літературно-художньому просторі, але й цінним свідченням травматичного досвіду України у ситуації, коли загрожена і національна ідентичність, і формування покоління людей, які зазнали викрадення та насильницьких дій над своєю свідомістю. Модус надії як ключовий чинник репрезентації наративної стратегії письменника розглянутий в призмі злочину, переслідуваного відповідно до міжнародного права. Аналіз тексту конкретизує поняття надії та його включеності у наративну стратегію М. Леві, з одного боку, та цілісного когнітивно-емпатійного модусу надії у кількох його чільних проєкціях, з другого. Роман вписаний у канон літератури, що зосереджується на універсальних та всеохопних смислових концептах та ідеях. Модус надії сприяє посилено драматичній емпатійній репрезентації ментальних моделей, проблематизує сучасність через персоналізацію наративу, забезпечує активність когнітивного ланцюжка у прогностичному моделюванні майбутнього. Доля дев’ятирічного Валентина, який пережив викрадення, депортацію та дивовижний порятунок, осмислена у фокусі постцифрової розкоординації світосприймання людини першої чверті ХХІ століття. Попри низку об’єктивних і суб’єктивних чинників істотних змін у новітній системі цінностей, художній дискурс роману актуалізує проблеми, що викликають особливо гостру реакцію письменників, читачів, критиків, дослідників – дитинство та війна. На матеріалі тексту «Симфонії монстрів» аргументована позиція Марка Леві, який який назвав свій твір «романом про надію». Зокрема, концепт надії показаний через призму когнітивної наратології у контексті синтезу «наративного повороту» та «когнітивного повороту». Із застосуванням методології посткласичної наратології проаналізовано, як надія функціонує одночасно як наративна стратегія автора, як психологічний стан персонажів, а також як проєкція когнітивного досвіду читача

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИКЛАДАННЯ ПУБЛІЧНОЇ МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ У МІЖНАРОДНИХ МЕДІА

Olga Stepanivna Melnychuk — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У дослідженні визначено методологічні засади викладання публічної мовленнєвої комунікації у міжнародному медіа-середовищі з акцентом на інтеграцію класичних риторичних традицій та сучасних цифрових освітніх інструментів. Розглянуто еволюцію форм навчання публічній комунікації у сфері медіа, що характеризується поступовим переходом від монологічних форматів до діалогічних та інтерактивних практик, включаючи дебати, інтерв’ю, презентації та інтерактивні методи навчання. Теоретичну основу дослідження складають Мотивована послідовність А. Монро та модель Speaking Д. Хаймса, а також сучасний аналіз риторичних стратегій у виступах TED, що дозволяють виявити ефективні підходи до структуризації та подачі інформації в умовах цифрового середовища, враховуючи різноманітні комунікаційні канали та платформи. Особливу увагу приділено використанню симуляційних тренінгів та механізмів зворотного зв’язку, які сприяють формуванню комплексних навичок ефективної комунікації, міжкультурної чутливості та усвідомлення впливу контексту на сприйняття повідомлень аудиторією. Доведено, що успішне навчання публічному мовленню у міжнародному медіа-просторі вимагає адаптації виступів до різних аудиторій, культурних контекстів та медіаформатів, що обумовлює необхідність системного поєднання класичної риторики, цифрових технологій та принципів змішаного викладання. Запропоновано комплексну методологічну модель, яка забезпечує цілісний підхід до підготовки здобувачів, враховуючи глобальні тенденції у сфері комунікації, швидкі зміни технологічного середовища та потребу у міжкультурній компетентності. Окреслено перспективи подальших досліджень у напрямі емпіричної перевірки запропонованої моделі, її адаптації до різних медіа-платформ та оцінки ефективності у практичних умовах змішаного викладання. Доведено важливість поєднання класичних і сучасних підходів для формування системного та ефективного процесу викладання публічної мовленнєвої комунікації, що відповідає сучасним тенденціям та розумінню культурного різноманіття аудиторій, а також розвитку професійних компетенцій майбутніх комунікаторів.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ РОМАНУ «УРОКИ ХІМІЇ» БОННІ ҐАРМУС УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Roksolana Zinoviivna Nazarchuk, Iryna Yaroslavivna Hrebeniak — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті висвітлено особливості формування авторського ідоіостилю на матеріалі фрагментів роману «Уроки хімії» Б. Ґармус та його перекладі українською мовою авторства І. Шагової. Зокрема, увагу зосереджено на перекладацьких трансформаціях, а також здійснено зіставний аналіз тональностей текстів вихідною та цільовою мовами. Узагальнено комплекс теоретичних питань, пов’язаних із тлумаченням понять перекладацьких трансфориацій, еквівалентности та видимости перекладача тощо. За теоретичну базу дослідження взято праці як вітчизняних, так і зарубіжних лінґвістів, зокрема О. Селіванової, В. Карабана, Л. Венуті, О. Санг, Ж.-П. Віне, М. Бейкера. Уведено основні поняття перекладознавства, що стосуються ідіостилю, а також окреслено ключові аспекти сентимент-аналізу. Емпіричний матеріал отримано на базі паралельного корпусу з 15 фрагментів текстів (шляхом опрацювання текстів в електронному форматі та подальшого аналізу у двомовному паралельному корпусі, створеному з використанням інструментів платформи Sketch Engine). Засвідчено низку перекладацьких трансформацій, до яких вдається перекладачка, щоб забезпечити адекватну й еквівалентну передачу змісту, відтворити стилістичні та семантичні особливості оригіналу, а також протранслювати етнокультурні особливості. Виявлено модуляцію, контекстуальну заміну, компресію, декомпресію та інші перекладацькі прийоми, серед яких встановлено домінантні й найменш уживані. Додатково описано програмне забезпечення LIWC-22, його можливості та інструменти для роботи. Застосовуючи засоби текстового аналізатора LIWC-22, як-от Quick LIWC та Color Coding, здійснено аналіз емоційно-тонального забарвлення тексту оригіналу та його перекладу, прокоментовано різницю, яка виявляється у незначному зміщенні емоційности між оригіналом та перекладом. Встановлено, що міжмовні перетворення відіграють значну роль у зміні тональности як у позитивному, так і в негативному аспектах, що є результатом прагнення перекладача не лише до збереження задуманої автором динаміки тексту, але й врахування культурних реалій середовища цільової мови. Показано, що переклад – творчий процес, і перекладач завжди балансує між точністю та гнучкістю, а також у деякій мірі стає співавтором тексту

МЕТАФОРИЗАЦІЯ ЯК ЗАСІБ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ДІЙСНОСТІ У ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКИХ МЕДІА

Volodymyr Pavlovych Oleksenko — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

Метафоризація у текстах українських медіа постає як один із провідних механізмів відтворення та інтерпретації суспільних реалій, забезпечуючи не лише образність, а й концептуалізацію інформаційного змісту. У статті констатовано, що у сучасному медійному дискурсі України метафоризація виконує роль продуктивного інструмента мовного впливу, що сприяє формуванню колективних уявлень та оцінок. Доведено: аналіз функціювання метафоризації в українських медіа дає змогу виявити специфіку мовної картини світу, відображеної у масовій комунікації. Продемонстровано, що функціювання метафоризації у текстах медіа зумовлює не лише створення експресивности й образности, але й забезпечує процес концептуалізації соціально-політичних, культурних та економічних реалій. Стверджено, що актуальність дослідження метафоризації зумовлена зростанням ролі масмедіа як потужного інструмента формування суспільної свідомости, де метафора виконує не лише стилістичну, а й когнітивно-інтерпретаційну та ідеологійну функції. Визначено мету – з’ясовано особливости метафоризації як способу концептуалізації дійсности у сучасних медіатекстах, схарактеризовано її функції та роль у формуванні медійної картини світу. Окреслено завдання: опрацьовано теоретичні засади вивчення метафори в сучасній лінгвістиці та медіалінгвістиці; визначено провідні підходи до трактування метафоризації як механізму концептуалізації дійсности; проаналізовано функції та типи метафор, поширені в українських медіатекстах; виявлено специфіку метафоричних моделей у висвітленні суспільно-політичних, економічних та культурних питань; окреслено роль метафоризації у формуванні медійної картини світу та вплив на свідомість реципієнта. Констатовано, що метафоризація у сучасних українських медіатекстах є не лише стилістичним засобом виразности, а й передусім когнітивним механізмом концептуалізації дійсности, завдяки якому відбувається спрощення й інтерпретація складних суспільних явищ; формується оцінне ставлення до подій та їх учасників; забезпечується вплив медіа на масову свідомість через створення цілісної метафоричної картини світу. Виокремлено специфічні метафоричні моделі, притаманні українським медіа, що відображають національно-культурні особливости світосприйняття й визначають характер мовного впливу на масового адресата; уточнено роль метафоризації в українському медіадискурсі як провідного засобу концептуалізації дійсности; деталізовано функційно-семантичну специфіку метафор у різних тематичних напрямах (політичному, економічному, культурному); розкрито механізми впливу метафори на формування масової свідомости та ціннісних орієнтирів реципієнта; запропоновано системний підхід до аналізу метафоризації у медіатекстах, що поєднує когнітивний, комунікативний та стилістичний аспекти. Випрацьовано методологію дослідження – застосовано комплексний набір методів аналізу фактичного матеріалу: поєднано традиційні лінгвістичні методи (описовий, аналізу і синтезу, структурно-семантичний, стилістичний, контекстуальний, функційний) з елементами когнітивної лінгвістики. Закцентовано, що використання метафори в українських медіатекстах виконує низку важливих функцій: сприяє інтерпретації складних понять, формує емоційний контакт із реципієнтом та може слугувати засобом впливу на його переконання й поведінку. В перспективі актуальним є дослідження когнітивних і маніпулятивних функцій метафори в сучасному українському медіадискурсі, а також встановлення взаємодії метафори з іншими тропами та стилістичними засобами з метою простеження механізмів формування цілісної комунікативної стратегії.

ТЕРМІНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ МОРСЬКОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ПРАВА: ЛІНГВОДИДАКТИЧНИЙ АСПЕКТ

Olga Yuriivna Ocheretna — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджуються термінологічні особливості англійської мови морського менеджменту та права з лінгводидактичної перспективи. Актуальність дослідження зумовлена глобалізацією морської індустрії та критичною потребою у високому рівні володіння англійською мовою як lingua franca морської галузі. Мета роботи полягає у комплексному лінгвістичному аналізі термінологічної системи англійської мови морського менеджменту та права для розробки ефективних методичних рекомендацій щодо викладання мови за професійним спрямуванням. Здійснено структурно-семантичний аналіз морської термінології на матеріалі корпусу 500+ текстів морських документів. Виявлено, що складні терміни становлять 42% термінологічного корпусу, абревіатури та акроніми – 28%, терміни-словосполучення – 30%. Визначено характерні морфологічні та семантичні особливості, зокрема високу частотність полісемії та синонімії, що створює виклики для навчання нерідних носіїв мови. Лексико-граматичний аналіз 200 чартерних договорів виявив переважання пасивних конструкцій (65% дієслівних форм) та модальних дієслів високого ступеня категоричності (shall – 45%, may – 23%, must – 17%). Досліджено прагматичні аспекти професійної комунікації, включаючи домінування директивних мовленнєвих актів та контекстуальну варіативність термінології у формальних документах та операційній комунікації. На основі дослідження 150 україномовних студентів морських спеціальностей ідентифіковано типові труднощі: міжмовну інтерференцію, хибних друзів перекладача, калькування синтаксичних структур рідної мови та культурні відмінності у діловій комунікації. Результати дослідження мають практичне значення для розробки навчальних програм, підручників та методичних матеріалів з ділової англійської мови для морських спеціальностей. Перспективи подальших досліджень включають розробку спеціалізованих корпусів морської юридичної термінології, впровадження AI-технологій у викладання морської англійської та вивчення впливу міжкультурної комунікації на безпеку мореплавства.

СЕГМЕНТАЦІЯ В ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ: ТИПОЛОГІЯ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Olena Mykolaivna Pokhyliuk — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено феномен сегментації в поетичному синтаксисі Віктора Крупки на матеріалі збірки «Вісь». Сегментацію розглянуто як комплексне стилістико-синтаксичне явище, що виходить за межі суто граматичної категорії та виконує низку взаємопов’язаних функцій у поетичному мовленні. Доведено, що сегментація є не лише засобом ритмізації, інтонаційного моделювання й стилістичної експресії, а й структурним принципом побудови мовлення та образного мислення, який формує особливості авторського ідіостилю. Запропоновано й обґрунтовано авторську типологію сегментації, що охоплює атрибутивну, займенниково-атрибутивну, обставинну, прикладкову, партикулярну, еліптичну, сегментацію іменної частини складеного присудка, простого дієслівного присудка, вставного слова, вставленої конструкції, головної частини складного речення, нетипову сегментацію підрядної частини, комбіновану та суб’єктивно-авторську. Виявлено інтонаційно-смислові, синтаксичні та графічні механізми, через які сегментація реалізується в текстах поета. Проаналізовано способи її функціонування як засобу емоційного посилення, інтонаційної паузи, актуалізації ключових образів і структурної драматизації. Визначено основні функції сегментації: експресивно-емоційну (виокремлення емоційно значущих образів і станів), комунікативну (акцентуація теми або реми), ритміко-інтонаційну (формування музичного малюнка й варіативного ритму), психологічну (репрезентація внутрішнього стану ліричного суб’єкта) та семантичну (актуалізація й перекодування смислових домінант). Особливу увагу приділено взаємодії сегментації з іншими стилістичними прийомами – інверсією, еліпсисом, парцеляцією – що поглиблює символіку й багатошаровість поетичного тексту. Встановлено, що сегментація в поетичному мовленні Віктора Крупки постає не лише як синтаксичний прийом, а як універсальний художньо-ритмічний інструмент, який моделює екзистенційний і духовний вимір ліричного тексту. Методологічною основою дослідження стали структурно-функціональний підхід, елементи стилістичного й дискурсивного аналізу, а також спостереження над ритміко-графічною організацією поетичного мовлення. Перспективи подальших студій охоплюють компаративний аналіз із поезією інших сучасних українських авторів, дослідження рецептивного впливу сегментації на читача, застосування комп’ютерно-лінгвістичних інструментів для вивчення сегментованих конструкцій у корпусах текстів, а також інтерпретацію сегментації як маркера новітньої поетичної парадигми.

СХІДНА СИМВОЛІКА У ПОЕЗІЇ ОКСАНИ ЗАБУЖКО ТА ЇЇ АНГЛОМОВНІ ПЕРЕКЛАДИ: ПОСТКОЛОНІАЛЬНА ПЕРСПЕКТИВА ДІАСПОРНОГО ПЕРЕКЛАДАЧА

Anastasiia Andriivna Romanchuk — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню східної символіки у поезії Оксани Забужко крізь призму постколоніальної теорії та специфіки її відтворення англомовних перекладах, виконаних представниками української діаспори. У фокусі дослідження – проблема перекладацької інтерпретації культурних кодів та символічних образів, пов’язаних із орієнтальними мотивамиякі у плетичному мовленні Оксани Забужко постають маркерами філософських, духовних і національно-ідентифікаційних пошуків. На матеріалі поезії «Визначення поезії» та її анломовних перекладів Майкла Найдана, Вірляни Ткач і Ванди Фиппс здійснено перекладознавчий аналіз з акцентом на виразний інтертекстуальний і культурологічний потенціал першотвору. Особливу увагу приділено аналізу відтворення ключових символів – «душа», «космос», «зелені барви», «поміж двома світами», які мають глибокий інтертекстуальний і культурологічний підтексти, поєднуючи елементи східної містики з українським міфопоетичним мисленням. Авторка статті наголошує, що у перекладацькому процесі ці символи зазнають перекладцьких трансформацій, зумовлених культурним досвідом і світоглядною позицією перекладача. Доведено, що діаспорні перекладачі, перебуваючи поза власним (пост)колоніальним контекстом, інтерпретують східну символіку як універсальний код духовного пошуку, що іноді нівелює національно-культурну специфіку оригіналу. Для діаспорних перекладачів східна символіка у творах Оксани Забужко стає не лише естетичною категорією, а й засобом осмислення універсальних тем духовного оновлення, пошуку гармонії та подолання колоніальної травми. Водночас позбавлення деяких образів національно-культурних конотацій свідчить про тенденцію до універсалізації змісту у процесі рецепції української літератури поза межами країни. Доведено, що англомовні переклади поезій Оксани Забужко не лише сприяють глобальному поширенню української культури, а й формують новий вимір діаспорного культурного діалогу, у якому переклад постає як акт ідентифікації, переосмислення й самоутвердження українського досвіду у світовому контексті

ТРАВМА ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНСТРУКТ. МІЛІТАРНА ТРАВМА В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ XXI СТОРІЧЧЯ

Tetiana Mykolaivna Starostenko — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття аналізує архітектоніку мілітарної травми як літературного конструкта в українській поезії XXI століття. Мета дослідження полягає у визначенні художніх стратегій репрезентації мілітарної травми та її символічних конструкцій у поезії XXI століття, у з’ясуванні паралелей із традиціями європейської літератури, зокрема давньогрецької міфології та літератури Троянської війни. Узагальнені результати свідчать про те, що сучасні українські поети створюють багатопланові, метафорично насичені образи війни, де хронотопічна трансформація світу, мовчання міста, інтимні переживання героїв та соціальні контексти взаємодіють у симфонічній композиції, відтворюючи голосний символічний вимір «світу після 2022». Травматичний досвід сучасної війни у поезії XXI століття репрезентується через множинність художніх паралелей: «любов – війна», «життя – смерть», «природний рух – мовчання міста», «світ до і після війни», «війна як хворобливий стан». Ліричний герой часто уособлює мовчазну, спостережливу позицію, що перегукується з античними архетипами та модерністськими концептами, водночас підкреслюючи індивідуальну та колективну долю людини в умовах мілітарної травми. Результати дослідження виявляють багатоголосність художнього відображення травми та її вплив на формування концептів та символічних паралелей. Ліричний суб’єкт конституюється як мовчазний обсерватор, функціонально співвідносний із деконструйованим хором античної трагедії, де колективне висловлювання редуковано до семантичної пустки та природних ремінісценцій. Авторські стратегії репрезентації цієї тематики демонструють дивергентні векторні спрямування: поетика Жадана тяжіє до колективістського модусу артикуляції, тоді як творчість Катерини Бабкіної манифестує індивідуалізований, інтимний дискурс. У гендерному аспекті простежується тенденція до диференціації: маскулінна поетична практика орієнтована на соціальну проблематику, натомість фемінна більшою мірою – на персоналізований діалогічний формат із характерною асиметрією комунікативних ролей, де один із суб’єктів вербалізує досвід, а інший перебуває в позиції рецептивного мовчання. Полівекторність концептуальних стратегій та метафоричних паралелізмів реалізується багатокомпонентно: у поетиці Тетяни Власової домінує природно-соматична образність (війна як зимова темпоральність і патологічний стан), у Павла Вишебаби – сенсорно-ольфакторна модальність (війна як негативно маркований нюховий досвід), у Миколи Кулінича – екзистенційно-філософська парадигма (танатологічна бінарна опозиція життя/смерті). Катерина Калитко артикулює воєнну реальність через кінетичну категорію, де космос переходить від стану нестабільності до повної іммобілізації

ПОЕЗІЯ ТА ПІСНЯ ЯК ЕФЕКТИВНІ ІНСТРУМЕНТИ У ВИКЛАДАННІ/ ВИВЧЕННІ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

Dr Nidhi Sharma, Onana Cyprien — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

Викладання/вивчення іноземних мов загалом та французької мови як іноземної (ФМІ) зокрема, відбувається із використання спеціальних методів, запропонованими педагогами, психологами та фахівцями з викладання мов протягом тривалого часу. Ці методи здебільшого базуються на соціальних змінах та еволюції теорій навчання. Ці постійні розробки неминуче призводять до адаптації підходів до реальних та поточних потреб учнів: звідси центральна роль креативності та інновацій у процесі викладання/вивчення іноземної мови. У програмі французької мови як іноземної (ФМІ) емпірично спостерігається, що спів лише мінімально викладається та/або практикується на уроках мов, якщо він не імпровізується або повністю ігнорується, як у навчальній програмі, так і в підручниках. І навпаки, поетичні тексти, незважаючи на свою езотеричність, часто займають чільне місце, хоча учні рідко декламують їх на заняттях або на суто культурних заходах. Виходячи з цього спостереження, метою тут є відновлення цінності співу в класі ФМІ; інтенсивно, методично та стратегічно навчати та практикувати його для покращення комунікативних навичок учнів у переважно ігровому та сталому середовищі. Спів, мотивуючий фактор та джерело емоцій, завдяки своєму відкритому та доступному словниковому запасу на різних мовних рівнях, виділяється на тлі поезії та дозволяє покращити усне висловлювання (вимова, темп, гучність, якість го- лосу тощо); збагачувати словниковий запас учнів; та розвивати словниковий запас, що застосовується в повсяк- денних комунікативних ситуаціях. Тому видається важливим, щоб вчителі та учні досліджували цей інструмент для ефективного вивчення французької мови як іноземної; умовою є те, що навчальні програми відводять співу французькою мовою значну частку навчального часу

СТРАТЕГІЇ ПЕРЕДАЧІ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ ЗАСОБІВ ВЕРБІЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ СТРАХ В АНГЛОМОВНОМУ ДИСТОПІЧНОМУ РОМАНІ АЛЕКСАНДРИ БРЕКЕН «ТЕМНІ УМИ»

Olena Heorhiivna Shkuta — пн, 22 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття досліджує стратегії передачі українською мовою лінгвістичних засобів, ужитих для вербалізації концепту СТРАХ у дистопічному романі Александри Бракен The Darkest Minds. Страх функціонує як ключовий концептуальний домен у наративі, формуючи емоційний досвід персонажів і відображаючи ширший суспільний напружений стан, спричинений руйнівною дитячою хворобою. У дослідженні розглядаються лексичні, фразеологічні та стилістичні засоби, за допомогою яких Бракен передає різні прояви страху – від гострих фізичних реакцій і безпосередньої загрози до тривалих психологічних страждань та екзистенційної тривоги. Особливу увагу приділено метафоричним і метонімічним моделям, що структурують емоційну образність роману, зокрема концептуалізації страху як всепоглинальної сили, паралізувального стану або каталізатора, який трансформує поведінку та ідентичність персонажів. У статті окреслено низку перекладацьких стратегій, що забезпечують семантичну точність, емоційну виразність і стилістичну цілісність української версії. До цих стратегій належать семантична специфікація та генералізація, модуляція, компенсація експресивних або стилістичних втрат та адаптація культурно маркованих фігуративних одиниць. Аналіз підкреслює необхідність для перекладача збалансувати вірність вихідному тексту з природністю українського вислову, особливо під час передачі ідіоматичних конструкцій і метафоричних моделей, пов’язаних зі страхом. Значущими перекладацькими викликами є збереження інтенсивності страху в динамічних сценах, відтворення психологічної глибини в інтрорефлексивних фрагментах та передання наративної й ритмічної функцій образів, пов’язаних зі страхом. Дослідження демонструє, що виважене поєднання контекстуального, когнітивного та стилістичного підходів забезпечує нюансований і культурно вмотивований переклад вербалізації страху в дистопічній художній літературі. Отримані результати можуть бути застосовані у ширших студіях емоційної лексики, а також у практичній підготовці літературних перекладачів.