Наукові записки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Педагогіка і психологія

Титульна сторінка

Збірник наукових праць — 2024-12-30

ЗМІСТ

Збірник наукових праць — 2024-12-30

ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

A. V. Lytvyn — 2024-12-30

Обґрунтовано доцільність спрямування розвитку педагогічної майстерності вчителів на підвищення професійного рівня впродовж життя з метою неперервного вдосконалення особистості. На основі вивчення наукової літератури, врахування процесів модернізації вітчизняної освітньої галузі, досягнень теорії та методики професійної освіти, зарубіжного досвіду підготовки педагогів і власний досвід освітньої діяльності визначено комплекс принципів розвитку педагогічної майстерності вчителів у процесі професійного самовдосконалення. До них віднесено: загальнодидактичні (свідомості й активності навчання; наочності; систематичності та послідовності; міцності знань; науковості; доступності; зв’язку теорії з практикою тощо), які утворюють єдність між теоретичними положеннями дидактики і способами створення конкретних методик і технологій навчання; принципи педагогічної освіти (антропоцентризму, системності, творчості, академічної автономії, креативності, інноваційного розвитку та ін.), що корегують навчально-виховну діяльність закладів і установ, які здійснюють підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних працівників; принципи освіти дорослих (пріоритетності самостійного навчання, спільної діяльності, використання позитивного життєвого досвіду, коригування досвіду й особистісних настанов, індивідуального підходу до навчання на основі особистісних потреб, елективного навчання, затребуваності результатів навчання практикою, системності навчання й актуалізації його результатів), що спрямовані на саморозвиток особистості, яка має конкретні освітні запити; а також специфічні принципи розвитку педагогічної майстерності (неперервності, інтегративності, інноваційності, цілісності, пріоритетності, саморозвитку), дотримання яких є обов’язковим для ефективного розвитку педагогічної майстерності вчителів у процесі неперервного професійного самовдосконалення.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО І ПРОФЕСІЙНО ВАЖЛИВИХ ЯКОСТЕЙ ФАХІВЦІВ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ В СТУДІЇ АКТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ

V. V. Bondarchuk — 2024-12-30

Виклики, які ставить сучасне суспільство та реалії життя перед фахівцями у сфері безпеки людини, зумовлюють постійну зміну, удосконалення та оновлення їхньої професійної підготовки як джерела формування соціально та професійно важливих якостей, необхідних для успішного виконання службових обов’язків. Аналіз наукових джерел довів, що поза увагою дослідників лишаються питання формування у здобувачів соціально і професійно важливих якостей засобами неформальної освіти шляхом творчого самовираження та участі в мистецьких гуртках, студіях, художніх колективах. Стаття присвячена аналізу методичних підходів до формування соціально і професійно важливих якостей фахівців цивільного захисту, які сприятимуть підвищенню ефективності їх діяльності та забезпеченню належного рівня безпеки в суспільстві. Доведено, що процес формування соціально і професійно важливих якостей фахівців цивільного захисту у Студії акторської майстерності ґрунтується на кількох взаємопов’язаних наукових підходах, з-поміж яких визначено системний, синергетичний, компетентністний, культурологічний, аксіологічний, особистісно-діяльнісний та ресурсний. Наголошується, що комплексне врахування положень цих підходів забезпечить можливість розроблення й упровадження системи методичного забезпечення процесу формування соціальних та професійно важливих якостей майбутніх фахівців цивільного захисту відповідно до суспільних вимог.

ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЗДОБУВАЧІВ ТЕХНІЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ПРОЦЕСІ РІДНОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ ТА ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ

І. V. Babii — 2024-12-30

У статті розглядається питання естетичного виховання здобувачів технічних закладів вищої освіти у процесі рідномовної підготовки та позааудиторної роботи. З огляду на домінування спеціальних професійно орієнтованих дисциплін у технічних ЗВО, автор акцентує на важливості гуманітарних знань для гармонійного розвитку особистості, формування ціннісних орієнтирів, естетичного виховання у підготовці національної технічної еліти. Автор підкреслює, що вивчення «Української мови (за професійним спрямування)» повинно розкривати унікальність і красу української мови, а це дозволяє продемонструвати кожен із мовних рівнів. Вивчаючи фонетичний рівень, слід розглядати засоби, що забезпечують милозвучність української мови, аналізувати семантику звуків на прикладах художніх текстів; лексичний рівень дозволяє продемонструвати синонімне багатство, а також дереваційний потенціал нашої мови на питомій основі; граматичний – варіативність словоформ, що забезпечує пісенно-плинний лад нашої мови; окремо автор, розглядає оказіональні лексеми та засоби евфемізації мовлення. Автор акцентує, що в освітніх програмах технічних ЗВО на вивчення української мови передбачено 4,5 кредити, відтак важливо враховувати можливості позааудиторної діяльності, зокрема театральних гуртків, студій, невід’ємною частиною яких є робота із художніми текстами, системна робота над орфоепічними та акцентуаційними навичками, що, своєю чергою, дозволяє формувати мовні навички здобувачів, а також плекати особистість, здатну відчувати красу і силу слова, здатну до словотворчості. Індивідуальна та групова робота зі здобувачами у позааудиторний час допомагає підготувати їх до мовних конкурсів та публічних виступів, розвиваючи їхні творчі можливості та естетичні потреби. Підсумовуючи, автор зазначає, що рідномовна підготовка у технічних ЗВО має значний естетичний ресурс. Урахування естетичних аспектів у навчанні мови підвищує інтерес до предмета, сприяє розвитку творчих здібностей студентів та їх естетичних смаків, що є важливим для їхнього особистісного та професійного становлення.

РОЗВИТОК НАВИЧОК МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СТУДЕНТІВ НЕМОВНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ

O. А. Radius — 2024-12-30

У статті розглядається проблема розвитку мовленнєвої діяльності у студентів на заняттях з іноземної мови немовних факультетів, а також види та критерії, що відображають суть явища, різні форми організації навчальної діяльності студентів, що підвищують комунікативно-мовленнєву діяльність студентів. Мовлення, на думку багатьох дослідників, відноситься до видів діяльності, які відіграють важливу роль у формуванні та розвитку особистості. Мовлення є найважливішим засобом оволодіння людиною знаннями, накопиченими людством за всю історію свого розвитку, засобом залучення людини до загальнолюдських цінностей. Сучасне життя ставить перед студентами нові цілі: володіння мовою, уміння спілкуватися з різними людьми у різних ситуаціях, відчуваючи при цьому почуття комфорту, впевненості у собі. Зазначено, що в сучасній вищій освіті особливе місце серед дисциплін, які є обов’язковим освітнім компонентом, займає іноземна мова. І головне завдання викладача – зробити навчання не лише результативним, але й цікавим, щоб залучити студентів до процесу навчання, зробити їх головними та активними учасниками. Але виникають складнощі з мовленнєвою діяльністю у студентів саме немовних факультетів. Ефективність правильно підібраних вправ зумовлена, насамперед, підвищенням мотивації, інтересу до дисципліни, що є важливим завданням процесу навчання. Вивчення іноземної мови покликане сформувати особистість, здатну та бажаючу брати участь у міжкультурній комунікації. У центрі нашої уваги є засоби формування навичок мовної діяльності на заняттях англійської мови. Мовленнєва діяльність мотивована, спрямована, результативна. Ця діяльність здійснюється не тільки тоді, коли людина говорить, а й коли вона слухає, пише чи читає. Мовленнєва діяльність визначається мотивами і метою того, хто говорить і слухає. Результати навчання іноземної мови визначаються насамперед через систему вправ, оскільки практична мета вивчення іноземних мов полягає у оволодінні усіма видами мовленнєвої діяльності у вигляді вправ.

РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ МОЛОДІ СХОДУ І ЗАХОДУ: РЕЗУЛЬТАТИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

O. M. Sknar — 2024-12-30

Показано, що повномасштабна війна, розв’язана росією проти України, спричинила активні міграційні процеси українців, що підсилило необхідність неупередженого наукового розгляду давно назрілого питання особливостей культурної ідентифікації молоді Сходу і Заходу країни. В статті коротко представлено етапи дослідження, статистичні методи обробки отриманих первинних даних та окремі результати емпіричного дослідження регіональних особливостей культурної ідентифікації сучасної української студентської та учнівської молоді. Визначено типи культурної ідентифікації студентської й учнівської молоді України, представлені в різних регіонах. Встановлено наявність позитивно-прихильного, відчужено-знецінюючого, амбівалентного типів культурної ідентифікації молоді у східному регіоні та позитивно-прихильного, відчужено-проєвропейського, емоційно-приєднаного (включеного) – у західному. З’ясовано, що емоційно-ціннісне переживання зв’язку з культурними традиціями є визначальним чинником та найінформативнішим компонентом у структурі семантичного простору культурної ідентифікації учнівської та студентської молоді східного і західного регіонів. Виявлено наявність позитивно-прихильного типу культурної ідентифікації молоді і у східному, і у західному регіонах України. Встановлено, що відчужений тип культурної ідентифікації також представлений в обох регіонах, проте він має різні вектори: проєропейський на заході та антиукраїнський на сході. Наявність амбівалентного типу культурної ідентифікації молоді сходу засвідчує наявність проблемної, але водночас і перспективної для трансформування сфери, на яку можуть бути спрямовані заходи освітньої політики задля її оптимізації. Перспективними видаються подальші розвідки науковців у напрямку пошуку спільних, ціннісних, об’єднавчих ідей для представників різних регіонів та шляхів і засобів єднання українців у політичну націю, зберігаючи при цьому регіональну етнокультурну унікальність і своєрідність.

МІСЦЕ СУЧАСНОГО ОНОМАСТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

I. O. Kupina — 2024-12-30

Стаття присвячена осмисленню ономастичної категорії, що є результатом розуміння людиною власних назв та їх інтерпретацію свідомістю особистості. Доведено, що система ономастичних знань визначає природу та структуру ономастичних категорій, репрезентацію яких на лінгвальному та екстралінгвальному рівнях здійснюють тематичні класи онімів та їхні підкласи. Із пуристичного погляду предметом ономастики є ономастична лексика як штучно створений мовний знак-найменування або сукупність слів, що є позначенням певного широкого класу предметів. Таке розуміння власного імені ґрунтується на його протиставленості номінативним знакам, зокрема денотативно-сигніфікативним, тобто предметно-понятійним, містить вказівку на основні принципи організації плану змісту ономастичної категорії. Це має пряме відношення не тільки до природного членування дійсності та особливого способу репрезентації в мові, але й до явища антропоцентризму, оскільки тільки внаслідок своєї діяльності людина розмежовує довкілля, установлює зв’язки між об’єктами та надає їм власні назви. Тому ономастичний простір постає як когнітивна сутність, що є складником різних концептів, через призму яких пізнається світ. У дослідженні аналізуємо один із аспектів навчальних планів – використання ономастичного матеріалу на уроках української мови та інтегрованого курсу «Я досліджую світ» у початковій школі з метою збагачення словникового запасу молодшого школяра. Ономастична лексика, що охоплює власні назви, займає важливе місце в загальновживаній лексиці. На нашу думку, методично правильно організоване використання матеріалів ономастики на зазначених уроках сприятиме збагаченню та розвитку усного та писемного мовлення дитини. У розвідці наголошено, що використання регіонального матеріалу в навчально-виховному процесі сприяє підвищенню активної пізнавальної діяльності, стимулюванню інтересу до предмета, який студіюється, підтверджуючи цим педагогічну значущість використання ономастики. Резюмовано, що одним з ефективних засобів розвитку пізнавальної активності учнів у закладах освіти є саме робота з ономастики, яка інтегрує досягнення різних наук і це дозволяє привернути увагу оточення до питань політики, мови, історії, культури, екології. Ідея використання в процесі навчання ономастичного матеріалу ще не знайшла повноцінної розробки та впровадження в освітні програми за такими освітніми галузями, як «Мовно-літературна» й «Громадянська та історична, природнича, соціальна та здоров’язбережувальна», але кропітка робота триває.

ІНФОМЕДІЙНА ГРАМОТНІСТЬ ЯК ПЕДАГОГІЧНА КАТЕГОРІЯ

D. V. Zavhorodnii — 2024-12-30

У публікації визначено, що проблема формування інфомедійної грамотності здобувачів набуває сьогодні особливої актуальності. Це вимагає чіткого визначення поняття «інфомедійна грамотність». Науковці з цього питання висловлюють різні точки зору. Тому мета статті – на основі вивчення наукової літератури уточнити сутність поняття «інфомедійна грамотність» як педагогічної категорії. Як установлено на основі аналізу наукової літератури, під інфомедійною грамотністю різні вчені розуміють: результат засвоєння людиною навичок для ефективної й відповідальної роботи з медіа та іншими інформаційними системами, а також відповідних компетентностей (здатність отримати доступ та знайти відповідні медіа та інші джерела інформації; здатність правильно розуміти інформацію, зокрема медіа інформацію, щоб застосовувати її в повсякденному житті; здатність оцінювати достовірність, точність та об’єктивність інформації з різних джерел; здатність створювати та виробляти інформацію, зокрема медіа інформацію тощо); набір компетентностей, необхідних для усвідомленої й активної участі в життєдіяльності медійного суспільства; здатність особи правильно сприймати інформацію на основі прояву критичного мислення, створювати інформаційні продукти й медіапродукти з урахуванням динамічності подій у навколишньому світі тощо. Ураховуючи різні точки зору вчених щодо трактування поняття «інфомедійна грамотність», у представленій статті під зазначеним феноменом розуміємо особистісне утворення, що інтегрує в собі сукупність знань, навичок, установок, компетентностей, які дозволяють забезпечити ефективний доступ до потрібної інформації, її критичний аналіз, оцінку, інтерпретацію, створення використання та розповсюдження різних медійних продуктів на основі врахування етичних норм.

ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У КОНТЕКСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ ІЗ РЕАБІЛІТАЦІЇ

P. І. Zavalko — 2024-12-30

У статті здійснено аналіз наукових джерел понять «професійна компетенція», «соціальна компетенція» у фокусі підготовки майбутніх фахівців з психологічної реабілітації. Автор шляхом аналізу і порівняння різних формулювань, таких як соціальна так і професійна компетенція, що подають як вітчизняні так і зарубіжні науковці, обґрунтовує визначення професійно-соціальної компетенції як єдиного поняття, котре є на даний час актуальним в підготовці психологів до роботи з тими викликами, котрі вже повстають в сучасних умовах в Україні і актуальність яких буде зростати в подальшому. Оскільки єдиної концепції визначення понять компетенції, професійної компетенції і соціальної компетенції немає, що, в свою чергу, призводить до різного розуміння цих понять, а професійно-соціальна компетенція як єдина концепція не зустрічається в літературі, але ці дві компетенції є необхідними саме в підготовці майбутніх фахівців з психологічної реабілітації. Чіткого розуміння сутті цих понять і донесення їх до майбутніх фахівців також лягає і на педагогів, оскільки є важливість не лише підготовки спеціалістів, котрі володітимуть професійною компетенцію, а і спеціалістів, котрі спроможні буду найти підхід до людей різних соціальних груп, так і людей з різними соціальними потребами, що позитивно вплине на довіру до психологічної служби в цілому. Дослідження поняття професійної та соціальної компетенції розкриває їх зміст, до основник компонентів цих понять відносять знання і вміння використовувати на практиці, та досвід як не від’ємний компонент професійної компетенції, в соціальну компетентність включають такі компоненти, як комунікабельність, вміння брати відповідальність, система цінностей, здатності до саморегуляції. Всі ці компоненти є необхідними для формування майбутніх спеціалістів з психологічної реабілітації, котрі як раз в майбутньому братимуть активну участь в процесі відновлення психологічного здоров’я населення України. Автор зосереджує увагу на дослідженні складових понять, представлених у статті, з метою створення єдиного визначення терміна «професійно-соціальна компетенція», базуючись на аналізі наукової літератури та пошуку спільного розуміння цих концепцій.

ЗАСТОСУВАННЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОРГАНІЗАЦІЇ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

M. О. Kurilchenkо — 2024-12-30

Статтю присвячено дослідженню проблеми застосування цифрових технологій в організації самоосвітньої діяльності здобувачів вищої освіти. Установлено, що самоосвітня навчальна діяльність набуває особливого значення в умовах глобалізації та цифровізації суспільства, підвищення вимог до професійної компетентності фахівців на ринку праці. Визначено, що сьогодні цифрові технології відіграють важливу роль у трансформації освітнього процесу, надаючи здобувачам доступ до різноманітних інформаційних ресурсів та інтерактивних платформ для забезпечення персоналізації навчання, тому роль цих технологій в організації самостійної навчальної діяльності здобувачів вищої освіти значно зростає. У публікації уточнено суть поняття самостійної навчальної діяльності як організаційно та методично спрямованої викладачем навчальної діяльності здобувачів освіти на формування в них професійно необхідних знань, умінь, компетентностей, яка здійснюється суб’єктами навчання самостійно в межах аудиторної чи позааудиторної роботи. Визначено можливості застосування цифрових технологій в організації зазначеної діяльності. Схарактеризовано різні види цифрових технологій, які доцільно використовувати в самоосвітній навчальній діяльності здобувачів, зокрема мобільні додатки, платформи для дистанційного навчання, віртуальні симулятори тощо. Проаналізовано ключові переваги цих технологій (адаптивність, інтерактивність тощо) як засобів організації самоосвітньої діяльності здобувачів вищої освіти. Виокремлено основні ризики, пов’язані з використанням цифрових технологій в освітньому процесі, зокрема інформаційне перевантаження, нерівний доступ суб’єктів навчання до ресурсів, необхідність розвитку самодисципліни здобувача освіти та інші.

ВИКОРИСТАННЯ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ СТРЕСОСТІЙКОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА (ЕКОНОМІКА)»

O. H. Halashova — 2024-12-30

У статті розглянуто необхідність формування стресостійкості, як однієї з провідних особистісних та професійних властивостей майбутніх фахівців спеціальності «Професійна освіта (Економіка)». Проведено аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень стресостійкості та з’ясовано причини виникнення стресу в період адаптації студентів до умов навчання у новому для них соціумі. Такими причинами визначено: розбіжності між власними цінностями та пріоритетами інших членів колективу, різний рівень виховання, непорозуміння під час спілкування; стресові фактори – недостатня повага з боку одногрупників, невизначеність власної ролі й місця у групі, невпевненість у стабільності особистих досягнень. Під впливом нереалізованих потреб особи, емоційної нестійкості, заниженої чи завищеної самооцінки починають діяти фактори, що викликають стан стресу. У повсякденному спілкуванні та виконанні навчальних завдань особисті стресори, зокрема, такі, як скутість у налагодженні міжособистісних контактів, невисокий, у порівнянні з товаришами, рівень базових знань, відсутність підтримки з боку викладачів та одногрупників, послаблення розумових здібностей, пасивне ставлення до навчання, зниження рівня самоорганізації виводять із рівноваги фізичні та психічні функції особистості, що призводить до невдоволення собою, навчанням, збільшує стрес. Проведені дослідження визначають необхідність врахування індивідуальних особливостей адаптації студентів до умов соціо-культурного та професійного середовища вищого навчального закладу та пошуку шляхів реалізації внутрішнього потенціалу особистості до подолання стресу. Моделювання та створення проблемних навчальних ситуацій на заняттях з ділової англійської мови, залучення студентів до активного вирішення складних завдань, надає їм можливості сприйняти стрес як «виклик», і може бути розглянуто як спосіб формування умінь протистояти викликам та швидко приймати рішення у невизначених, стресових ситуаціях. Особистий досвід автора підтверджує, що усвідомлення значимості міжпредметних зв’язків, використання знань з дисциплін «Економікс», «Емоційний інтелект», «Маркетинг» у процесі ділової іншомовної дискусії додає студентам впевненості в аргументації власної точки зору, сприяє самовизначенню, формуванню стресостійкості майбутніх фахівців, їх cамореалізації у сферах економіки, бізнес-освіти та тренерської діяльності.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІЗ ТОВАРОЗНАВСТВА ТА КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

O. R. Onysko — 2024-12-30

Трансформація економічної системи в Україні ставить нові вимоги до рівня знань і вмінь майбутніх фахівців. Найважливіше завдання сучасних закладів освіти – підготовка компетентного, гнучкого, конкурентоспроможного фахівця, який здатний досягати поставлених цілей у професійній діяльності в умовах мінливості, підвищення конфліктності сучасного суспільства за рахунок володіння методами розв’язання різних видів професійних завдань, ефективно виконувати функціональні обов’язки на обійманій посаді. Фахівці з товарознавства та комерційної діяльності мають виконувати такі функції: технологічну, контрольну, управлінську, організаційну. Отже, функції кваліфікованого фахівця місткі та багатопланові. У статті розглядається актуальна проблема підготовки у навчальних закладах майбутніх фахівців з товарознавства та комерційної діяльності. Майбутні фахівці повинні бути підготовлені до виконання професійних завдань. Рівень їх професіоналізму та адаптація у прямій залежності від педагогічного контенту навчального процесу. Підкреслюється необхідність розвивати не тільки окремі професійно важливі навички у студентів, а й сприяти формуванню професійної адаптації. Процес професійної адаптації фахівців-початківців – це творче пристосування до нових умов професійної самореалізації, під час якого у них проявляються здобуті знання та навики, уміння розвивати самоосвіту й самовиховання, готовність до попередження конфліктів, налагодження взаємодії з клієнтами, колегами, керівництвом. Різниця в організації, завданнях і умовах освітнього процесу у вищій школі та професійною діяльністю створює своєрідний бар’єр, який необхідно подолати молодому фахівцю, щоб включитися в нові умови роботи за фахом. Поряд із характеристикою важливих для професійної діяльності навичок, описуються умови, методи та засоби їх розвитку в освітньому середовищі. Охарактеризовано сукупність обставин (соціально-психологічних, психофізіологічних), що ускладнюють професійну адаптацію. З огляду на це, виникає необхідність модернізації професійної підготовки: актуальним є обґрунтування педагогічних умов та психолого-педагогічних умов, побудова внутрішніх мотивів (стимулювання внутрішньої мотивації, тренінги з розвитку комунікації, лідерства), розуміння мети навчання та перспективи майбутньої професійної діяльності, які сприятимуть ефективності адаптації майбутніх фахівців. Педагогічна система не може успішно функціонувати та мати розвиток без визначеного комплексу педагогічних умов. Для підготовки майбутніх фахівців із товарознавства та комерційної діяльності необхідно визначити саме ті, що сприятимуть професійній адаптації.

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ДИЗАЙНЕРІВ ІНТЕР’ЄРУ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ КНР: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

K. Wenbo — 2024-12-30

У статті зроблений аналіз наукових досліджень китайських науковців щодо становлення та розвитку професійної підготовки дизайнерів інтер’єру в ХХ столітті. Деталізовано основні етапи становлення та розвитку та наведено характеристики кожного періоду історичного розвитку дизайну інтер’єру. Розроблена хронологія включає: І етап (початок ХХ ст. – 1910 р.р.) – початкова стадія, відсутня системна підготовка у сфері вищої освіти; ІІ етап (1920–1930-ті р.р.) – дизайн інтер’єру – частина архітектурного проєктування; ІІІ етап (1940–1950-ті р.р.) – започаткована професія дизайнера інтер’єру в КНР; ІV етап (1960–1970-ті р.р.) – занепад, індустрія дизайну інтер’єру в КНР зазнала сильного удару; V етап (1980‑ті р.р.) – відкриття освітніх програм з дизайну інтер’єру у закладах вищої освіти; VІ етап (1990–2000 р.р.) – збільшення освітніх програм та здобувачів на спеціальність «дизайн інтер’єру»; реформування змісту освітніх програм, пошук нових форм і методів підготовки майбутніх фахівців. У статті наведено характеристику кожного етапу. Встановлено, що до кінця 1990-х років китайські коледжі та університети пережили хвилю злиття та розширення, тому на перший план вийшла проблема нестачі викладачів, велика кількість з яких була залучена з інших університетів або аспірантів, працівників-практиків для здійснення повсякденного викладання курсів. Підкреслено, що індустрія дизайну інтер’єру продовжує розвиватися і прогресувати та стає популярною професією. Для того, щоб задовольнити попит на ринку заклади вищої освіти, пропонують навчальні курси для дизайнерів інтер’єру, які спрямовані на вдосконалення свої дизайнерських та професійних навичок. Крім того, у статті наведено, які заклади вищої освіти ведуть професійну підготовку фахівців з дизайну інтер’єру.

НАВЧАННЯ ФАХІВЦІВ ЦИВІЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ (ОХОРОНИ ПРАЦІ) В ПОЛЬСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ СИСТЕМАХ МАШИНОБУДУВАННЯ

A. A. Nester — 2024-12-30

Машинобудування в Польщі, як і в Україні є однією з ключових галузей економіки, що активно розвиваються, займаючи важливе місце в промисловій інфраструктурі країни. Польща має значний потенціал у цій галузі завдяки поєднанню добре розвинених технологій, високої кваліфікації робочої сили та інвестицій у модернізацію виробничих потужностей. Машинобудування в Україні є однією з найзначущіших галузей економіки, що має велике історичне та стратегічне значення. Ця галузь включає виробництво машин, обладнання, інструментів і транспортних засобів для різних секторів промисловості. В Україні машинобудування здавна було важливою частиною індустріального потенціалу країни, однак в останні десятиліття ця галузь зіткнулася з численними викликами, зокрема через економічні труднощі, політичну нестабільність, зношення основних фондів і зниження інвестицій. У статті розглянуто сучасні проблемні питання під час підготовки спеціалістів з охорони праці в сучасних непростих умовах воєнного стану в Україні та розширення виконання військових потреб польської держави. Актуальність роботи обумовлена достатньо великою кількістю нещасних випадків в Україні в порівнянні з державами Європейського Союзу та вимагає особливої уваги професійного кола машинобудівників перед бажаним вступом нашої держави до європейських структур. Стаття спрямована на виявлення сучасних проблемних питань при навчанні студентів та працівників галузі машинобудування в напрямі охорони праці, особливо в цей тривожний в умовах воєнного стану для України час, та Польщі, яка є державою НАТО та повинна розширювати свої можливості виробництва військових засобів для власних потреб і допомоги Україні. Сьогодення наших держав постійно посилає нам виклики, пов’язані з безпекою життєдіяльності, умовами праці на виробництвах, надзвичайними ситуаціями, серед яких стихійні лиха, катастрофи, аварії на підприємствах та надзвичайні ситуації, пов’язані з військовою агресією російської держави. Саме в цих умовах фахівці з охорони праці та цивільної безпеки стають затребуваними на ринку праці. Підготовка фахівців з охорони праці як складової цивільної безпеки сьогоднішнього тривожного періоду потребує посилення підготовки спеціалістів, які змогли б ефективно провадити політику безпеки, охорони праці та співпрацювати з існуючими органами управління та нагляду відповідно до вимог державних і міжнародних стандартів. Вперше проведене дослідження спонукає фахівців корегувати національну систему професійної підготовки майбутніх фахівців з охорони праці машинобудівної та інших галузей промисловості України.

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ АРХЕТИПІЧНИХ ОБРАЗІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЧАКЛУНСТВОМ

R. I. Sirko — 2024-12-30

Стаття присвячена психолінгвістичному аналізу архетипічних образів, пов’язаних з чаклунством. Виявлено, що у сучасній культурі різних народів світу існують архетипічні образи, які мають схожість у своїх психологічних характеристиках: Баба-відьма та злий Дід (Україна); баба Яга та Кощій (росія); відьма та чаклун (Західна Європа), тощо. В основі цих фольклорних образів стоять історичні персонажі мага, волхва, жриці, тобто служителів дохристиянських релігійних культів, які володіли надзвичайними здібностями, магічною силою, особливими знаннями. Етимологічний та лексичний аналіз архетипічних образів показав амбівалентне трактування: з одного боку – це мудра жриця, що відає та володіє потаємними знаннями, має надприродні здібності, лікує, вміє передбачити майбутнє; з другого боку – це злий чаклун, що приносить біди, ворог, вміє наврочити та зачаклувати. Встановлено, що чаклунка, чародій, чарівник, відьма, віщунка, відун, характерник, мольфар, знахарка, ворожбит, голдовник, колдун, волхв, жриця, маг, чудесник, шаман – ці всі слова мають подібне семантичне значення: займатися магією, тобто творити чари та дива, ворожити, лікувати та пророкувати майбутнє, при цьому вищезазначені функції в своїй основі доволі часто не несли негативного змісту. Культурологічний аналіз дає підстави стверджувати про спільні риси на символічному архетипічному рівні. Всі вони володіють «магічною силою», яка дає їм можливість використовувати свої надприродні здібності як на добро, так і на злі справи.

ДЕПРЕСИВНІ ПРОЯВИ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ: ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

V. K. Havrylkevych — 2024-12-30

Стаття присвячена проблемі депресивних проявів у військовослужбовців. Військова служба пов’язана з необхідністю долати різноманітні труднощі. Крім того, воєнні події та участь у бойових діях спричиняють додаткове надмірне стресове навантаження на військовослужбовців. Цей воєнний стрес та інші труднощі військової служби можуть викликати несприятливі психічні і психосоматичні реакції та стани у військовослужбовців, зокрема депресивні. За останні роки були опубліковані результати низки емпіричних досліджень, присвячених депресивним проявам у військовослужбовців. Учасниками цих емпіричних досліджень були військовослужбовці учасники бойових дій, зокрема і ті, які отримали фізичні травми під час бойових дій, а також і військовослужбовці, які не брали участі в бойових діях. Дослідження депресивних проявів здійснювалось різними психодіагностичними методиками і в контексті різних дослідницьких завдань. Ці обставини утруднюють проведення прямого порівняння опублікованих даних. Цілеспрямований аналіз опублікованих результатів емпіричних досліджень необхідний для того, щоб сформувати узагальнене уявлення про поширеність депресивних проявів серед військовослужбовців в Україні. Встановлено, що депресивні прояви є досить поширеними серед військовослужбовців, і особливо серед учасників бойових дій. Зроблено висновок, що необхідно розробляти і широко впроваджувати спеціальні психологічні заходи, щоб зменшити поширеність депресивних проявів у військовослужбовців. Наукова новизна матеріалів, представлених у статті, полягає в тому, що вперше зроблено огляд, аналіз і узагальнення наукових досліджень, опублікованих в Україні за останні 10 років, в яких розглядаються депресивні прояви у військовослужбовців.

ВПЛИВ ГЕНДЕРНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ НА ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

O. G. Burtseva — 2024-12-30

На основі науково-експериментального дослідження визначено й обґрунтовано вплив гендерної ідентифікації на особливості прояву агресивної поведінки студентської молоді. Висвітлено аналіз гендерної ідентифікації як чинника агресивної поведінки студентської молоді, а також залежність агресивної поведінки від гендерної ідентифікації. В основі дослідження покладено припущення про те, що агресивна поведінка студентської молоді залежить не від статті особистості, а від гендерної ідентифікації, тобто від того, як особистість себе ідентифікує. На етапі теоретичного дослідження було використано: теоретико-методологічний аналіз; класифікація і систематизація наукових джерел; порівняння та узагальнення даних теоретичних і експериментальних досліджень. На етапах експериментального дослідження використовувались спеціальні психодіагностичні методики: опитувальник агресивності Баса Дарки; тест Асінгера (оцінка агресивності у відносинах). Обробка експериментально отриманих даних здійснювалась методом математичної статистики, критерієм ϕ * – кутове перетворення Фішера. Критерій оцінює достовірність відмінностей між відсотковими частками двох вибірок. В результаті проведення корекційної програми «Трансформація агресивної поведінки студентської молоді в конструктивну», яка спрямована на зниження рівня агресивності студентської молоді, усвідомлення і навчання конструктивним способам управління негативними емоційними станами. Проведення методик щодо розвитку гендерної ідентифікації, формування уявлень про сутність своєї статті та протилежної статті, визначення проблеми гендерних стереотипів, допомоги в адекватному оцінюванні самого себе, можливості отримання досвіду рефлексії та самоаналізу зумовило зниження показників агресивності серед хлопців та дівчат. Відбулися зміни і в показниках типу гендерної ідентифікації. Виявлено, що у хлопців і дівчат на рівні підвищення показників за деякими видами агресії були змінені і показники щодо типу гендерної ідентифікації.

ПСИХОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ ОСОБИСТОСТІ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВАХ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

I. V. Zoshii — 2024-12-30

На сьогоднішній день українці переживають складні виклики, що пов’язані із початком повномасштабного вторгнення ворога на територію України, тому в умовах сьогодення важливою є психологічна стійкість населення. У статті визначено та досліджено поняття психологічної стійкості особистості в екстремальних умовах життєдіяльності. Психологічна стійкість вважається однією з основних складових розвитку особистості, дозволяє ефективно адаптуватися до різноманітних життєвих обставин та забезпечити психічну рівновагу в складних ситуаціях. Визначено теоретико-методологічні підходи до розуміння поняття психологічної стійкості особистості в умовах війни, зокрема студентської молоді, а саме: підхід теорії стресу, спрямований на те, що психологічна стійкість особистості залежить від впливу стресу на особистість, де стрес розглядається як негативний чинник, що впливає на психіку людей; підхід когнітивної теорії, який акцентує увагу на тому, що психологічна стійкість залежить від способу, яким особистості сприймають та інтерпретують події; підхід біологічної теорії, згідно з яким психологічна стійкість особистості залежить від біологічних характеристик, пов’язана зі стабільністю діяльності нервової системи, властивостями гормонального балансу й іншими біологічними факторами; підхід особистісної теорії, який базується на тому, що психологічна стійкість особистості залежить від її характеристик. Розглянуто психологічні чинники стресогенних факторів у юнацькому віці. Досліджено стресостійкість студентів, вплив тривожності на життєдіяльність та навчання студентської молоді, стратегії подолання стресових ситуацій. Стресостійкість є мірою піддатливості особистостей стресам, підґрунтям їх успішної соціальної взаємодії, якій властиві емоційна стабільність, низький рівень тривожності, високий рівень саморегуляції, психологічна готовність до стресу. Окреслено моделі формування психологічної стійкості особистості в екстремальних умовах життєдіяльності, надано практичні рекомендації дотримання психологічних умов формування психологічної стійкості студентів ЗВО в навчальному процесі, а саме, створення сприятливого психологічного клімату в групі; стимулювання саморозвитку та самопізнання; розвиток психологічної стійкості до стресу; сприяння формуванню позитивного ставлення до навчання та досягнень; надання психологічної підтримки та консультацій у разі потреби.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ДО НАВЧАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

I. S. Koval — 2024-12-30

Сучасній молоді в умовах стрімкого розвитку різноманітних сфер життя доводиться докладати більше зусиль до самовдосконалення і процесу навчання, ніж це було декілька років тому. Відповідно до наявних реалій від здобувачів вимагається долати збільшені навантаження. Особливим ускладненням на сьогоднішній день в Україні є війна, яка сприяє розладам адаптації або зниженню можливості виробити ефективні адаптивні стратегії, які б допомагали справлятися з усіма наявними труднощами, які створили, як і нові вимоги сучасного світу, так і реалії життя під час повномасштабної війни. В описаних кризових соціальних і економічних умовах конструктивність і успішність соціально-психологічної адаптації є визначним компонентом, який впливає на подальший розвиток суспільства. Коли триває повномасштабна війна в Україні, основними пріоритетами молодих людей стала допомога країні і безпека. Через це навчальна діяльність у деяких своїх проявах може мати меншу актуальність. Але очевидними є ті факти, що по завершенні війни і зараз, коли вона триває, нам потрібні нові фахівці, які володіють важливими для певної галузі знаннями, які є вмотивованими виконувати обрану роботу і покращувати становище країни. Тому для нас є важливим, щоб молодь була включена в освітній процес, навчалася й успішно справлялася з вимогами, які цей процес висуває. А щоб цього досягнути, ми маємо чітко визначити, з якими труднощами стикаються здобувачі і як ефективно за короткий час їх нейтралізувати. За допомогою аналізу різноманітних наукових джерел стосовно сутності та видів адаптації нам вдалося з’ясувати, що ця тема є актуальною, тому що в епоху активних змінних процесів, які відбуваються в зовнішньому світі та можуть мати дестабілізуючий характер, саме адаптивний потенціал особистості визначає можливості людини пристосуватися до цих нових умов. Зараз під час навчання в університетах здобувачам вищої освіти необхідно навчитися будувати адаптивну траєкторію розвитку особистості і своїх можливостей адаптуватися до нових викликів, тому що це суттєво допоможе бути ефективнішими під час освітнього процесу. Вивчення поняття адаптації з різних наукових поглядів дозволяє зробити висновок, що цей процес є важливим не лише в контексті особистісних внутрішніх змін, а ще й працює як механізм соціалізації, зміни власного середовища, або як здатність на нього впливати, тим самим будуючи так звану взаємоадаптацію.

СТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ ДЕПРЕСІЇ В УМОВАХ ВОЄННИХ КОНФЛІКТІВ СЕРЕД ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ

Yu. O. Kulyk — 2024-12-30

24 лютого 2022 рік став показовим та доленосним для громадян всієї нашої країни. Повномасштабне вторгнення російської федерації проти України призвело до значних змін у житті кожної людини, охоплюючи майже всі сфери її існування. Від переживання різноманітних емоцій та відчуттів через втрати та події, до змін у поведінці. У деяких людей ці обставини стали чинником виникнення або погіршення психічних розладів, у інших – випробуванням на стійкість, а декого вони загартували та зробили витривалішими. Стрес, спричинений війною, та все, що з ним пов’язано, має значний вплив на фізичне та психічне здоров’я кожної людини, в різних пропорціях. У статті обґрунтувано стратегії подолання депресивних станів в умовах воєнних конфліктів серед цивільного населення на основі науково-теоретичного аналізу літератури, розкрито прояви депресивних станів, їх передумови виникнення та запропоновано актуальні стратегії подолання депресії для цивільного населення. Аналіз досліджень вказує на те, що пригнічений настрій, зниження задоволення від життя, порушення когнітивних функцій, відчуття втоми, проблеми зі сном, втрата енергії та суїцидальні думки є основними ознаками депресії у осіб, які пережили військові конфлікти. Травматичні події війни в тій чи іншій мірі впливають на весь організм людини. Для нормального функціонування організму, люди знаходять для себе стратегії подолання депресії, а саме, одними з основних є соціальна підтримка, можливість працювати, навчатися, займатися волонтерською діяльністю чи іншими видами соціальної активності. Фізичні вправи, особиста творчість, турбота про себе та близьких, а також інші активності допомагали справлятися з депресивними симптомами та переключатися. Даний аналіз може стати додатковим інструментом та захисним фактором у запобіганні розвитку психічних розладів, зокрема депресії, не лише для фахівців у галузі психічного здоров’я, а й для працівників допоміжних професій.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІВ ОПЕРАТИВНО-РЯТУВАЛЬНОЇ СЛУЖБИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

L. V. Pylypenko — 2024-12-30

У статті розглядаються специфічні аспекти професійної діяльності психологів оперативно-рятувальної служби цивільного захисту. Сьогодні перед психологами постають все нові виклики, пов’язані із роботою в зоні надзвичайних ситуацій, особливо після ракетних обстрілів, де часто велика кількість потерпілих. Окреслено ключові напрями роботи психологів в умовах воєнного стану, зокрема надання екстреної психологічної допомоги постраждалим та роботу із особовим складом Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Крім того, було проведено детальний аналіз робіт українських науковців у галузі екстремальної та кризової психології, що підтверджує актуальність та значущість обраної теми. Психологи працюють у надскладних екстремальних умовах, які потребують не лише високого рівня професійної підготовки, але й здатності оперативно реагувати на стресові ситуації, надавати екстрену психологічну допомогу потерпілим, а також підтримувати психологічний стан самих рятувальників. У статті розглянуто, зокрема, специфіку діяльності психологів оперативно-рятувальної служби, яка охоплює два основні напрями: повсякденну роботу та діяльність в екстремальних умовах. Особливий акцент зроблено на значенні професійної підготовки, розвитку емоційної стійкості, здатності до швидкого прийняття рішень та ефективної комунікації в умовах високого ризику. Також автором систематизовано сучасні підходи до визначення понять «екстремальні умови» та «особливі умови» діяльності, які розрізняються за рівнем впливу стресових чинників. Отримані результати дослідження мають вагоме значення для вдосконалення підготовки майбутніх психологів, які працюватимуть в екстремальних умовах, а також для розробки практичних рекомендацій для фахівців цієї галузі.

ПСИХОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ОСОБИСТІСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ ІЗ РІЗНОЮ САМООЦІНКОЮ

V. A. Lavrinenko — 2024-12-30

Стаття присвячена теоретичному та емпіричному вивченню показників особистісного потенціалу студентів-психологів із різною самооцінкою. Представлено узагальнені результати наукових пошуків фахівців-психологів відносно проблематики особистісного потенціалу суб’єкта навчально-професійної діяльності, сформульоване визначення особистісного потенціалу студента-психолога. Особистісний потенціал студента-психолога визначено як інтегральну властивість майбутнього фахівця, що утворюється за підсумком включення його в діяльність і складається із функціональних компонентів-ресурсів – особистісних здібностей, професійних знань, професійно-значущих особистісних властивостей. У статті проаналізовано показники особистісного потенціалу студентів-психологів із різними рівнями самооцінки. У якості діагностичних показників особистісного потенціалу визначено особистісні характеристики студентів-психологів та показники їх організаційних та комунікативних здібностей. З огляду на визначені показники до діагностичного арсеналу увійшли: методика дослідження самооцінки особистості (за Т. Дембо і С. Я. Рубінштейн), «Особистісний опитувальник ОПКДЕ» (Н. Рейн вальд, за описом І. П. Корчуганової) та методика «Дослідження комунікативних та організаторських схильностей» (за В. В. Синявським, Б. А. Федоришиним). Встановлено, що самооцінка виступає вагомим чинником особистісного потенціалу студентів-психологів. Зокрема, студенти-психологи, які характеризуються підвищеними показниками самооцінки, характеризуються вищими рівнями організованості, працьовитості та реалізації комунікативних і організаторських здібностей у навчально-професійній діяльності. Ці якості утворюють сформований їх особистісний потенціал. Натомість студенти-психологи з низькою самооцінкою характеризуються зниженими пізнавальними потребами, працьовитістю, комунікативними й організаторськими здібностями, труднощами в самоорганізації, що засвідчує знижений показник їх особистісного потенціалу та неготовність до професійної діяльності в майбутньому.

ТЕРАПІЯ М’ЯКОЮ ІГРАШКОЮ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ У ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

V. V. Naychuk — 2024-12-30

Стаття присвячена особливостям використання терапії м’якою іграшкою як одного з методів арт-терапії для формування резильєнтності у дітей. Увагу зосереджено на наданні психологічної допомоги дітям, які зазнали впливу воєнних дій і перебувають у стані емоційного стресу через воєнний стан в Україні. Розглянуто, як терапія м’якою іграшкою допомагає дітям подолати негативні емоційні та поведінкові прояви, спричинені травматичними подіями, а також сприяє формуванню навичок резильєнтності. Метод терапії м’якою іграшкою, як форма арттерапії, дозволяє дитині опрацьовувати травматичний досвід через ігрову взаємодію. Ця методика передбачає використання м’якої іграшки як трансферного об’єкта, що сприяє встановленню емоційного контакту з дитиною, створюючи безпечне терапевтичне середовище. У статті підкреслено, що ігрова терапія дозволяє дитині виражати свої почуття, страхи, емоції та реакції на пережиті події, що є важливим кроком до психологічної адаптації. Окрему увагу приділено історії виникнення методу, його розвитку та ефективності у роботі з дітьми, які пережили тривожні стани, стресові розлади та емоційні травми. Наведено теоретичні основи методу, які підтверджують його ефективність у створенні умов для опрацювання пережитого досвіду в безпечному і підтримуючому середовищі. У процесі ігрової терапії відбувається поступова адаптація дитини до нових обставин, формування сценаріїв поведінки у стресових ситуаціях, а також розвиток навичок, необхідних для подолання труднощів. У результаті терапевтичного процесу формується резильєнтність, яка дозволяє дитині ефективніше справлятися з фрустраційними ситуаціями. Цей метод пропонує нові можливості для психологічної реабілітації дітей, які постраждали внаслідок війни.

НАУКОВИЙ ДОРОБОК ПРЕДСТАВНИКІВ ПОЛТАВСЬКОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ШКОЛИ У ЗАГАЛЬНУ ТА ВІКОВУ ПСИХОЛОГІЮ І ПСИХОЛОГІЮ ТВОРЧОСТІ

V. V. Shevchuk — 2024-12-30

Наприкінці ХХ століття в Україні почалися процеси деідеологізації суспільства, що сприяло зростанню інтересу до національної спадщини у сфері культури. Зростання значення психологічної науки та її суспільного авторитету висуває нові вимоги до вивчення її історії та визначення перспектив подальшого розвитку. Подальший розвиток української психології неможливий без переосмислення та систематизації історичної спадщини вітчизняної психологічної науки. Незважаючи на значну кількість літератури, присвяченої історії психології, історія української психології містить багато недосліджених аспектів. Зокрема, недостатньо вивчено регіональні особливості розвитку психологічної науки та їх вплив на її загальний прогрес. Історія розвитку психології в окремих регіонах України розглядається в працях Л. Акімової, І. Данилюка, О. Іванової, О. Матласевича, П. Пелехи, І. Пивоварчика та О. Чебикіна, С. Пухно, Ю. Рождественський. Водночас історія становлення психологічної науки на Полтавщині залишається практично не вивченою. Психологічна думка цього регіону пройшла складні етапи розвитку, які потребують подальших досліджень. Метою статті є розкриття наукового внеску учених Полтавщини у розвиток загальної, вікової психології та психології творчості. Серед вчених, пов’язаних із Полтавщиною, які зробили вагомий внесок у розвиток вікової психології та психології творчості, варто відзначити Л. М. Проколієнко (1927–1989), Ю. В. Гільбуха (1928–2000), В. О. Моляко (1937 р. н.), В. Моргуна (1947 р. н.) та П. Мясоїда (1951 р. н.), розробки яких набули національного значення та визнання в галузі розвитку пізнавальних процесів у дітей, формування особистості дитини, становлення її в колективі та вдосконалення психологічної підготовки педагогічні працівники.

РЕАБІЛІТАЦІЯ ПОРАНЕНОГО ЗА ДОПОМОГОЮ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ І ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ

O. P. Bahas — 2024-12-30

Стаття присвячена актуальній проблемі реабілітації поранених із використанням інтегрованого підходу, що поєднує фізичні вправи та психологічну підтримку. У роботі аналізуються сучасні методи реабілітації, виявлено їхні переваги й обмеження, а також запропоновано новий комплексний підхід, орієнтований на гармонійне відновлення фізичного та психологічного стану пацієнтів. Основна увага приділена адаптації фізичних вправ до індивідуальних потреб пацієнтів, що дозволяє покращити функціонування опорно-рухового апарату, підвищити загальний тонус організму та нормалізувати роботу внутрішніх органів. Психологічна підтримка спрямована на подолання стресу, тривожності та депресії, а також на стимулювання мотивації до активної участі у процесі реабілітації. Тобто загалом розглянуто основні принципи побудови програм фізичного виховання для поранених, зокрема адаптацію вправ до стану здоров’я та потреб пацієнтів. Наголошено на важливості створення емоційно підтримувального середовища для зниження рівня стресу та тривожності, а також стимулювання мотивації до одужання. Результати дослідження підтверджують, що інтеграція фізичних та психологічних методів забезпечує синергетичний ефект, скорочує терміни реабілітації на 20-30%, знижує ризик ускладнень та покращує якість життя пацієнтів. Наукова новизна роботи полягає у розробці інтегративного підходу, що може бути використаний для реабілітації військовослужбовців і цивільних постраждалих. Запропонований підхід враховує індивідуальні особливості пацієнтів, сприяє підвищенню ефективності реабілітаційних програм і може бути інтегрований у практичну діяльність медичних і реабілітаційних закладів. Практична значущість дослідження полягає у можливості використання розроблених рекомендацій для покращення реабілітаційних послуг. Матеріал статті може бути корисним для науковців, реабілітологів, а також студентів медичних і психологічних спеціальностей.

КОМПОНЕНТНИЙ СКЛАД ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІЗ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДО ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

T. O. Bіelkova — 2024-12-30

Епоха глобального погіршення стану здоров’я населення України посилює потребу у відродженні природних підходів до вирішення проблем здоров’я, зростання попиту на послуги фізичної реабілітації зумовлює потребу у кваліфікованих фахівцях, здатних розробляти та застосовувати новітні комплексні оздоровчо-реабілітаційні технології відновлення, зміцнення та збереження здоров’я різних соціально-демографічних груп населення. Важливим результатом професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до формування здоров’язберігаючого освітнього середовища є готовність здобувачів до здійснення здоров’язберігаючої діяльності. Це визначається багатьма факторами, найважливішими з яких є система методів і цілей, наявність професійних знань і вмінь, а також безпосередня спрямованість майбутнього фахівця з фізичної реабілітації на професійну діяльність, у процесі якої найактивніше формуються потреби, інтереси та мотиви до здобуття істотних, значущих і сучасних знань і вмінь. Одним із найскладніших завдань вивчення готовності до професійної діяльності є виявлення її основних компонентів, іншими словами, її структури. Метою даної статті є визначення компонентного складу готовності майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до формування здоров’язбережувального освітнього середовища. Методологія. Систематизація та вивчення наукових публікацій, аналіз наукової та навчально-методичної літератури, Інтернет-джерел, розкриття основних визначень досліджуваної проблеми, узагальнення та висновки. Наукова новизна нашого дослідження полягає в тому, що в структурі професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до формування здоров’язбережувального освітнього середовища ми виділяємо мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний та рефлексивний компоненти. При визначенні критеріїв сформованості здоров’язбережувального освітнього середовища як світоглядної орієнтації майбутніх фахівців з фізичної реабілітації було обрано: стимулювально-регулятивний (ціннісний) критерій за мотиваційно-ціннісним компонентом, когнітивно-дієвий (гносеологічний) критерій за когнітивним компонентом, здоров’язбережувальний (організаційно-конструктивний) критерій за операційно-діяльнісним компонентом та особистісно-рефлексивний (оцінно- рефлексивний) критерій за рефлексивним компонентом. Для кожного критерію визначено низку показників та рівнів професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації до формування здоров’язбережувального освітнього середовища: високий (особистісно-усвідомлювальний), достатній (настановчо-дієвий), середній (реконструктивний), низький (ознайомлювальний). Висновки. Автор статті приходить до висновку, що готовність майбутнього фахівця з фізичної реабілітації до формування здоров’язбережувального освітнього середовища є результатом професійної підготовки здобувача вищої освіти до ролі керівника, координатора та організатора здоров’язбережувального процесу у закладі освіти, який виражається у здатності сформувати здоров’язбережувальне освітнє середовище для учасників освітнього процесу в здоров’язбережувальному освітньому просторі вишу.