Наукові записки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Педагогіка і психологія

ФУНКЦІОНУВАННЯ STEM-ОСВІТИ У ПЕДАГОГІЧНИХ ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

2026-10-26T10:36:08+02:00

У статті досліджено сучасні проблеми функціонування STEM-освіти у системі вищої педагогічної освіти України в умовах воєнного часу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення безперервності та якості професійної підготовки майбутніх учителів природничих наук, математики, інформатики й технологій в умовах руйнування та релокації освітньої інфраструктури, кадрових утрат, нерівного доступу до лабораторних і цифрових ресурсів, посилення цифрової трансформації та необхідності підготовки системи освіти до післявоєнного відновлення України. Метою статті є комплексне визначення та систематизація ключових проблем розвитку STEM-освіти у педагогічних закладах вищої освіти України в умовах воєнного часу, встановлення взаємозв’язків між ними та обґрунтування концептуальної моделі функціонування STEM-підготовки майбутніх педагогів. Для досягнення поставленої мети використано систематичний аналіз наукових публікацій і нормативно-правових документів, порівняльно-педагогічний, структурно-функціональний та проблемно-орієнтований аналіз, методи систематизації, узагальнення й класифікації, а також моделювання. Методологічною основою дослідження визначено розгляд STEM-освіти як цілісної багатокомпонентної системи, функціонування якої забезпечується взаємодією інституційних, кадрових, ресурсних, цифрових, психолого-педагогічних і методичних чинників. Основні результати дослідження засвідчили наявність шести взаємопов’язаних груп проблем STEM-освіти педагогічних закладів вищої освіти України: організаційно-інституційних, матеріально-технічних, кадрових, цифрово-технологічних, психолого-педагогічних та методичних. Установлено, що воєнні умови не лише посилюють традиційні проблеми STEM-підготовки, а й формують нові вимоги до організації освітнього процесу, зокрема щодо його гнучкості, забезпечення дистанційної та змішаної взаємодії, цифрової безпеки, психологічної стійкості учасників освітнього процесу, розвитку міжнародного партнерства та забезпечення безперервності професійної підготовки. На цій основі обґрунтовано концептуальну модель функціонування STEM-освіти, що інтегрує нормативно-правовий, організаційний, кадровий, матеріально-технічний, цифровий, психолого-педагогічний та моніторингово-оцінювальний компоненти. Наукова новизна одержаних результатів полягає у системному структуруванні комплексу проблем STEM-освіти педагогічних закладів вищої освіти України в умовах війни, установленні їх взаємозалежності та концептуалізації STEM-підготовки як адаптивної, стійкої й цифрово орієнтованої системи, а також в обґрунтуванні моделі її функціонування, яка поєднує забезпечувальні, процесуальні та результативні компоненти. Практичне значення дослідження визначається можливістю використання запропонованих положень під час модернізації освітньо-професійних програм підготовки майбутніх учителів STEM-дисциплін, розроблення стратегій розвитку STEM-освіти педагогічних університетів, планування цифрової та лабораторної інфраструктури, підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників, розвитку міжнародного партнерства та впровадження інноваційних освітніх технологій. Висновок полягає у тому, що ефективне функціонування STEM-освіти у педагогічних закладах вищої освіти України в умовах воєнного часу потребує переходу від фрагментарного розв’язання окремих проблем до системної адаптивної моделі, орієнтованої на стійкість, цифрову трансформацію, кадровий розвиток, ресурсну спроможність та якість професійної підготовки майбутніх учителів, що створює концептуальні передумови для модернізації педагогічної STEM-освіти у воєнний і післявоєнний періоди.

КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО- КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ЗАСОБАМИ ТЕХНОЛОГІЙ ПАРТНЕРСТВА

2026-10-26T10:41:25+02:00

Актуальність дослідження зумовлена суперечністю між суспільним запитом на педагога, здатного ефективно здійснювати суб’єкт-суб’єктну взаємодію, конструктивний діалог і командну діяльність, та недостатньою розробленістю цілісної моделі формування цієї компетентності у процесі магістерської підготовки. Мета статті полягає у теоретико-методологічному обґрунтуванні та розробленні концептуальної моделі формування соціально-комунікативної компетентності майбутніх учителів-магістрів засобами технологій педагогічного партнерства, визначенні її компонентів, етапів та педагогічних умов реалізації. Методологічну основу дослідження становлять системний, компетентнісний, діяльнісний і суб’єктно-орієнтований підходи. У статті уточнено сутність соціально-комунікативної компетентності як інтегральної професійної якості, що забезпечує ефективну соціально-педагогічну взаємодію, конструктивний діалог, емпатійне спілкування, співробітництво, медіацію та партнерство. Визначено когнітивний, емоційно-ціннісний і діяльнісний компоненти. Систематизовано технології партнерства: кооперативне навчання, діалогові та інтерактивні методи, симуляційні технології, педагогічний тренінг і тьюторинг. Розроблено модель, що охоплює шість взаємопов’язаних блоків: цільовий, концептуально-теоретичний, змістовий, технологічний, діагностично-оцінювальний і результативний. Обґрунтовано три етапи її реалізації: діагностично-орієнтаційний, формувально-діяльнісний та контрольно-коригувальний. Наукова новизна полягає у розробленні цілісної концептуальної моделі формування соціально-комунікативної компетентності майбутніх учителів-магістрів засобами технологій педагогічного партнерства та визначенні взаємозв’язку її компонентів, етапів і педагогічних засобів. Практичне значення визначається можливістю використання моделі у професійній підготовці майбутніх учителів-магістрів у психолого-педагогічних і методичних дисциплінах, педагогічній практиці, тренінговій, проєктній та груповій роботі. Запропонована модель забезпечує системність і поетапність формування соціально-комунікативної компетентності та сприяє підготовці майбутнього вчителя до партнерської, конструктивної й професійно ефективної взаємодії.

АДАПТИВНЕ ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ В ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

2026-10-26T10:47:37+02:00

Статтю присвячено проблемі підвищення ефективності освітнього процесу в контексті організування та реалізації адаптивного педагогічного спілкування у закладі вищої освіти. Зазначено, що педагог сучасного вишу не може досягти реального ефективного результату педагогічного процесу без здатності адаптувати власну комунікативну поведінку до конкретної педагогічної ситуації, особливостей здобувачів освіти та специфіки академічної групи. Мета статті полягає в обґрунтуванні дидактичної сутності адаптивного педагогічного спілкування в контексті комунікативної компетентності викладача закладу вищої освіти як динамічного процесу професійної взаємодії, а також у визначенні його основних характеристик і структурних компонентів. Для досягнення мети дослідження застосовувалися методи аналізу, узагальнення та систематизації наукової літератури з метою визначення структури адаптивного спілкування та умов його організування. Установлено, що важливими педагогічними умовами ефективної комунікації є індивідуалізація та студентоцентрованість освіти, урахування особливостей цифровізації та змішаних форм освітнього процесу, підтримка суб'єктності, мотивації та активності здобувачів освіти, а також реагування на сучасні соціокультурні та безпекові виклики. Обґрунтовано необхідність переходу від традиційної універсальної моделі педагогічного спілкування до адаптивної моделі, яка враховує своєчасне коригування змісту, форм, стилю, засобів і технік спілкування відповідно до індивідуальних особливостей здобувачів освіти, характеру навчальної ситуації, отриманого зворотного зв’язку та змін освітнього середовища. Схарактеризовано сутність поняття «адаптивне педагогічне спілкування», визначено його структурні компоненти, обґрунтовано принципи і засоби реалізації комунікативної адаптації викладача. Наукова новизна дослідження полягає в авторському трактуванні адаптивного педагогічного спілкування як цілеспрямованого, гнучкого та динамічного процесу професійної взаємодії суб’єктів освітнього процесу, що передбачає здатність викладача своєчасно змінювати комунікативну поведінку відповідно до актуальних освітніх потреб і ситуацій. Узагальнення авторського підходу подано в обґрунтуванні моделі адаптивного педагогічного спілкування, в основі якої лежить взаємозв’язок комунікативної компетентності викладача та його здатності до комунікативної адаптації. Визначено, що активне слухання, емпатія, варіативність, зворотний зв’язок і підтримка забезпечують якісну педагогічну взаємодію, сприяють підвищенню залученості, мотивації, автономії та психологічного комфорту здобувачів освіти, що, своєю чергою, підвищує ефективність освітнього процесу. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання визначених принципів і прийомів адаптивного педагогічного спілкування викладачами закладів вищої освіти для вдосконалення організації освітнього процесу та підвищення його результативності.

СОЦІАЛЬНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ФАХОВИХ МОЛОДШИХ БАКАЛАВРІВ У ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

2026-10-26T10:51:20+02:00

У статті розглянуто проблему формування загальних компетентностей здобувачів освіти в умовах неперервної освіти. Обґрунтовано, що загальні компетентності становлять нормативно, соціально й педагогічно значущу основу професійної підготовки як кваліфікованого робітника, так і фахового молодшого бакалавра, оскільки забезпечують здатність особи діяти відповідально, комунікувати, навчатися впродовж життя, дотримуватися правових норм, працювати в колективі й адаптуватися до змін ринку праці. Розкрито зв’язок між компетентнісним підходом, правом на якісну освіту, соціальною інклюзією, громадянською відповідальністю та професійною мобільністю випускника. Визначено, що формування загальних компетентностей у закладах професійної освіти потребує узгодження освітніх стандартів, виховної роботи, виробничого навчання, партнерства з роботодавцями та внутрішньої системи забезпечення якості освіти. Доведено, що соціально-правовий вимір цієї проблеми охоплює захист освітніх прав здобувачів, створення безпечного освітнього середовища, розвиток правової культури, дотримання принципів недискримінації та підготовку молоді до відповідальної трудової поведінки. Наголошено, що загальні компетентності виконують пізнавальну, комунікативну, правову, соціальну та регулятивну функції, які разом утворюють основу професійної надійності випускника. Виокремлено компоненти загальних компетентностей: правовий, громадянський, комунікативний, соціальний, цифровий, а також здатність до саморегуляції та навчання впродовж життя. Окреслено інтегративний підхід до їх формування, за якого відповідальність розподіляється між професійно-теоретичною підготовкою, виробничим навчанням, виховною роботою та управлінням закладом, а особливу роль відведено майстрові виробничого навчання як першому представникові професійної культури. Підкреслено компенсаторну й інклюзивну функції загальних компетентностей у роботі з різними групами здобувачів, зокрема з осіб уразливих категорій, а також значення внутрішньої системи забезпечення якості освіти й партнерства з роботодавцями для доказового підтвердження їх сформованості. Підкреслено, що в системі неперервної освіти загальні компетентності забезпечують наступність освітніх рівнів і уможливлюють перехід здобувача від робітничої кваліфікації до ступеня фахового молодшого бакалавра та подальшого навчання. Перспективу подальшого розвитку визначено в переході від формального декларування загальних компетентностей до їх доказового оцінювання в освітній і виробничій практиці.

ДИДАКТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТЕХНОЛОГІЙ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

2026-10-26T10:54:46+02:00

У статті обґрунтовано дидактичний потенціал технологій штучного інтелекту в підготовці майбутніх фахівців професійної освіти. Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні дидактичного потенціалу технологій штучного інтелекту та визначенні практичних можливостей їх інтеграції у професійну підготовку майбутніх педагогів. Методи дослідження: аналіз і систематизація наукових джерел та нормативно-правових документів, порівняння й узагальнення наукових підходів, теоретичне моделювання, класифікація, аналіз і узагальнення власного педагогічного досвіду використання технологій штучного інтелекту в освітньому процесі. Основні результати полягають в уточненні сутності понять «дидактичний потенціал» і «технології штучного інтелекту». Запропоновано авторське визначення дидактичного потенціалу технологій штучного інтелекту як сукупності педагогічних, методичних, технологічних та організаційних можливостей, що забезпечують досягнення цілей освітнього процесу та формування професійних компетентностей. Розроблено авторську класифікацію, що охоплює інформаційний, навчальний, тренувальний, контрольно-оцінювальний, творчий, дослідницький і рефлексивний компоненти, та схему їх реалізації у підготовці. Практична реалізація під час вивчення дисципліни «Технології штучного інтелекту» засвідчила можливості використання генеративних моделей для створення навчальних кейсів і практичних завдань. Наукова новизна полягає у систематизації дидактичних можливостей технологій штучного інтелекту, розробленні авторської класифікації їх компонентів та моделі переходу від функціональних можливостей інтелектуальних цифрових систем до формування професійної, цифрової, методичної й дослідницької компетентностей майбутніх педагогів. Практичне значення результатів визначається можливістю використання запропонованої класифікації, моделі, практичних завдань та алгоритмів роботи під час проєктування освітніх компонентів і цифрового освітнього середовища закладів вищої та професійної освіти. Таким чином, педагогічно обґрунтоване використання технологій штучного інтелекту забезпечує комплексну реалізацію їхнього дидактичного потенціалу та створює сприятливі умови для підвищення ефективності професійної підготовки майбутніх фахівців професійної освіти.

РЕАЛІЗАЦІЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО, РЕСУРСНОГО ТА СЕРЕДОВИЩНОГО ПІДХОДІВ У ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ІЗ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ЗАСОБАМИ ІМІТАЦІЙНОГО НАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА SCBA CONFIDENCE MAZE

2026-10-26T10:58:16+02:00

У статті проаналізовано закордонні та вітчизняні дослідження у контексті використання імітаційних середовищ типу SCBA Confidence Maze, а також теоретично обґрунтовано доцільність їх застосування як засобу комплексної реалізації компетентнісного, ресурсного та середовищного підходів у процесі підготовки майбутніх фахівців із пожежної безпеки. Методи дослідження мають теоретико-аналітичну векторність. Основний метод базується на аналізі та синтезі наукової й інформаційної літератури для здійснення порівняльного аналізу створення та експлуатації імітаційних середовищ типу SCBA Confidence Maze. Здійснено структурно-функціональний аналіз педагогічних підходів до використання імітаційних середовищ. Проведено узагальнення теоретичних положень і практичних напрацювань закордонних компаній та пожежно-рятувальних підрозділів США. У результаті дослідження проаналізовано конструктивні особливості імітаційних середовищ типу SCBA Confidence Maze, сформульовано визначення поняття «імітаційне середовище» та визначено вплив «лабіринтів впевненості» на підготовку фахівців із пожежної безпеки. Установлено, що їх використання сприяє підвищенню фізіологічної та психологічної готовності, а також формуванню впевненості під час роботи в засобах індивідуального захисту органів дихання. Теоретично обґрунтовано застосування імітаційного середовища SCBA Confidence Maze з позицій компетентнісного, ресурсного та середовищного підходів. Теоретично підтверджено перспективність застосування імітаційних середовищ типу SCBA Confidence Maze як педагогічного інструменту, що продукує підвищення ефективності практичної підготовки майбутніх фахівців із пожежної безпеки. Використання таких середовищ забезпечує комплексну реалізацію сучасних педагогічних підходів і сприяє модернізації професійної освіти для формування компетентнісних фахівців з пожежної безпеки.

ФОРМУВАННЯ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ В МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЗА НАПРЯМОМ «ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ»

2026-10-26T11:04:19+02:00

У статті досліджено актуальну науково-методичну проблему формування компетентностей з академічної доброчесності у здобувачів освіти. Обґрунтовано, що сфера цивільного захисту та безпеки життєдіяльності вимагає високої професійної відповідальності, оскільки будь-яка несамостійність мислення, запозичення чи фальсифікація вихідних даних, розрахунків тощо під час навчання трансформуються у потенційні загрози та небезпеки для життя людей і матеріальних збитків у професійній діяльності. Доведено, що традиційні репродуктивні дидактичні підходи провокують прояви академічного нігілізму та плагіату серед здобувачів. Досліджено трикомпонентну систему формування компетентностей з академічної доброчесності: коректне цитування першоджерел, самостійне виконання завдань та етична поведінка у професійних ситуаціях. Описано практичний досвід інтеграції новітніх інструментів в освітній процес технічного університету (НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського») на базі курсу «Цивільний захист, оборона та патріотичне виховання». Авторами успішно впроваджено методику візуального маркування лекційного контенту за допомогою піктограм-індикаторів інформації для швидкої адаптації здобувачів до культури посилань за ДСТУ 8302:2015. Доведено високу педагогічну ефективність методу динамічної індивідуалізації вихідних інженерно-технічних даних, що унеможливлює механічне копіювання рішень. Розкрито позитивний досвід використання платформи «Prometheus» та її «Кодексу честі» як мотиваційного важеля. На основі моделювання квазіпрофесійного середовища у Zoom-сесіях (із розподілом ролей керівників, інженерів, бухгалтерів та фахівців з цивільного захисту) продемонстровано паралельний розвиток навичок Soft skills, лідерства та здатності вирішувати конфлікти з позицій професійної етики.

МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ НА ПРИКЛАДІ ДИСЦИПЛІН «ХАРЧОВА ХІМІЯ» ТА «МЕТОДИ МОЛЕКУЛЯРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ»

2026-10-26T11:07:53+02:00

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні доцільності міждисциплінарної інтеграції харчової хімії та молекулярних технологій як засобу підвищення ефективності професійної підготовки майбутніх фахівців харчової галузі. Актуальність такого підходу зумовлена ускладненням сучасних харчових технологій, результативність яких визначається взаємодією хімічних, фізико-хімічних і технологічних чинників, та необхідністю подолання предметної розмежованості освітнього процесу. Методи дослідження. Використано методи аналізу, систематизації та узагальнення наукових і навчально-методичних джерел, міждисциплінарного аналізу, моделювання та педагогічного проєктування змісту професійної підготовки. Для обґрунтування інтеграційного підходу застосовано системний взаємозв’язок «хімічна властивість → механізм перетворення → молекулярна технологія → технологічний результат → професійне рішення». Результати дослідження. Уточнено зміст міждисциплінарної інтеграції харчової хімії та молекулярних технологій і розроблено її структурну модель, що охоплює хімічний, фізикохімічний, технологічний, дослідницький та професійно-практичний компоненти. Обґрунтовано можливість використання молекулярних технологій як практичного середовища для поглибленого засвоєння закономірностей харчової хімії на прикладі сферифікації, гелеутворення, емульгування та піноутворення. Запропоновано послідовність навчально-пізнавальної діяльності: визначення складу харчової системи, встановлення функціональних властивостей компонентів, пояснення механізмів їх взаємодії, вибір технології та параметрів процесу, прогнозування властивостей готового продукту й оцінювання отриманого результату. Визначено чотири рівні формування професійної компетентності: когнітивний, аналітичний, технологічний та інноваційний. Наукова новизна полягає в уточненні концептуальних засад міждисциплінарної інтеграції харчової хімії та молекулярних технологій і визначенні системного зв’язку між хімічними закономірностями, механізмами структуроутворення, технологічними діями та професійними рішеннями як основи формування професійної компетентності майбутніх фахівців харчової галузі. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання запропонованої моделі під час проєктування змісту лекційних, практичних і лабораторних занять із дисциплін хімічного та технологічного спрямування, а також для розроблення інтегрованих навчальних завдань, орієнтованих на аналіз і розв’язання професійних технологічних ситуацій. Висновки. Міждисциплінарна інтеграція харчової хімії та молекулярних технологій є доцільним засобом професійної підготовки фахівців харчової галузі, оскільки забезпечує послідовний перехід від теоретичного розуміння властивостей харчових компонентів до пояснення механізмів їх перетворень, технологічного застосування та прийняття обґрунтованих професійних рішень. Реалізація запропонованого підходу сприяє формуванню інтегрованих знань, аналітичного й технологічного мислення та готовності майбутніх фахівців до інноваційної професійної діяльності.

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВИХ ПСИХОЛОГІВ У США

2026-10-26T11:12:57+02:00

Навчання військових психологів спрямоване на розв’язання специфічних завдань у зоні бойових дій та тилу, пов’язаних із: наданням невідкладної психологічної допомоги при гострих бойових реакціях, панічних атаках та сильному стресі; профілактикою професійного вигорання та ПТСР учасників бойових дій; психологічною підтримкою особового складу до, під час та після виконання бойових завдань; допомогою ветеранам адаптуватися до мирного життя. Іншими словами, військовий психолог має бути готовим до ефективного виконання поліфункціональних завдань щодо морально-психологічного забезпечення особового складу бойових підрозділів та ветеранів. У цьому зв’язку видається доцільним вивчення досвіду Збройних сил США, особовий склад яких володіє високим рівнем психологічної готовності захищати країну та підтримувати духовно-моральні сили цивільних осіб в умовах війни. Мета статті полягає у вивченні американського досвіду підготовки військових психологів та узагальненні результатів цих досліджень для їх упровадження у вітчизняну профільну освіту. Застосовано теоретичний аналіз американського досвіду підготовки військових психологів та окреслено його ключові аспекти, зокрема акцент на посиленні практичного складника навчання фахівців цього профілю на основі впровадження результатів теоретичних досліджень із позитивної військової психології та опорою на сучасний досвід практичної роботи. Узагальнено зміст навчання військових психологів, де значну частину займає практика опанування ефективних психотехнік когнітивно-поведінкової терапії (експозиційна та когнітивна терапія, стрес-інокуляційна терапія, EMDR, самоврядна когнітивно-поведінкова терапія, діалектична поведінкова терапія та ін.) та корекційних методик щодо подолання емоційних особистісних та соціальних стресів. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що: виявлено основні тенденції підготовки військових психологів у США, які враховують вимоги військової доктрини держави, опираються на відповідні цінності, ідеї позитивної психології, результати досліджень щодо визначення комплексу сильних боків характеру особистості та психологічних механізмів адаптивності учасників бойових дій та їхніх сімей; обґрунтовано доцільність використання досвіду США щодо відновлення учасників бойових дій та ветеранів після травм та психічних захворювань шляхом застосування ефективних психотехнік когнітивно-поведінкової терапії та корекційних методик щодо подолання емоційних особистісних та соціальних стресів, які використовуються військовими психологами США. Практичне значення дослідження визначається можливістю імплементації кращого досвіду підготовки військових психологів у США в системі вищої освіти України, що сприятиме її вдосконаленню відповідно до викликів воєнного часу та після закінчення воєнних дій. Аналіз теорії і практики підготовки військових психологів у США дає підстави для висновку про те, що американські психологи приділяють значну увагу стану психологічного здоров’я учасників бойових дій, ветеранів і членів їхніх сімей, активно працюючи над розробленням заходів щодо їх підтримки на всіх рівнях.

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ДИРЕКТИВИ НАТО BI-SCD 075-007 ЯК МЕТОДОЛОГІЧНОЇ ОСНОВИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ У ВВНЗ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

2026-10-26T11:21:04+02:00

Повномасштабна війна в Україні та стратегічний курс держави на набуття повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору (НАТО) вимагають суттєвої трансформації вимог, що ставляться перед вищими військовими навчальними закладами Національної гвардії України (ВВНЗ НГУ). У сучасних умовах пріоритетним завданням національної системи підготовки майбутніх офіцерів є формування офіцерського складу, який повною мірою відповідає сучасним викликам, а також стандартам оперативної сумісності Альянсу. Задля досягнення основної мети, а саме теоретичного обґрунтування та розроблення практичного алгоритму імплементації положень Директиви НАТО Bi-SCD 075-007 у діяльність ВВНЗ НГУ шляхом адаптації п’ятиступеневого аналітичного циклу SAT до специфіки підготовки майбутніх офіцерів, у статті здійснено ґрунтовний аналіз відмінностей і суперечностей між традиційною системою військової освіти та об’єктивною потребою у гнучкому, адаптивному реагуванні на виклики сучасного безпекового середовища. Значну увагу приділено методологічним підходам до визначення змісту професійної підготовки на основі п’ятифазного аналітичного циклу системного підходу до навчання (SAT – Systems Approach to Training), регламентованого Директивою Bi-SCD 075-007. Авторським колективом запропоновано та обґрунтовано оригінальну модель зовнішньої валідації якості підготовки, яка ґрунтується на систематичному й структурованому зборі зворотного зв’язку від командирів військових підрозділів, у яких проходять службу випускники ВВНЗ НГУ. Щодо практичного значення отриманих результатів, то воно полягає у формуванні конкретного, придатного до застосування інструментарію, який може застосовуватися під час переформатування освітньо-професійних програм ВВНЗ НГУ з метою досягнення сумісності з військовими та поліцейськими (жандармськими) формуваннями країн – членів НАТО. У результаті проведеного дослідження авторський колектив дійшов висновку, що системний підхід у підготовці (SAT) є дієвим інструментом у розв’язанні виявлених прогалин у навчанні та академічного розриву у військовій освіті. Задля всебічного, комплексного та об’єктивного розуміння окресленої проблематики над дослідженням працював авторський колектив, до складу якого увійшли представники Національної гвардії України та Збройних сил України. Така міжвідомча співпраця дала змогу поєднати практичний досвід обох складників сектору безпеки й оборони держави, урахувати специфіку службово-бойової діяльності різних військових формувань і забезпечити методологічну повноту та достовірність отриманих наукових результатів.

МОДЕЛЬ ВІЙСЬКОВОГО СТАЖУВАННЯ КУРСАНТІВ-АРТИЛЕРИСТІВ У СИСТЕМІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ: СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ПІДХІД

2026-10-26T11:25:52+02:00

Метою статті є теоретичне та методичне обґрунтування поетапної компетентнісно орієнтованої моделі бойового стажування курсантів-артилеристів як механізму формування професійної готовності командира артилерійського взводу в умовах сучасної війни. У дослідженні бойове стажування розглянуто не як формальний етап практичної підготовки, а як системно організований процес інтеграції функціональних, психологічних і рефлексивних компетентностей, що забезпечують здатність офіцера тактичного рівня ефективно діяти в умовах бойового навантаження, інформаційної невизначеності та динамічної зміни обстановки. Проаналізовано сучасні підходи до компетентнісної підготовки військових фахівців, положення нормативних документів і програм стажування, а також узагальнено практичний досвід організації бойового стажування в підрозділах артилерії. На основі системно-структурного аналізу розроблено поетапну модель стажування, що включає підготовчо-орієнтовану, адаптаційну, функціонально-операційну, аналітично-рефлексивну та підсумково-оцінювальну фази. Показано взаємозв’язок фаз стажування з формуванням провідних професійних компетентностей та їх накопиченням у цілісну систему готовності. Запропоновано інтегральну модель готовності курсанта-артилериста, яка ґрунтується на поєднанні функціонального, психологічного та рефлексивного елементів. Наукова значущість статті полягає у розробленні системної моделі бойового стажування як педагогічного інструмента формування професійної готовності офіцерів артилерії в умовах сучасних бойових дій. Практичне значення роботи полягає у можливості використання запропонованої моделі для вдосконалення програм військового стажування, підвищення ефективності підготовки майбутніх командирів артилерійських підрозділів та адаптації національної системи військової освіти до актуальних вимог Збройних сил України.

ВІЙСЬКОВО-ПРИКЛАДНА ПІДГОТОВКА: ТЕОРІЯ «ЦІНИ ПОМИЛКИ» В УПРАВЛІННІ ПРОЄКТАМИ

2026-10-26T12:05:17+02:00

Метою дослідження є обґрунтування теоретичних засад «ціни помилки» в управлінні короткостроковими освітніми проєктами військово-прикладної підготовки та визначення можливостей її застосування в умовах дефіциту часу й високої інтенсивності навчання. У дослідженні використано методи теоретичного аналізу й узагальнення наукових джерел, концептуального моделювання та аналізу результатів моніторингу навчання 120 здобувачів у симуляційному середовищі LifeSaverSIM під час відпрацювання алгоритму MARCH. У результаті дослідження помилку визначено як об’єкт управління освітнім проєктом, а «ціну помилки» – як сукупність освітніх, процедурних, часових і безпекових наслідків, пов’язаних із допущенням, повторенням або закріпленням хибної дії. Виокремлено чотири чинники формування ціни помилки: етап формування компетентності, критичність навички, частоту повторення та складність корекції. Обґрунтовано нелінійний характер її зміни на когнітивному, процедурному, автоматизованому та інтеграційному етапах формування компетентності. Наукова новизна полягає в концептуалізації «ціни навчальної помилки» як динамічного управлінського показника короткострокового освітнього проєкту та розробленні концептуальної моделі, що поєднує виявлення помилки, оцінювання її наслідків, визначення ризику, вибір коригувального впливу та подальший моніторинг. Практичне значення запропонованого підходу полягає в можливості його використання для пріоритезації коригувальних заходів і концентрації обмежених часових, кадрових та організаційних ресурсів на помилках, що створюють найбільший ризик для надійності та безпечності сформованих навичок. Зроблено висновок, що використання ціни помилки як управлінського показника створює підґрунтя для ризик-орієнтованого управління короткостроковою військово-прикладною підготовкою та своєчасного запобігання закріпленню хибних алгоритмів дій.

СТРУКТУРНА МОДЕЛЬ МОТИВАЦІЇ КУРСАНТІВ ДО ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ

2026-10-26T12:09:26+02:00

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми мотивації курсантів закладів вищої військової освіти до вивчення іноземної мови в умовах трансформації системи військової освіти України та її інтеграції до євроатлантичного безпекового простору. Обґрунтовано актуальність формування стійкої позитивної мотивації як необхідної передумови розвитку іншомовної професійної компетентності майбутніх офіцерів. Проаналізовано сучасні наукові підходи до трактування поняття мотивації, узагальнено положення теорій навчальної, професійної та мовної мотивації. На основі аналізу психолого-педагогічних досліджень та специфіки професійної підготовки майбутніх офіцерів запропоновано авторське бачення структури мотивації курсантів до вивчення іноземної мови. Визначено п’ять взаємопов’язаних складників мотивації: професійний, пізнавальний, комунікативний, особистісний та інструментальний. Розкрито зміст кожного складника, визначено їхні функції та роль у формуванні готовності курсантів до ефективного використання іноземної мови у професійній діяльності. Доведено, що існуючі теоретичні моделі навчальної та мовної мотивації лише частково враховують специфіку професійної діяльності військовослужбовців і потребують адаптації до умов військової освіти. Запропоновано авторську структурну модель мотивації курсантів до вивчення іноземної мови, яка об’єднує професійний, пізнавальний, комунікативний, особистісний та інструментальний складники. Визначено зміст кожного компонента, охарактеризовано їхні взаємозв’язки та вплив на формування іншомовної професійної компетентності майбутніх офіцерів. Обґрунтовано, що стійка мотивація виникає унаслідок інтеграції внутрішніх потреб особистості із професійними вимогами військової служби, а також під впливом педагогічно організованого освітнього середовища. Практичне значення статті полягає у можливості використання запропонованої структурної моделі для вдосконалення змісту іншомовної підготовки курсантів, проєктування мотиваційно орієнтованих методик навчання, розроблення критеріїв оцінювання рівня сформованості мотивації та створення педагогічних технологій її розвитку.

ПСИХОПЕДАГОГІЧНА ОСНОВА РОЗВИТКУ КЛІНІЧНОГО МИСЛЕННЯ ШЛЯХОМ ІНТЕГРОВАНОГО ВИВЧЕННЯ ЛАТИНСЬКОЇ МЕДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ КОНКРЕТНИХ ЦІЛЕЙ

2026-10-26T12:15:09+02:00

Метою статті є розроблення психолого-педагогічної концепції, що пояснює механізми розвитку клінічного мислення та когнітивної гнучкості здобувачів вищої медичної освіти через інтегроване вивчення латинської медичної термінології та англійської мови за професійним спрямуванням. Методи. У дослідженні використано методи теоретичного аналізу наукових праць із медичної освіти, когнітивної психології та педагогіки, а також концептуального синтезу положень теорії подвійного кодування, теорії концептуальної метафори, теорії когнітивної гнучкості, концепції предметно-мовного інтегрованого навчання та сучасних моделей клінічного мислення. Результати. Розглянуто психологічні механізми розвитку професійного мислення в умовах інтегрованої мовної та фахової підготовки. Запропоновано багаторівневу психолого-педагогічну концепцію, яка поєднує когнітивно-семантичний, когнітивно-інтегративний і комунікативно-діяльнісний рівні. Обґрунтовано, що розвиток клінічного мислення забезпечується послідовною взаємодією механізмів образного кодування, концептуалізації, когнітивної інтеграції, перенесення знань у професійну діяльність і рефлексивної перебудови концептуальних структур. Показано, що латинська медична термінологія виконує когнітивно-семантичну функцію, сприяючи формуванню та структуруванню професійних концептів, тоді як англійська мова за професійним спрямуванням забезпечує комунікативне середовище для їх практичного застосування під час аналізу клінічних випадків, професійної взаємодії та прийняття діагностичних рішень. Наукова новизна дослідження полягає у розробленні багаторівневої психолого-педагогічної концепції, яка теоретично обґрунтовує взаємодію когнітивно-семантичних функцій латинської медичної термінології та комунікативно-діяльнісного потенціалу англійської мови за професійним спрямуванням у розвитку клінічного мислення та когнітивної гнучкості здобувачів вищої медичної освіти. Практичне значення. Запропонована концепція може слугувати теоретичною основою для проєктування та впровадження інтегрованих курсів латинської медичної термінології й англійської мови за професійним спрямуванням, а також для розроблення навчальних завдань, спрямованих на розвиток клінічного мислення, когнітивної гнучкості та перенесення професійних знань уже на доклінічному етапі медичної освіти. Висновок. Запропонована концепція розширює сучасні наукові уявлення про взаємозв’язок когнітивних процесів, мовної підготовки та клінічного мислення й демонструє потенціал інтегрованого мовного та фахового навчання для розвитку професійного мислення здобувачів вищої медичної освіти.

ЛІНГВОДИДАКТИЧНІ МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ АВТОНОМНОГО ВИВЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗДОБУВАЧАМИ ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-10-26T12:21:23+02:00

Метою статті є теоретичне обґрунтування та практичне розкриття лінгводидактичних методів організації автономного вивчення професійної іноземної мови (ESP) здобувачами технічних спеціальностей в умовах інтенсивної цифровізації вищої освіти; визначення складників електронного лінгвосередовища; деталізування процесу самостійної діяльності та окреслення нової ролі викладача як цифрового фасилітатора у процесі вивчення професійної іноземної мови (ESP) здобувачами технічних спеціальностей в умовах цифровізації системи вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена суперечністю між потребою ринку праці у фахівцях із високим рівнем іншомовної комунікативної компетентності та тенденцією до скорочення аудиторних годин у ЗВО. Для роботи авторами використано комплекс методів, що охоплює аналіз лінгводидактичної літератури, проєктування курсів у LMS Moodle з інтеграцією цифрових технологій, а також упровадження цифрового мовного портфоліо для педагогічного моніторингу. Емпіричний аспект передбачає апробацію розроблених методів самостійної роботи студентів в умовах цифровізації вищого навчального закладу. Отримані основні результати авторського колективу доводять: сучасна технічна освіта вимагає перенесення акценту на автономне навчання, яке трансформується у провідну стратегією опанування мови; визначають складники електронного лінгвосередовища, що інтегрує курси LMS (Learning Management System) Moodle (Modular Object-Oriented Dynamic Learning Environment), мобільні технології для засвоєння термінології та автентичні мультимедійні ресурси. У роботі деталізовано принципи конструювання самостійної діяльності студентів, серед яких виокремлено професійну контекстуалізацію та інтерактивний самоконтроль. Особливу увагу приділено впровадженню такого інструменту, як цифрове мовне портфоліо, що забезпечує метакогнітивне керування навчальним процесом, стимулює саморефлексію та фіксує динаміку індивідуальних досягнень майбутніх фахівців. Визначено нові функції викладача іноземної мови, який в умовах цифрової трансформації переходить від ролі транслятора знань до позиції цифрового фасилітатора та координатора індивідуальної освітньої траєкторії. Науковою новизною дослідження колективу авторів є теоретичне обґрунтування методів автономного навчання ESP через структурування електронного лінгвосередовища та застосування інструментів метакогнітивного керування. Практичним значенням дослідження є розроблення конкретних лінгводидактичних методів, які дають змогу системно оптимізувати самостійну роботу здобувачів та сформувати стійкі навички самоосвіти.

УДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМАТУ ПРОВЕДЕННЯ ХВИЛИНИ ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ В ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ У ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

2026-10-26T12:38:29+02:00

Статтю присвячено вивченню оптимально ефективного, з точки зору вихователів, формату запровадження хвилини вшанування серед дітей закладів дошкільної освіти (ЗДО) міста Києва на початок п’ятого року війни в Україні. Запропоновано вживання дефініції «хвилина вшанування» суголосно контексту збереження сенсів, утілених у миті пам’яті та пошани до Захисників України та Героїв російсько-української війни. Метою статті є представлення емпіричних результатів експертних думок педагогів ЗДО за допомогою застосування питань авторської анкети. Як дієвий формат запровадження хвилини вшанування зазначено: власний приклад вихователя, скорочення тривалості, роз’яснення сенсу в поєднанні з уведенням додаткового наочного матеріалу, упровадження звукового супроводу, «формат кола», використання додаткового символу з певним метафоричним сенсом (паперовий голуб, квітка пам’яті, свічка-муляж, зображення серця, сонця тощо). Наголошено на недирективній імплементації хвилини вшанування як сугестивного впливу на психіку дитини за створення спеціальних умов, утілених у «м’яких техніках» уведення нової та/або складної за своїм емоційним умістом інформації (фонове супроводження хвилини вшанування під час провідного виду діяльності дошкільника за наявності або відсутності власного прикладу вихователя). Виокремлено відмінності у проясненні сенсу хвилини вшанування серед дошкільників різновікових груп: так, молодшим дошкільникам запропоновано проведення роз’яснень і бесід під час умовно «спокійних видів діяльності», старшим – організацію окремих бесід під час занять на морально-етичну та/або патріотичну теми. Наукову новизну представлено у вивченні психологічних аспектів оптимально дієвої імплементації хвилини вшанування у закладах дошкільної освіти станом на початок п’ятого року повномасштабної війни за відсутності чітко зазначених дослідницьких шляхів та прикладних психологічних доробок. Практичну новизну втілено у часткову імплементацію отриманих результатів у практику закладів дошкільної освіти міста Києва та розроблення методичних рекомендацій із психологічного супроводу. Визначено суттєві відмінності у застосуванні педагогічних методів упровадження хвилини вшанування серед старших і молодших дошкільників, запропоновано дієві навчально-виховні підходи організації проведення хвилини вшанування серед дітей 3–4 та 5–6(7) років.

ВПЛИВ ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ САМООЦІНКИ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

2026-10-26T14:23:09+02:00

У статті досліджено проблему впливу інклюзивного освітнього середовища на формування позитивної самооцінки дітей дошкільного віку з особливими освітніми потребами. Актуальність проблеми зумовлена значенням самооцінки для становлення самосвідомості, емоційного благополуччя, соціальної активності та особистісного розвитку дитини, а також необхідністю створення в умовах інклюзії середовища, яке забезпечує не лише доступність освіти, а й психологічне прийняття, соціальну включеність та можливості для позитивного самосприйняття. Метою статті є теоретичне обґрунтування та емпіричне дослідження взаємозв’язку характеристик інклюзивного освітнього середовища з формуванням позитивної самооцінки дітей дошкільного віку з особливими освітніми потребами, а також визначення напрямів її психолого-педагогічної підтримки. Розкрито психологічну сутність самооцінки та особливості її становлення в дошкільному віці, охарактеризовано роль соціального прийняття, педагогічної підтримки, взаємодії з однолітками, ситуацій успіху та розвитку самостійності. Емпіричним дослідженням охоплено 40 дітей віком 5–6 років з особливими освітніми потребами, 40 батьків та 10 педагогічних працівників. Установлено переважання середніх і високих показників самооцінки, водночас виявлено групу дітей із заниженою самооцінкою, недостатньою сформованістю активної Я-концепції та труднощами конструктивного реагування на невдачі. Кореляційний аналіз засвідчив статистично значущі позитивні взаємозв’язки самооцінки із соціальним прийняттям та включеністю, взаємодією з однолітками, педагогічною підтримкою, упевненістю та позитивним самоставленням. Наукова новизна полягає в уточненні психологічних механізмів взаємозв’язку характеристик інклюзивного освітнього середовища та позитивної самооцінки дошкільників з особливими освітніми потребами, а також у комплексному поєднанні показників самооцінки й активної Я-концепції з характеристиками соціальної включеності та педагогічної підтримки. На основі отриманих результатів обґрунтовано програму психолого-педагогічного супроводу та методичні рекомендації для педагогів і батьків, спрямовані на формування позитивного Я-образу, підтримку самостійності, створення ситуацій успіху, забезпечення соціальної включеності та розвиток конструктивного ставлення до труднощів.

ЗАСТОСУВАННЯ В КАЗКОТЕРАПІЇ ПСИХОАНАЛІТИЧНИХ АРХЕТИПІЧНИХ СЮЖЕТІВ КРИЗИ ЗНАЧУЩИХ ПАРТНЕРСЬКИХ СТОСУНКІВ

2026-10-26T14:35:47+02:00

У статті з психологічного погляду аналізуються казки, що розкривають динаміку міжособистісних стосунків, де їх можна умовно класифікувати за архетипічними ознаками на жіночі та чоловічі. Виявлено, що у сучасній культурі різних народів світу існують жіночі образи, які мають схожість як у назві, так і у своїх психологічних характеристиках, основною функцією яких є побудова міжособистісних стосунків із протилежною статтю. Вивчено, як психоаналітична інтерпретація вказує на прояв Архетипів Великої Матері та Дикої Жінки за сприйняття цих персонажів психікою людини. Поряд зі значною теоретичною розробленістю зазначеної проблеми існує певний дефіцит наукової інформації щодо впливу даних архетипів на поведінку особистості, розроблення психотерапевтичних методів із використанням вищезазначених персонажів. Ключовими сюжетами жіночих казок є боротьба жінки за власні почуття та процес символічного «переродження» партнера. Основним мотивом чоловічих казок значимих стосунків є проходження випробувань, визначених жінкою, – від розв'язання складних проблем до виконання завдань, що передбачають пошук або подолання емоційної дистанції. Казки значимих партнерських стосунків, як чоловічі, так і жіночі, можна умовно класифікувати за трьома етапами. Перший етап – «вихід із зони комфорту» – зумовлений інфантильністю героя чи героїні, що призводить до порушення встановлених кордонів та зазіхання на особистий простір партнера. Наслідком такої поведінки стає «зникнення» партнера, що символізує дистанціювання у стосунках. Другий етап – «пошук союзників» – передбачає усвідомлення цінності іншої особи та прийняття свідомого рішення щодо відновлення стосунків. Основними інструментами на цьому етапі є: звернення до досвіду попередніх поколінь, рефлексія та переосмислення життєвих цінностей, а також розвиток емпатії, що сприяє пошуку конструктивної підтримки. Третій етап – «випробування» – полягає у подоланні конкуренції. Ключовим завданням тут є демонстрація потреби в партнері, що слугує доказом його значущості для героя та обґрунтуванням подальшого розвитку стосунків.

ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ ОСІБ ІЗ ВИСОКИМ РІВНЕМ ВИРАЖЕНОСТІ РИС ТЕМНОЇ ТРІАДИ ОСОБИСТОСТІ

2026-10-26T14:39:25+02:00

Мета дослідження – емпірично визначити особливості структурної організації психологічних ресурсів в осіб із високим рівнем вираженості рис Темної тріади особистості. Методи: для емпіричного аналізу даних використано кластерний аналіз методом k-середніх, дискримінантний аналіз і багатофакторний аналіз (метод головних компонент). Для виявлення особливостей структурної організації психологічних ресурсів результати групи з високим рівнем вираженості рис Темної тріади результати цієї групи було якісно зіставлено з даними групи з низьким рівнем вираженості вказаних рис. Результати дослідження: установлено, що структурна організація психологічних ресурсів осіб із високим рівнем вираженості рис Темної тріади характеризується звуженим ресурсним ядром (із 43 психологічних ресурсів до її структури увійшло лише дев’ять, представлених інтерпретаційними, екзистенційними ресурсами та ресурсами – «силами характеру»). Нарцисизм утворює спільний фактор із ресурсами впевненості у собі та роботи над собою, це є фактор 1, що пояснює 20,6% дисперсії. Установлено, що психопатія є провідним показником розмежування осіб за рівнем вираженості рис Темної тріади, тоді як внутрішня неоднорідність групи з високим рівнем їх вираженості визначається переважно варіативністю нарцисизму. Висновки: установлено, що різні компоненти Темної тріади виконують різну роль у структурній організації психологічних ресурсів. Психопатія є провідним показником, що забезпечує розмежування осіб за рівнем вираженості рис Темної тріади особистості, тоді як внутрішня неоднорідність групи осіб із високим рівнем їх вираженості визначається насамперед варіативністю нарцисизму. Наукова новизна дослідження полягає в емпіричному описі особливостей структурної організації психологічних ресурсів осіб із високим рівнем вираженості рис Темної тріади особистості; виведено, що саме інтегрування нарцисизму до ресурсного ядра особистості змінює характер дії ресурсів-інструментів, передусім інтерпретаційних ресурсів упевненості у собі та роботи над собою, а сама наявність психологічних ресурсів не зумовлює гармонійного функціонування особистості.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕСУРСНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЯК ЧИННИКА АДАПТАЦІЇ ДО КРИЗОВИХ УМОВ

2026-10-26T14:45:10+02:00

Мета – здійснити теоретичний аналіз психологічної ресурсності особистості, розмежувати її із суміжними психологічними поняттями та обґрунтувати структурно-функціональну модель ресурсності як метаздатність до управління ресурсним циклом у кризових умовах. Методи. Методологічну основу дослідження становили ресурсний, суб’єктний, когнітивно-регулятивний і системний підходи. Використано методи теоретичного аналізу сучасних українських і зарубіжних наукових праць, порівняння, синтезу, систематизації, узагальнення та теоретичного моделювання. Основні результати. Обґрунтовано розмежування понять «психологічні ресурси», «психологічна ресурсність», «резильєнтність», «життєстійкість» і «копінг». Психологічні ресурси визначено як потенційні внутрішні та зовнішні опори, тоді як психологічну ресурсність – як інтегральну, контекстуально зумовлену метаздатність особистості усвідомлювати, добирати, мобілізувати, поєднувати, гнучко використовувати, відновлювати й збагачувати ресурси відповідно до актуальних вимог ситуації. Запропоновано структурно-функціональну модель психологічної ресурсності, яка охоплює когнітивно-оцінювальний, емоційно-регулятивний, мотиваційно-смисловий, поведінково-вольовий і соціально-комунікативний компоненти та реалізує орієнтаційну, буферну, регулятивну, мобілізаційну, відновлювальну та інтеграційну функції. Обґрунтовано, що адаптивний ефект ресурсності визначається не максимальною кількістю ресурсів, а їх відповідністю актуальним вимогам, доступністю, взаємодоповнюваністю, гнучкістю використання та відновлюваністю. Наукова новизна. Психологічну ресурсність концептуалізовано як механізм управління ресурсним циклом особистості, що забезпечує перехід від потенційної наявності ресурсів до їх цілеспрямованого адаптивного використання. Систематизовано умови перетворення ресурсного потенціалу на реальний адаптаційний результат у тривалій кризі та теоретично конкретизовано циклічний характер мобілізації, використання, відновлення й збагачення ресурсів. Практичне значення. Запропонована модель може бути використана для вдосконалення психологічної діагностики та розроблення програм психологічної підтримки, орієнтованих не лише на активізацію окремих сильних боків особистості, а й на розвиток усвідомлення власних ресурсів, регулятивної гнучкості, здатності звертатися по соціальну підтримку, дозувати навантаження та відновлювати витрачені ресурси. Висновок. Психологічну ресурсність доцільно розглядати не як статичний запас позитивних якостей, а як динамічну, контекстуально зумовлену метаздатність керувати внутрішніми та зовнішніми ресурсами впродовж усього ресурсного циклу. Її адаптивна ефективність залежить від здатності особистості співвідносити ресурси з актуальними вимогами ситуації, гнучко їх використовувати, запобігати надмірному виснаженню та забезпечувати їх відновлення у взаємодії з реальними соціальними, матеріальними та безпековими умовами.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ОСОБЛИВОСТЕЙ СІМЕЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ З ПСИХОЛОГІЧНОЮ АДАПТАЦІЄЮ ПІДЛІТКІВ ДО ОНКОЛОГІЧНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ ОДНОГО З БАТЬКІВ

2026-10-26T14:48:27+02:00

У статті розглянуто психологічну адаптацію підлітків до онкологічного захворювання батька або матері у взаємозв’язку з особливостями сімейної комунікації. Актуальність проблеми зумовлена тим, що батьківський онкологічний діагноз змінює емоційний клімат, рольову структуру та повсякденне функціонування сім’ї, тоді як замовчування, суперечливість повідомлень або дефіцит відповідної інформації можуть посилювати невизначеність і психологічне напруження підлітка. Мета роботи – теоретично обґрунтувати та шляхом інтегративного узагальнення оприлюднених емпіричних результатів визначити характер зв’язку між параметрами сімейної комунікації і показниками психологічної адаптації підлітків. Застосовано теоретичний аналіз, цільовий добір пріоритетних джерел, тематичне кодування та порівняльно-аналітичне узагальнення. Встановлено змістову конвергенцію висновків про те, що проблемна комунікація, уникнення обговорення хвороби та суперечливі повідомлення асоціюються з більшою вираженістю дистресу й симптомів посттравматичного стресу, тоді як відкритість, гнучке розв’язання сімейних проблем, емоційна залученість і передбачуваність інформаційного обміну пов’язані з кращим психосоціальним функціонуванням. Наукова новизна теоретичного узагальнення полягає в концептуальній систематизації зв’язків за трьома ланками: комунікативна практика – психологічний механізм – адаптаційний прояв. Запропонована структурно-функціональна модель має гіпотетико-аналітичний характер і потребує емпіричної перевірки на українській вибірці; додатково виокремлено інформаційно достатній, підтримувальний та адаптаційно спрямований рівні сімейної комунікації. Практичне значення результатів полягає у визначенні аналітичних орієнтирів для сімейної консультації, педагогічного спостереження та міждисциплінарного супроводу підлітка.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ВИМУШЕНИХ ЕМІГРАНТІВ У ПРОЦЕСІ АДАПТАЦІЇ ДО НОВИХ УМОВ ЖИТТЯ

2026-10-26T14:52:48+02:00

У статті здійснено теоретичний аналіз особливостей емоційної стійкості вимушених емігрантів у контексті їхньої адаптації до нових умов життя. Актуальність проблеми зумовлена масштабами вимушеної міграції українців унаслідок повномасштабної війни, необхідністю адаптації до нового соціокультурного середовища та збереження психологічного благополуччя в умовах тривалого стресу, невизначеності й травматичного досвіду. Метою статті є теоретичне дослідження особливостей емоційної стійкості вимушених емігрантів та визначення психологічних ресурсів, які сприяють їхній ефективній адаптації до нових умов життя. Установлено, що вимушена еміграція характеризується раптовістю, непідготовленістю, розривом звичних соціальних зв’язків, зміною соціального статусу, мовними й побутовими труднощами, а також постійною психологічною включеністю в події на батьківщині. З’ясовано, що емоційна стійкість є інтегративною якістю особистості, яка забезпечує регуляцію емоційного стану, збереження психічної рівноваги, конструктивне реагування на стресові ситуації та ефективну взаємодію з новим соціальним середовищем. Визначено основні компоненти емоційної стійкості: психофізіологічний, емоційно-вольовий, когнітивно-рефлексивний, адаптивний і соціально-перцептивний. Розкрито взаємозв’язок емоційної стійкості з резильєнтністю та психологічною адаптацією. Охарактеризовано основні внутрішні й зовнішні бар’єри адаптації вимушених емігрантів, зокрема емоційні, когнітивні, мотиваційні, ідентифікаційні та поведінкові, а також мовні труднощі, дискримінацію й обмежений доступ до соціальних ресурсів. Визначено ключові психологічні ресурси успішної адаптації: резильєнтність, інтернальність, емоційну саморегуляцію та соціальну підтримку. Наукова новизна полягає в актуалізації взаємозв’язку емоційної стійкості, резильєнтності й адаптації вимушених емігрантів, а також систематизації психологічних ресурсів і бар’єрів, що визначають специфіку їхньої адаптації в умовах воєнної міграції. Обґрунтовано ієрархічний взаємозв’язок стресостійкості, емоційної стійкості, резильєнтності та соціально-психологічної адаптації. Зроблено висновок, що адаптація вимушених емігрантів є не лише процесом пристосування до нових умов, а складною трансформацією когнітивної, емоційної та поведінкової сфер особистості. Результати можуть бути використані для розроблення програм психологічної підтримки, спрямованих на зміцнення емоційної стійкості, розвиток внутрішніх ресурсів і полегшення інтеграції вимушених емігрантів у нове соціокультурне середовище.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТРАВМА-ІНФОРМОВАНОГО ПІДХОДУ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ВРАЗЛИВИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ

2026-10-26T14:56:33+02:00

У статті здійснено теоретичний аналіз психологічних засад травма-інформованого підходу в системі соціальної реабілітації уразливих груп населення. Актуальність дослідження зумовлена наслідками російсько-української війни та зростанням кількості осіб, які пережили потенційно травматичні події й потребують комплексної психосоціальної підтримки. Акцентовано на взаємозв’язку соціального та психологічного напрямів реабілітації, особливо у роботі з представниками уразливих груп, які мають досвід травматичних подій. Розкрито сутність травма-інформованого підходу та наголошено на необхідності його розмежування з травма-фокусованою психотерапією та іншими методами безпосередньої роботи з психологічною травмою. Проаналізовано сучасне розуміння травма-інформованого підходу як системного підходу, за якого знання про поширеність, прояви та наслідки травматичного досвіду інтегруються в організацію та безпосереднє надання допомоги. Розглянуто концептуальні положення SAMHSA, зокрема чотири ключові положення «4R»: усвідомлення наявності травматичного досвіду та можливих шляхів відновлення, розпізнавання ознак і симптомів травми, реагування шляхом інтеграції знань про травму в політику та практичну діяльність і запобігання повторній травматизації. На основі теоретичного аналізу виокремлено ключові психологічні засади травма-інформованого підходу в системі соціальної реабілітації: психологічну безпеку, довіру та передбачуваність взаємодії, підтримку суб’єктності й автономії людини, партнерську взаємодію, орієнтацію на ресурси та запобігання ретравматизації. Розкрито їхній зміст у контексті соціальної реабілітації. Обґрунтовано необхідність створення умов для безпечної та активної участі людини у процесі відновлення, забезпечення можливості вибору, залучення до прийняття рішень, урахування сильних боків, життєвого досвіду, цілей, соціальних зв’язків і наявних ресурсів. Визначено важливість підготовки фахівців до впровадження травма-інформованого підходу, зокрема шляхом проходження спеціалізованих навчальних програм.

ТВОРЧІСТЬ ЯК МЕХАНІЗМ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ

2026-10-26T14:59:55+02:00

У статті творчість розглянуто як один із дієвих механізмів психологічної регуляції емоційного стану особистості в умовах емоційного вигорання. Здійснено теоретичний аналіз феномену емоційного вигорання крізь призму класичної моделі Х. Маслач і С. Джексон та сучасних досліджень українських і зарубіжних авторів. Розкрито психологічну природу творчої діяльності, її експресивну, компенсаторну, трансформаційну та рефлексивну функції. Обґрунтовано механізми, завдяки яким залучення до творчих практик сприяє зниженню емоційного виснаження: емоційна розрядка, символізація переживань, естетичне дистанціювання, переструктурування досвіду та відновлення відчуття особистісної ефективності. Проаналізовано основні творчі практики роботи з емоційним вигоранням – арт-терапію, інтуїтивне малювання, фототерапію, експресивне письмо та музичну імпровізацію. Окреслено перспективи подальшого емпіричного вивчення цих практик. Метою роботи є систематизація теоретичних підходів до розуміння творчості як інструменту відновлення психологічних ресурсів та подолання симптомів професійного вигорання. Стаття підкреслює, що терапевтичний ефект творчості досягається не через якість художнього продукту, а через сам процес залучення до творчої діяльності та подальшу рефлексію. Встановлено, що творчість діє на фізіологічному, психологічному та соціальному рівнях, забезпечуючи зниження напруги та розвиток адаптивних способів саморегуляції. Отримані результати можуть бути використані практичними психологами для розробки нових програм підтримки фахівців допомагаючих професій, а також осіб, що перебувають у стані хронічного стресу. Подальші дослідження мають бути спрямовані на порівняльний аналіз ефективності різних видів творчих практик за допомогою стандартизованих діагностичних інструментів.

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ ІНТЕРНЕТ-ЗАЛЕЖНОСТІ ПІДЛІТКІВ

2026-10-26T16:19:10+02:00

У статті висвітлено нагальну проблему інтернет-залежності сучасних підлітків. Окреслено реальні проблеми сьогодення: повномасштабна війна, вимушена міграція, дистанційне навчання, періодичні відключення електроенергії, часті обстріли й перебування в укриттях та інші стресові обставини, які призводять до того, що інтернет є основним простором для спілкування, навчання, роботи та дозвілля з його психоемоційним переключенням. Визначено мету і завдання, які реалізовано у пілотному дослідженні щодо впливу чинників на формування адикції зростаючої особистості. Теоретико-емпірично досліджено вплив психоособистісних, психосоціальних, сімейних та чинників Інтернет-середовища на виникнення інтернет-залежності у сучасних підлітків. На основі теоретичного аналізу наукових джерел із проблеми інтернет-адикції, обґрунтовано методологічні підходи її дослідження. Описано процедуру емпіричного дослідження, яке проводилося у форматі пілотного анкетування підлітків Ірпінського академічного ліцею «Мрія», вибірку становили 33 учня 7-го класу (12–14 років). Узагальнено результати емпіричного дослідження, що свідчать про нижче середній рівень прояву чинників у межах нормативного користування Інтернетом, що на разі не спричиняє залежну поведінку. Акцентовано увагу на групі підлітків із високими показниками-маркерами інтернет-залежності, які становлять групу-ризику і потребують упровадження профілактичних заходів. Наукова новизна полягає у проведенні емпіричного дослідження на виявлення різноаспектних п’яти груп чинників, які спричиняють виникнення інтернет-залежності, визначають зону ризику, що практично й було перевірено у межах пілотного дослідження. Практичне значення полягає у можливості застосування запропонованого діагностичного інструменту для ідентифікації групи-ризику підлітків з інтернет-залежністю на ранній стадії та вчасне провадження профілактичних заходів. Емпіричне дослідження показало, що пілотне дослідження дає змогу оперативно виявити й оцінити реальні чинники загрози, чинники ризику, що є провідною умовою профілактики інтернет-залежності підлітків.

ПСИХОЛОГІЧНІ ТА ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ЧИННИКИ ЦИКЛІЧНОСТІ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА: ВИКЛИКИ ДЛЯ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО РЕАГУВАННЯ

2026-10-26T16:34:55+02:00

У статті узагальнено сучасні дані про психологічні, психолінгвістичні та соціальні чинники, пов’язані з повторюваністю домашнього насильства та труднощами його своєчасного розпізнавання. Проблема полягає в тому, що частина випадків не набуває інституційної видимості: насильницькі дії можуть не визначатися як насильство постраждалою особою або фахівцем, що ускладнює своєчасне оцінювання ризику та застосування заходів захисту. Мета статті – узагальнити наявні дані про психологічні та психолінгвістичні чинники, пов’язані з повторюваністю домашнього насильства, і визначити, що з цих даних випливає для поліцейського реагування. Методи. Аналітичний наративний огляд наукової літератури та нормативних джерел із тематичним синтезом. До аналізу включено публікації, систематичні огляди, нормативно-правові акти та практику міжнародних інституцій, релевантні проблематиці повторюваності домашнього насильства, примусового контролю, бар’єрів звернення по допомогу, оцінювання ризику та поліцейського реагування. Результати. Повторюваність насильства розглянуто у взаємодії чотирьох умов: тривалої поведінки кривдника, зокрема примусового контролю; зовнішніх обмежень і ресурсів постраждалої особи; способу мовленнєвої репрезентації пережитого; якості державного реагування. Перешкоди розпізнавання систематизовано у три групи, умовно позначені як фільтри сприйняття: нормативний, мовний і фільтр лояльності. Висунуто припущення, що аналогічні фільтри можуть проявлятися і на професійній стороні взаємодії. Захисні механізми та тип установки щодо інших розглянуто як пояснювальну рамку, а не як критерії оцінювання ризику. Воєнний контекст описано як умову, що змінює доступ до ресурсів і можливості захисту, без припущення про прямий причинний зв’язок між бойовим досвідом чи посттравматичним стресовим розладом і насильницькою поведінкою. Наукова новизна полягає в авторській систематизації бар’єрів розпізнавання насильства у три групи – нормативний і мовний фільтри та фільтр лояльності, а також у припущенні щодо можливості прояву аналогічних фільтрів на професійній стороні взаємодії. Запропонована концептуальна рамка потребує подальшої емпіричної перевірки. Пояснювальний акцент доцільно змістити з «внутрішньої будови» постраждалої особи на взаємодію поведінки кривдника, зовнішніх обмежень і професійного розпізнавання. Поріг поліцейського реагування має визначатися ймовірністю повторення насильства та тяжкістю можливих наслідків, а не тим, чи називає постраждала особа подію насильством. Запропоновані положення мають статус теоретичних припущень і потребують емпіричної перевірки.

ДОСЛІДЖЕННЯ ХАРАКТЕРИСТИК ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ПЕРСОНАЛУ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ СЕРЕДНЬОГО РІВНЯ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ВІДПОВІДНО ДО ДІАГНОСТОВАНИХ РІВНІВ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ

2026-10-26T16:39:02+02:00

У статті представлено емпіричне дослідження характеристик психічного здоров’я персоналу пенітенціарних інституцій середнього рівня безпеки з особливим акцентом на їхній організаційній структурі за різними рівнями резилієнтності. Психічне здоров’я персоналу пенітенціарних установ в умовах тривалого професійного стресу визначається взаємодією між психологічною вразливістю та ресурсами, пов’язаними з адаптивним професійним функціонуванням. Метою дослідження є емпіричне вивчення характеристик психічного здоров’я персоналу виправних закладів середнього рівня безпеки відповідно до діагностованого рівня їхньої резилієнтності та виявлення закономірностей у структурній організації цих психологічних характеристик. Було застосовано кількісний крос-секційний дизайн дослідження. Загальна вибірка складалася з 8 443 співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України; у цьому дослідженні аналізувалася підвибірка співробітників виправних закладів середнього рівня безпеки (N = 4 171). Психодіагностичний комплекс складався зі Шкали резилієнтності Коннора – Девідсона (CD-RISC-10), Шкали організаційного стресу Р. Макліна, Шкали багатовимірного локусу контролю здоров’я, Шкали психічного здоров’я скороченої форми (MHC-SF) та Шкали позитивного психічного здоров’я. Статистичний аналіз було проведено за допомогою програми IBM SPSS Statistics, версія 24.0. Для виявлення латентної структури психологічних характеристик психічного здоров’я співробітників окремо в групах із низьким, середнім та високим рівнями резилієнтності було застосовано факторний аналіз. Основні результати виявили систематичні відмінності у структурній організації психологічних характеристик психічного здоров’я залежно від рівня резилієнтності. У групі з низьким рівнем резилієнтності факторна структура характеризувалася професійною залученістю у поєднанні з психологічними захисними механізмами, емоційною напругою, фрустрацією, зовнішнім локусом контролю над здоров’ям та переважно реактивними стратегіями подолання труднощів. За середнього рівня резилієнтності емоційна лабільність та психологічні захисні механізми залишалися значущими, тоді як зростала присутність адаптивності, позитивного психічного здоров’я, відкритості, саморефлексії та автономії. За високого рівня резилієнтності більшого структурного значення набули інтерналізація у сфері досягнень, щира залученість до професійної діяльності, внутрішній локус контролю над здоров’ям, соціальна взаємодія та широта інтересів, тоді як компоненти, пов’язані з психологічною уразливістю, зберігалися у факторній структурі. Наукова новизна полягає в емпіричній ідентифікації специфічних конфігурацій факторів психологічних характеристик психічного здоров’я співробітників, пов’язаних із низьким, середнім та високим рівнями резилієнтності. Установлено, що резилієнтність пов’язана не лише з відмінностями в індивідуальних психологічних характеристиках, а й із систематичними відмінностями в їхній структурній організації та взаємозв’язках. Вищий рівень резилієнтності пов’язаний із більш внутрішньо регульованою та різноманітною за ресурсами конфігурацією психологічних характеристик, а не з відсутністю проявів психологічної вразливості. Практичне значення отриманих результатів полягає у створенні емпіричної основи для диференційованої психологічної оцінки та визначення пріоритетних напрямків психологічної підтримки відповідно до рівнів резилієнтності співробітників пенітенціарних інституцій. Отримані результати можуть бути використані під час розроблення програм із підтримки психічного здоров’я, розвитку резистентності та профілактики професійної дезадаптації й вигорання серед співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України. Резилієнтність пов’язана не лише з індивідуальними хараткристиками психічного здоров’я, а й із системними відмінностями в їхній структурній організації, що відображають різноманітні конфігурації психологічних ресурсів та компонентів вразливості, які мають велике значення для адаптації та професійного функціонування в умовах тривалого професійного стресу.

СКРИНІНГ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗАСОБІВ ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДЯН ДО ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

2026-10-26T16:42:47+02:00

У статті здійснено комплексний науково-психологічний аналіз та скринінг засобів залучення громадян України до вчинення злочинів проти національної безпеки в умовах повномасштабної гібридної війни. Розкрито ключові психологічні механізми, за допомогою яких ворожі спецслужби здійснюють вербування, маніпулювання й експлуатацію різних категорій населення. Досліджено еволюцію та трансформацію розвідувально-диверсійних методів: від класичної тривалої підготовки фахових агентів до технологій швидкого, дешевого та дистанційного залучення «одноразових» агентів-дилетантів через цифрові мережеві канали та месенджери. Проаналізовано систему мотиваторів колабораційної діяльності, розділену на три основні групи: ідейні (морально-психологічні), матеріально-фінансові та примусові (шантаж, погрози, використання компромату). Визначено, що матеріально-фінансовий фактор виступає домінуючим мотивом у більшості випадків разових диверсійних завдань і коригування вогню, тоді як ідейно-кар’єрні установки притаманні представникам окупаційних адміністрацій. Особливу увагу приділено технологіям інформаційно-психологічного маскування («мімікрії») підривної діяльності, коли ворожі завдання маскуються під легальну цивільну роботу – кур’єрські послуги, маркетингові опитування, журналістику чи перевірку об’єктів логістики. Досліджено внутрішньоособистісні чинники сприйнятливості до вербування, зокрема вплив екзистенційних криз дорослого віку, відчаю та руйнування цінностей, що роблять особистість чутливою до імперських міфів і релігійно-ідеологічного маніпулювання. Окреслено специфіку вербувального впливу на окупованих територіях, де окупаційні структури використовують тотальний когнітивний тиск, примусову паспортизацію, залучення молоді до «військово-патріотичних» організацій та нав’язування викривлених освітніх стандартів для довгострокової зміни ідентичності населення.

ЛІДЕРСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПЕНІТЕНЦІАРНОГО ПСИХОЛОГА ЯК ЧИННИК ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ: ТЕОРЕТИКО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

2026-10-26T16:46:08+02:00

Сучасний етап реформування Державної кримінально-виконавчої служби України характеризується зміною підходів до організації професійної діяльності пенітенціарного психолога як суб’єкта професійного впливу та організаційних змін. Метою статті є теоретико-психологічне обґрунтування сутності лідерського потенціалу пенітенціарного психолога, визначення його структурних компонентів та розроблення моделі формування як чинника професійного розвитку персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України. Методи дослідження. У дослідженні застосовано системний, компетентнісний, діяльнісний та особистісно орієнтований підходи. Використано теоретичні методи аналізу, узагальнення та систематизації наукових джерел для поглибленого розуміння феноменів лідерства, лідерського потенціалу, професійної компетентності та психологічних ресурсів особистості пенітенціарного психолога. Для опрацювання результатів емпіричної частини застосовано методи анонімного онлайн-опитування та описової статистики. Основні результати. У статті теоретично обґрунтовано розуміння лідерського потенціалу пенітенціарного психолога як інтегрального, динамічного особистісно-професійного утворення, що поєднує мотиваційно-ціннісні орієнтації, особистісно-психологічні ресурси, емоційно-регулятивні механізми, професійні компетентності та соціально-поведінкові характеристики. Запропоновано авторське визначення поняття «лідерський потенціал пенітенціарного психолога» як інтегративної психологічної характеристики особистості. Емпіричні результати засвідчили наявність сформованих ресурсів емоційної усвідомленості, адаптивності, професійної мотивації та конструктивної взаємодії, водночас виявлено потребу в подальшому розвитку емоційної саморегуляції, психологічної самопідтримки, здатності до відновлення та зміцнення професійної стійкості. Наукова новизна дослідження. Автором уперше: запропоновано структурно-функціональну модель лідерського потенціалу пенітенціарного психолога, яка інтегрує особистісно-мотиваційні, психологічні та професійно-організаційні ресурси в єдину систему; доповнено наявні підходи до професійного лідерства положенням про наскрізну роль професійної рефлексії як механізму інтеграції та розвитку компонентів лідерського потенціалу; емпірично визначено характеристики, які можуть використовуватися як орієнтири для первинної оцінки та цілеспрямованого розвитку відповідних компонентів. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання запропонованої моделі під час професійної підготовки, підвищення кваліфікації та психологічного супроводу пенітенціарних психологів. Визначені компоненти можуть бути покладені в основу програм розвитку емоційної компетентності, психологічної стійкості, комунікативно-фасилітаційних навичок, командної взаємодії, професійної рефлексії та лідерської поведінки. Висновки. Результати дослідження підтверджують доцільність розгляду лідерського потенціалу пенітенціарного психолога як динамічної багатокомпонентної системи, розвиток якої забезпечується послідовним поєднанням особистісного, психологічного та професійно-організаційного ресурсів. Запропонована модель створює теоретичне та прикладне підґрунтя для подальшого емпіричного дослідження й розроблення програм цілеспрямованого формування траєкторії та потенціалу професійного лідерства пенітенціарних психологів.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-10-26T16:51:05+02:00

У статті здійснено теоретичний аналіз чинних нормативно-правових засад професійної діяльності психолога в Україні. Систематизовано міжнародні та національні акти, що визначають гарантії охорони психічного здоров’я, права отримувачів психологічної допомоги, особливості діяльності психологів у системах освіти, охорони здоров’я, соціальних послуг та реабілітації. Окрему увагу приділено новому етапу правового регулювання, пов’язаному з набранням чинності Закону України «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні», а також нормативному забезпеченню психологічної служби у системі освіти. Проаналізовано вимоги до організації роботи практичного психолога, професійної документації, використання психодіагностичного інструментарію, захисту персональних даних і дотримання професійно-етичних принципів. Установлено, що чинна нормативна база формує загальні правові та організаційні передумови для надання психологічної допомоги, проте не усуває всіх проблем професійного регулювання. Потребують подальшої конкретизації механізми підтвердження професійної компетентності, стандарти дистанційної психологічної допомоги, супервізії, міжвідомчої взаємодії та контролю якості послуг. Обґрунтовано доцільність оновлення окремих підзаконних актів у сфері освіти відповідно до сучасної термінології, цифрових форматів роботи та вимог законодавства про охорону психічного здоров’я.

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗНАЧЕННЯ ТА НЕОБХІДНОСТІ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ» В ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ФІЗИЧНИХ ТЕРАПЕВТІВ

2026-10-26T16:55:15+02:00

Мета – теоретично обґрунтувати значення та необхідність навчальної дисципліни «Фізичне виховання» у підготовці майбутніх фізичних терапевтів, визначити її предметні межі, функції та критерії функціональної самостійності й освітньої доцільності. Методи. Дослідження має теоретичний характер. Використано аналіз, порівняння, систематизацію, узагальнення наукових джерел, рекомендацій щодо рухової активності, проєкту освітньо-професійної програми «Фізична терапія», проведено порівняння функцій суміжних освітніх компонент, застосовано структурно-функціональне моделювання. сновні результати. Предмет дисципліни визначено як організовану рухову діяльність, спрямовану на розвиток силових, швидкісних, координаційних якостей, гнучкості та витривалості, підвищення загальної працездатності та набуття досвіду регулярної фізичної активності. Обґрунтовано здоров’язбережувальну, фізично-розвивальну, компенсаційно-відновлювальну, поведінково-мотиваційну та професійно-підтримувальну функції навчальної дисципліни. Визначено критерії її освітньої доцільності: унікальність практичного результату, регулярність, інституційна доступність, недублювання інших компонентів, диференційованість, безпечність і вимірюваність. Наукова новизна. Здійснено авторську теоретичну систематизацію критеріїв функціональної самостійності та освітньої доцільності «Фізичного виховання» у підготовці майбутніх фізичних терапевтів і запропоновано структурно-функціональну модель навчальної дисципліни. Практичне значення. Положення можуть бути використані у процесі перегляду освітніх програм, обґрунтування статусу навчальної дисципліни, розроблення робочої програми, результатів навчання, критеріїв оцінювання. Висновок. «Фізичне виховання» доцільно зберігати як самостійну обов’язкову практичну дисципліну, основою якої є загальна фізична підготовка, а результатом – особиста фізична підготовленість, працездатність і досвід систематичної рухової активності.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ РИЗИКОВОЇ ПОВЕДІНКИ ЮНІОРІВ ПОЖЕЖНО-ПРИКЛАДНОГО СПОРТУ В ЗМАГАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

2026-10-26T17:00:00+02:00

У статті здійснено теоретичний аналіз ризикової поведінки юніорів, які займаються пожежно-прикладним спортом, у змагальній діяльності. Актуальність теми зумовлена тим, що даний вид спорту поєднує високі вимоги до швидкості, точності рухів і фізичної підготовленості з необхідністю ухвалювати рішення в умовах дефіциту часу. Для юних спортсменів змагання також пов’язані з емоційним напруженням, прагненням до високого результату та оцінюванням власних можливостей. Розглянуто зміст поняття ризикової поведінки та чинники, які можуть впливати на її прояви у юнацькому віці: схильність до пошуку гострих відчуттів, імпульсивність, особливості емоційно-вольової саморегуляції, мотивацію досягнення й самоефективність. Показано, що в спортивному контексті ризик не завжди свідчить про необачність. Обґрунтований ризик може бути складовою змагальної тактики, коли спортсмен усвідомлює складність дії, оцінює власну підготовленість і зберігає контроль над її виконанням. Водночас переоцінювання своїх можливостей, поспішність та надмірне прагнення перемоги можуть підвищувати ймовірність помилок і травмування. Окрему увагу приділено самоефективності як переконанню спортсмена у власній здатності успішно виконати змагальне завдання. Теоретично обґрунтовано, що вона може впливати на вибір рівня складності дії, наполегливість у подоланні перешкод і готовність ризикувати. Отримано висновок про доцільність розглядати ризикову поведінку юніорів пожежно-прикладного спорту у взаємозв’язку з їхньою підготовленістю, сприйняттям небезпеки та здатністю до саморегуляції. Окреслено перспективу емпіричного дослідження цих зв’язків у змагальних умовах.