Наукові записки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Педагогіка і психологія

Титульна сторінка

2025-08-11T08:24:31+03:00

ЗМІСТ

2025-08-11T08:27:22+03:00

МЕНТАЛЬНИЙ ВИКЛИК УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ТА НАЦІОНАЛЬНІЙ КУЛЬТУРІ: ОБСЦЕННІСТЬ

2025-08-11T10:26:18+03:00

У статті наголошено, що в умовах агресивної війни сусідньої держави супроти України як держави, проти права українського народу на самовизначення, власну ідентичність, мову, історію, культуру сформувалися нові екзистенційні виклики для кожного українця. Одним із надпотужних, згубних викликів українській національній ментальності є те, що наше повсякденне життя тотально заполонило лайливе слово, насамперед матюки. Насторожує не власне зловживання обсценною лексикою як оказіональна прикмета щоденного узусу окремих мовців, а те, що в Україні, завдяки різним інформаційним засобам, став дуже популярним концепт про життєву потребу в тимчасовому толеруванні цього феномену (через стресові ситуації, відчуття безвиході, перманентної загрози й інші негативні емоції, які опосідають людей у час війни). Як наслідок, табуйована нецензурщина в українському соціопросторі перестала бути периферійним явищем, а дехто з інтелектуалів, замість дати йому належну оцінку, навпаки, завзявся популяризувати ідею заміни брутального російського матюка й бандитської фені більш «естетичною» українською лайкою, пропонуючи на заміну цілі добірки питомих, україно-теренних «відповідників». У статті для вивчення проблеми надміру обсценної лексики як характерної мовленнєвої звички в сучасному українському суспільстві й передумов толерантного ставлення до неї застосовано історіографічно-культурологічний, герменевтично-інтерпретаційний і компаративний наукові методи. Мета та результати дослідження. Отже, у дослідженні зактуалізована проблематика наукового дискурсу про феномен обсценності в різномовних етнокультурних середовищах, а також висвітлені результати психологічного дослідження херсонських науковців і двох власних діагностичних опитувань студентської молоді 2014 і 2024 років про засилля матюкливого слова в сучасному українському суспільстві й можливі способи долання такої звички. Також в еволюційно-зіставному аспекті проаналізовані особливості використання лайливого слова в українських фольклорних і авторських класичних текстах ХІХ–ХХ століть й у творах репрезентантів новітньої української літератури. Спостережено, що в уснословесних і класичних художніх творах лайливі слова зазвичай органічно вписані в мисленнєву палітру виконавців чи персонажів і належно виконують естетичну функцію, тоді як у текстах сучасних українських літераторів обсценізми вжиті здебільшого невмотивовано, інколи як данина моді чи для епатажу, а тому зазвичай руйнують естетичну гармонію. Дослідники дійшли такого висновку: оскільки цілковито викоренити обсценність із соціопростору неможливо, найкраща стратегія – змалку в кожному громадянинові виховувати свідоме ставлення до цього феномену. Щоби запобігти руйнівним процесам у ментальних картах національного духу, стиранню кордонів між високим і низьким стилями мовної культури, потрібно в усіх сферах і на всіх рівнях суспільного життя законтурювати для обсценного слова чіткі рамки функціонування.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

2025-08-11T10:26:32+03:00

Стаття присвячена дослідженню особливостей розвитку комунікативних здібностей у студентів-психологів у вищій школі. Комунікація є головним інструментом професійної діяльності психолога, необхідним для ефективної взаємодії із клієнтами, проведення діагностики, консультування, терапії та популяризації знань. Розвиток цих здібностей є важливою умовою професійної компетентності, позитивного іміджу, ефективної адаптації, якісного проведення тренінгів, взаємодії з колегами та клієнтами, урегулювання конфліктів і запобігання вигоранню. Комунікативні здібності визначено як індивідуальні психологічні особливості, що впливають на якість обміну інформацією та взаємодію, охоплюють ефективне висловлювання, активне слухання, використання вербальних/невербальних засобів, управління емоціями та вирішення конфліктів. У статті розглянуто їхній розвиток крізь призму різних підходів: психолого-педагогічного, соціально-психологічного, особистісно орієнтованого, компетентнісного. Найбільш актуальним для майбутніх психологів визнається психотерапевтичний підхід, який фокусується на особистісних змінах через спілкування, подолання бар’єрів, управління емоціями й ефективне використання засобів комунікації. Дослідження стану розвитку комунікативних здібностей показало, що більшість студенток мають низький і нижчий за середній рівні розвитку комунікативних здібностей. Схожа картина спостерігається з організаторськими здібностями. Щодо управління конфліктами, то більшість опитаних мають середній або низький рівень компетентності, що свідчить про неналежну сформованість у майбутніх психологів навичок управління конфліктами. Розвитку комунікативних здібностей сприяють цілеспрямоване формування, змістовне наповнення освіти, опанування знань і навичок, розвиток психологічних властивостей, практика та досвід, діагностика та корекція, а також участь здобувачів у майстер-класах, семінарах, конференціях. Автори наголошують на необхідності цілеспрямованого та системного розвитку комунікативних і організаторських здібностей, а також навичок управління конфліктами в майбутніх психологів. Це має здійснюватися через інтеграцію відповідних тем навчальних дисциплін, використання інтерактивних методів і тренінгових технологій, а також стимулювання активної комунікативної практики студентів.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ РАННЬОГО ТА ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ У ПРОЦЕСІ ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ДОВКІЛЛЯМ

2025-08-11T10:26:41+03:00

У статті досліджено теоретичні аспекти розвитку мовлення дітей раннього та дошкільного віку у процесі ознайомлення з довкіллям. Автори акцентують увагу на тому, що мовленнєвий розвиток є одним із провідних чинників формування особистості дитини та її успішної соціалізації, а довкілля – незамінний засіб, що уможливлює його, а також сприяє розвитку пізнавального інтересу, формування уявлень про природу, суспільство, культуру, виховання екологічної свідомості, дбайливого ставлення до природи, соціалізації та іншому. Саме у процесі ознайомлення з довкіллям створюються ситуації, які спонукають дитину висловлювати свої думки, бажання, враження, що стимулює розвиток мовлення, а через пізнання світу – знайомство з новими поняттями, об’єктами, явищами, вивчення нових слів, мовленнєвих конструкцій тощо. Проаналізовано найбільш актуальні позиції вітчизняних науковців з питань мовленнєвого розвитку дітей, ролі довкілля та природи в цьому складному й багатоаспектному процесі. Зауважено, що під час ознайомлення дітей з довкіллям створюються ситуації, які спонукають їх висловлювати свої думки, бажання, враження, що стимулює розвиток мовлення, а через пізнання світу – знайомство з новими поняттями, об’єктами, явищами, вивчення нових слів, мовленнєвих конструкцій тощо. Зазначено, що теоретичні аспекти розвитку мовлення дітей раннього та дошкільного віку у процесі ознайомлення з довкіллям ґрунтуються на поєднанні лінгвістичного, психологічного, педагогічного та соціокультурного підходів. Представлено розуміння змісту кожного із зазначених підходів з урахуванням проблеми дослідження. Майбутнім вихователям закладів дошкільної освіти рекомендовано опанувати методику ознайомлення з довкіллям дітей раннього та дошкільного віку, усвідомити її вагомість для мовленнєвого розвитку. Особливої ваги надано методам ознайомлення із природою (спостереження у природному довкіллі, різні види екскурсій, бесіди за змістом картин, дидактичні ігри природознавчого змісту, природнича література й інше), які уможливлюють ефективне формування мовленнєвої компетентності дошкільників.

ЗДАТНІСТЬ ДО ВИХОВАННЯ В ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ НАВИЧОК СВІДОМОГО ДОТРИМАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ НОРМ І ПРАВИЛ ПОВЕДІНКИ ЯК ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ

2025-08-11T10:26:50+03:00

У статті обґрунтовано професійну компетентність майбутніх вихователів – здатність до виховання в дітей дошкільного віку навичок свідомого дотримання морально-етичних норм і правил поведінки. Акцентовано увагу на вагомості морального виховання в період дошкільного дитинства, коли інтенсивно відбувається становлення особистості, закладаються основи моральних цінностей, формуються моральні якості, почуття, а морально-етичні норми та правила поведінки стають своєрідним орієнтиром для дитини у світі соціальних стосунків. У цьому контексті особливого значення набуває професійна компетентність майбутніх вихователів, яка трактується авторами як інтегрована характеристика особистості, яка відображає готовність і здатність ефективно виконувати професійні функції у сфері освіти та виховання дітей дошкільного віку, поєднує спеціальні фахові знання, уміння і навички, особистісні якості, цінності та настанови. Представлено найбільш актуальні позиції вітчизняних науковців щодо морального, етичного та морально-етичного виховання та розвитку дітей дошкільного віку. На цій основі морально-етичне виховання дітей дошкільного віку визначено як цілеспрямований педагогічний процес формування моральних якостей, почуттів, навичок, норм і правил поведінки в суспільстві. Переконані, що цей процес потребує спеціальної підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти, а його результатом є здатність до виховання в дітей дошкільного віку навичок свідомого дотримання морально-етичних норм і правил поведінки – вагома професійна компетентність, що виявляється в умінні цілеспрямовано впливати на моральний розвиток і вольову сферу дітей, формувати в них внутрішні переконання, почуття відповідальності, здатність розрізняти добро і зло, поважати інших та свідомо дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ЗДІЙСНЕННЯ МОНІТОРИНГУ Й ОЦІНКИ ДОСЯГНЕНЬ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2025-08-11T10:27:00+03:00

У статті висвітлено проблему підготовки майбутніх вихователів до проведення моніторингу й оцінювання досягнень дітей дошкільного віку. Акцентовано увагу на необхідності високої професійної кваліфікації вихователя, який має бути здатний адаптувати педагогічний процес до індивідуальних і вікових особливостей дітей, а також ефективно використовувати новітні педагогічні технології. Окрім традиційного виховання, важливим складником діяльності вихователя є моніторинг і оцінювання досягнень дітей, що передбачає тісну співпрацю з батьками для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Особлива увага звертається на важливість професійної підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти, яка має враховувати всі аспекти професійної діяльності та відповідати вимогам сучасної педагогіки. Зазначено, що професійна підготовка майбутніх вихователів ґрунтується на компетентнісному підході, що включає знання та вміння, необхідні для ефективного оцінювання та моніторингу розвитку дітей. Для цього майбутні вихователі повинні володіти оцінювально-аналітичною, організаційною та прогностичною компетентностями, що дозволяють адаптувати педагогічний процес до індивідуальних потреб дітей. Проаналізовано роль оцінювально-аналітичної компетентності вихователя, яка охоплює знання теорій розвитку дітей, уміння застосовувати сучасні методи моніторингу й аналізу досягнень дітей, а також здатність коригувати освітній процес відповідно до отриманих результатів. З’ясовано, що ці компетентності мають когнітивну, операційно-технологічну, особистісну, комунікативну й інтеграційну складові частини, що забезпечують комплексний підхід до розвитку дітей у дошкільному закладі. Узагальнено, що ефективна професійна підготовка майбутніх вихователів у закладах вищої освіти має включати елементи, які сприяють розвитку оцінювально-аналітичної компетентності, що забезпечить ефективне застосування отриманих знань і навичок у майбутній практичній діяльності вихователя закладу дошкільної освіти. Зазначено, що опанування здобувачами освіти спеціальності 012 «Дошкільна освіта» змісту навчальної дисципліни «Моніторинг і оцінка досягнень дітей дошкільного віку» сприятиме формуванню системи знань, умінь і навичок, що відповідають вимогам сучасності та забезпечать ефективне їх застосування в майбутній практичній діяльності вихователя закладу дошкільної освіти. Виокремлено основні напрями професійної підготовки майбутніх вихователів закладу дошкільної освіти до проведення моніторингу й оцінювання досягнень дітей дошкільного віку: теоретична, ціннісно-мотиваційна та практична підготовка. Зазначені напрями підготовки повинні реалізовуватися комплексно, з урахуванням компетентнісного підходу в освітньому процесі, забезпечувати всебічний розвиток майбутніх вихователів для ефективного здійснення моніторингу й оцінювання досягнень дітей дошкільного віку.

МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО ВАЖЛИВИХ ЯКОСТЕЙ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ КРАЇН – ЧЛЕНІВ НАТО

2025-08-11T10:27:10+03:00

Стаття присвячена аналізу методів навчання та виховання щодо формування професійно важливих якостей військовослужбовців, що є провідними у збройних силах країн – членів НАТО. На основі дослідження досвіду ведення російсько-української війни виокремлено домінантні професійно важливі якості військовослужбовців Збройних сил України, до яких відносимо такі: відповідальність, упевненість, рішучість, громадянську позицію, чесність, комунікативність, ініціативність, дисциплінованість, самостійність, емоційно-вольову стійкість. З огляду на визначені професійно важливі якості актуалізовано необхідність виокремлення методів їх формування під час професійної підготовки збройних сил країн – членів НАТО, серед яких було обрано Сполучені Штати Америки, Францію, Німеччину, Литву та Польщу. Під час аналізу терміна «метод» у педагогічному дискурсі взято за основу його трактування як сукупності або системи процесів чи способів виконання операцій, задіяних в освітньому процесі, інтегрованих із єдиним потоком дій для досягнення запропонованих цілей. Визначено та розглянуто основні класифікації методів викладання та навчання, зокрема актуалізованих у зарубіжному педагогічному середовищі. Проведено порівняльний аналіз і узагальнено у формі таблиці основні методи формування відповідно до домінантних професійно важливих якостей військовослужбовців. Серед яких визначено такі: відповідальність – тренування, наближені до реальних бойових дій, рольові ігри та практичні тренування; упевненість – вправи з тактичного планування, командні вправи; рішучість – симуляції бойових умов з використанням реалістичних засобів, фізичне навантаження; громадянська позиція – присяга на вірність державі, дискусії та семінари; комунікативність – тренування з розв’язанням конфліктів, комунікативні тренінги; ініціативність – моделювання бойових ситуацій, лідерські курси; дисциплінованість – психологічні тренінги, фізичні тренування, групові тренування; самостійність – психологічні тренінги, курси виживання; емоційно-вольова стійкість – психологічні тренінги, фізичні тренування, симуляція реальних бойових дій.

МОДЕЛЬ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ БІБЛІОТЕЧНОЇ, ІНФОРМАЦІЙНОЇ ТА АРХІВНОЇ СПРАВИ В ТЕХНІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТАХ

2025-08-11T10:27:18+03:00

В умовах стрімкої цифровізації суспільства та трансформації інформаційних середовищ значно зростає попит на висококваліфікованих фахівців з бібліотечної, інформаційної та архівної справи. У статті представлено комплексну модель професійної підготовки майбутніх фахівців у цих галузях, зокрема в технічних університетах. Запропонована модель враховує сучасні виклики на ринку праці та відповідає на потребу в гнучкій, міждисциплінарній і технологічно інтегрованій освіті. Вона складається з чотирьох взаємопов’язаних компонентів: цільового блоку (визначає цілі та компетенції навчання), концептуально-методологічного блоку (ґрунтується на сучасних освітніх стандартах і підходах), змістовно-процесуального блоку (орієнтованого на активне та практико-орієнтоване навчання) та результативного блоку (відповідає за оцінювання професійної готовності). Модель наголошує на інтеграції теоретичного навчання з практичним досвідом, розвитку критичного мислення, цифрової грамотності та адаптивності. Інноваційні методи навчання – такі як змішане навчання, гейміфікація, коучинг, використання віртуальних архівів і SMART-технологій – сприяють розвитку професійних та особистісних компетентностей студентів. Компонент оцінювання включає когнітивний, операційний, комунікативний та аналітичний виміри, забезпечуючи відповідність реальним вимогам сучасних бібліотечно-інформаційних систем. Ця системна, динамічна та адаптивна модель сприяє створенню індивідуальних траєкторій навчання, професійному самовизначенню та навчанню впродовж життя. Вона є основою для підготовки фахівців, здатних працювати в різноманітних інформаційних середовищах, керувати цифровими архівами, брати участь у трансфері знань та зберігати культурну спадщину. Гнучкість моделі забезпечує її актуальність та ефективність у підготовці фахівців для лідерства та інновацій у цифровій трансформації інформаційного сектору.

КОМПОНЕНТНО-СТРУКТУРНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНА «ГОТОВНІСТЬ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ДО РОБОТИ В ПОЗАШКІЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ»

2025-08-11T10:27:27+03:00

У статті представлено авторський погляд на компонентно-структурний склад феномену «готовність майбутніх викладачів образотворчого мистецтва до роботи в позашкільних закладах освіти». На підставі аналізу варіативних розвідок обґрунтовано такі структурні складники готовності майбутніх викладачів образотворчого мистецтва до роботи в позашкільних закладах освіти: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, особистісно-творчий і діяльнісно-рефлексивний. Мотиваційно-ціннісний компонент представлено професійно-інтенційним критерієм із такими показниками: зацікавленість випускника в художньо-педагогічній діяльності в позашкільних закладах освіти художнього профілю навчання; усвідомлення цінності викладання образотворчого мистецтва для розвитку творчого потенціалу учнів. Когнітивний компонент нашого дослідження представлено художньо-педагогічним критерієм, показниками якого визначені: сформованість системи теоретичних знань, практичних умінь і навичок у царині образотворчого мистецтва; володіння фундаментальними едукаційними компетент- ностями із психолого-педагогічної та організаційно-методичної складових частин освітньо-виховного процесу в позашкільних закладах освіти. Особистісно-творчий компонент представлено суб’єктно- перцептивним критерієм, показниками якого визначено рівень сформованості комунікативних навичок і організаторських умінь, рівень розвитку художньо-образного мислення, здатність до художньо-педагогічної імпровізації та емоційну стійкість. Діяльнісно-рефлексивний компонент представлено аналітично-результативним критерієм, показниками якого є здатність до використання набутих фахових едукаційних компетентностей у викладацькій діяльності, здатність до саморефлексії на художньо-педагогічну діяльність. Розкрито змістове наповнення компонентів готовності майбутніх викладачів образотворчого мистецтва до роботи в позашкільних закладах освіти.

РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВИВЧЕННІ ДИСЦИПЛІНИ «ОХОРОНА ПРАЦІ»

2025-08-11T10:27:35+03:00

У статті розглядається важливість упровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у процес викладання охорони праці як чинника модернізації освіти та підвищення ефективності професійної підготовки здобувачів. Наголошується, що інформаційно-комунікаційні технології істотно змінюють освітнє середовище, надають нові можливості для формування практичних навичок, розвитку критичного мислення та відповідального ставлення до безпеки праці. Детально аналізуються основні функції інформаційно-комунікаційних технологій в освітньому процесі: візуалізація небезпечних ситуацій через мультимедійні ресурси, практичне відпрацювання навичок за допомогою віртуальних симуляцій, організація дистанційного навчання через онлайн-платформи, об’єктивне оцінювання знань за допомогою тестових систем, підтримка колективної роботи через хмарні сервіси, доступ до актуальної нормативної бази через електронні ресурси та персоналізація навчання на основі штучного інтелекту. Особливу увагу приділено можливостям розвитку самостійного пошуку інформації здобувачами за допомогою вебквестів, участі у професійному спілкуванні через вебінари, створенню освітніх матеріалів власноруч із використанням сучасних цифрових інструментів. Зазначено, що інформаційно-комунікаційні технології дають змогу здобувачам моделювати реальні виробничі ситуації без ризику для здоров’я, формувати стійкі професійні компетентності, опановувати навички колективної відповідальності та практичного вирішення проблем. Проаналізовано також використання мобільних додатків, систем управління навчанням (LMS) і відкритих освітніх ресурсів як інструментів для гнучкої організації освітнього процесу. Досліджено внесок інформаційно-комунікаційних технологій у забезпечення безперервності освіти й індивідуалізації освітньої траєкторії кожного здобувача. У висновках підкреслюється, що застосування інформаційно-комунікаційних технологій у вивченні дисципліни «Охорона праці» сприяє підвищенню рівня засвоєння знань, формуванню відповідальної поведінки щодо безпеки праці, розвитку аналітичного мислення та практичних навичок здобувачів. Використання сучасних технологій готує молодих фахівців до роботи в умовах постійних змін на ринку праці та забезпечує їхню конкурентоспроможність у професійній діяльності. У статті окреслено перспективи подальших досліджень щодо вдосконалення методик застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній освіті.

ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ

2025-08-11T10:27:44+03:00

Актуальність розвідки зумовлена необхідністю забезпечення інноваційних підходів до магістерської підготовки в умовах сучасних викликів. Статтю присвячено висвітленню досвіду підготовки магістрів педагогічного закладу вищої освіти до організації та проведення лекційних занять. Для досягнення поставленої мети та розв’язання завдань було використано комплекс взаємодоповнювальних загальнонаукових і емпіричних методів. Здійснено аналіз нормативної документації, підручників і посібників для майбутніх магістрів щодо представлення проблематики лекції як форми та методу навчання у закладі вищої освіти. Охарактеризовано пріоритетні підходи до теоретичної підготовки (реалізація комплексу дидактичних умов; виконання системи завдань мотиваційно-цільового, операційно-діяльнісного та рефлексивно-оцінного етапів навчально-пізнавальної діяльності). Представлено суть і окреслено специфічні особливості практичної підготовки фахівців психолого-педагогічних спеціальностей в означеному напрямі. У розвідці наголошується, що процес професійної підготовки здобувачів щодо організації та проведення лекційних занять потребує від науково-педагогічних працівників чіткого розуміння та системної реалізації змістових, організаційних і методичних зв’язків освітніх компонентів, які забезпечують відповідну теоретичну та практичну підготовку. У статті надано рекомендації для науково-педагогічних працівників щодо забезпечення інноваційних підходів до процесу професійної підготовки майбутніх магістрів в умовах сучасних викликів в означеному напрямі. У висновках зазначено, що процес підготовки здобувачів вищої освіти до організації та проведення лекційних занять як цілісної системи дій має включати в себе добір, розроблення та реалізацію дидактичних умов, традиційних та інноваційних методів, а також форм навчальної діяльності. Наголошено, що цей процес має відбуватися в контексті інтеграції теоретичного та практичного складників професійної підготовки магістрів психолого-педагогічних спеціальностей. Запропонований підхід відповідає сучасним викликам до системи вищої освіти щодо забезпечення цілеспрямованого професійного становлення майбутніх фахівців психолого-педагогічних спеціальностей. Процес підготовки здобувачів до організації та проведення лекційних занять має відбуватися цілеспрямовано, систематично, системно, комплексно, з поступовим збагаченням професійних смислів і збільшенням обсягу та характеру відповідних знань, умінь і навичок. Практична підготовка забезпечується поєднанням теорії із практикою, у процесі якої формуються професійні якості: педагогічна майстерність, уміння спілкуватись, аналіз діяльності, прагнення до розвитку, завдяки чому здобувачі освіти стають більш упевненими, гнучкими й готовими працювати в сучасному освітньому середовищі закладу вищої освіти.

ФОРМУВАННЯ БЕЗПЕЧНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА КРІЗЬ ЛІНГВІСТИЧНУ ПРИЗМУ: ДОСВІД МОДУЛЯ ЖАНА МОНЕ

2025-08-11T10:27:51+03:00

У статті розглянуто лінгвістичний вимір поняття «безпека» як ключового елемента концепції безпечного освітнього простору в європейському контексті. Аналіз здійснено на основі міждисциплінарного підходу в межах реалізації міжнародного проєкту «Erasmus+ Модуль Жан Моне» на базі Сумського національного аграрного університету. Основна увага приділена актуалізації поняття «безпека» в освітньому дискурсі, зокрема його когнітивним та семантичним особливостям у контексті педагогічної взаємодії, міжкультурної комунікації та забезпечення інклюзивного середовища для всіх учасників освітнього процесу. Окреслено взаємозв’язок між мовною репрезентацією безпеки та ціннісно-смисловими орієнтирами сучасної освіти. Метою дослідження є з’ясування змістового наповнення лінгвістичної категорії «безпека» та її реалізації в дискурсивних практиках вищої освіти, зокрема в умовах трансформації європейського гуманітарного простору. Результати дослідження засвідчують, що поняття «безпека» нині виходить за межі суто фізичного захисту й охоплює психологічний комфорт, мовну толерантність, культурну адаптивність, етичну взаємоповагу та ціннісну орієнтацію. У статті також представлено результати апробації авторських акредитованих курсів та спецкурсів, спрямованих на формування безпечного освітнього середовища для іноземних студентів. Окрему увагу приділено формуванню компетентностей міжкультурної чутливості та емоційного інтелекту в контексті педагогічного супроводу. Наукова новизна дослідження полягає у висвітленні унікального досвіду впровадження практичних інструментів формування безпечного освітнього середовища через розроблення та апробацію двох авторських спецкурсів у межах міжнародного проєкту «Erasmus+ Модуль Жан Моне» на базі Сумського національного аграрного університету. Вперше представлено модель застосування лінгвістичних і міжкультурних механізмів забезпечення інклюзивності та психологічного комфорту іноземних студентів у реальному освітньому середовищі українського ЗВО. Запропонований підхід орієнтований на підвищення міжкультурної компетентності викладачів і студентів, а також інтеграцію гуманітарних європейських практик у національну систему освіти. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розширенням аналітичної бази та інтеграцією напрацювань у міжкультурну комунікативну практику вищої освіти України, що сприятиме її європейській інтеграції та зміцненню гуманітарного виміру.

КЛЮЧОВІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

2025-08-11T10:28:10+03:00

У статті визначено основні підходи, спрямовані на формування міжкультурної компетентності майбутніх учителів англійської мови. З’ясовано, що зміна мети та методологічних засад сучасної мовної освіти призвела до виникнення культурно спрямованої парадигми, зорієнтованої на співвідношення мови, культури й соціуму, тому надзвичайно важливим аспектом є оновлення змісту та підходів до фахової підготовки майбутніх учителів англійської мови у закладах вищої освіти України. Термін «підхід» витлумачено як методологічну категорію лінгводидактики, що позначає складне багатовимірне явище, системну сукупність якого становлять принципи, технології, методи, прийоми, засоби й форми навчання і яке характеризується концептуальністю, процесуальністю, системністю, керованістю і дієвістю. З’ясовано, що універсальними підходами до навчання будь-якого предмета є особистісно орієнтований, компетентнісний, діяльнісний, студентоцентрований, етнопедагогічний і функціонально-стилістичний. Серед підходів до навчанні іноземної мови виокремлено когнітивний, комунікативний, інноваційний, інтуїтивно-свідомий, прагматичний, лексичний, структурний і культурознавчі підходи. У результаті поєднання і системного впровадження означених підходів особистість як суб’єкт освітньої взаємодії здобуває необхідні компетентності, отримує діяльнісний досвід, набуває статусу вихованого, грамотного комуніканта, носія національно-мовних цінностей. Зважаючи на особливості тематики нашого дослідження, апелюємо до таких підходів навчання англійської мови: особистісно орієнтованого, компетентнісного, комунікативно-діяльнісного, лексичного, інноваційного й культурознавчих (лінгвокраїнознавчий, лінгвокультурологічний, соціокультурний, міжкультурний, кроскультурний), оскільки саме вони сприяють ефективному формуванню міжкультурної компетентності майбутніх учителів англійської мови. Доведено, що всі запропоновані підходи мають не лише сприяти кращому засвоєнню інформації іноземною мовою, але й допомогти суб’єктам навчання в орієнтуванні в полікультурному світі.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

2025-08-11T10:28:19+03:00

Основна мета дослідження – експериментальне обґрунтування педагогічних умов ефективного впровадження технологій дистанційного навчання для формування професійних компетентностей студентів філологічних спеціальностей. У процесі дослідження застосовано комплекс методів педагогічного експерименту (констатувальний, формувальний, контрольний етапи), діагностування рівнів сформованості професійних компетентностей, анкетування, порівняльного аналізу, а також евристичні методи навчання з використанням телекомунікаційних засобів. Експериментальна база – Сумський державний університет; дослідження охопило 157 студентів, які були розподілені на контрольну й експериментальну групи. У результаті дослідно-експериментальної роботи підтверджено ефективність упровадження евристично-модульної технології дистанційного навчання у формуванні професійних компетентностей студентів-філологів. Визначено три рівні сформованості компетентностей (початковий, евристичний, творчий), критерії та показники кожного рівня. У студентів експериментальних груп спостерігався вищий рівень мотивації, самостійності, здатності до критичного мислення, креативності й адекватної самооцінки. Статистичні дані підтвердили позитивну динаміку зростання професійних компетентностей порівняно з контрольними групами. Ефективне формування професійних компетентностей майбутніх учителів-філологів можливе за умов: професійної підготовки викладачів до використання евристичних дистанційних технологій; упровадження евристично-модульного підходу до організації навчального процесу; створення відповідної матеріально-технічної бази; забезпечення особистісно орієнтованої мотиваційної підтримки студентів. Дослідження підтверджує, що поєднання евристичного та дистанційного навчання значно підвищує якість професійної підготовки філологів.

ЦІЛІ І ЗМІСТ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО ОРІЄНТОВАНОЇ ЧИТАЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ

2025-08-11T10:28:28+03:00

Сучасне суспільство потребує інженерів, які володіють умінням читати професійні тексти, зокрема посібники з експлуатації обладнання, англійською мовою. Формування англомовної професійно орієнтованої читацької компетентності необхідне для майбутніх інженерів. У статті розглянуто цілі та зміст формування професійно орієнтованої читацької компетентності в майбутніх інженерів, які навчаються за програмою Інжиніринг харчових виробництв. Було проаналізовано поняття «професійно орієнтована читацька компетентність». Було конкретизовано цілі формування англомовної професійно орієнтованої читацької компетентності: практичну, професійну, освітню, розвивальну й виховну. Зміст формування англомовної професійно орієнтованої читацької компетентності конкретизовано на основі аналізу Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти й освітньо-професійної програми спеціальності. Вивчення наукової літератури показало, що зміст навчання визначається у двох аспектах: предметному та процесуальному. Практичний, лінгвістичний, лінгвосоціокультурний і стратегічний компоненти змісту навчання визначено в обох аспектах: предметному та процесуальному. У предметному компоненті змісту визначено теми, а також види читання, яких необхідно навчати майбутніх інженерів: ознайомлювальне, пошукове, переглядове та вивчаюче. Визначено вміння щодо кожного виду читання.

ФОРМУВАННЯ ГЕНДЕРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ Й ОСВІТНІ ПІДХОДИ

2025-08-11T10:28:39+03:00

У статті розглянуто проблему формування гендерної компетентності здобувачів вищої освіти як важливого чинника їхньої особистісної та професійної самореалізації. Гендерна компетентність визначається як інтегральне утворення, що включає систему знань, переконань і поведінкових стратегій, які забезпечують усвідомлене й адекватне сприйняття гендерних ролей у суспільстві. Зазначається, що в умовах сучасного освітнього процесу критично важливим є розвиток здатності студентів до рефлексії щодо гендерних стереотипів, аналізу соціокультурних норм і усвідомлення власної гендерної ідентичності. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування психологічних механізмів формування гендерної компетентності та проведення аналізу освітніх підходів, що сприяють її розвитку у студентів. У статті здійснено систематизацію основних компонентів гендерної компетентності, виокремлено ключові фактори, що впливають на її становлення. Зокрема, розглянуто роль соціокультурного контексту, особливостей комунікації в навчальному середовищі та змісту освітніх програм, які можуть як сприяти, так і гальмувати розвиток гендерної чутливості студентів. Окрему увагу приділено аналізу сучасних освітніх підходів, що використовуються для підвищення рівня гендерної компетентності у здобувачів вищої освіти. Розглянуто потенціал інтерактивних методів навчання, зокрема тренінгових програм, кейс-методу, проєктної діяльності та дискусійних практик, які сприяють формуванню критичного мислення щодо гендерних питань. Наголошено на необхідності комплексного підходу до освітнього процесу, що включає як нормативно-правову регуляцію, так і розвиток рефлексивних навичок у студентів. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному теоретичному аналізі психологічних механізмів розвитку гендерної компетентності й узагальненні освітніх стратегій, що сприяють її ефективному формуванню. Представлені результати можуть бути використані для вдосконалення навчальних програм у закладах вищої освіти з метою підвищення рівня гендерної чутливості майбутніх фахівців, що сприятиме створенню більш інклюзивного та рівноправного суспільства.

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ГЕОГРАФІЇ

2025-08-11T10:28:49+03:00

Здоров’язбережувальна компетентність визнана однією із ключових для повноцінного життя та діяльності людини й передбачає впевнене, критичне та відповідальне використання її в освітньому процесі. У статті проаналізовано підходи до визначення поняття і змісту здоров’язбережувальної компетентності майбутнього вчителя географії, нормативні документи, на основі яких розроблено сучасні підходи до розуміння і використання рівня володіння здоров’язбережувальними компетентностями майбутніми вчителями географії, охарактеризовано та подано перелік освітніх компонент, що формують здоров’язбережувальні компетентності, розглянуті та проаналізовані навчальні програми, силабуси підготовки майбутніх учителів географії в закладі вищої освіти, описано методичні підходи та технології формування здоров’язбережувальних компетентностей на основі таких дисциплін, як «Вікова фізіологія, валеологія та шкільна гігієна», «Основи медичних знань», «Методика навчання географії», «Методика позакласної роботи з географії», інших, з використанням різних методів. Проаналізовано зміст цих дисциплін як базис для формування у здобувачів вищої освіти науково обґрунтованих уявлень про особливості розвитку школярів, профілактику захворювань, організацію гігієнічно доцільного навчального процесу. Закцентовано увагу на інтеграції валеологічного та географічного складників у викладанні, практикоорієнтованому підході, формуванні вмінь проводити навчальні й позаурочні заходи з урахуванням чинників збереження здоров’я. Розкрито роль учителя як носія культури здоров’я і активного агента здоров’язбереження в освітньому середовищі. Наведено аналіз результатів ефективності формування цієї компетентності, подано результати анкетування здобувачів вищої освіти щодо виявлення рівня обізнаності, ставлення та практичної реалізації здоров’язбережувальної компетентності під час навчання.

ТРУДОВІ ЦІННОСТІ ТА ЖИТТЄВІ ОРІЄНТАЦІЇ МОЛОДІ: ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ ПІДХІД

2025-08-11T10:28:58+03:00

У статті розглянуто трудові цінності та життєві орієнтації молоді та досліджено особливості їх формування в умовах соціальних трансформацій із застосуванням диференційованого підходу. Трудові цінності розглядаються як стійкі уявлення особистості про необхідність і важливість професійної діяльності. Життєві орієнтації – це сформована система цінностей, смислів і цілей особистості, які визначають напрям її життя, ставлення до себе, інших людей, речей і роботи, світу загалом. Задля виявлення трудових цінностей та життєвих орієнтацій молоді проведено опитування серед здобувачів вищої освіти. Результати опитування показали, що молодь передусім орієнтована на задоволення потреб у самостійності, звільненні від обмежень організаційних правил і норм та прагне гармонійно поєднувати різні сфери свого життя. Для молодих людей найбільш значущими є такі термінальні цінності, як любов, щасливе сімейне життя, матеріальне забезпечення, здоров’я та цікава робота, творчість, суспільне визнання, розваги, пізнання, продуктивне життя, впевненість у собі, воля, розвиток та краса природи і мистецтва. Серед інструментальних цінностей найбільш значущими є старанність та раціоналізм, акуратність, високі запити, незалежність, непримиренність до недоліків у собі та інших, відповідальність, самоконтроль, сміливість у відстоюванні своєї думки та поглядів, широта поглядів, ефективність у справах. На формування життєвих орієнтацій молоді нині суттєво впливають соціальні зміни, зокрема ті, які пов’язані з війною та нестабільністю, відповідно, спостерігається намагання стати незалежними, поєднувати різні сфери життя, адаптуватися до наявних умов. Водночас спостерігаються певні відмінності в трудових цінностях і життєвих орієнтаціях залежно від статі та місця проживання молодих людей.

ВИКОРИСТАННЯ СИМУЛЯЦІЙ У НАВЧАННІ ФІЗИКИ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

2025-08-11T10:29:06+03:00

У статті проаналізовано значення комп’ютерних симуляцій для якісного вивчення фізики; розкрито основні підходи використання віртуальних моделей у фізичній освіті, а саме: розвитку пізнавальної активності учасників освітнього процесу, формування в них експериментальних навичок і забезпечення кращого розуміння здобувачами освіти фізичних процесів. Велика увага приділена комп’ютерним симуляціям через те, що вони дозволяють моделювати фізичні явища у віртуальному середовищі, що гарантує безпечні умови для проведення експериментів, водночас спрощується сприйняття складних процесів, розвиваються навички наукового дослідження. Симуляції відкривають безліч можливостей для здобуття фізичної освіти, які складно або неможливо реалізувати під час традиційного офлайн-навчання. У фізичній освіті симуляції виконують демонстраційну, дослідницьку та тренувальну функції. Основними напрямами використання симуляцій у фізиці вважаються: віртуальні лабораторії, інтерактивні демонстрації та проєктна діяльність. Автором розкрито переваги (безпечність експериментів, доступність і економічність, можливість вивчення абстрактних процесів, інтерактивність і залучення, адаптивність до індивідуальних потреб) та недоліки (брак розвитку практичних навичок, ризик поверхневого розуміння, технічні проблеми, необхідність педагогічного супроводу) використання симуляцій на заняттях під час вивчення фізики, названо програмне забезпечення (PhET Interactive Simulations, Algodoo, Crocodile Physics), необхідне для покращення навчального процесу; окреслено перспективи подальших досліджень у цьому напрямі: інтеграція доповненої та віртуальної реальності, адаптивні освітні системи, спільні віртуальні середовища, геймифікація процесу навчання. Використання симуляцій у викладанні фізики є потужним інструментом модернізації освітнього процесу, що сприяє: підвищенню якості освіти; розвитку в учасників освітнього процесу пізнавальної активності та критичного мислення; формуванню в них дослідницьких умінь і здатності до моделювання; підготовці наших здобувачів освіти до реальних викликів майбутнього.

ЧИ МАЄ ПРАВО ПСИХОЛОГ ДАВАТИ ПОРАДИ КЛІЄНТАМ У ПРОЦЕСІ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ ТА ПСИХОТЕРАПІЇ?

2025-08-11T10:29:14+03:00

Стаття присвячена проблемі допустимості надання психологом порад клієнтам у процесі психологічного консультування та психотерапії. На підставі огляду вказівок і пояснень, що містяться в навчальних посібниках із психологічного консультування, виявлено та сформульовано таку суперечливість: «Під час психологічного консультування психологу заборонено давати поради, психолог повинен відмовитися від надання порад клієнтам, але, за необхідності, психолог має давати клієнтам поради». Метою статті є розв’язання зазначеної суперечливості та визначення допустимості надання порад клієнтам у процесі психологічного консультування та психотерапії. Для досягнення цієї мети здійснено семантико-етимологічний, етичний і практичний аналіз зазначеної проблеми. З’ясовано, що слово «порада» в українській мові є неоднозначним, воно має кілька значень, як-от: 1) пропозиція, вказівка, як діяти за яких-небудь обставин, допомога добрим словом у скруті; рада; повчання, напучення; сприяння, допомога в якій-небудь справі; 2) спільне обговорення яких-небудь питань, обмірковування чого-небудь із кимось; рада; 3) те, що заспокоює, сповнює радістю; втіха, відрада. Отже, у контексті надання психологічної допомоги принцип «заборона давати клієнтам поради» (або «відмова від надання клієнтам порад») є теж неоднозначним. Психолог може давати своїм клієнтам поради (пропозиції, вказівки, як діяти за яких-небудь обставин), якщо: 1) розуміє, що клієнт зможе успішно і в повному обсязі виконати надані йому поради; 2) точно знає, які саме наслідки клієнт отримає від їх виконання; 3) упевнений, що ці наслідки будуть корисними для клієнта та водночас не зашкодять іншим; 4) готовий взяти на себе відповідальність (моральну, юридичну та будь-яку іншу) за наслідки виконання клієнтом цих вказівок. Психолог не повинен давати клієнту поради (пропозиції, вказівки, як діяти за яких-небудь обставин), якщо: 1) дізнається, що клієнт має такі особистісні особливості та/або життєві обставини, які можуть утруднювати чітке й повне виконання вказівок; 2) не може чітко передбачити всі наслідки, до яких призведе виконання клієнтом вказівок; 3) не має досить упевненості в тому, що ці наслідки будуть корисними для клієнта й не зашкодять іншим; 4) не може взяти на себе відповідальність (моральну, юридичну та будь-яку іншу) за наслідки виконання клієнтом наданих пропозицій і вказівок. Синонімом слова «порада» у сучасній українській мові є слово «рекомендація», яке за своїм сутнісним значенням означає «доручення». Отже, слово «рекомендація» є навіть більш наказовим, ніж слово «порада». Зважаючи на це, психологи-консультанти та психотерапевти можуть сміливо використовувати слово «порада», не заміняти його словом «рекомендація». Оскільки слово «рекомендація» за своїм сутнісним значенням є повним синонімом слова «доручення», то у професійному контексті його варто застосовувати тоді, коли психологи покладають на клієнтів виконання визначених дій і завдань.

ГАРДЕНОТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ ПСИХОЕМОЦІЙНОЇ ПІДТРИМКИ СІМЕЙ, ЩО ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

2025-08-11T10:29:20+03:00

У статті розглядається актуальна проблема психосоціальної підтримки сімей, які виховують дітей з особливими освітніми потребами (ООП), через упровадження інноваційних природоорієнтованих методів, зокрема гарденотерапії. Підкреслюється значущість ролі родини у процесі соціальної інтеграції дитини з особливими освітніми потребами, водночас вказується на високий рівень емоційного виснаження батьків. Проаналізовано міжнародний і вітчизняний досвід використання садової терапії як ресурсу емоційного відновлення, стабілізації психоемоційного стану та розвитку позитивного батьківства. Метою статті є обґрунтування ефективності гарденотерапії як засобу психоемоційної підтримки родин, що виховують дітей з особливими освітніми потребами, а також виявлення можливостей інтеграції цієї практики в систему соціально-психологічного супроводу. Для досягнення мети було проведено емпіричне дослідження за участі 60 осіб – батьків і підлітків з особливими освітніми потребами. Учасники пройшли програму гарденотерапії, яка включала садівничі практики, арттерапію та рефлексивні заняття. Результати дослідження засвідчили значне зниження рівнів депресії (на 36–37%) та тривожності (на 16–20%) у батьків і дітей, що підтверджується даними психодіагностичних методик BDI, CDI та STAI. Було виявлено покращення показників соціальної адаптації (на 18–30%), згідно із SASS, зростання якості життя в усіх вимірюваних доменах за WHOQOL-BREF та WHOQOLYouth, а також позитивну динаміку самооцінки й образу «Я» за методикою «Особистісний диференціал». Дані підтверджують позитивний вплив садово-терапевтичної програми на емоційне благополуччя, соціальну включеність і внутрішньосімейну взаємодію. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному міждисциплінарному аналізі впливу гарденотерапії на різні аспекти психосоціального функціонування сімей з дітьми з особливими освітніми потребами, а також у розробленні авторської програми садової терапії, адаптованої до українських соціокультурних умов. Отримані результати підтверджують доцільність включення гарденотерапії до практики соціально-психологічного супроводу як ефективного інструменту зміцнення емоційної стійкості, адаптації та підвищення якості життя родини.

ТЕРАПЕВТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛІТЕРАТУРИ: МЕХАНІЗМИ ВПЛИВУ НА ЕМОЦІЇ, МИСЛЕННЯ ТА ІДЕНТИЧНІСТЬ

2025-08-11T10:29:37+03:00

Стаття присвячена дослідженню терапевтичного потенціалу літератури та її впливу на емоційний стан, когнітивні процеси та ідентичність особистості. Проаналізовано ключові механізми, через які література впливає на психіку людини, зокрема емоційний, когнітивний, підсвідомий, соціальний, духовний та терапевтичний. Особливу увагу приділено емпатійному та емоційному резонансу як фундаментальним механізмам, що сприяють психологічному благополуччю та особистісному зростанню. Метою дослідження є доведення та підтвердження значущості літератури як ефективного терапевтичного інструмента, здатного впливати на психоемоційний стан та особистісний досвід. Встановлено, що читання сприяє зниженню рівня стресу, тривожності та депресії, покращує емоційну регуляцію та самопізнання. Література виступає не лише джерелом знань та естетичної насолоди, але й ефективним засобом психологічної підтримки. Наукова новизна дослідження полягає у систематизації та комплексному аналізі механізмів впливу літератури на психіку людини, а також виявленні перспектив застосування літератури в психології та психотерапії. Результати дослідження підтверджують необхідність інтеграції літератури в терапевтичні практики, зокрема бібліотерапію, для покращення психічного здоров’я та добробуту особистості. Перспективи подальших досліджень вбачаються у розширенні емпіричної бази клінічних досліджень бібліотерапії, вивченні нейробіологічних механізмів впливу літератури, розробленні персоніфікованих програм бібліотерапії, аналізі впливу різних жанрів літератури на психічне здоров’я, дослідженні ролі літератури в соціальній адаптації та реінтеграції, а також вивченні впливу цифрової літератури та аудіокниг. Зокрема, подальші дослідження можуть бути зосереджені на вивченні впливу конкретних жанрів літератури на різні аспекти психічного здоров’я, як-от поезія, проза, драма, та їхній вплив на емоційну регуляцію, когнітивні функції та соціальну адаптацію. Крім того, дослідження можуть бути спрямовані на розроблення та оцінювання ефективності бібліотерапевтичних програм для різних груп населення, включно з ветеранами війни, людьми з психічними розладами та особами, які пережили травматичні події.

ФІЛЬМОТРЕНІНГ У СПІЛКУВАННІ НА ТЕМУ ПОВСЯКДЕННИХ КОНФЛІКТІВ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ РІЗНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

2025-08-11T10:29:45+03:00

У статті розглянуті питання зумовлені апробацією та викладанням навчального курсу «Соціально-психологічний тренінг спілкування» студентам різних спеціальностей. Дослідження здійснено у процесі підготовки фахівців у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності, які під час підготовки за програмою бакалаврату вивчають даний навчальний курс як вибіркову дисципліну. Здійснений огляд публікацій за темою дослідження дозволив з’ясувати, що у виявлених публікаціях досить потрібної інформації, а також інших матеріалів, необхідних для викладання даного навчального курсу; однак деякі теми висвітлені не досить повно, що спонукає до проведення додаткового пошуку та подальшої дослідницької роботи. Зокрема це стосується теми особливостей спілкування в конфліктних ситуаціях. Під час проведеної додаткової роботи виділено особливості, які зумовлюють труднощі в розгляді даної теми, відповідно до чинних вимог. Здійснений відбір необхідного для розгляду даної теми матеріалу, а його викладання і розгляд під час практичних занять за наявних умов можливе в межах розробленого та впровадженого раніше концептуального підходу. Цей підхід було використано в укладанні навчальної програми з курсу «Соціально-психологічний тренінг спілкування», що зумовило особливості відбору як основного, так і додаткового матеріалу, отже, і подальший процес ознайомлення студентів із матеріалом курсу. Відповідно до відібраного для викладу названої теми матеріалу, а також прийнятої концепції його викладання, постало завдання мінімізації і оптимізації необхідного для вивчення даної теми фактичного наповнення. Спираючись на наявний досвід викладання курсу, для опрацювання теми конфліктів у спілкуванні було обрано форму проведення практичного заняття – фільмотренінгу, а весь відібраний матеріал розміщено в необхідній логічній послідовності, відповідно до затребуваності у практичній діяльності фахівців різних спеціальностей. Було враховано всі використанні під час укладання та читання даного курсу особливості. Розглянуті можливі труднощі, виявлені у процесі розгляду даної теми курсу, відповідно до наявних вимог; а також здійснено пошук і задіяння можливостей для їх подолання. Зроблені висновки зі здійсненої роботи та намічені подальші дослідження в даному напрямі.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ У ПОДОЛАННІ ЖИТТЄВИХ КРИЗ: ДОСВІД РОБОТИ З МОЛОДДЮ

2025-08-11T10:29:56+03:00

Стаття присвячена аналізу можливостей використання психологічного тренінгу для допомоги молоді в подоланні кризових етапів розвитку особистості. Розкрито сутність життєвої кризи як критичного моменту в особистісному становленні, що супроводжується емоційною нестабільністю, втратою орієнтирів і потребує спеціалізованої підтримки. Визначено етапи, завдання та принципи побудови тренінгового процесу, що включає безпечне середовище, активну участь, ресурсність і орієнтацію на особистісне зростання. Розроблено тренінгову програму, метою якої є сприяння подоланню ситуативних кризових станів, зокрема: ідентифікаційної, екзистенційної, кризи автономії, професійного вибору, міжособистісних конфліктів, тривожних розладів, посттравматичних реакцій, соціальної дезадаптації, втрати та горя. Програма складається з 10 тематичних тренінгових занять, які проводилися раз на тиждень протягом трьох місяців для здобувачів вищої освіти. Описано методи, що застосовувалися у процесі занять: групові дискусії, рольові ігри, вправи на самоаналіз, арттерапевтичні практики (робота з кольором, колажами, метафоричними асоціативними картами), тілесно орієнтовані техніки, когнітивно-поведінкові інструменти подолання негативного мислення. Наукова новизна полягає в комплексному поєднанні методик для формування адаптивних копінг-стратегій, підвищення самоусвідомлення та зміцнення психологічної резильєнтності. Результати впровадження програми вказують на покращення емоційної стабільності, зниження тривожності та підвищення рівня саморефлексії в учасників.

ГЕНДЕРНА ТОЛЕРАНТНІСТЬ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ КОРЕКЦІЇ ПРОКРАСТИНАЦІЇ

2025-08-11T10:30:04+03:00

Стаття присвячена дослідженню гендерних особливостей прокрастинації як основи гендерної толерантності під час психологічній корекції. Теоретичний аналіз і емпіричні дані свідчать про наявність гендерних особливостей прокрастинації: результати численних досліджень вказують на вищу схильність до прокрастинації серед чоловіків. Водночас у межах нашого дослідження не було виявлено статистично значущих гендерних відмінностей, окрім високих показників у жінок за Шкалою загальної прокрастинації К. Лея. Зауважена загальна тенденція в дослідженій вибірці не збігається з результати інших подібних досліджень: у дослідженій вибірці дещо вищу схильність до прокрастинації мають жінки. Якісний аналіз відповідей досліджених дав можливість припустити, що чоловіки більше схильні до академічної і професійної прокрастинації, а жінки – до особистої і соціальної. Наведено рекомендації щодо прояву гендерної толерантності у психологічній корекції прокрастинації. Відмінності в результатах, отриманих у нашому дослідженні, порівняно з іншими, можуть бути зумовлені нерівномірним кількісним складом вибірок нашого дослідження (17 чоловіків і 40 жінок), а також значним віковим діапазоном респондентів (від 13 до 54 років), що могло вплинути на загальні показники та спричинити варіабельність проявів прокрастинації. У статті надано загальні рекомендації щодо прояву гендерної толерантності у психологічній корекції прокрастинації, які враховують загальні гендерні особливості людини, гендерні особливості самої прокрастинації. Перспективи подальших досліджень убачаються в більш глибокому вивченні гендерних відмінностей у проявах різних видів і форм прокрастинації, аналізі основних детермінант прокрастинаційної поведінки, більш детальному вивченні й емпіричній перевірці змісту та специфіки проявів гендерної толерантності у психологічній корекції прокрастинації.

КОМУНІКАТИВНІ БАР’ЄРИ В СІМ’Ї: ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТА КОНСУЛЬТУВАННЯ З УРАХУВАННЯМ ВІКОВОЇ СПЕЦИФІКИ

2025-08-11T10:30:12+03:00

Стаття присвячена дослідженню комунікативних бар’єрів, що виникають у сімейному спілкуванні, з урахуванням вікових особливостей членів родини. Комунікативні бар’єри розглядаються з позицій психолінгвістичного підходу як порушення процесу передачі та сприйняття інформації між суб’єктами спілкування. У роботі виявлено та проаналізовано психолінгвістичні чинники, що зумовлюють виникнення комунікативних бар’єрів у різних вікових групах (діти, підлітки, дорослі); представлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на з’ясування особливостей прояву комунікативних бар’єрів у сім’ях із дітьми різного віку; розроблено рекомендації щодо психологічного консультування сімей з урахуванням вікової специфіки для подолання комунікативних труднощів і оптимізації сімейного спілкування. Наукова новизна дослідження полягає в розширенні уявлень про психолінгвістичні механізми виникнення комунікативних бар’єрів у сім’ї та розробленні диференційованого підходу до сімейного консультування з огляду на вікові характеристики комунікантів.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ДОТРИМАННЯ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ В КОНТЕКСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ВИЩІЙ МЕДИЧНІЙ ОСВІТІ

2025-08-11T10:30:21+03:00

У статті досліджуються психологічні механізми ухвалення рішень щодо академічної доброчесності в умовах активної цифровізації освітнього процесу та використання інструментів штучного інтелекту (ШІ). Актуальність теми зумовлена необхідністю забезпечення довіри до результатів навчальної діяльності в умовах нових технологічних викликів. Визначено основні ризики й можливості впливу штучного інтелекту на академічну поведінку здобувачів і викладачів. Теоретичну основу аналізу становлять теорія раціонального вибору, соціально-когнітивна теорія Альберта Бандури та модель морального розвитку Лоуренса Кольберга, що дозволяють комплексно оцінити мотиваційні, когнітивні й емоційні аспекти етичної поведінки. Емпіричну базу дослідження становлять дані опитування здобувачів і викладачів Одеського національного медичного університету щодо ставлення до використання штучного інтелекту в освітньому процесі, частоти застосування антиплагіатних систем і генеративних моделей штучного інтелекту для виконання навчальних завдань. Проаналізовано психологічні чинники, що сприяють дотриманню академічної доброчесності, як-от: внутрішня мотивація до якісного навчання, усвідомлення етичних норм, довіра до системи контролю та впевненість у власних знаннях. Водночас виокремлено чинники ризику порушення доброчесності, як-от: ілюзія безкарності, зовнішній тиск і недооцінювання наслідків академічних порушень. Показано, що роль штучного інтелекту в освітньому процесі є амбівалентною і залежить від рівня етичної зрілості користувачів і характеристик освітнього середовища. Обґрунтовано необхідність інтеграції технологічних інновацій із розвитком культури академічної доброчесності й етичної рефлексії серед усіх учасників освітнього процесу. Наведено рекомендації щодо створення систем підтримки академічної доброчесності в умовах цифрової трансформації освіти.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКИ МІЖ РИСАМИ «ВЕЛИКОЇ П’ЯТІРКИ» ТА ПРОФЕСІЙНИМИ ІНТЕРЕСАМИ RIASEC У СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ В УМОВАХ ТРИВАЛОЇ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

2025-08-11T10:30:28+03:00

У сучасних моделях кар’єрного розвитку особистісні риси та професійні інтереси є ключовими чинниками, що впливають на освітні та професійні вибори людини. Проте недостатньо вивченим залишається питання, чи зберігаються класичні зв’язки між цими конструктами в умовах тривалого воєнного стресу. Метою дослідження є виявлення характеру і сили взаємозв’язків між особистісними рисами, описаними у межах моделі «Великої п’ятірки», та типами професійних інтересів моделі Голланда (RIASEC) серед студентів-психологів в Україні в період воєнного стану. В ході дослідження було опитано 151 студента другого курсу спеціальності «Психологія», переважно жінок. Кореляційний аналіз підтвердив типові для літератури закономірності. Так, відкритість досвіду найсильніше асоціювалася з мистецькими та дослідницькими інтересами, екстраверсія – з підприємницькими, доброзичливість – із соціальними, а сумлінність – із традиційними інтересами. Водночас зв’язок нейротизму з професійними інтересами був відсутнім або несуттєвим. Отримані результати свідчать про стійкість класичних патернів відповідності особистісних рис та професійних інтересів навіть в умовах підвищеного соціального напруження. Практична цінність дослідження полягає у можливості застосування коротких опитувальників для ефективної психологічної та профорієнтаційної підтримки студентів у ситуації невизначеності та стресу.

МЕДІЙНА БУТТЄВІСТЬ І ТРИВОЖНІСТЬ ПІДЛІТКІВ В УМОВАХ ВІЙНИ: ЦИФРОВА ВРАЗЛИВІСТЬ ПОКОЛІННЯ Z

2025-08-11T10:30:38+03:00

У статті представлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на вивчення кореляційних залежностей між рівнем ситуативної та особистісної тривожності підлітків і їхніми мотиваційними орієнтаціями щодо використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) як механізму емоційної регуляції та цифрового ескапізму в умовах війни. Дослідження охопило 6 фокус-груп молодих респондентів віком 17–18 років – здобувачів фахової передвищої та вищої освіти. Методологічною основою стали: 1) шкала реактивної (ситуативної) та особистісної тривожності Спілбергера – Ханіна; 2) авторська анкета, що містила блоки питань щодо мотивацій, цілей і вподобань у сфері медіаспоживання; 3) фокус-груповий якісний аналіз відповідей учасників. Мета дослідження – з’ясувати, як цифрові практики впливають на психоемоційний стан молоді покоління Z, зокрема в контексті цифрового ескапізму та медіатравматизації. Згідно з результатами, більшість підлітків демонструють середній або підвищений рівень ситуативної тривожності, що корелює із частотою звернення до інформаційного контенту. Установлено, що блок «інформаційні потреби» є панівним серед мотивацій цифрового споживання. Кореляційний аналіз показав прямий зв’язок між частотою споживання новинного контенту та зростанням рівня тривожності (r = 0,64). Підлітки активно використовують інформаційно-комунікаційні технології як інструмент самозаспокоєння, однак надмірне споживання тривожного контенту призводить до емоційного виснаження, посилює психоемоційну вразливість. У статті також розглядаються наслідки такого цифрового споживання для емоційного здоров’я підлітків і пропонуються рекомендації щодо розвитку цифрової грамотності, емоційної саморегуляції та усвідомленого медіаспоживання як інструментів підтримки психоемоційної стійкості в умовах війни. Висвітлено важливість формування навичок критичного медіаспоживання в молодіжному середовищі, щоб запобігти негативному впливу медіаконтенту на емоційне та психічне здоров’я підлітків.

ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОДІАГНОСТИЧНИХ МЕТОДИК ДЛЯ СИЛ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ

2025-08-11T10:30:44+03:00

У статті розглянуто значення психодіагностики в діяльності сил безпеки та оборони як важливого інструмента професійного відбору, оцінювання психоемоційного стану та профілактики нервово-психічної нестійкості. Акцентовано увагу на потребі використання валідних, надійних і стандартизованих методик для об’єктивної оцінки психологічних характеристик військовослужбовців та працівників силових структур. Представлено психодіагностичні інструменти, які широко застосовуються в цій сфері, а саме: Шкала прогресивних матриць Равена, «S-тест», П’ятифакторний опитувальник особистості ТІРІ, Багаторівневий особистісний опитувальник «Адаптивність» (БОО-200), опитувальник НПН‑А. Показано, що ці методики дають змогу комплексно оцінити рівень інтелекту, психологічну стійкість, адаптаційні можливості та акцентуації характеру, що є критично важливим для ефективної та безпечної служби в умовах підвищеного ризику. Сформульовано висновок про необхідність інтеграції психодіагностики в систему кадрової політики та психологічного супроводу у сфері безпеки й оборони.