Наукові записки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Педагогіка і психологія

Титульна сторінка

Збірник наукових праць — 2025-12-02

ЗМІСТ

Збірник наукових праць — 2025-12-02

ІННОВАЦІЙНИЙ ВІТЧИЗНЯНИЙ І ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ САПЕРІВ (РОЗМІНУВАННЯ) В УМОВАХ ЦИФРОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ СУСПІЛЬСТВА

L. M. Romanyshyna — 2025-12-02

У статті розглянуто виклики та перспективи підготовки майбутніх саперів розмінування в умовах цифрових трансформацій та тлі зростання мінної небезпеки, зумовленої російсько-українською війною. На основі порівняльного аналізу вітчизняного та закордонного досвіду обґрунтовано доцільність упровадження інноваційних підходів у підготовку українських фахівців з розмінування.Автори підкреслюють необхідність адаптації міжнародних стандартів до українських умов, поєднання практичної, теоретичної та цифрової підготовки, а також формування системи безперервного професійного розвитку. Запропоновано напрями з адаптації закордонного досвіду з урахуванням українських реалій. Однак варто зазначити, що впровадження будь-якого досвіду з підготовки майбутніх саперів повинно відбуватися з огляду на українську ситуацію повномасштабної війни, тому закордонний досвід можливо використати в Україні на основі: адаптації міжнародних стандартів (IMAS, NATO STANAG) у програми підготовки саперів з урахуванням реального українського бойового досвіду; збалансування теоретичної, симуляційної та практичної (полігонної) підготовки; розроблення симуляційних полігонів за участю українських військовослужбовців із бойовим досвідом; підготовки інструкторів за принципом «train-the-trainer»; створення національної освітньої платформи з розмінування. Підсумовано, що синтез вітчизняного бойового досвіду з передовими зарубіжними освітніми практиками дає змогу сформувати гнучку, ефективну та технологічно сучасну модель підготовки саперів, що сприятиме підвищенню рівня національної безпеки та міжнародної інтеграції у сфері гуманітарного розмінування.Узагальнено, що синтез інноваційного міжнародного та вітчизняного досвіду дасть змогу Україні не лише підготувати кваліфікованих саперів, але й посісти провідні позиції у сфері гуманітарного розмінування в Європі.

ОБҐРУНТУВАННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ МОДЕЛІ ПСИХОЛОГО- ПЕДАГОГІЧНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

O. Ye. Khallo — 2025-12-02

Стаття присвячена проблемі психолого-педагогічної спрямованості професійної підготовки майбутніх лікарів. Зокрема, розкривається сутність таких понять, як модель, педагогічне моделювання.Основна увага зосереджується на теоретико-методичних засадах педагогічного моделювання психолого-педагогічної спрямованості професійної підготовки майбутніх лікарів. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури обґрунтовується значення педагогічного моделювання у професійній підготовці здобувачів освіти. Схарактеризовано принципи дослідження, які використані під час розроблення авторської моделі професійної підготовки студентів та її експериментальної апробації. Підкреслюється, що принцип гуманістичної спрямованості є одним із провідних в освіті, який сприяє формуванню всебічно розвиненої особистості. Цей принцип передбачає ефективне формування професійної компетентності майбутніх лікарів на основі усвідомлення ними гуманістичного змісту професійної діяльності та професійних цінностей. Встановлено, що принцип поетапності педагогічної підготовки лікарів є похідним від принципу наступності, який відображає єдність цілей і взаємодію всіх ланок освітньої системи в досягненні загальної мети. Акцентується увага на тому, що впровадження принципу інтегративності потребує врахування специфіки професійної діяльності майбутніх лікарів і здійснення інтеграції відповідно до психолого-педагогічних вимог складників підготовки в закладах вищої освіти. Наголошується, що принцип інноваційності дозволяє вносити в процес психолого-педагогічної підготовки майбутніх лікарів нові елементи для підвищення його ефективності. Наголошується, що принцип інноваційності дозволяє під час професійної підготовки застосовувати сучасні педагогічні технології навчання, використання яких буде забезпечувати ефективність цього процесу. У дослідженні розкрито поетапність забезпечення психолого-педагогічного супроводу у підготовці майбутніх фахівців медичної галузі до професійної діяльності (інформаційно-збагачувальний, репродуктивно-діяльнісний, продуктивно-творчий та рефлексійно-оцінний).

ГУМАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ЯК ОСНОВА ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДІ

S. M. Vdovych — 2025-12-02

У статті розкрито сутність і основні напрями гуманізації сучасної професійної освіти в контексті реформування освітнього простору України. Зазначено, що гуманізація освіти передбачає визнання людини найвищою цінністю, створення умов для її всебічного розвитку, самореалізації та духовно-морального становлення. Акцентовано, що традиційна система професійної підготовки, особливо в закладах технічного профілю, все ще орієнтована переважно на засвоєння професійних знань, умінь і навичок, тоді як гуманітарна складова частина часто недооцінюється. Це проявляється в скороченні годин на гуманітарні дисципліни, слабкій міжпредметній інтеграції та недостатній увазі до формування світоглядних, етичних і ціннісних орієнтирів майбутніх фахівців. У роботі підкреслено, що однією з головних перешкод на шляху гуманізації освітнього процесу є авторитаризм, успадкований від радянської освітньої моделі, який проявляється в жорсткому контролі, придушенні ініціативи та формалізмі навчальної діяльності. Особливо гостро ця проблема виявляється в закладах зі специфічними умовами навчання, де освітнє середовище надмірно регламентовано. Авторитарний стиль управління, психологічний тиск і відсутність можливості для самовираження негативно впливають на особистісний розвиток студентів, знижують їхню мотивацію, сприяють появі байдужості, професійному вигоранню та психологічній дезадаптації. Зазначено, що подолання технократичного й авторитарного підходів потребує впровадження принципів гуманістичної педагогіки: ставлення до особистості як до найвищої цінності, суб’єкт-суб’єктної взаємодії, діалогізації, індивідуалізації, персоніфікації, педагогічного гуманізму, вільного та всебічного розвитку. Реалізація цих принципів забезпечує формування демократичного, відкритого освітнього середовища, де педагог виступає наставником і партнером, а здобувач освіти – активним учасником освітнього процесу, здатним до самопізнання, саморозвитку та творчої самореалізації. Наголошено, що гуманізація професійної освіти є необхідною умовою формування морально зрілої, духовно багатої, соціально відповідальної особистості, здатної до критичного мислення, етичної рефлексії та конструктивної взаємодії в сучасному суспільстві.

АКТУАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

A. M. Samko — 2025-12-02

В оглядовій статті розглянуто проблему визначення тенденцій самоосвітньої діяльності науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти в умовах трансформації освіти. Наголошено на актуальності теми дослідження, яка зумовлена необхідністю постійного оновлення професійних знань і підвищення кваліфікації викладачів, що є неодмінною умовою забезпечення якості освітнього процесу та конкурентоспроможності закладів вищої освіти. Зауважено, що самоосвітня діяльність є обов’язковою складовою частиною професійного розвитку науково-педагогічних працівників таких закладів. Мета дослідження полягає у виявленні та систематизації актуальних тенденцій самоосвітньої діяльності науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти. Визначено групи тенденцій самоосвітньої діяльності за низкою ознак: за регіоном поширення; тривалістю існування; наслідками, які можна оцінити; характерними рисами; рівнем динамічності; ступенем прояву; ступенем підпорядкованості. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному теоретичному аналізі тенденцій та їх узагальненні. Констатовано, що самоосвітня діяльність науково-педагогічних працівників ЗВО перебуває під значним впливом глобальних трансформаційних процесів, що зумовлюють появу та активний розвиток низки актуальних тенденцій. Підсумовано, що виявлені тенденції свідчать про багатовекторність самоосвітньої діяльності та її взаємозв’язок із глобальними та ситуативними викликами. Запропонована класифікація, попри свою умовність, дозволяє структурувати тенденції, виявити провідні напрями їх розвитку та окреслити практичні орієнтири для підвищення ефективності самоосвітньої діяльності науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти.

ЦИФРОВІ ДЕТЕРМІНАНТИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНОЇ СФЕРИ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

V. V. Savitska — 2025-12-02

Статтю присвячено аналізу цифрових детермінант, які визначають сучасний підхід до підготовки майбутніх фахівців соціономічних спеціальностей у вищій освіті. Автором проаналізовано ключові цифрові детермінанти, які впливають на якість і зміст освітнього процесу: використання штучного інтелекту, машинного навчання, віртуальної та доповненої реальності, блокчейн-технологій, інтернету речей і концепцій розумного освітнього простору. Проаналізовано сучасні цифрові платформи/проєкти, які вже сьогодні відповідають на визначені в статті цифрові детермінанти в підготовці майбутніх фахівців соціономічної сфери: використання штучного інтелекту, машинного навчання (FutureLearn, Artificial Intelligence for Humanities and Social Sciences, Digital Skills & Jobs Platform, Professional Certificate in AI Tools for Social Workers); віртуальна та доповнена реальність (Bodyswaps, SynergyXR, Virti, RoT STUDIO); блокчейн (TrustED, LegiCred, C21U / Georgia Tech – Blockchain Credentials); інтернет речей і розумний освітній простір (SmartCAMPUS UWB, i-verve – IoT-Enabled Smart Classrooms, SWYCS Smart Campus, Smart Spaces for Education). Здійснено спробу систематизувати цифрові інструменти, що сприяють персоналізації навчання, розвитку емпатії, комунікації, критичного мислення та адаптивності. Визначено низку рекомендацій для закладів вищої освіти щодо оптимального використання цифрових інструментів у підготовці майбутніх фахівців соціономічних спеціальностей: інтеграція цифрових рішень в освітній процес, розвиток цифрової грамотності, забезпечення доступності технологій, підвищення кібербезпеки та впровадження аналітики освітніх даних. Узагальнено, що цифровізація освіти не лише модернізує методи викладання, а й забезпечує підготовку конкурентоздатних, гнучких та технологічно обізнаних фахівців соціономічних галузей, здатних ефективно реагувати на виклики сучасного світу.

РОЗВИТОК МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДІ ЧЕРЕЗ ПРАКТИКИ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ

A. V. Kyrpa — 2025-12-02

Статтю присвячено проблемі розвитку міжкультурної компетентності молоді (МКК) в умовах сучасних соціальних трансформацій, зумовлених війною, масовим переміщенням населення та потребою інтеграції в нові соціальні середовища. Заклади освіти нині виступають не лише просторами для здобуття знань та формування навичок, а й осередками соціалізації та формування толерантності. Акцент зроблено на ролі неформальної освіти в розвитку МКК, адже саме вона створює найбільш сприятливі умови для практичної міжкультурної взаємодії, формування емпатії, критичного мислення та готовності до життя в багатокультурному суспільстві. Також у статті представлено результати апробації освітніх практик у межах міжнародного проєкту Erasmus+ «UTOPIA: intercUltural Training to suppOrt disPlaced UkrainIAns», зокрема розроблення посібника для молодіжних працівників «Youth Workers’ Guide for Intercultural Dialogue Facilitation» та гри-симуляції «Become Agent of Social Changes». Результати проєкту засвідчили позитивний вплив подібних практик неформальної освіти у контексті формування й поглиблення МКК молоді, що є ключовою умовою її успішної інтеграції в глобалізований світ. Отримані дані мають практичне значення для освітян, молодіжних працівників та розробників освітньої політики, адже, крім іншого, демонструють потенціал міжнародних партнерств і неформальних практик у розбудові культури взаємоповаги та громадянської відповідальності.Розвиток МКК через практики неформальної освіти варто розглядати як стратегічно важливий напрям, що сприяє підвищенню якості освіти, формуванню активних глобальних громадян та зміцненню соціальної згуртованості українського суспільства.

КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ВИКЛАДАННЯ ФІЛОЛОГІЧНИХ ДИСЦИПЛІН: МОВА ЯК ЧИННИК ІДЕНТИЧНОСТІ

N. M. Sovtys — 2025-12-02

У статті розглянуто культурологічний підхід до викладання філологічних дисциплін у контексті формування мовної ідентичності здобувачів вищої освіти, які вивчають українську та польську мови, а також його дидактичні можливості. Дослідження охопило теоретичний аналіз культурологічного компонента, вивчення мовних практик студентської спільноти та розробку педагогічних рішень для включення культурного аспекту в навчальний процес, результатом якого буде формування вміння розпізнати культурні коди, здатність критично мислити, розуміння мовної різноманітності як ресурсу, а не бар’єрності, до мовної та культурної взаємодії, толерантності до Іншого. Зосереджено увагу на використанні в педагогічній практиці, зорієнтованій на культурологічну парадигму, міждисциплінарних підходів, зокрема аналізу медіатекстів, зіставлення мовних норм у різних соціокультурних контекстах, обговорення питань мовної етики, а також застосування ігрових технологій для опанування мовних норм. Проаналізовано мову як чинник культурної пам’яті, ідентичності та соціального вибору з акцентом на міжмовну інтерференцію, що виникає в академічному письмі. Запропоновано педагогічні стратегії, з-поміж яких контрастивний аналіз, проєктна діяльність, культурні кейси, рефлексивні есе, що сприяють розвитку міжкультурної компетентності, стилістичної чутливості в адаптації до багатомовного середовища та критичного мовного мислення. Аналіз студентських текстів засвідчив, що стилістичні, жанрові та риторичні особливості академічного письма сформовано під впливом культурних моделей, притаманних кожній мовній традиції. Визначено важливу роль викладача-філолога як наставника у формуванні мовної етики, критичного мислення та міжкультурної компетентності. Результати дослідження можуть бути використані для посилення гуманітарного складника освіти та виховання свідомого ставлення до мови як важливого елемента національної ідентичності. У статті поєднано лінгвістичний, культурологічний і дидактичний підходи, що дозволяє переосмислити роль викладача-філолога як медіатора між культурами.

ПІДГОТОВКА ПЕРЕКЛАДАЧІВ ДЛЯ СИСТЕМИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ У ЛЬВІВСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ: ІНТЕГРАЦІЯ CAT-ЗАСТОСУНКІВ Й AI-ІНСТРУМЕНТІВ У НАВЧАННЯ

O. S. Palchevska — 2025-12-02

Статтю присвячено впровадженню моделі «CAT+AI-augmented translation education» у підготовці перекладачів для системи цивільного захисту у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності. Методичне підґрунтя поєднує філологічний фундамент (контрастивна граматика, інформаційні технології в лінгвістиці, термінознавство), доменну компетентність (жанри оперативного реагування, протоколи ICS/SitRep/SOP, інструктивні тексти, кібердискурс) і технологічну грамотність (CAT-застосунки, корпусні менеджери, машинний переклад→постредагування→оцінка якості (QA).Емпіричною базою є опитування 135 студентів (120 бакалаврів, 15 магістрів), яке показало регулярне використання CAT/AI, позитивне сприйняття зручності та відчутну економію часу за умови системного постредагування. Магістри демонструють вищу процедурну грамотність (перекладацька пам’ять, керування глосаріями) і критичнішу оцінку доменної відповідності перекладу за допомогою систем штучного інтелекту, що обґрунтовує сценарії «людина-в-контурі» та поетапне ускладнення навчальних траєкторій. Для ризик-комунікацій релевантними метриками якості визначено читабельність, когнітивну простоту, міжмовну узгодженість; вони інтегровані в рубрики оцінювання й портфоліо зі звітами CAT/ AI/QA. Виявлені проблемні місця стосуються відсутності централізованих і регулярно оновлюваних термінобаз ЦЗ, обмежень української морфології в інструментах та ризиків «галюцинацій» і конфіденційності під час роботи з реальними документами. Запропоновано розгорнути доменні термінобази з напівавтоматичним терміновитягом. Отримані результати підтверджують ринкову релевантність моделі «людина+технологія» й формування перекладача нового типу, здатного забезпечувати безперервність і надійність комунікації у високостресових сценаріях. Окреслено обмеження дослідження (одноінституційна вибірка, самооцінювальні індикатори, малий підвибір магістрів) і намічено напрями подальших експериментальних студій використання CAT-застосунків та постредагування.

РОЛЬ LMS-ПЛАТФОРМИ ПІД ЧАС ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ

O. І. Serhiienko — 2025-12-02

У статті досліджується роль систем управління навчанням (Learning Management Systems) у професійній підготовці майбутніх перекладачів в умовах цифровізації та глобалізації освітнього процесу. Проаналізовано сучасні підходи світових і українських учених до впровадження LMS у навчання перекладачів, зокрема в поєднанні з технологіями машинного перекладу (MT), автоматизованими перекладацькими інструментами (CAT) та AI-помічниками. Об’єктом дослідження виступає LMS як ядро цифрового освітнього середовища, здатне відтворювати повний перекладацький workflow. Мета роботи полягає у визначенні ключових функцій LMS для перекладацької освіти та обґрунтуванні моделі інтеграції технологій перекладу з урахуванням етичних викликів, прозорого оцінювання та навчальної аналітики. У процесі дослідження запропоновано workflow-орієнтовану модель курсу, що включає брифінг, переклад, редагування, QA-перевірку та рефлексію. Визначено та проаналізовано різні CAT-інструменти, з-поміж яких SDL Trados, MemoQ, Wordfast, Phrase, OmegaT, Virtaal, Anaphraseus, SmartCAT, Wordfast Anywhere, що можуть бути інтегровані з різними LMS-платформами (Canvas, Blackboard, Moodle тощо). Розроблена система оцінювання поєднує академічні та професійні метрики, а також формує принципи етичного використання технологій у навчальних завданнях. Наукова новизна полягає у створенні комплексної моделі LMS-курсу, що імітує роботу перекладацької агенції та забезпечує інтеграцію CAT/MT/AI для формування технологічної та етичної компетентності майбутніх перекладачів. Визначено правила, що унеможливлюють академічні порушення й формують відповідальне ставлення до технологій, що є критично важливим у професійній діяльності перекладача. Отримані результати підтверджують, що LMS може стати ефективним симулятором реального виробничого процесу, підвищуючи якість навчання і відповідність його сучасним вимогам ринку перекладацьких послуг.

МЕТОДИ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗА ДОПОМОГОЮ ЗАСОБІВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

J. M. Simicheva — 2025-12-02

У статті розглянуто актуальну проблему використання штучного інтелекту (ШІ) у процесі вивчення іноземних мов у закладах вищої освіти. Підкреслено, що стрімкий розвиток цифрових технологій зумовлює потребу у реформуванні системи освіти та пошуку нових методів інтенсифікації навчання. Продемонстровано, що впровадження технологій ШІ може стати одним із ключових чинників модернізації іншомовної підготовки в закладах вищої освіти, адже ШІ здатний забезпечити персоналізацію, інтерактивність та практичну спрямованість навчального процесу. Метою роботи є визначення педагогічного потенціалу ШІ як інструмента інтенсифікації іншомовної підготовки та обґрунтування практичних шляхів його впровадження у вищій школі. У дослідженні використано комплекс загально-наукових методів (таких як аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація), що дозволило не лише охарактеризувати сучасні підходи до інтеграції технологій ШІ у мовну освіту, а й проаналізувати їх ефективність на практиці. В експериментальній частині статті подано результати педагогічного дослідження, проведеного серед студентів спеціальності «Туризм» Хортицької національної академії. Залучення інструментів ШІ (FluentU, Elsa Speak, Replika, LingQ, Mindsnacks, MakeMyTale та ін.) сприяло зростанню рівня сформованості мовних компетентностей студентів, особливо у сферах говоріння та аудіювання, а також підвищило мотивацію до навчання і якість самостійної роботи. Результати експерименту підтвердили, що інтенсивне використання ШІ-додатків у навчальному процесі забезпечує швидше засвоєння лексичного та граматичного матеріалу, створює умови для розвитку критичного мислення, креативності та індивідуалізації навчання. Водночас у статті підкреслюється необхідність педагогічного супроводу й контролю з боку викладача, дотримання принципів академічної доброчесності та врахування технічних і соціальних обмежень студентів. Зроблено висновок, що ШІ не замінює викладача, але значно розширює його дидактичний інструментарій, сприяє активізації студентів та інтенсифікації процесу іншомовної підготовки.

МЕТОДИ ТА ПІДХОДИ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ ТА КОРЕЙСЬКОЇ МОВ

V. V. Shvets — 2025-12-02

У статті здійснено ґрунтовний порівняльний аналіз сучасних методів викладання англійської та корейської мов у контексті міжкультурної взаємодії, що зумовлює її актуальність у добу глобалізації, цифрової трансформації освіти та зростаючої академічної мобільності. Важливість дослідження визначається потребою у пошуку ефективних дидактичних стратегій для навчання мов, які суттєво різняться за типологічними, фонологічними й культурно-прагматичними характеристиками. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та практичне зіставлення ефективності провідних підходів до викладання англійської та корейської мов: комунікативного методу (CLT), аудіолінгвального методу (ALM), методу повного мовного занурення (Immersion Method) та проєктного навчання (Project-Based Learning, PBL). Для досягнення поставленої мети використано порівняльний і контент-аналіз, синтез педагогічного досвіду, а також елементи емпіричного спостереження за навчальним процесом у мультикультурному середовищі. Нові дані отримано щодо адаптації зазначених методів до викладання мов різного структурного типу: зокрема, встановлено, що CLT забезпечує розвиток спонтанного усного мовлення та міжкультурної комунікації; ALM ефективний у формуванні фонетичних і граматичних навичок на початковому рівні; метод занурення сприяє подоланню мовного бар’єру та формуванню «мовного мислення»; тоді як PBL розвиває креативність, критичне мислення і навички колективної взаємодії через виконання практично значущих завдань. Отримані результати дослідження засвідчують, що оптимальним підходом є інтеграція цих методів у межах єдиної освітньої стратегії, що дозволяє гармонійно поєднувати структурне засвоєння граматики й лексики з розвитком комунікативної та соціокультурної компетентностей. Оригінальність роботи полягає в комплексному порівнянні застосування чотирьох ключових методів до викладання англійської та корейської мов у міжкультурному середовищі, що раніше не мало системного узагальнення у вітчизняних дослідженнях. Значення проведеного аналізу полягає у виробленні практичних методичних рекомендацій для викладачів, які можуть бути застосовані у розробці навчальних програм у закладах середньої та вищої освіти. Перспективи подальших досліджень вбачаються у поглибленні емпіричної перевірки ефективності комбінованого використання методів у різних вікових та освітніх групах, а також у вивченні можливостей інтеграції цифрових технологій у межах зазначених підходів.

ТЕХНОЛОГІЇ СТВОРЕННЯ Й АНАЛІЗУ РІЗНОЖАНРОВИХ ТЕКСТІВ У СУЧАСНІЙ ОСВІТНІЙ ПРАКТИЦІ

N. M. Torchynska — 2025-12-02

Стаття присвячена формуванню текстотвірної компетенції у здобувачів вищої освіти спеціальностей «Філологія» та «Середня освіта» як ключового складника їхньої мовно-комунікативної та професійної компетентності. Актуальність дослідження зумовлена стрімкими змінами в освітньому просторі під впливом глобалізаційних процесів та інформаційних технологій, а також проблемою невміння здобувачів освіти аналізувати джерела та якісно генерувати наукові тексти, що є пріоритетом під час навчання на бакалавраті та в магістратурі. Незважаючи на широкий доступ до інформаційних ресурсів та наявність дисциплін з академічного письма, наявна гостра потреба навчити студентів критично мислити, аналізувати й грамотно створювати різножанрові тексти. Особливого значення набуває проблема дотримання академічної доброчесності в епоху використання сервісів штучного інтелекту (ШІ).Об’єкт дослідження – принципи, технології та прийоми створення різножанрових текстів у закладах вищої освіти. Мета – схарактеризувати і систематизувати ключові принципи, технології та прийоми, що становлять основу ефективної роботи здобувачів вищої освіти над створенням різножанрових, зокрема наукових, текстів. У статті зроблено спробу комплексно систематизувати й деталізувати основні етапи роботи над текстом, що включає: шість основних принципів текстотворення (доцільності, адресності, системності, комунікативної ефективності, дотримання норм, стилістичної відповідності); технології роботи над текстом (дотекстова робота, власне текстотворення, післятекстова робота); систему прийомів (лексичні, синтаксичні, морфологічні, композиційні), що використовуються для досягнення комунікативного ефекту. Також зроблено акцент на викликах сучасного інформаційного середовища, зокрема на інтеграції правил етичного використання штучного інтелекту у процес текстотворення. Отже, формування текстотвірної компетентності виходить за межі простого вираження думок і вимагає від філолога творчої взаємодії з мовою та власного підходу до виразності.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ЕФЕКТИВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

S. V. Dorofei — 2025-12-02

У статті досліджено психологічні умови, що сприяють ефективній взаємодії учасників освітнього процесу в контексті реалізації концепції Нової української школи. Основну увагу зосереджено на ролі комунікації як ключового чинника формування партнерської педагогіки, яка базується на демократичних засадах, як-от рівноправність, взаємна повага, відкритий діалог і спільна відповідальність за результат навчання. Проаналізовано теоретичні основи соціально-конструктивістського підходу, що підкреслює важливість взаємодії у створенні знань, де вчитель виступає фасилітатором освітнього процесу, підтримуючи розвиток критичного мислення, емоційної свідомості та комунікативних навичок учнів. Розкрито значення позитивного психологічного клімату в класі, що є передумовою довіри, мотивації та активної участі всіх суб’єктів навчання. Окремо розглянуто зарубіжний досвід (зокрема, практики Фінляндії та США), який підтверджує ефективність партнерського підходу в освітньому процесі та його вплив на формування соціальної відповідальності, самостійності й позитивної самооцінки учнів. Висвітлено роль емоційного навчання та цифрових технологій як чинників, що підсилюють комунікаційні зв’язки й сприяють розвитку інклюзивного освітнього середовища. Представлено результати експериментальних досліджень, що підтверджують позитивний психологічний ефект упровадження партнерської педагогіки на рівень навчальних досягнень, емоційного добробуту та міжособистісних стосунків у класі. Запропоновано практичні рекомендації щодо психологічного супроводу комунікацій, зокрема розвиток емоційної компетентності педагогів, запровадження формувального оцінювання, посилення участі батьків та інтеграцію ІКТ в освітній процес.

СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК ПЕДАГОГІЧНА УМОВА РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Yu. І. Danyliak — 2025-12-02

У статті розглядається проблема створення сприятливого освітнього середовища як ключової педагогічної умови для розвитку критичного мислення в молодших школярів. Акцентовано, що сучасний освітній простір характеризується надзвичайною інформатизацією та швидким зростанням обсягів знань, з якими стикаються діти. За таких умов особливої актуальності набуває формування здатності учнів початкової школи до критичного осмислення інформації, до аналізу, синтезу, порівняння й оцінювання отриманих відомостей. Наголошено, що саме початкова школа є визначальним етапом закладання базових когнітивних структур, які впливатимуть на подальший інтелектуальний і особистісний розвиток дитини.У роботі проаналізовано основні теоретичні підходи до поняття «критичне мислення» (П. Фасіоне, Д. Халперн, Т. Шанскова, М. Ліоненко та ін.), окреслено специфіку його формування в учнів молодшого шкільного віку з огляду на їхні вікові особливості, а також розкрито значення освітнього середовища як системи взаємопов’язаних компонентів – психологічного, організаційного та змістового. Автор доводить, що атмосфера довіри, взаємоповаги й толерантності в класі є необхідною передумовою формування навичок дискусії, постановки запитань і відкритого вираження власних думок. Змістовий аспект передбачає використання автентичних навчальних матеріалів, реальних проблемних ситуацій та завдань, що стимулюють інтерес учнів і мотивують до пошуку аргументованих рішень.Організаційний вимір включає різні форми навчальної діяльності (групову, парну, індивідуальну), інтерактивні методи, технологію розвитку критичного мислення через читання й письмо, сократівське опитування, метод кейсів. Особливу увагу приділено ролі вчителя як фасилітатора освітнього процесу, носія зразків критичного мислення та організатора проблемних ситуацій, які спонукають дітей до самостійного аналізу та рефлексії. Наукова новизна статті полягає в системному обґрунтуванні створення сприятливого освітнього середовища саме як комплексної педагогічної умови розвитку критичного мислення в молодших школярів, а також у визначенні взаємозв’язку психологічних, змістових та організаційних чинників, які спільно формують оптимальні умови для інтелектуального зростання дітей.У висновках підкреслюється, що подальші дослідження мають бути спрямовані на розроблення методик діагностики рівня сформованості критичного мислення, створення системи вправ для його розвитку та інтеграцію цифрових технологій в освітній процес.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ НАВЧАННЯ ЧИТАННЯ ОНЛАЙН

L. P. Haponenko — 2025-12-02

Статтю присвячено дослідженню еволюції навчання читання англійської мови в цифровому середовищі. Представлено аналіз досліджень провідних методистів для визначення ключових сучасних тенденцій, що формують онлайн-освіту з навчання читання англійської мови. У статті подано систематичний аналіз сучасних підходів, починаючи з адаптивних та персоналізованих навчальних платформ, що використовують алгоритми штучного інтелекту та машинного навчання для індивідуалізації навчання. Значна увага приділяється стратегіям гейміфікації, що перетворюють пасивне читання на захопливий, цілеспрямований досвід через відстеження прогресу, системи досягнень та інтерактивні виклики.Інтеграція мультимедійних елементів представляє ще одну важливу тенденцію, коли платформи органічно поєднують текст, аудіо, відео та інтерактивні візуальні компоненти. Спільні онлайн-спільноти для читання постають як потужні інструменти розвитку критичного мислення через платформи на кшталт Flipgrid, ClassDojo та Google Classroom. Ці середовища сприяють міжкультурному обміну та взаємодії між однолітками.У статті висвітлено перехід до автентичних цифрових текстів із реальних джерел, підкреслюючи розвиток цифрової грамотності через актуальні медіа, професійні публікації та різноманітний онлайн-контент. Цей підхід поєднує навчання читання з практичним застосуванням, розвиваючи навички критичного оцінювання цифрової інформації. Окрему увагу приділено певним складнощам та викликам онлайн-навчання, включаючи питання цифрової рівності, проблеми втоми від екранів та складність надання зворотного зв’язку у віртуальних середовищах. Підкреслено, що успішне онлайн-навчання читання вимагає балансу технологічних інновацій з фундаментальними педагогічними принципами, поєднуючи людиноцентричні підходи до викладання та навчання в цифрових середовищах.

ЕКСТРЕМАЛЬНІ УМОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КУХАРІВ: ХАРАКТЕРИСТИКА Й ОСОБЛИВОСТІ

L. O. Bachiieva — 2025-12-02

У статті розглянуто проблему екстремальних умов професійної діяльності кухарів, що набуває особливої актуальності в сучасних реаліях воєнних дій, природних та техногенних катастроф, гуманітарних криз. Об’єктом дослідження є професійна діяльність кухаря, предметом – чинники та характеристики екстремальних умов, що визначають особливості виконання кулінарних процесів у нестандартних і небезпечних обставинах. Метою статті є аналіз чинників формування екстремальних умов у професійній діяльності кухарів та обґрунтування їх основних характеристик відповідно до сучасних умов праці. У роботі проаналізовано зовнішні й внутрішні фактори, які формують екстремальні умови: ресурсний дефіцит, часові обмеження та безпекові ризики. Застосування діяльнісного підходу дозволило виокремити їх прояви у структурних елементах професійної діяльності кухаря: меті, суб’єкті, предметі, засобах, умовах, технології та результаті. Схарактеризовано специфіку кожного елемента в умовах війни, природних і техногенних катастроф, гуманітарних криз, а також у складних природних середовищах (у польових умовах). Доведено, що поєднана дія чинників істотно трансформує цілі професійної діяльності кухаря, ускладнює виконання технологічних процесів, може знижувати якість і безпечність кінцевого продукту, а також впливає на фізичний і психологічний стан суб’єкта (кухаря). Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в систематизації чинників та характеристик екстремальних умов професійної діяльності кухарів, а також у запропонованому підході до їх аналізу, що враховує комплексний вплив ресурсних, часових і безпекових обмежень та побудований на засадах діяльнісного підходу. Представлені положення створюють підґрунтя для подальших досліджень, спрямованих на розроблення методичних засад підготовки кухарів до роботи в екстремальних умовах.

ОЗДОРОВЧА РУХОВА АКТИВНІСТЬ У СТРАТЕГІЯХ РОЗВИТКУ ФІТНЕС-ІНДУСТРІЇ ЯПОНІЇ

V. V. Ivanochko — 2025-12-02

У статті представлено тенденції, особливості становлення оздоровчої рухової активності в Японії, а також перспективи розвитку фітнес-індустрії в країні. Метою роботи було виявити особливості функціонування фітнес-індустрії Японії як інструмента поширення оздоровчої рухової активності серед населення. Методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури, джерел світової мережі Інтернет; документальний метод; системний аналіз; метод порівняння. У результаті дослідження визначено, що в Японії оздоровча ходьба є пріоритетним видом рухової активності (60,9%). У період з 2013 по 2019 роки спостерігалася тенденція активного розвитку фітнес-індустрії. Станом на 2023 рік у країні налічувалося приблизно 10,6 тис. фітнес-клубів, з них 3,141 тис. працюють цілодобово. Кількість членів фітнес-клубів досягла 2,8 млн осіб, а дохід галузі становив близько 278,4 млрд ієн. Фітнес-індустрія активно впроваджує цифрові технології – фітнес-додатки, трекери, онлайн-тренування, що забезпечує залучення нових категорій населення, особливо людей середнього та старшого віку. Розвиток ринку цифрових сервісів стимулює формування індивідуалізованих програм контролю активності, що відповідають концепції активного довголіття. Провідним фітнес-додатком у 2024 році став Zwift: Ride and Run (1,27 млн дол. США). Японська модель розвитку фітнесу поєднує державну політику у сфері здоров’я, науково обґрунтовані підходи до програмування навантажень, сучасну матеріально-технічну базу та високий рівень сервісу.Висновки. Системний підхід до організації оздоровчої рухової активності в Японії забезпечує високий рівень залучення населення до занять фітнесом і формує культуру здорового способу життя. Отримані результати свідчать про ефективність поєднання традиційних і цифрових форм активності, що може бути адаптовано до українського контексту для підвищення рівня фізичної активності, розвитку рекреаційно-оздоровчих послуг і популяризації концепції активного довголіття.

СТРУКТУРНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

A. Ya. Tsiupryk — 2025-12-02

У статті подано розгорнутий аналіз структурної диференціації педагогічної компетентності практичного психолога в контексті професійної підготовки у закладах вищої освіти. Наголошено, що сучасне освітнє середовище є багатовимірним і динамічним, тому потребує від психолога здатності поєднувати психологічні знання з педагогічною обізнаністю, розумінням логіки навчально-виховного процесу та вмінням ефективно співпрацювати з усіма учасниками освітньої взаємодії. Підкреслено, що звичні моделі підготовки, орієнтовані переважно на діагностичну чи консультативну діяльність, не охоплюють усю складність функцій, які психолог виконує у школі, де він має виступати медіатором, фасилітатором, координатором та аналітиком педагогічних рішень. У роботі подано логіку поетапного формування компетентності: від становлення педагогічної спрямованості як світоглядної основи професійного зростання до засвоєння диференційованих педагогічних знань, що дають змогу майбутньому фахівцеві осмислювати структурну організацію освітнього процесу. Значну увагу приділено розвитку практичних умінь у форматі навчальних симуляцій, тренінгів, мікровикладання та виробничої практики, які забезпечують можливість застосовувати педагогічні й психологічні методи у реальних ситуаціях. Впровадження аксіологічного компонента розглянуто як ключову умову формування професійної етики, відповідальності, педагогічного такту та внутрішньої готовності діяти в умовах складних міжособистісних взаємодій. Окремо висвітлено роль результативного аналітичного блока, що дає змогу психологу інтерпретувати освітні ситуації, прогнозувати можливі наслідки та формувати професійно обґрунтовані висновки. Наведено приклади з університетської практики, які ілюструють реалізацію кожного структурного компонента. Зроблено висновок, що системно диференційована структура змісту професійної підготовки забезпечує формування компетентного, етично зрілого та гнучкого фахівця, здатного ефективно діяти в умовах сучасної школи.

РОЗВИТОК СТРЕСОСТІЙКОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ МЕХАНІЗОВАНИХ ПІДРОЗДІЛІВ В УМОВАХ ОБОРОНИ

L. V. Oliinyk — 2025-12-02

У статті досліджено актуальну проблему розвитку стресостійкості військовослужбовців механізованих підрозділів в умовах ведення оборонного бою на тлі масштабної трансформації Збройних Сил України, зумовленої викликами сучасної війни. Визначено, що сучасне бойове середовище характеризується високою динамікою загроз, невизначеністю ситуацій, постійним вогневим і психологічним тиском противника, що створює надзвичайні умови для діяльності особового складу та висуває нові вимоги до його психологічної готовності. Проаналізовано наукові підходи та публікації, в яких стресостійкість розглядається як багатовимірна інтегративна якість особистості, що формується під впливом психічних процесів, індивідуальних властивостей, фізіологічних ресурсів, бойового досвіду та соціального середовища. Встановлено, що наявні дослідження мають фрагментарний характер і не забезпечують єдиних стандартизованих критеріїв оцінювання, комплексних програм підготовки та оперативних інструментів діагностики в реальних умовах бойової діяльності. Запропоновано класифікацію заходів розвитку стресостійкості: загальні, спеціальні та цільові програми, які включають психодіагностику, індивідуальні бесіди, тренування саморегуляції (м’язове розслаблення, техніки дихання), рольові ігри, соціально-психологічні тренінги, моделювання бойових ситуацій із підвищеним ризиком і перевантаженням, а також інтеграцію психологічних методик із тактико-спеціальною підготовкою.Підкреслено значення формування згуртованих і психологічно стійких колективів, здатних ефективно діяти в умовах тривалої бойової напруги. Практична цінність роботи полягає в обґрунтуванні системного підходу до навчання та психологічного супроводу військовослужбовців, що сприятиме підвищенню боєздатності підрозділів, зниженню ймовірності помилок у стресових ситуаціях та запобіганню негативним наслідкам для психічного здоров’я військових.

ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОГО КОМПОНЕНТА В СТРУКТУРІ НАДІЙНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІРОТЕХНІКІВ ДСНС В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

A. V. Bulaitis — 2025-12-02

У статті подано результати комплексного емпіричного дослідження психологічних чинників емоційно-вольового компонента надійності професійної діяльності піротехніків Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі – ДСНС), які виконують завдання з гуманітарного розмінування в умовах воєнного стану. Загальна вибірка становила 374 респонденти, які були розподілені на дві групи залежно від рівня надійності їх професійної діяльності: група з високим рівнем (ВРНПД) та група з достатнім рівнем (ДРНПД). Основними психодіагностичними методиками дослідження виступили: «Особистісна шкала проявів тривожності Тейлора» та опитувальник «Проактивний копінг».Також у статті проведено теоретико-семантичний аналіз поняття емоційно-вольового складника надійності професійної діяльності та вивчено основні нормативні документи, що регламентують службову діяльність піротехнічних підрозділів ДСНС.Порівняльний аналіз рівнів тривожності показав відсутність статистично значущих відмінностей між групами (усі показники за p > 0,05), що свідчить про відносно однорідний розподіл рівнів тривожності серед обстежених піротехніків. Водночас у групі з ДРНПД відзначено дещо більшу частку осіб із високими показниками тривожності (21,62% проти 16,37% у групі з ВРНПД), що може негативно позначатися на надійності виконання завдань на етапі гуманітарного розмінування території, знешкодження (знищення) виявлених вибухонебезпечних предметів (ВНП). Практичним наслідком цього є необхідність додаткового психологічного супроводу таких фахівців, зокрема шляхом індивідуальної роботи в межах профілактичних та тренінгових програм.Аналіз результатів за методикою «Проактивний копінг» показав наявність статистично значущих відмінностей за більшістю шкал. Такі показники можуть свідчити про кращу здатність піротехніків із ВРНПД більш усвідомлено аналізувати ситуації, прогнозувати можливі стресори та заздалегідь готуватися до їх подолання, а також активніше використовувати інформаційні ресурси колективу. Отримані результати статистично підтверджують, що високий рівень надійності професійної діяльності піротехніків тісно пов’язаний з розвитком конструктивної копінг-поведінки, яка забезпечує ефективну адаптацію до екстремальних умов, збереження психоемоційної стабільності та безпомилковість дій під час виконання завдань із гуманітарного розмінування. З огляду на це особливого значення набуває емоційно-вольова надійність, яка виступає визначальним чинником безпомилкового виконання роботи піротехніком ДСНС, на етапі розмінування території, знешкодження (знищення) виявлених ВНП. Самоконтроль, холоднокровність і здатність до саморегуляції емоцій є гарантією безпеки самого фахівця з розмінування, його колег та цивільного населення.Практичні результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення програм психологічної підготовки, відбору та підвищення надійності професійної діяльності особового складу ДСНС.

РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ЯК КЛЮЧОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ І СУБ’ЄКТИВНИЙ ЧИННИК ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОСОБИСТОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА, ПЕДАГОГА, ПСИХОЛОГА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

О. А. Іhnatiuk — 2025-12-02

У центрі уваги перебувають питання необхідності формування резильєнтності як ключової професійної компетентності та суб’єктивного чинника психологічного благополуччя майбутніх соціальних працівників, педагогів, психологів. Наголошується на все більшій важливості стресостійкості, емоційної гнучкості й внутрішньої психологічної стабільності соціальних працівників, педагогів, психологів як основи ефективної професійної діяльності. Акцентовано увагу на високій стресогенності професійної праці, зумовленій як соціальними, так і професійними факторами, що підвищує ризики емоційного вигорання та професійної деформації. На підставі теоретико-емпіричних досліджень українських і закордонних учених досліджено сутність феномену «резилієнс» та підходи до визначення резильєнтності.З метою вивчення питань резильєнтності як ключової компетентності та суб’єктивного чинника психологічного благополуччя майбутніх соціальних працівників, педагогів, психологів в умовах воєнного стану в умовах НТУ «ХПІ» впродовж 2024–2025 рр. було проведено дослідження із залученням магістрантів спеціальностей А1 «Освітні науки», С4 «Психологія», І10 «Соціальна робота та консультування». Загальна кількість учасників дослідження становила 98 осіб. Установлено взаємозв’язок між якістю професійної підготовки майбутніх соціальних працівників, педагогів, психологів і розвитком таких особистісних якостей, як самоконтроль, емоційна врівноваженість, адаптивність, стресостійкість, резильєнтність.Проаналізовано уявлення магістрантів щодо ранжування особистісних якостей, які допомагають протистояти емоційному вигоранню та професійній деформації соціальних працівників, педагогів, психологів. Установлено, що самоконтроль усіма учасниками вибрано як важливий за рангом (1), стресостійкість і резильєнтність майже збігаються у виборі всіх респондентів і посідають позиції рангу (2) та (3). Акцентується увага на емоційну врівноваженість (рейтинг 8,2 у соціальних працівників, рейтинг 8,8–8,9 у психологів та педагогів відповідно) та адаптивність (рейтинг 9,2 у психологів та соціальних працівників, рейтинг 9.1 у педагогів). Такі дані можуть свідчити про глибоке розуміння специфіки професійної діяльності, набутий досвід практичної роботи. Проаналізовано чинники, що сприяють розвитку резильєнтності в студентському віці та сприяють адаптації до життєвих викликів і підвищенню психологічної стійкості. До першої п’ятірки таких чинників увійшли психолого-педагогічна підтримка (85% респондентів), особистісні характеристики супроводу (83% респондентів), позитивне безпечне освітнє середовище (79% респондентів), проведення психологічних тренінгів (78% респондентів), долучення провідних фахівців до професійної підготовки з метою передавання особистого досвіду (75% респондентів). Наступні позиції рейтингу чинників займають збільшення використання інтерактивних методів навчання в професійній підготовці (73% респондентів) та розкриття шляхів і джерел розвитку, які здобувачі освіти можуть використовувати самостійно (69% респондентів). Доведено зв’язок та відмінності між резильєнтністю і стресостійкістю. Визначено, що стресостійкість є одним із компонентів резильєнтності. Висока стресостійкість може сприяти розвитку резильєнтності, оскільки людина, яка вміє ефективно справлятися зі стресом, має більше шансів успішно подолати життєві труднощі. Встановлено, що відмінності характеризуються за масштабом поняття, формою та проявом.

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ

M. O. Orap — 2025-12-02

Цілі статті полягають у викладі результатів лонгітюдного дослідження та аналізі тенденцій розвитку резильєнтності сучасної української молоді в умовах невизначеності, спровокованої повномасштабною війною. Окреслено, що резильєнтність є одним із найбільш ресурсних станів особистості, що у найбільш загальному вигляді розуміється як здатність людини відновлюватись після стресу та психологічних навантажень. Підкреслено, що в ситуації продовжуваної повномасштабної війни проблема формування та підвищення рівня резильєнтності є вкрай актуальною для українського суспільства, особливо – для української молоді, яка є найбільш вразливою категорією та потребує дієвих інструментів для формування життєстійкості та суб’єктивного психологічного благополуччя.Було з’ясовано, яким чином ситуація невизначеності та психологічний конструкт «толерантність до невизначеності» впливає на показники резильєнтності у тривалій часовій перспективі. Із цією метою було здійснено контрольні зрізи рівнів резильєнтності та рівнів розвитку толерантності до невизначеності впродовж 2023, 2024 та 2025 років. Визначено, що впродовж років війни рівень резильєнтності неухильно збільшувався. Було виявлено статистично значущі (за t-критерієм Стьюдента) відмінності в середніх значеннях рівнів резильєнтності у вибірці між показниками 2023 та 2025 років. Істотних відмінностей у рівнях резильєнтності між 2023 та 2024 роками не було діагностовано. Ми пояснюємо це специфікою формування резильєнтності як риси особистості, яка в основі має саме досвід подолання особистістю екстремальних та стресових ситуацій та відновлення до попереднього стану після них. За допомогою кореляційного аналізу визначено статистично значущий позитивний взаємозв’язок толерантності до невизначеності з резильєнтністю. Отже, зменшення тривожності перед невизначеністю підвищує стресостійкість і здатність до відновлення сил, і навпаки – підвищення здатності до відновлення після стресу і рівня задоволеності власним життям зменшує страх перед майбутнім. Резильєнтна особистість, яка характеризується високим рівнем життєстійкості, адаптивності та психологічного суб’єктивного благополуччя, має більше впевненості, що вона досягне успіху в майбутньому і подолає труднощі.

ЗАПИТИ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ ЩОДО ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Yu. V. Vintiuk — 2025-12-02

У статті розглянуто питання, які виникли під час викладання навчального курсу «Психологія маркетингу, реклами та PR» здобувачам вищої освіти за спеціальністю «Психологія» у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності, які під час навчання за програмою бакалаврату освоюють цей курс як вибіркову дисципліну. Здійснений огляд публікацій за обраною темою дозволив установити, що в знайдених статтях є достатньо потрібної інформації, а також інших матеріалів, необхідних для викладання цього навчального курсу; проте деякі теми висвітлені не досить повно, що спонукало до проведення додаткової дослідницької роботи. Зокрема, це стосується теми організації і проведення наукових досліджень для розв’язання завдань налагодження роботи психологічних служб і практичних психологів. Під час проведеної додаткової роботи виявлено особливості, які спричинюють труднощі під час розгляду цієї теми. Відповідно до цього здійснено відбір необхідного для розбору теми матеріалу, а його опрацювання під час аудиторних занять передбачено здійснити в межах розробленого та впровадженого концептуального підходу до викладання цього предмету. Такий підхід було використано під час укладання навчальної програми з курсу «Психологія маркетингу, реклами та PR», що зумовило особливості відбору необхідного для розгляду цієї теми матеріалу, а також подальший процес ознайомлення студентів із тематикою занять. Згідно з відібраною для висвітлення названої теми матеріалу, а також прийнятою концепцією його викладання, постало завдання його мінімізації та оптимізації, необхідного для належного опрацювання теми. Спираючись на наявний досвід викладання курсу, для використання наукових досліджень для організації діяльності практичних психологів і психологічних служб складено план емпіричного дослідження, а відібраний матеріал розміщено в доцільній логічній послідовності відповідно до затребуваності під час викладання матеріалу. При цьому були враховані виявлені під час укладання і читання зазначеного курсу особливості та реальні вимоги повсякденності. Розглянуто можливі труднощі, виявлені під час вивчення теми курсу, відповідно до наявних вимог, а також проведено пошук і залучення можливостей для їх подолання. Зроблено висновки зі здійсненої роботи та намічено подальші дослідження в цьому напрямку.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІ: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ В КОНТЕКСТІ ВИКЛИКІВ РИНКУ ПРАЦІ

M. B. Bodnar — 2025-12-02

У статті досліджено особливості професійної самореалізації сучасної молоді в умовах викликів ринку праці, що зазнає впливу глобалізаційних процесів, цифровізації, структурних трансформацій економіки та соціокультурних змін. Проаналізовано ключові завдання, які ринок праці ставить перед молоддю: необхідність формування гнучких професійних навичок, адаптивності, готовності до міждисциплінарної взаємодії, здатності до навчання впродовж життя та ефективної комунікації в умовах багатокультурного середовища. Виокремлено соціально-психологічні чинники, що визначають рівень та успішність професійної самореалізації, як-от: ціннісні орієнтації, мотиваційна сфера, соціальний капітал, особливості самооцінки, стресостійкість, комунікативна компетентність і рівень підтримки з боку значущих інших. Зазначено, що поєднання індивідуальних і середовищних детермінант формує в молоді здатність до побудови конкурентоспроможної професійної траєкторії, а також впливає на стратегії поведінки в умовах нестабільності ринку праці. Підкреслено, що сучасні роботодавці очікують від молодих фахівців не лише високого рівня професійних знань, а й розвинених «soft skills», зокрема критичного мислення, креативності та командної взаємодії. Автори акцентують на важливості інтеграції освітніх, психологічних та соціальних підходів у процес формування професійної ідентичності, а також на ролі державної та інституційної підтримки молоді через програми працевлаштування, стажування, професійного консультування.

ФОРМУВАННЯ В МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ НАВИЧОК ДІАГНОСТИКИ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ ТА НАДАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

T. V. Novak — 2025-12-02

У статті розкрито теоретичні й методичні засади формування в майбутніх психологів навичок діагностики психічних розладів і готовності до надання професійної психологічної допомоги. Обґрунтовано, що професійна підготовка психологів має бути спрямована не лише на оволодіння теоретичними знаннями, а й на розвиток практичних компетентностей, умінь здійснювати діагностику, визначати психічні стани, проводити консультативну та корекційну роботу відповідно до етичних стандартів професії. У статті визначено зміст, структуру та основні компоненти діагностичної компетентності: когнітивний, операційний, аналітико-інтерпретаційний і рефлексивний. Підкреслено важливість інтеграції навчальних дисциплін «Психодіагностика», «Патопсихологія», «Психотерапія», «Психологічне консультування», що забезпечує формування цілісної професійної компетентності. Визначено психологічні, педагогічні та організаційні умови ефективної підготовки: поєднання теоретичного й практичного навчання, застосування інтерактивних технологій, тренінгових форм роботи, супервізійної підтримки, моделювання реальних ситуацій психологічної допомоги. Розкрито роль викладача як фасилітатора і супервізора, що сприяє професійному становленню студентів, розвитку емпатії, етичної відповідальності, толерантності й рефлексивності. У статті підкреслено, що готовність до надання психологічної допомоги охоплює не лише когнітивно-операційні вміння, а й ціннісно-світоглядні та емоційно-вольові якості майбутнього фахівця, його здатність до саморегуляції, етичного ставлення до клієнта, збереження професійних меж. Представлено педагогічні умови ефективного формування готовності: системність і практична спрямованість навчання, створення безпечного освітнього середовища, що підтримує розвиток професійної ідентичності. Автором обґрунтовано необхідність модернізації освітнього процесу на засадах компетентнісного, діяльнісного та інноваційно-технологічного підходів, які забезпечують високий рівень готовності майбутніх психологів до професійної діяльності.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ СТУДЕНТСЬКОЇ ПРОКРАСТИНАЦІЇ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ

H. P. Zirchak — 2025-12-02

У статті проаналізовано вплив прокрастинації на особистісний розвиток і навчальну діяльність студентів. Автори розглядають прокрастинацію як багатогранний феномен, що може мати як конструктивний, так і деструктивний характер: у певних випадках вона сприяє досягненню професійних та особистісних цілей, а в інших – перешкоджає їх реалізації. Якщо схильність до відкладання виконання завдань призводить до негативних наслідків і викликає емоційний дискомфорт, виникає необхідність застосування методів психологічної корекції. Водночас важливим завданням є впровадження превентивних заходів, спрямованих на запобігання формуванню стійкої звички до прокрастинації. Сформульовано ефективні психолого-педагогічні рекомендації для профілактики та подолання прокрастинаційної поведінки. У сфері навчання прокрастинація виявляється у відкладанні виконання завдань, що негативно позначається на якості засвоєння знань. Вона також стосується відпочинку: прокрастинатори зволікають із відновленням сил, унаслідок чого втрачають енергетичні ресурси й підвищують рівень напруги. Це призводить до браку можливостей для ефективного виконання професійних завдань і перешкоджає самовдосконаленню. Запропоновано шляхи подолання прокрастинації, що базуються на результатах емпіричного дослідження. Розглянуто ефективні методи зниження тривожності, підвищення мотивації та формування навичок саморегуляції. З огляду на серйозний негативний вплив прокрастинації на особистісний розвиток і навчальну діяльність студентів, нагальною є потреба у впровадженні ефективних заходів для її подолання. Своєчасна профілактика та застосування цілеспрямованих стратегій дозволяють підвищити рівень академічної успішності, зберегти психофізичне здоров’я та сприяти розвитку професійних компетентностей майбутніх фахівців.

ПРОФЕСІЙНЕ ВИГОРАННЯ ВИКЛАДАЧІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ, НАСЛІДКИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

O. M. Fedyshyn — 2025-12-02

У статті досліджено феномен професійного вигорання викладачів закладів вищої освіти в контексті сучасних суспільних викликів – пандемії COVID-19 та воєнного стану в Україні. Ці фактори суттєво змінили умови освітнього процесу, зумовивши зростання психологічного навантаження, емоційного виснаження, тривожності та втрати стабільності професійного життя. Визначено основні психологічні та організаційні чинники розвитку вигорання, серед яких: перевантаження, хронічний стрес, низький рівень соціальної підтримки, труднощі адаптації до дистанційного й змішаного навчання, емоційна нестійкість у період кризових подій. Окрему увагу приділено впливу воєнних реалій – обстрілів, евакуації, вимушеного переміщення викладачів і студентів, що посилили прояви тривожності та професійної дезадаптації. Розкрито наслідки професійного вигорання для викладачів та закладів освіти – емоційне виснаження, байдужість до студентів, зниження ефективності педагогічної діяльності, погіршення якості освітнього процесу. На основі аналізу сучасних наукових досліджень окреслено ефективні шляхи профілактики та подолання вигорання. На індивідуальному рівні – це розвиток психологічної стійкості, саморегуляції, вміння зберігати баланс між роботою й особистим життям. На організаційному рівні – створення підтримувального освітнього середовища, підвищення культури взаємодії, психологічний супровід персоналу.Зроблено висновок, що подолання професійного вигорання можливе лише за умови комплексного підходу, який охоплює індивідуальні, міжособистісні та інституційні стратегії, спрямовані на збереження психічного здоров’я викладачів і забезпечення стійкості освітнього процесу в кризових умовах.

ДИТЯЧА ТРАВМА ТА ПІСЛЯТРАВМАТИЧНЕ ЗРОСТАННЯ

O. A. Chernysh — 2025-12-02

Травма, включаючи фізичне, емоційне та сексуальне насильство, нехтування, вплив насильства, війни та стихійні лиха зачіпає приблизно кожну четверту дитину у світі та може призводити до тривалих емоційних, когнітивних і соціальних порушень. Однак зростаюча кількість досліджень демонструє, що багато молодих людей, які пережили травму, зазнають післятравматичного зростання (ПТЗ): позитивних психологічних змін, які перевищують просте відновлення та включають глибше усвідомлення цінності життя, зміцнення стосунків, виявлення особистісних сильних сторін, нові можливості та духовний розвиток.Травматичний досвід зазвичай класифікується як травма типу I (одноразові, обмежені в часі події, такі як аварії або стихійні лиха) або травма типу II (хронічні, повторювані стресові ситуації, такі як тривале насильство або конфлікти). Травми типу II пов’язані з більш серйозними нейробіологічними та розвитковими порушеннями, включаючи розлад гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової осі, зменшення об’єму гіпокампу та префронтальної кори, а також гіпертрофію мигдалини, що проявляється у дефіциті пам’яті, уваги та емоційної регуляції.Теоретичні моделі ПТЗ у дітей та підлітків акцентують увагу на конструктивістських і наративних підходах: інтеграція травматичних спогадів у цілісні життєві історії за допомогою розповідання, експресивного письма та мистецьких інтервенцій сприяє збереженню ідентичності та емоційній обробці. Когнітивно-оцінювальні моделі підкреслюють важливість навмисного роздумування та цілеспрямованої рефлексії як механізму переоцінки травматичних подій у світлі ширших переконань щодо безпеки та справедливості. Соціоекологічні моделі наголошують на важливості сімейної згуртованості, підтримки з боку однолітків та сприятливого шкільного клімату для сприяння ПТЗ. Крос-культурні дослідження свідчать, що індивідуалістичні суспільства зазвичай сприяють особистій активності та індивідуальним терапевтичним методам, тоді як колективістські культури використовують колективні ритуали, групові церемонії та традиційні методи зцілення. У спільнотах з обмеженими ресурсами «кола історій» на основі громадського підходу сприяли ПТЗ навіть за умов відсутності формальних психіатричних служб.Попри обнадійливі дані про ефективність таких інтервенцій, як терапія наративного викриття та шкільні програми, залишаються прогалини в знаннях. Необхідні довготривалі дослідження для відстеження траєкторій зростання, культурно валідизовані інструменти вимірювання поза західним контекстом, а також нейровізуалізаційні дослідження для вивчення біологічних основ ПТЗ у дітей.

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ЖІНОК

O. S. Navrotska — 2025-12-02

Статтю присвячено висвітленню практичних аспектів оптимізації психологічної самореалізації жінок. Зокрема, обґрунтовано важливість упровадження нових ефективних форм, технологій, методів психологічного впливу та підходів, які б найкращим чином сприяли розкриттю потенціалу жінок, їхніх унікальних особистісних якостей. Метою наукової роботи є розкриття практичних аспектів оптимізації психологічної самореалізації жінок. Зокрема, уточнено сутність поняття «самореалізація особистості»; представлено характеристики психологічно самореалізованої особистості; окреслено складники самореалізації особистості: автономія людини, система ціннісних орієнтацій особистості, самоефективність тощо. Важливою формою самопізнання та саморозвитку визначено тренінг. Розглянуто правила тренінгової взаємодії. Акцентовано увагу на тренінгу асертивності, розвитку креативності, комунікацій і конструктивного розв’язання конфліктів, самопізнання та особистісного зростання, саморозвитку. Висвітлено сутність поняття «тренінг саморозвитку». Виокремлено переваги тренінгів саморозвитку: налагодження взаємодії з іншими та із самим собою, знаходження прихованих причин внутрішнього дисбалансу, розвиток навичок конструктивної взаємодії з іншими людьми тощо. Запропоновано ефективні методи роботи в тренінгових групах жінок: психологічні ігри, рольові ігри, групова дискусія тощо. Представлено тематику тренінгових занять із жінками та практичні вправи для тренінгів. Важливим засобом, який сприяє творчому зростанню жінок, визначено арттерапію, окреслено її переваги. Звернуто увагу на напрямки арттерапії: ізотерапію, фототерапію, музикотерапію, танцювально-рухову терапію. Наголошено на їх позитивному використанні для самореалізації жінок.Зроблено висновок, що оптимізації психологічної самореалізації жінок сприяють інноваційні методи та підходи. Тренінги є ефективним засобом підвищення рівня психологічної самосвідомості та особистісного зростання жінок, арттерапевтичні техніки дають змогу жінкам глибше зрозуміти свої внутрішні переживання.

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМОСВІДОМОСТІ ЧОЛОВІКІВ З АЛКОГОЛЬНОЮ ЗАЛЕЖНІСТЮ

N. V. Cherniavska — 2025-12-02

У статті досліджено самосвідомість чоловіків із алкогольною залежністю як багаторівневу систему, що поєднує когнітивний, емоційно-ціннісний і поведінковий компоненти. Теоретичною основою є авторська модель самосвідомості, яка враховує нейробіологічні, соціальні та психологічні чинники розвитку особистості й пояснює взаємозв’язок базових потреб, психосоціальних криз, формування ідентичності, самооцінки та навичок саморегуляції [6].Для емпіричної перевірки моделі застосовано комплекс психодіагностичних методик, що вимірювали основні шкали самосвідомості. Рівень адиктивності визначався за MAST; самоповага – за шкалою М. Розенберга; саморегуляція – за опитувальником «Стиль саморегуляції поведінки»; локус контролю – за тестом Дж. Роттера; емоційний стан і стрес – за PSS-10; показники добробуту й позитивного функціонування – за PERMA-Profiler; особистісна реалізованість – за опитувальником О. Штепи; ідентичність та рефлексія – за методиками «Хто Я?» та «Незавершені речення».Отримані результати засвідчили, що структура самосвідомості представлена двома взаємопов’язаними блоками – емоційно-ціннісно-когнітивним і регулятивно-ідентичнісним. Вони відображають взаємозв’язок позитивних емоцій, сенсу життя, досягнень, добробуту, самооцінки та інтернальності з показниками саморегуляції та ідентичності. Емпіричне підтвердження моделі поглиблює розуміння механізмів формування самосвідомості в контексті адиктивної поведінки та створює підґрунтя для розробки психокорекційних програм, спрямованих на підвищення самоповаги й відновлення цілісності образу «Я».

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ПРИЙОМИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ В АСПЕКТІ РОЗВИТКУ ПАМ’ЯТІ, СИСТЕМНОГО ТА КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

A. V. Semenova — 2025-12-02

У статті розглянуто актуальну проблему розроблення та впровадження психолого-педагогічних прийомів індивідуалізації навчання в умовах зростання інформаційних потоків та інтелектуальних викликів сучасної освіти. Здійснено міждисциплінарний аналіз теоретичних основ розвитку пам’яті, системного та критичного мислення як ключових компонентів пізнавальної діяльності.Окреслено еволюцію психологічної науки від класичних експериментів В. Вундта до сучасних постнекласичних підходів, що акцентують людиновимірність як ціннісну та методологічну основу наукового пізнання. Розкрито поняття системного мислення як творчого підходу до розв’язання проблем шляхом дослідження взаємозв’язків між елементами системи та критичного мислення як когнітивної й особистісно-професійної компетентності, спрямованої на аналіз і оцінювання інформації та прийняття зважених рішень. Представлено авторську методику «15 хвилин», спрямовану на оптимізацію індивідуальної роботи студента шляхом поєднання технік запису, смислового моделювання та креативного переосмислення навчального матеріалу. Методика базується на синергетичній та компетентнісній парадигмах, сприяє формуванню інтелектуальної безпеки, розвитку уваги, когнітивної гнучкості та критичного ставлення до інформації. Зазначено практичну значущість авторської розробки для підтримки пам’яті й мислення протягом життя та перспективи її використання в освітніх програмах. У дослідженні підкреслюється важливість інноваційних і персоналізованих підходів для формування автономії здобувачів освіти, розвитку навичок навчання впродовж життя та метакогнітивної усвідомленості. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на емпіричну перевірку запропонованої методики, міжкультурні порівняння стратегій індивідуалізації навчання та вивчення цифрових інструментів, що сприяють когнітивному розвитку у вищій школі.

ЗВ’ЯЗОК МІЖ ОСНОВНИМИ ФУНКЦІЯМИ ФІТНЕС-ТРЕКЕРА/ СМАРТ-ГОДИННИКА Й ІНТЕРНАЛЬНІСТЮ КОРИСТУВАЧА

А. V. Bakhvalova — 2025-12-02

Статтю присвячено продовженню дослідження психологічних особливостей користувачів сучасних портативних пристроїв – фітнес-трекерів (ФТ) та смарт-годинників (СГ). Актуальність проблеми зумовлена стрімким поширенням таких пристроїв, що, з одного боку, відкриває нові можливості для контролю та підтримки здорового способу життя, а з іншого – негативно впливає на сприйняття власного тіла та сприяє надмірній концентрації на цифрах. Мета дослідження: виявлення зв’язку між вибором ключових функцій ФТ/СГ та показниками інтернальності в різних сферах життя в користувачів і не-користувачів. Для цього 121 досліджуваному (106 жінок, середній вік – 18 років) було запропоновано авторську анкету та методику «Рівень суб’єктивного контролю» (РСК). В анкеті зазначалися використовувані функції ФТ/СГ (будильник, відстеження сну, тренувань, сповіщень тощо), причини покупки, тип і модель пристрою.Отримані результати показали, що, незважаючи на відсутність статистично значущих відмінностей у рівнях інтернальності між групою користувачів (N=46) і не-користувачів (N=75), між ними існують якісні відмінності в проявах цього явища. Ключовим результатом та науковою новизною є те, що для користувачів вибір певних функцій ФТ/СГ дозволяє значно краще прогнозувати рівень їх інтернальності, ніж для не-користувачів. Зокрема, лінійні моделі для групи користувачів пояснюють до 42% дисперсії інтернальності в окремих сферах (наприклад, досягнень, здоров’я), тоді як для не-користувачів цей показник значно нижчий (9–27%).Було виявлено, що для користувачів такі функції, як відстеження сну та отримання сповіщень, є статистично значущими предикторами інтернальності у сфері здоров’я. Навпаки, серед не-користувачів гіпотетичний вибір функцій перегляду часу та сповіщень пов’язаний з нижчими показниками інтернальності. Це свідчить про те, що для користувачів ФТ/СГ виступають інструментом посилення контролю, тоді як для не-користувачів вони можуть сприйматися як відволікаючі фактори, що цей контроль послаблюють. Тобто йдеться про два якісно відмінних підходи до контролю власного здоров’я та стану, які при цьому можуть давати однаково ефективні результати.