Наукові записки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Педагогіка і психологія

Титульна сторінка

Збірник наукових праць — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Зміст

Збірник наукових праць — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

ІНСТИТУЦІЙНІ ПАСТКИ ТА ПРОБЛЕМИ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

V. О. Pashkov — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті аналізується сучасний стан системи вищої освіти України в умовах зростаючих внутрішніх проблем і негативного впливу зовнішніх обставин. Стаття носить оглядовий характер. Метою роботи є визначення та розкриття основних дисфункцій та їх взаємозв’язків у діяльності вітчизняної вищої школи, зокрема падіння рівня підготовки фахівців, відставання освітніх програм від потреб ринку праці, зростання соціальної напруги серед викладачів, занепад науки та академічної культури, деформація функціональної матриці вишів, їх слабкий зв'язок із соціально-економічним розвитком країни.
Методологічною основою дослідження стали системний підхід, структурно-функціональний, проблемно-історичний і соціологічний методи, доповнені статистичним аналізом.
Констатується, що за останні десятиріччя у внутрішньому середовищі українських ЗВО сформувались інституційні пастки, порушення балансу інтересів внутрішніх груп, що послаблюють внесок вишів у суспільний розвиток. Деформація функціональної матриці вишів призвела до того, що у вітчизняних ЗВО освіта та викладання повністю домінують над наукою та дослідженням, а виховна функція занепадає.
Основою більшості внутрішніх дисфункцій української вищої освіти є три інституційні пастки, які самовідтворюються протягом останніх двох десятирічь, – масовізація вищої освіти, надмірна кількість і мала потужність вітчизняних вишів, критична залежність їх функціонування від кількісних параметрів.
Окрему увагу приділено аналізу академічної культури у ЗВО. Соціальні відносини викладачів та керівництва часто нагадують систему «сеньйор – васали», а режим управління – ректорський феодалізм. В управлінському вимірі вітчизняні виші сьогодні представляють собою адміністративні автаркії, в яких домінують пострадянські бюрократичні відносини та порядки. Неоліберальні реформи у секторі зробили викладачів ще більш залежними від адміністрації, посиливши соціальну напругу серед викладачів.

ІННОВАЦІЙНІ ВЕКТОРИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ВІДНОВЛЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ В УМОВАХ ТРИВАЛОЇ КРИЗИ

A. V. Tatarchuk, T. A. Ravliuk — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано трансформацію механізмів державного управління у сфері забезпечення якості загальної середньої освіти в умовах воєнного стану та стратегічного планування повоєнного відновлення України. Обґрунтовано, що тривала криза, спричинена повномасштабною агресією, зумовила перехід від традиційних методів адміністративного нагляду до гнучких, сервісно-орієнтованих моделей управління, що ґрунтуються на цифровізації та адаптивності.
Динаміка змін у державній політиці представлена через призму трьох ключових інноваційних векторів. Перший – діагностико-аналітичний – базується на впровадженні та функціонуванні інформаційно-аналітичної системи «EvaluEd». Доведено, що перехід до цифрового моніторингу дозволив трансформувати освітній аудит із інструменту зовнішнього контролю на дієвий механізм стратегічного самоаналізу закладів освіти та об’єктивного оцінювання освітніх втрат на рівні громад. Другий вектор – безпековий – розглядається як фундаментальна передумова відновлення очного навчання. На основі систематизації пріоритетних викликів висвітлено проблеми невідповідності місткості укриттів, обмеженості інклюзивного доступу до захисних споруд та переходу від ситуативного до об’єктивного фінансування капітального будівництва на основі показників освітнього середовища.
Третій вектор – адаптивно-цифровий – розкривається через аналіз еволюції платформи «Всеукраїнська школа онлайн». Визначено, що платформа перетворилася з репозиторію навчального контенту на інтегроване інституційне ядро цифрової екосистеми освіти. Особливу увагу приділено функціональним модулям для діагностики навчальних розривів та інструментам методичної підтримки вчителів, що дозволяє масштабувати персоналізовані траєкторії навчання в масштабах усієї країни.
У висновках підкреслено, що синергія зазначених векторів закладає нову парадигму освітнього менеджменту, де цифровізація виступає наскрізним інструментом забезпечення якості.

ЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ БЕЗПЕЧНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

S. V. Lytvyn — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено ґрунтовне теоретичне обґрунтування етичних засад формування безпечного освітнього середовища у процесі підготовки майбутніх педагогів професійного навчання. Дослідження актуалізовано в умовах сучасних динамічних соціокультурних трансформацій, глобалізаційних викликів та тотальної цифровізації вітчизняної освіти, що зумовлюють появу нових ризиків в освітній комунікації та соціальній взаємодії. Розкрито стратегічну роль педагогічної етики як фундаментальної системи професійно-моральних норм і гуманістичних цінностей, що забезпечують ефективну регуляцію суб’єкт-суб’єктної взаємодії, розбудову стабільних довірливих відносин, превенцію конфліктних ситуацій та створення атмосфери психологічного комфорту і взаємоповаги. Проаналізовано безпечне освітнє середовище як багатовимірне інтегративне явище, що охоплює фізичний, психологічний, соціальний та інформаційний аспекти захищеності особистості. Визначено виховний потенціал педагогічної етики, який реалізується через трансляцію ідеалів толерантності, відповідальності та академічної чесності. Деталізовано структурні компоненти освітнього середовища: аксіологічний (система ціннісних орієнтирів), змістово-діяльнісний (інтеграція етичних смислів у фахові дисципліни), комунікаційно-організаційний (партнерський стиль управління), просторово-подійний (соціально значуща активність) та цифрово-медіативний (культура віртуальної взаємодії). Обґрунтовано систему педагогічних умов ефективної реалізації етичних засад, зокрема: впровадження андрагогічного підходу, трансформація позиції викладача у роль фасилітатора й модератора, суворе дотримання принципів цифрової етики (netiquette) та стандартів академічної доброчесності. Висвітлено роль волонтерської діяльності як практичного інструменту, що забезпечує трансформацію теоретичних етичних знань у стійкий досвід соціально відповідальної поведінки здобувачів освіти. Доведено, що системна інтеграція етичних регламентів у освітній процес закладу вищої освіти сприяє розвитку високого рівня професійної готовності майбутніх педагогів до проектування безпечного освітнього простору на засадах гуманізму.

ПЕДАГОГІЧНА СИНЕРГІЯ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ: КЛАСТЕРНИЙ ПІДХІД ТА ВИКЛИКИ ВІДБУДОВИ

A. O. Dorokhin — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті науково обґрунтовано потенціал освітньо-науково-виробничого кластеру як стратегічного інструменту підготовки педагогів профільного і професійного навчання будівельного напряму з подвійною спеціалізацією 014 (Середня освіта. Технології) та 015 (Професійна освіта). Доведено, що системна інтеграція цих спеціальностей створює синергетичний ефект, забезпечуючи випускнику професійну універсальність для роботи як в закладах загальної середньої освіти (профільне навчання), так і в системі закладів професійної та фахової передвищої освіти. Розкрито сутність методики підготовки, що базується на трьох ключових механізмах кластеру: науково-дослідному хабі, технологічних лабораторіях на базі підприємств та цифровому освітньому середовищі. Аргументовано, що будівельний напрям підготовки є пріоритетним у контексті повоєнної відбудови України, оскільки формує багатогранну компетентність, притаманну багатьом галузям, що гарантує високий рівень професійної мобільності. Визначено нові кар'єрні траєкторії випускника, які охоплюють не лише педагогічну діяльність в освітніх закладах, а й роботу в будівельних корпораціях на позиціях керівника методичної служби, організатора практик і стажувань для здобувачів освіти та педагогічних працівників.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

S. A. Mamychenko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті розглядаються теоретичні засади формування та розвитку понятійно-термінологічної системи педагогіки вищої школи в умовах сучасних соціокультурних і глобалізаційних трансформацій. Актуальність дослідження зумовлена активним оновленням наукового лексикону, зростанням ролі іншомовних запозичень та необхідністю впорядкування терміносистеми педагогіки для забезпечення точності наукової комунікації.
Метою статті є з’ясування особливостей формування педагогічної терміносистеми, визначення чинників появи та функціонування іншомовних запозичень, а також аналіз структурно-семантичних зв’язків між термінами. У процесі дослідження використано методи теоретичного аналізу, узагальнення та систематизації наукових підходів до проблеми термінотворення.
У статті встановлено, що формування сучасної педагогічної термінології відбувається під впливом як внутрішньомовних (потреба номінації нових понять, мовна економія, уточнення значень), так і позамовних чинників (глобалізація, інтернаціоналізація науки, соціокультурні зміни). Особливу увагу приділено процесам запозичення, адаптації та інтеграції іншомовних термінів, зокрема англіцизмів, в українську наукову мову. Показано, що такі терміни забезпечують лаконічність, точність і стандартизацію наукового дискурсу, водночас спричиняючи появу синонімії та варіативності.
Результати дослідження свідчать, що понятійно-термінологічна система педагогіки вищої школи є динамічною, відкритою та багатовимірною структурою, яка формується на перетині національних традицій і міжнародних наукових впливів. Виявлено значущість синонімічних і антонімічних зв’язків у структуризації педагогічних понять, а також роль нормативно-правових документів у стандартизації термінології.
Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі чинників формування сучасної педагогічної терміносистеми, уточненні ролі іншомовних запозичень у її розвитку та обґрунтуванні структурно-семантичних особливостей взаємодії термінів у межах педагогічного дискурсу.

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ФАХІВЦІВ ВІЙСЬКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НА ЗАСАДАХ АНДРАГОГІКИ

Ya. P. Dziuba, A. R. Zhukova — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується організація навчального процесу у військовій андрагогіці як багатовимірний педагогічний конструкт, що охоплює структурно-організаційні, змістово-методичні та технологічні параметри професійної підготовки військовослужбовців в умовах трансформаційного безпекового середовища. Особлива увага приділяється формуванню професійних компетентностей фахівців військового забезпечення на засадах андрагогічних принципів навчання. Проаналізовано провідні моделі навчання дорослих, що становлять теоретико-методологічну основу організації військової андрагогіки. Систематизовано структуру компетентностей військовослужбовців, яка поділяється на загальні (лідерський потенціал, критичний аналіз, ефективна комунікація), спеціальні (тактична підготовка, логістичне забезпечення, інформаційна безпека) та інтегровані компетентності (здатність комплексно застосовувати різні види знань у складних умовах військової діяльності). Обґрунтовано поетапність формування цих компетентностей на чотирьох освітніх рівнях військової підготовки. Розглянуто організаційні форми навчання дорослих у контексті військової андрагогіки: професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, самоосвіту, дуальну освіту, дистанційну та змішану форми навчання. Визначено специфіку кожної форми та особливості її застосування у військових закладах вищої освіти. Особливу увагу приділено дуальній формі навчання, яка поєднує навчання у ВВНЗ із практикою у військових частинах, штабах та бойових підрозділах.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФЕСІЙНО-ПРАКТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ

Yu. T. Sudnitsyn — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано актуальність формування професійно-практичної компетентності майбутніх фахівців в умовах глобальних трансформацій, технологічного прогресу, соціально-економічних змін та воєнного стану в Україні. Виявлено проблему відсутності систематичного вивчення та оптимізації методологічних підходів, що призводить до недостатньої практичної готовності випускників закладів вищої освіти.
Метою дослідження є аналіз сучасних методологічних підходів до формування професійно-практичної компетентності здобувачів освіти з урахуванням європейських освітніх трендів, прогнозування потреб ринку праці та створення активного освітнього середовища. У процесі аналізу останніх досліджень встановлено зростання уваги до компетентнісного підходу як основи модернізації вищої освіти.
Провівши детальний аналіз методологічних підходів було систематизовано ключові, а саме: системний, синергетичний, діяльнісний, особистісний, компетентнісний, культурологічний, ресурсний та середовищний. Обґрунтовано пріоритетність системного та діяльнісного підходів як базових для формування практичної компетентності, оскільки вони забезпечують цілісне проектування освітнього процесу та безпосередню інтеграцію теоретичних знань у практичну діяльність.
Результати дослідження свідчать про доцільність функціонального розподілу методологічних підходів у комплексній системі підготовки: системний та діяльнісний – провідні, інші – забезпечують адаптивність і технічну модернізацію. Така структура гарантує ефективне формування професійно-практичної компетентності, конкурентоспроможність випускників на ринку праці, здатність до безперервного саморозвитку та оперативної реакції на технологічні й соціальні зміни.

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У СВІТОВОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

I. V. Prozhoha — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У світовому освітньому просторі професійна підготовка соціальних працівників трансформується під впливом цифровізації, зростання складності клієнтських випадків, воєнних і посткризових викликів, а також підвищених вимог до доказовості та етичної відповідальності практики. Метою статті є узагальнення інноваційних підходів до професійної підготовки соціальних працівників і окреслення напрямів їх адаптації до українського контексту. Методологічну основу становлять теоретичний аналіз наукових публікацій і порівняльне зіставлення освітніх тенденцій, а також узагальнення результатів сучасних досліджень щодо освітніх функцій супервізії, ролі рефлексивної практики та застосування цифрових технологій у підготовці фахівців соціальної сфери. Результати свідчать, що найбільш перспективними є компетентнісні та результат-орієнтовані моделі навчання, супервізія як педагогічна технологія, симуляційні й кейс-орієнтовані формати, проєктне та інтерпрофесійне навчання, цифрові інструменти для підтримки навчання і професійної стійкості, а також інтеграція травма-інформованих підходів у дизайн освітніх модулів і практики. Запропоновано кластерну логіку впровадження інновацій та їх операціоналізацію через дидактичні інструменти і показники результативності, що дозволяє перейти від декларативного опису компетентностей до доказового оцінювання прогресу студентів. Для візуалізації очікуваних змін обґрунтовано використання профілю компетентностей випускника як аналітичного шаблону для подальшої емпіричної верифікації. Практична цінність статті полягає у формуванні рекомендацій щодо оновлення змісту й форм навчання соціальних працівників з акцентом на професійну ідентичність, етичні рішення, рефлексію, цифрову етику та готовність діяти в умовах невизначеності, а також у визначенні ресурсних умов і запобіжників якості та безпеки впровадження інновацій в Україні.

ФОРМУВАННЯ У МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ОЦІНЮВАЛЬНО-АНАЛІТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

O. S. Bartkiv, A. М. Silchuk — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Проблема формування оцінювально-аналітичної компетентності у майбутніх педагогів обумовлюється вимогами Концепції Нової української школи до виявлення та оцінювання навчальних досягнень школярів. Особливо важливим є підготовка учителя до використання новітніх методів і форм оцінювання, які об’єктивно відображатимуть рівень знань здобувачів середньої освіти
Мета статті полягає у виявленні шляхів ефективної підготовки майбутніх педагогів до оцінювання учнів. Визначена мета досягається шляхом розв’язання таких завдань: 1) уточнити сутність та складові оцінювально-аналітичної компетентності майбутніх учителів; 2) виявити змістовий потенціал у освітнього компонента «Педагогіка» у формуванні в здобувачів спеціальності А4 Середня освіта оцінювально-аналітичної компетентності.
Для реалізації мети використано методи аналізу, синтезу, моделювання, узагальнення, аналізу досвіду діяльності.
Оцінювально-аналітичну компетентність майбутнього вчителя закладу загальної середньої освіти (ЗЗСО) трактуємо як набуду його здатність на основі сформованих компетенцій здійснювати виявлення, вимірювання і облік навчальних досягнень учнів, використовуючи різноманітні види, методи і форми оцінювання, дотримуючись вимог до цього процесу та спонукати здобувачів середньої освіти до самооцінки та взаємооцінки сформованих компетенцій. До її структури відносимо здатність педагога оцінювати та аналізувати сформованість компетенцій учнів; формувати спроможність до самооцінювання і взаємооцінювання результатів навчання.
Відзначаємо значний змістовий потенціал освітнього компонента «Педагогіка» у формуванні в майбутніх учителів знань про види, методи, форми, вимоги до оцінювання; умінь реалізовувати технології усного письмового, тестового, гейміфікованого, проєктного і портфоліо-оцінювання та формувати навички самоконтролю, самооцінювання та взаємооцінювання в школярів, рефлексії щодо здобутих компетенцій. Співвіднесено програмні результати сформованості оцінювально-аналітичної компетентності на заняттях із педагогіки з вимогами Професійного стандарту вчителя закладу загальної середньої освіти.

СУЧАСНЕ ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО ТА ЕТНОДИЗАЙН У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ

N. A. Borysenko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті розглянуто роль сучасного декоративного мистецтва та етнодизайну у фаховій підготовці майбутніх учителів технологій. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю оновлення змісту технологічної освіти відповідно до сучасних культурних, художніх і технологічних тенденцій, а також потребою інтеграції національних мистецьких традицій в освітній процес. Проаналізовано наукові підходи до вивчення декоративно-ужиткового мистецтва, його ролі в професійній підготовці педагогів та інтеграції національного компонента в освітній процес. Окреслено особливості наступності у вивченні декоративного мистецтва на бакалаврському та магістерському рівнях вищої освіти. На магістерському рівні навчання відбувається поглиблення та розширення компетентностей майбутніх педагогів через вивчення сучасного декоративного мистецтва, принципів етнодизайну, новітніх матеріалів і технологій проєктування, а також можливостей інтеграції традиційних художніх мотивів у сучасне предметне середовище. Окрему увагу приділено аналізу сучасних тенденцій розвитку декоративного мистецтва, синтезу різних художніх технік, поєднанню традиційних ремісничих практик із новими матеріалами та цифровими технологіями. Розкрито педагогічний потенціал використання таких підходів у процесі професійної підготовки майбутніх учителів технологій, у формуванні здатності студентів до творчого проєктування, художньої інтерпретації традицій та організації проєктно-технологічної діяльності учнів. Показано, що поєднання ручних технік із сучасними засобами цифрового моделювання та дизайну сприяє модернізації освітнього процесу, підвищенню його ефективності та актуалізації декоративно-ужиткового мистецтва для сучасної молоді. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні значення сучасного декоративного мистецтва та етнодизайну як важливого компонента професійної підготовки майбутніх учителів технологій, а також у визначенні педагогічних можливостей синтезу традиційних художніх технік із сучасними матеріалами та цифровими технологіями у процесі формування професійних компетентностей майбутніх педагогів.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО ПІДХОДУ У ХОРОВОМУ НАВЧАННІ ШКОЛЯРІВ

R. V. Dudyk — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті розкрито педагогічні умови реалізації міждисциплінарного підходу у процесі хорового навчання учнів закладів загальної середньої освіти, що передбачає інтеграцію хорового співу, образотворчого мистецтва та пластичного руху. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю оновлення змісту мистецької освіти в сучасній школі та пошуком ефективних педагогічних технологій, спрямованих на розвиток художньо-естетичної компетентності школярів.
Обґрунтовано, що міждисциплінарна інтеграція мистецтв у хоровій діяльності сприяє формуванню цілісного художнього сприйняття, розвитку емоційної чутливості, образного мислення та творчої активності учнів. Визначено, що поєднання музичного, візуального та пластичного компонентів забезпечує глибше осмислення художнього змісту хорових творів і підвищує рівень їх емоційно-виразного виконання.
Окреслено педагогічні умови ефективної реалізації міждисциплінарного підходу: створення інтегрованого мистецького середовища на уроці музичного мистецтва, використання елементів візуалізації музичних образів, залучення учнів до пластичного інтонування та емоційно-рухової інтерпретації музики, а також застосування творчих методів навчання. Наголошено на ролі вчителя як організатора художньо-творчої взаємодії, який забезпечує координацію різних видів мистецтв у навчальному процесі.
Доведено, що реалізація міждисциплінарного підходу у хоровому навчанні школярів сприяє підвищенню мотивації до навчальної діяльності, розвитку естетичної культури, комунікативних та творчих здібностей учнів, а також забезпечує умови для їхнього гармонійного особистісного розвитку. Здійснено узагальнення методичних підходів та окреслено перспективи подальших досліджень у цій галузі.

ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ В КАНАДІ: ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

V. I. Nos — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано інституційне забезпечення підготовки фахівців економічного профілю у системі вищої (післясередньої) освіти Канади на початку ХХІ століття. У результаті дослідження встановлено, що підготовка фахівців економічних спеціальностей у Канаді здійснюється в межах децентралізованої, багаторівневої системи післясередньої освіти, регульованої на рівні провінцій і територій. Інституційне забезпечення цієї підготовки охоплює університети, коледжі, політехнічні та технологічні інститути, а також спеціалізовані заклади, зокрема інститути корінних народів, що відображає високий рівень диверсифікації освітнього середовища. Встановлено, що традиційний поділ між університетським і коледжним секторами поступово розмивається внаслідок розширення прикладних бакалаврських програм у коледжах і впровадження короткострокових програм в університетах. Система характеризується поєднанням академічної та прикладної підготовки, що забезпечує гнучкі освітні траєкторії та відповідає потребам ринку праці. Університети виступають основними центрами академічної економічної освіти, забезпечуючи повний цикл підготовки від бакалавра до доктора філософії, тоді як коледжі орієнтовані на практико-спрямовану підготовку через сертифікатні, дипломні та прикладні бакалаврські програми. Виявлено, що економічна освіта в Канаді структурована у два взаємопов’язані блоки – академічний (економіка та її підгалузі) і бізнесово-економічний (адміністрування, фінанси, менеджмент тощо), що відповідає сучасним тенденціям розвитку економіки знань. Зростання кількості студентів та розширення спектра програм свідчать про масифікацію освіти та підвищення попиту на економічні спеціальності.

ЛІДЕРСТВО В КОНТЕКСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФАХІВЦІВ ПОЖЕЖНОЇ СЛУЖБИ США

A. V. Lytvyn, L. A. Rudenko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Фахівці пожежно-рятувальних підрозділів Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту під час професійної діяльності постійно стикаються з багатьма викликами, особливо в умовах воєнного стану, в якому перебуває нині Україна. Відтак, ефективне лідерство є одним із найважливіших чинників їхньої успішної роботи. У статті проаналізовано та узагальнено результати досліджень, присвячених проблемі лідерства як одного з ключових чинників успішного функціонування пожежної служби (fire service), виконаних у США. Американські науковці пов’язують лідерство переважно із впливом на персонал з метою досягнення успіхів організації. Особлива увага приділена проблемі лідерства в галузях безпеки життєдіяльності людини, оскільки професійна діяльність фахівців пожежної служби пов’язана з ризиконебезпечними ситуаціями, коли лідери не мають права на помилкове рішення. Акцентується на виділених зарубіжними дослідниками основних елементах та функціях лідерства, його видах як соціально спрямованої діяльності, та завданнях, на яких має зосередитися справжній лідер. Зазначені дослідження переважно опираються на андрагогічні теорії, серед яких домінують теорія самоефективності та соціально-когнітивні теорії А. Бандури та теорії навчання дорослих М. Ноулза. Відповідно до цих теорій для найбільшої продуктивності управлінської діяльності фахівцям пожежної служби має бути властивий високий рівень самоефективності, впевненості та віри у власні можливості, що забезпечується професійними знаннями та/або досвідом. Наведені аргументи щодо того, що підготовка лідерів, здатних іти на ризик для порятунку інших, надавати допомогу постраждалим, долаючи наслідки воєнних атак і подій різного ступеня складності у ЗВО із специфічними умовами навчання, має опиратися на досвід держав-партнерів, передусім членів НАТО, зокрема в питаннях удосконалення систем управління.

ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ПОЖЕЖНОЇ СЛУЖБИ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

Yu. O. Kuhta — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Викладено аналіз професійної підготовки фахівців пожежної служби у США, узагальнено її провідні особливості, підходи і тенденції. Це важливо для визначення векторів розвитку освіти цього профілю в Україні. У США ведеться різнорівнева підготовка фахівців за спеціалізаціями: пожежники; пожежні інспектори; слідчі з питань пожежної безпеки. Організація навчання має багаторівневу, ступеневу побудову. У переважній більшості штатів від претендента на посаду пожежного вимагають диплом спеціаліста невідкладної медичної допомоги або парамедика. Після зарахування майбутні пожежники мають пройти обов’язкове навчання на курсах гасіння пожеж 6–9 місяців. Вони тренуються ліквідовувати пожежі та інші надзвичайні ситуації, навчаються оцінювати екстремальні обставини й ухвалювати рішення. Усі пожежники (добровольці та професіонали), безперервно навчаються та тренуються, оскільки їхня діяльність характеризується зростанням і розширенням функцій. Крім того розроблені курси підвищення кваліфікації та професійної підготовки пожежних офіцерів, які вони проходять перед призначенням на посади сержанта, лейтенанта, капітана, як цього вимагають затверджені відомством приписи.
Вивчення особливостей професійної освіти фахівців пожежної служби у США виявило такі основні підходи і тенденції: складна багатопрофільна діяльність передбачає профвідбір, тривалу та багаторівневу практико орієнтовану підготовку; професійна освіта і підвищення кваліфікації фахівців-пожежників потребують оптимізації і модернізації науково-методичної бази; розмаїтість вимог до співробітників не заперечує впровадження типових освітніх програм різного рівня освіти; зміст, навчально-методичне й організаційне забезпечення освітнього процесу спрямовані на вивчення типових сценаріїв ухвалення рішень, реалізацію новітніх засобів і технологій, широкого використання наставництва тощо.

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СЛУЖБИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ (МОВНИЙ АСПЕКТ)

І. V. Babii — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Автор статті аналізує рідномовну підготовку майбутніх фахівців цивільного захисту, актуальність якої зумовлена підвищеними вимогами до ефективної професійної комунікації у цій сфері. Заявлена тема розглядається у розрізі підготовки до іспиту на визначення рівня державної мови, складання такого іспиту відповідно до Закону України Про забезпечення функціонування української мови як державної від 25.04.2019№ 2704-VIII є обов’язковим для осіб рядового, сержантського й старшинського складу Національної поліції, інших правоохоронних, розвідувальних органів, інших органів, яким присвоюються спеціальні звання й мають підтвердити вільне володіння державною мовою, що відповідає рівню С1 або С2. Аналіз програми іспиту засвідчує пріоритетність компететністного підходу та комунікативну зорієнтованість у мовній підготовці майбутніх фахівців цивільного захисту.
Автор статті обґрунтовує, що мовна компетентність виступає базовим компонентом комунікативної компетентності та включає володіння нормами літературної мови, сформованість лексико-граматичних навичок, уміння адекватно використовувати мовні засоби відповідно до професійних ситуацій спілкування. Особливу увагу приділено ролі лексико-граматичних відношень (синонімії, паронімії, омонімії), а також прийомам ампліфікації та евфемізації в текстах офіційно-ділового стилю у забезпеченні точності, зрозумілості та однозначності професійного мовлення. Акцентовано на формуванні граматичної й орфографічної компетентностей з огляду на зміни в українському правописі, які є чинними з 2019 року. На думку автора, посиленої уваги потребують варіативні граматичні форми, кількість яких значно зросла після правописної реформи.
Зроблено висновок, що цілеспрямоване формування мовної компетентності є необхідною умовою розвитку комунікативної компетентності майбутніх фахівців служби цивільного захисту та підвищення їх професійної ефективності.

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ЗЦІЛЕННЯ: НА МАТЕРІАЛІ КНИГИ АРТУРА ДРОНЯ «ГЕМІНҐВЕЙ НІЧОГО НЕ ЗНАЄ»

M. O. Kulchytska, H. H. Khlypavka — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті наголошено на тому, що книготерапія як спосіб впливу на ментальне здоров’я в різні історичні періоди виконувала важливу функцію духовної підтримки, допомагаючи людині опанувати себе та втрачений сенс життя. Повномасштабна російсько-українська війна зумовила не лише глибокі соціальні зміни, а й значні психоемоційні травматичні переживання на індивідуальному та колективному рівнях, що викликало появу цілого корпусу творів сучасної української воєнної літератури й художньої документалістики. Актуалізовано проблему психотерапевтичного потенціалу сучасної української воєнної прози на матеріалі книги Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає». Розглянуто літературний текст як простір осмислення та пропрацювання травматичного досвіду війни. Свідчення автора про можливості та внутрішню особистісну потребу звернення до книготерапії за умов воєнних дій відображають два визначальні способи її застосування: проартикульований у численних його інтерв’ю та в тексті книги «Гемінґвей нічого не знає». Для осмислення можливостей використання книги А. Дроня у практиці емоційної реаблітації людей із досвідом війни як прикладу терапевтичного письма застосовано міждисциплінарний підхід із аналітичним узагальненням емпіричних спостережень, а також інструментарій біографічного, структурно-функціонального й герменевтичного методів. У результаті аналізу виявлено основні механізми реалізації терапевтичної функції тексту: вербалізацію травматичного досвіду, наративну інтеграцію пережитого та катарсичний ефект. Доведено, що письмо в книзі Артура Дроня виступає не лише формою свідчення війни, а й засобом психологічної саморегуляції, що сприяє осмисленню, структуруванню та поступовому доланню травматичного досвіду. Особливу увагу приділено міжсуб’єктному виміру тексту, який забезпечує емпатійне залучення читача і формує простір спільного переживання. Зроблено висновок про те, що сучасна воєнна література виконує важливу психотерапевтичну функцію на індивідуальному та колективному рівнях.

МЕТОДОЛОГІЯ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПОСТРЕДАГУВАННЯ МАШИННОГО ПЕРЕКЛАДУ В УНІВЕРСИТЕТСЬКІ ПРОГРАМИ З ТЕХНІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В ІТ

I. V. Aleksandruk, O. S. Palchevska, L. O. Hrechukha — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Статтю присвячено обґрунтуванню методології імплементації машинного перекладу з постредагуванням (Machine Translation Post-Editing, MTPE) у зміст підготовки здобувачів вищої освіти в межах університетського курикулуму з ІТ-технічної комунікації. Актуальність дослідження зумовлена глибокою трансформацією сучасної перекладацької індустрії під впливом нейронних систем машинного перекладу, що дедалі активніше інтегруються у професійні робочі процеси різних галузей, зокрема в ІТ-сфері. У центрі уваги перебуває проблема методично виваженого включення MTPE до структури фахових дисциплін вищої школи з урахуванням специфіки технічної документації, професійних вимог до перекладача та потреб ринку праці. Об’єктом дослідження є процес формування у студентів компетентностей постредагування машинного перекладу в умовах навчання технічної комунікації, а предметом – методичні засади, принципи, етапи та інструменти впровадження MTPE у відповідні освітні компоненти. Метою статті є розроблення методики впровадження MTPE у дисципліни університетської підготовки, пов’язані з ІТ-технічною комунікацією, а також визначення педагогічних умов, за яких ця практика може бути ефективно інтегрована в освітній процес. У статті запропоновано методику імплементації MTPE у дисципліни вищої школи, яка передбачає поетапне включення відповідних модулів до курсів з перекладу, технічного письма, локалізації, термінознавства, цифрових перекладацьких технологій та ІТ-комунікації. Методика охоплює діагностичний етап, етап формування теоретичної бази, практичний тренінг із використанням різних систем NMT, опрацювання критеріїв якості постредагування, роботу з автентичними ІТ-текстами, а також підсумкове оцінювання результатів. Серед основних результатів дослідження – визначення структури MTPE-компетентності, обґрунтування змісту навчальних завдань для аудиторної та самостійної роботи, а також окреслення моделей інтеграції MTPE у професійну підготовку майбутніх фахівців. Наукова новизна статті полягає в системному представленні MTPE не лише як інструмента оптимізації перекладацької діяльності, а як повноцінного дидактичного компонента університетської програми, зорієнтованого на поєднання технологічної, мовної, термінологічної та аналітичної підготовки студентів.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ТА УСНОГО ПЕРЕКЛАДУ У ЗВО ЗІ СПЕЦИФІЧНИМИ УМОВАМИ НАВЧАННЯ

N. L. Ivanyshyn, N. V. Svydnytska-Ilkiv, N. Yu. Kuzyk — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено специфіку та актуальні виклики фахової підготовки з іноземних мов та усного перекладу у закладах вищої освіти зі специфічними умовами навчання, зокрема у сфері цивільного захисту та безпеки. Актуальність дослідження зумовлена активною інтеграцією України до європейського освітнього та безпекового простору, що вимагає від випускників високого рівня володіння іноземною мовою для повноцінної участі у міжнародних тренінгах, спільних операціях і гуманітарних місіях. Визначено, що ключовою вимогою до майбутніх фахівців є здатність забезпечувати оперативну інтероперабельність підрозділів та ефективно здійснювати комунікацію в екстремальних умовах високого психоемоційного навантаження, інформаційного шуму та дефіциту часу. На основі глибокого аналізу наукового доробку обґрунтовано необхідність організації освітнього процесу, що передбачає максимальне наближення навчальних умов до реалій майбутньої службової діяльності. Запропоновано комплексну методику навчання іноземних мов та перекладу, яка тісно інтегрує автентичні фахові матеріали та спеціалізовану систему вправ на розвиток ключових психолінгвістичних механізмів: оперативної пам’яті, швидкого перемикання уваги та антиципації (ймовірного прогнозування змісту). Уточнено використання специфічних завдань: вправ на утримання прецизійної інформації, відновлення пропущених слів та компресію тексту без втрати змісту. Окрему увагу приділено практичній реалізації запропонованого підходу: презентовано авторський навчальний посібник «Усний переклад та професійна комунікація у сфері цивільного захисту». Його побудовано на базі сучасних регламентів і матеріалів українських та провідних світових безпекових організацій (INSARAG, NATO, IMAS, ДСНС, Механізм цивільного захисту ЄС). Доведено, що використання автентичного мультимедійного контенту з реальних рятувальних операцій, звітів про очищення територій та відеооглядів спеціальної техніки (зокрема для радіаційної та хімічної розвідки, машин механізованого розмінування) сприяє суттєвому покращенню професійної іншомовної та перекладацької компетентності здобувачів вищої освіти. Робота з такими спеціалізованими джерелами, що містять природний аудіофон та специфічну термінологію, дозволяє тренувати психологічну стійкість та ефективно адаптувати навички усного перекладу до непередбачуваної динаміки надзвичайних ситуацій. Практичні результати дослідження створюють підґрунтя для поетапного переходу від рецептивних навичок до продуктивної перекладацької діяльності в умовах, наближених до реальних.

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ІНШОМОВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ УНІВЕРСИТЕТУ

I. I. Vorona, N. I. Yelahina, N. О. Fedchyshyn — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено аналіз особливостей іншомовної професійної підготовки майбутніх працівників медичної сфери у закладах вищої освіти та обґрунтовано напрями її вдосконалення в умовах сучасних освітніх реформ. Актуальність дослідження зумовлена зростанням вимог до рівня іншомовної комунікативної компетентності медичних фахівців, необхідністю їхньої участі в міжнародному професійному та науковому співробітництві, а також потребою опрацювання іноземних джерел медичної інформації. Визначено специфіку іншомовної підготовки майбутніх медичних працівників, яка полягає у поєднанні загальномовної підготовки з опануванням професійної термінології, комунікативній спрямованості навчання, інтеграції іноземної мови з профільними дисциплінами та моделюванні реальних професійних ситуацій. Акцентовано увагу на необхідності формування готовності до іншомовного професійного спілкування в системах «лікар – пацієнт», «лікар – лікар», під час участі в конференціях і роботі з науковими публікаціями. Окреслено основні проблеми іншомовної професійної підготовки у медичних закладах вищої освіти: недостатній рівень навчально-методичного забезпечення, обмежений обсяг аудиторного часу, нерівномірний рівень мовної підготовки студентів, недостатня мотивація до вивчення мови як інструмента професійного розвитку. Обґрунтовано доцільність модернізації змісту і методів навчання шляхом міждисциплінарної інтеграції, використання інтерактивних технологій, кейс-методу, рольових ігор, інформаційно-комунікаційних засобів та індивідуалізації освітнього процесу. Зроблено висновок про необхідність системного підходу до формування професійної іншомовної компетентності як важливої складової підготовки конкурентоспроможного медичного фахівця

МОТИВАЦІЯ ЯК КЛЮЧОВИЙ ФАКТОР ГЕЙМІФІКОВАНОГО ВИВЧЕННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ СТУДЕНТАМИ НЕМОВНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

O. V. Minenko, O. Yu. Krichker, N. F. Yeremeieva, V. V. Ghron — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Сучасна система освіти пропонує велику кількість корисних та одночасно захоплюючих способів вивчення іноземної мови. У статті розглянуто проблему формування мотивації до вивчення студентами немовних спеціальностей іноземної мови у професійній діяльності. На основі критичного аналізу наукової літератури з проблеми дослідження з’ясовано, що мотивація є рушійною силою у вивченні іноземної мови, а її підвищення сприятиме інтенсифікації процесу засвоєння іноземною мовою. У статті розкривається поняття гейміфікації в освітньому середовищі, а також досліджується позитивний вплив використання гейміфікації під час занять англійської мови для мотивації та залучення студентів.
Метою статті є визначити роль мотивації гейміфікованого вивчення англійської мови студентами немовних спеціальностей.
Розглянуто ключові аспекти, що впливають на підтримку мотивації у процесі навчання, такі як встановлення цілей, реалістичні очікування, створення цікавого навчального середовища, використання різноманітних методів навчання, постійна практика та підтримка оточення. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі впливу мотивації на якість вивчення іноземної мови.
Описано стратегії підтримки високого рівня мотивації, включаючи залучення до реальних ситуацій, заохочення прогресу, спілкування з спільнотою та пошук натхнення в успіхах інших. Наголошено на важливості постійного самовдосконалення та розвитку навіть після досягнення певного рівня володіння мовою. Підтримка мотивації є ключем до успішного вивчення мови, і рекомендується використовувати різноманітні стратегії досягнення цієї мети.
У статті запропоновано визначення мотивації. Визначено фактори та умови формування мотивації до вивчення мови. Показано можливість створення мотивації як бажання виконувати певне завдання. У статті досліджені основні види мотивації, її роль при вивченні іноземних мов, шляхи і прийоми підвищення мотивації на заняттях іноземної мови, проблеми, пов'язані з відсутністю мотивації в учнів. У статті з’ясовано вагомість гейміфікації як інтеграції ігрових технік у навчальному процесі; ідентифіковані цілі використання елементів гейміфікації під час навчання англійської мови (більш ефективної залученості, оптимізації знань, дисципліни, взаємодії). Створено цілу низку переваг для трьох груп: здобувачі освіти, викладачі, заклади вищої освіти (мотивація, оперативний фідбек, зменшення рівня стресу; аналітика для викладача; успішність навчання, відвідуваність і репутація закладів вищої освіти).

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ОПАНУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ НА ЗАНЯТТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ СИСТЕМИ ДСНС УКРАЇНИ

O. S. Ryzhchenko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний теоретико-методичний аналіз основних проблем, що виникають у процесі викладання професійної військової термінології під час занять з англійської мови за професійним спрямуванням у закладах вищої освіти системи ДСНС України. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю інтенсифікації мовної підготовки майбутніх фахівців у сфері цивільного захисту в умовах воєнного стану, що вимагає високого рівня сумісності з міжнародними гуманітарними та військовими структурами, як то НАТО, ООН, ОБСЄ, під час виконання завдань за призначенням.
Під час проведення дослідження автором було ідентифіковано та класифіковано ключові групи труднощів, а саме: лінгвістичні, методичні та психолого-когнітивні. Окрему увагу приділено лінгвістичним аспектам, зокрема надмірному використанню абревіатури, явищу термінологічної полісемії та розбіжностям між загальновживаною англійською мовою та спеціалізованою військовою лексикою.
У статті проаналізовано специфіку стандарту STANAG 6001 та виявлено невідповідність наявних навчальних матеріалів сучасним запитам піротехнічних, рятувальних та медичних підрозділів ДСНС України.
Методологічну основу дослідження склали аналіз навчальних програм, а також моніторинг ефективності засвоєння професійного вокабуляру в умовах як дистанційного, так і очного навчання. Результати дослідження вказують на те, що основними бар’єрами є низький базовий рівень володіння іноземною мовою здобувачів, брак автентичних матеріалів та складність інтеграції військових термінів у цивільний контекст безпеки.
У висновках запропоновано низку практичних рекомендацій щодо вдосконалення освітнього процесу, серед яких: впровадження методики предметно-мовного інтегрованого навчання, використання симуляційних ігрових методів та розробку спеціалізованих електронних глосаріїв.
Наукова новизна роботи полягає в уточненні специфіки викладання іноземної мови за професійним спрямуванням саме для майбутніх офіцерів системи ДСНС України, що діють у зонах бойових дій. Практична значущість статті полягає у можливості використання її положень для розробки нових робочих програм та методичних посібників з англійської мови у закладах вищої освіти системи ДСНС України.

ЦИФРОВИЙ СТОРІТЕЛІНГ У СИСТЕМІ ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: НОВІ МОЖЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ

S. V. Kharytska, A. V. Kolisnychenko, K. E. Sagratova — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано доцільність використання технології цифрового сторітелінгу (Digital Storytelling) у системі викладання англійської мови у закладах вищої освіти в умовах цифровізації освітнього середовища. Визначено, що впровадження цифрового сторітелінгу сприяє модернізації традиційних підходів до навчання та забезпечує формування іншомовної комунікативної компетентності у поєднанні з розвитком цифрової грамотності, критичного мислення та креативності студентів. На основі аналізу наукових досліджень розкрито сутність цифрового сторітелінгу як інтегративної педагогічної технології, що поєднує наративні практики з мультимедійними засобами.

Встановлено, що застосування цього методу активізує мовленнєву діяльність студентів, сприяє інтегрованому розвитку навичок говоріння, письма, аудіювання та читання, а також підвищує мотивацію до вивчення англійської мови. Описано практичні аспекти впровадження цифрового сторітелінгу, зокрема використання методів переозвучення художніх текстів та Elevator Pitch, які сприяють розвитку вимови, інтонаційної виразності, умінь аргументувати та презентувати власні ідеї.

Доведено, що створення цифрових історій забезпечує формування комунікативних, соціокультурних і професійних компетентностей, розвиває навички роботи з інформацією та сприяє самовираженню студентів. Визначено, що цифровий сторітелінг є ефективним інструментом студентоцентрованого навчання, який інтегрує когнітивний, емоційний і соціальний аспекти освітнього процесу. Зроблено висновок, що використання цієї технології у викладанні англійської мови підвищує якість мовної підготовки студентів та сприяє формуванню конкурентоспроможних фахівців у сучасному інформаційному суспільстві.

УМОВИ ЕФЕКТИВНОГО ВПРОВАДЖЕННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ОСВІТНЬОГО КОМПОНЕНТА «БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ»

M. V. Buzhanska — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано доцільність упровадження інтерактивних технологій у викладання освітнього компонента «Безпека життєдіяльності» у закладах вищої освіти в умовах переходу до компетентнісної моделі. Визначено, що їх застосування сприяє формуванню у здобувачів освіти знань, умінь і практичних навичок, активізації пізнавальної діяльності, розвитку критичного мислення та здатності приймати рішення в умовах ризику і невизначеності.
Проаналізовано сутність інтерактивних технологій навчання як сукупності методів і форм організації освітнього процесу, що базуються на активній взаємодії учасників навчання, колективному розв’язанні проблемних завдань і моделюванні реальних життєвих ситуацій. У дослідженні визначено основні педагогічні умови їх ефективного впровадження, серед яких: орієнтація освітнього процесу на активну взаємодію викладача і студентів, використання проблемно-ситуаційних методів навчання, інтеграція сучасних цифрових освітніх ресурсів, забезпечення практичної спрямованості навчання та створення сприятливого психологічного клімату в навчальній групі.
Доведено, що інтерактивні методи у викладанні освітнього компонента «Безпека життєдіяльності» підвищують рівень засвоєння знань, сприяють формуванню практичних компетентностей, розвитку комунікативних навичок і здатності до командної роботи. Наукова новизна полягає у систематизації педагогічних умов ефективного застосування інтерактивних технологій та обґрунтуванні їх впливу на якість професійної підготовки здобувачів освіти.

ВПЛИВ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ НА ВИВЧЕННЯ МАТЕМАТИКИ ТА ФІЗИКИ

H. M. Broslavska, T. S. Bgan, A. O. Prokopenko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У даній статті розглядаються інтерактивні методи та засоби навчання фізики та математики, а саме використання відео, симуляцій, адаптивних тестів, електронного конструктора, інтерактивних карт, кейс-методів, NotebookLM тощо, які сприяють підвищенню ефективності освітнього процесу, розвивають його практичну спроможність, спрямовані на підготовку висококваліфікованих, конкурентоспроможних на сучасному ринку праці спеціалістів.
Опитування здобувачів освіти показало, що їм до вподоби різноманітні інтерактивні інновації, бо вони формують у них інноваційне мислення, практико-орієнтований, творчий підхід до розв’язання, поставлених перед ними, завдань; уміння працювати в високотехнологічному середовищі; самостійність у прийнятті рішень; готовність до постійного саморозвитку, лідерські якості; професійну мобільність тощо. Учасники освітнього процесу назвали наступні, найбільш результативні, форми інтерактивного навчання, а саме: проблемна лекція; робота в групах; метод конкретного випадку, який по іншому називають кейс-метод.
Автори показують на прикладі проведення лекцій (практичного заняття), що застосування педагогами освітніх інтерактивних методів можливе при організації всіх форм співпраці викладача та здобувача освіти. Застосування активного педагогічного інструментарію, пов’язаного з інтерактивними методами навчання, в закладах освіти зумовлює перехід від подачі готового матеріалу до проблемно-дослідницького типу його вивчення.
Інтерактивність перетворює пасивне сприймання інформації на активний пізнавальний процес, що має безліч переваг для ефективності навчання. Вона сприяє: підтримці уваги та залученості; переходу від теорії до практики; створенню безпечних ситуацій для експериментів; формуванню критичного та логічного мислення; забезпеченню персоналізації навчання.

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕГРОВАНОГО НАВЧАЛЬНОГО ПОСІБНИКА У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ФІЗИКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

О. М. Horina — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті представлено структуру, принципи побудови та модель інтегрованого навчального посібника з фізики, розробленого для майбутніх фахівців галузі інформаційних технологій (спеціальностей «Комп’ютерні науки» та «Кібербезпека та захист інформації»). В основу видання покладено інтегрований підхід, де виклад фізичних законів безпосередньо поєднується із їх технологічним втіленням у професійній сфері. Саме така архітектура навчального матеріалу в інтегрованому посібнику виступає чинником модернізації освітнього процесу в умовах скорочення годин на вивчення дисципліни, оскільки дозволяє курсу фізики стати прикладним фундаментом для подальшого опанування дисциплін фахового спрямування.
Обґрунтовано, що реалізація трикомпонентної структури «Фізичний закон - Технологія - Професійний кейс» допомагає розв'язати проблему втрати мотивації студентів, які часто сприймають фундаментальну фізику як предмет, що не стосується їхньої майбутньої професії. У роботі наведено конкретні приклади такої інтеграції: фізика роботи оперативної пам’яті у розділі електростатики; теплові обмеження швидкості обчислень у темі постійного струму; аналіз каналів витоку інформації у блоці електромагнетизму. Тему коливань та хвиль пов’язано з принципами цифрового кодування звуку та методами захисту приміщень від прослуховування, а квантову фізику представлено як базу для систем квантового розподілу ключів.
Запропонована архітектура навчального матеріалу в посібнику сприяє глибокому розумінню того, як фізичні закони визначають роботу сучасного обладнання та програмних засобів. Такий підхід дозволяє за обмежений час сформувати у курсантів та студентів системне мислення, необхідне для подальшого вивчення архітектури обчислювальних систем та складних механізмів кібербезпеки відповідно до міжнародних стандартів освіти.

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ DEVOPS-ПРОЄКТІВ СТУДЕНТІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ІТ-ФАХІВЦІВ

M. M. Luchkevych — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті розглянуто методичні підходи до оцінювання DevOps-проєктів студентів у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців з інформаційних технологій. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю модернізації змісту та методів навчання у сфері ІТ-освіти відповідно до сучасних вимог цифрової економіки та практик розроблення програмного забезпечення. У сучасній ІТ-індустрії методологія DevOps відіграє важливу роль у забезпеченні інтеграції процесів розроблення, тестування та експлуатації програмних продуктів, що потребує формування у студентів відповідних професійних компетентностей. Одним із ефективних засобів формування таких компетентностей є реалізація студентських DevOps-проєктів, які передбачають використання систем контролю версій, інструментів автоматизації розгортання, контейнеризації та хмарних сервісів. Разом із тим традиційні підходи до оцінювання результатів навчання не повною мірою враховують специфіку DevOps-орієнтованого навчання, зокрема командний характер роботи, процесну організацію розроблення програмного забезпечення та використання інструментів безперервної інтеграції і розгортання.
Метою статті є обґрунтування методичних підходів до оцінювання DevOps-проєктів студентів у процесі професійної підготовки ІТ-фахівців. У дослідженні проаналізовано особливості DevOps-проєктів у навчальному середовищі, визначено основні принципи їх оцінювання, а також запропоновано систему критеріїв і показників оцінювання результатів студентської проєктної діяльності. Обґрунтовано доцільність комплексного оцінювання, яке враховує не лише якість програмного продукту, а й процеси командної взаємодії, організацію життєвого циклу розроблення та ефективність використання DevOps-інструментів.
У статті запропоновано систему критеріїв оцінювання DevOps-проєктів студентів, що включає технологічний, програмно-інженерний, процесний, командний та результативний критерії. Для кожного з критеріїв визначено відповідні показники, які дозволяють здійснювати більш об’єктивне та комплексне оцінювання результатів проєктної діяльності студентів. Запропоновано поєднання формувального та підсумкового оцінювання, а також використання елементів самооцінювання і взаємооцінювання в команді.
Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні методичних підходів до оцінювання DevOps-проєктів студентів, а також у розробленні системи критеріїв і показників, що враховують специфіку DevOps-орієнтованого навчання у процесі підготовки майбутніх ІТ-фахівців. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання запропонованих підходів у навчальному процесі закладів вищої освіти під час організації проєктно-орієнтованого навчання та формування професійних компетентностей студентів у галузі інформаційних технологій.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ ВИКЛАДАЧА ДО ІНТЕГРАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН ІЗ ЦИФРОВИМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ

A. Ya. Tsiupryk — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті обґрунтовано методологічні та методичні засади підготовки викладача до інтеграції соціально-гуманітарних дисциплін із цифровими технологіями в умовах трансформації університетської освіти. Актуальність дослідження зумовлена суперечністю між високими вимогами до цифрової компетентності викладача та недостатньою розробленістю методичних засад підготовки викладачів-гуманітаріїв, дисципліни яких мають ціннісно-смислову, інтерпретативну та діалогічну природу. Метою статті є теоретичне обґрунтування структури та змісту методичної підготовки викладача до цифрової інтеграції без втрати гуманістичної сутності освіти. Методологічну основу дослідження становлять системно-діяльнісний, компетентнісний, аксіологічний та герменевтичний підходи, поєднання яких формує методологічне ядро підготовки викладача-гуманітарія. Розкрито специфіку цифрової інтеграції в різних соціально-гуманітарних дисциплінах: у соціології (через цифрові інструменти збору й аналізу даних); філософії (через цифрові середовища діалогу та роботи з текстами); правознавстві (через використання правових баз і симуляцій професійної діяльності); культурології та мистецтвознавстві (через цифрові архіви, віртуальні музеї та інструменти Digital Humanities); політології та міжнародних відносинах (через формування медіаграмотності та навичок верифікації інформації). Запропоновано структуру методичної готовності викладача, що охоплює методологічний, предметно-цифровий, дидактико-проєктувальний і рефлексивно-оцінювальний компоненти. Практичну значущість дослідження становлять рекомендації щодо організації підвищення кваліфікації викладачів як міждисциплінарних майстерень, впровадження цифрового аудиту курсу, формування банків цифрових ресурсів і розвитку рефлексивних спільнот практики. Зроблено висновок, що ефективна підготовка викладача до цифрової інтеграції в соціально-гуманітарній освіті потребує поєднання технологічної компетентності з гуманістичними цінностями, діалогічністю та критичною рефлексією. Перспективою подальших досліджень є розробка дидактичних моделей цифрової інтеграції для окремих дисциплін та їх емпірична перевірка.

ЦИФРОВЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ SOFT SKILLS У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

T. V. Paska — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті розглянуто проблему розвитку soft skills у майбутніх фахівців професійної освіти в умовах цифровізації освітнього процесу. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю підготовки конкурентоспроможних фахівців, здатних ефективно діяти в умовах інформаційного суспільства, що передбачає не лише оволодіння професійними знаннями й уміннями, а й розвиток універсальних соціально-комунікативних, когнітивних та організаційних навичок. Метою статті є дослідження ролі цифрового освітнього середовища у розвитку soft skills у здобувачів освіти, а також аналіз можливостей використання сучасних цифрових технологій, платформ і форм організації навчальної діяльності для формування ключових навичок ХХІ століття. У роботі здійснено теоретичний аналіз наукових підходів до визначення сутності понять «цифрове освітнє середовище» та «soft skills», охарактеризовано їх структурні компоненти та обґрунтовано взаємозв’язок між цифровізацією освіти і розвитком універсальних компетентностей.
У статті представлено результати експериментального дослідження, проведеного серед студентів Карпатського національного університету імені Василя Стефаника. На основі анкетування встановлено рівень обізнаності здобувачів освіти щодо сутності soft skills, визначено найбільш уживані цифрові інструменти та проаналізовано їх вплив на розвиток комунікативних, соціальних, аналітичних і організаційних навичок. Результати дослідження засвідчили, що більшість студентів позитивно оцінюють роль цифрового освітнього середовища у формуванні soft skills, зокрема відзначають розвиток комунікативних умінь, навичок командної роботи, критичного мислення, здатності до розв’язання проблем і самоорганізації.
Наукова новизна дослідження полягає у комплексному обґрунтуванні ролі цифрового освітнього середовища як чинника цілеспрямованого розвитку soft skills у майбутніх фахівців професійної освіти, а також у визначенні ефективних цифрових інструментів і форм навчальної діяльності, що сприяють формуванню універсальних компетентностей. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання в процесі модернізації освітніх програм і впровадження інноваційних підходів до професійної підготовки педагогічних кадрів.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЄКТУВАННЯ ЦИФРОВОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

O. V. Lytvyn — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджуються теоретичні та методологічні засади проектування цифрового освітнього середовища в умовах дистанційного навчання. Актуальність теми зумовлена активною цифровізацією освіти та зростанням вимог до якості підготовки здобувачів освіти у використанні інформаційно-комунікаційних технологій. Об'єктом дослідження є цифрове освітнє середовище дистанційного навчання, а предметом – процес його проєктування з урахуванням педагогічних, технологічних та організаційних аспектів. У статті аналізуються сучасні наукові підходи до розуміння сутності дистанційного навчання, педагогічного проєктування та цифрового освітнього середовища. Визначено ключові компоненти такого середовища, зокрема технічну інфраструктуру, освітній контент, засоби комунікації та методичне забезпечення. Особлива увага приділяється ролі викладача як організатора освітнього процесу та розробника цифрового контенту, а також проблемам формування цифрової компетентності викладачів. Метою статті є теоретичне обґрунтування теоретичних та методологічних засад проєктування цифрового освітнього середовища в контексті дистанційного навчання. У дослідженні було встановлено, що ефективність освітнього середовища залежить від рівня інтеграції педагогічних та технологічних компонентів, якості організації зворотного зв'язку та можливостей індивідуалізованого навчання. Наукова новизна полягає в комплексному підході до розгляду процесу проєктування цифрового освітнього середовища як цілісної системи, що поєднує педагогічні, технологічні та комунікативні компоненти. Практичне значення результатів полягає в можливості їх використання при розробці дистанційних курсів та в удосконаленні організації освітнього процесу в навчальних закладах.

РОЛЬ ВИКЛАДАЧА Й ФАСИЛІТАТОРА У ЦИФРОВІЙ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

M. Ye. Halchenkova — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується трансформація ролі викладача у цифровому освітньому середовищі військових вищих навчальних закладів України. Проаналізовано три хвилі наукового інтересу до проблеми взаємодії викладача та здобувача освіти впродовж 2018-2025 років. Систематизовано ключові проблеми дистанційного навчання на основі аналізу вітчизняних та зарубіжних джерел. До організаційно-технологічних аспектів віднесено обмеженість матеріально-технічних ресурсів, низький рівень цифрової компетентності викладачів та здобувачів освіти, нестачу інституційної підтримки, неузгодженість навчальних програм та управлінських процесів. Психолого-педагогічні проблеми охоплюють перевантаження викладачів, зниження мотивації здобувачів освіти, психологічні бар’єри, емоційну ізоляцію та зменшення глибини когнітивної діяльності здобувачів освіти. Виявлені особливості українських військових вищих навчальних закладів, зумовлені недостатньою інституційною підтримкою, обмеженим фінансуванням та нерівномірним рівнем цифрової трансформації. Встановлено, що проблема порушення педагогічної комунікації актуальна для 50-57% освітян та здобувачів освіти. Обґрунтовано необхідність створення корпоративної цифрової інфраструктури, системної методичної бази та безперервного підвищення кваліфікації викладачів. Доведено, що ефективна цифрова трансформація освітнього процесу у системі забезпечення військ потребує зміни парадигми педагогічної діяльності від традиційної ролі викладача як транслятора знань до функції викладача як фасилітатора.

ЗАСТОСУВАННЯ ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ «СІЛЬ» ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ПРОСТОРОВОГО МИСЛЕННЯ ОФІЦЕРІВ ТАКТИЧНОГО РІВНЯ

T. M. Kravets, O. P. Polets, R. S. Koval — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Метою цієї статті є теоретичне та методичне обґрунтування застосування програмного забезпечення «Сіль» як інструмента формування просторового мислення офіцерів тактичного рівня у системі військової освіти України. У дослідженні просторове мислення розглянуто не лише як окрему пізнавальну здатність, а як комплексну професійно значущу якість, що інтегрує просторову уяву, аналіз рельєфу та обстановки, просторове прогнозування і здатність до прийняття обґрунтованих тактичних рішень. У статті проаналізовано сучасні наукові публікації, присвячені тривимірній візуалізації місцевості, геоінформаційним технологіям, розвитку просторового мислення та використанню віртуальних і розширених реальностей у навчанні, а також узагальнено міжнародний досвід застосування цифрових просторових моделей у підготовці фахівців. На основі аналізу літературних джерел і практики військової підготовки обґрунтовано необхідність переходу від переважно двовимірних картографічних засобів і епізодичних польових макетів до системного використання тривимірних моделей місцевості у навчальному процесі. Визначено місце програмного забезпечення «Сіль» у структурі підготовки офіцерів як інтегруючої ланки між теоретичним вивченням місцевості та практичною діяльністю на реальному рельєфі. Розкрито дидактичний потенціал 3D-візуалізації для формування просторової уяви, зменшення когнітивного навантаження та підвищення обґрунтованості прийняття тактичних рішень. У дослідженні окреслено переваги використання ПЗ «Сіль» у навчальному процесі, зокрема гнучкість створення навчальних сценаріїв, можливість багаторазового відпрацювання просторових задач і підвищення наочності навчання, а також визначено основні обмеження його застосування, пов’язані з якістю вихідних геопросторових даних і рівнем методичної підготовки викладацького складу. Наукова значущість статті полягає в обґрунтуванні ролі тривимірного моделювання місцевості як педагогічного інструмента формування просторового мислення офіцерів тактичного рівня. Практичне значення роботи полягає у можливості використання отриманих результатів для вдосконалення навчально-методичного забезпечення військових закладів вищої освіти та підвищення ефективності підготовки офіцерських кадрів з урахуванням сучасних вимог Збройних Сил України та стандартів НАТО.

ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС У ЗАКЛАДІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ ВИМІР

O. A. Sorochynska — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу нормативно-правових аспектів організації освітнього процесу в закладах дошкільної освіти (ЗДО) України в умовах системного реформування галузі. Об’єктом дослідження є освітній процес у ЗДО як цілісна система взаємодії дорослих і дітей, що розгортається в часі в межах визначених нормативних вимог. Проблема дослідження полягає в необхідності осмислення оновленої нормативно-правової бази дошкільної освіти та визначення її впливу на практику організації освітнього процесу в нових реаліях.
Метою статті є аналіз особливостей організації освітнього процесу в ЗДО та характеристика актуального нормативно-правового забезпечення як ресурсу його оптимізації.
У результаті дослідження охарактеризовано сутність поняття «освітній процес у ЗДО» та його основні складники. Систематизовано ключові нормативно-правові документи, що регламентують організацію освітнього процесу: Закон України «Про дошкільну освіту» (2024), Базовий компонент дошкільної освіти (2021), новий Державний стандарт дошкільної освіти (2025), листи МОН на 2025/2026 навчальні роки, Концепція освіти дітей раннього та дошкільного віку (2020). Розкрито нормативне регулювання інклюзивної освіти, дистанційного та змішаного навчання в умовах воєнного стану, режиму дня та рухової активності, планування освітнього процесу та впровадження обов’язкового навчання англійської мови для дітей старшого дошкільного віку.
Наукова новизна полягає в комплексному висвітленні актуального нормативно-правового забезпечення організації освітнього процесу в ЗДО з урахуванням новітнього законодавства 2024-2025 рр., зокрема нового Державного стандарту, що переорієнтовує освітній процес із виконання навчальних планів на досягнення конкретних результатів розвитку дитини за вісьмома освітніми напрямами.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЗААУДИТОРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ: СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА ПОТЕНЦІАЛ ВИХОВНОГО ВПЛИВУ

O. I. Bashkir, R. S. Yuzheka — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено сутність, структуру та виховний потенціал позааудиторної діяльності у закладах вищої освіти як важливого чинника формування духовно-моральних цінностей майбутніх педагогів. Актуальність теми зумовлена необхідністю забезпечення цілісного розвитку особистості здобувачів освіти, що виходить за межі традиційної аудиторної підготовки та передбачає формування їхньої соціальної, громадянської та моральної свідомості. Встановлено, що позааудиторна діяльність створює сприятливі умови для самореалізації студентів, розвитку їхньої ініціативності, відповідальності, комунікативних і лідерських якостей, а також сприяє набуттю реального морального досвіду через участь у різних видах соціально значущої діяльності.
Проаналізовано основні підходи до розуміння позааудиторної діяльності в педагогічній теорії та визначено її ключові функції у структурі освітнього процесу. Обґрунтовано, що ефективність її виховного впливу залежить від системності організації, інтеграції з професійною підготовкою, активної участі студентів та наявності рефлексивного компонента. Визначено структурні компоненти позааудиторної діяльності, зокрема цільовий, змістовий, організаційний, діяльнісний і результативний, що забезпечують цілісність та послідовність виховного процесу.
У роботі розкрито основні напрями виховного впливу позааудиторної діяльності: соціально-громадянський, комунікативний, організаційно-лідерський, культурно-ціннісний і професійно-орієнтований. Доведено, що їх взаємодія сприяє формуванню цілісної, морально зрілої та соціально відповідальної особистості майбутнього педагога. Особливу увагу приділено ролі рефлексії як механізму усвідомлення та внутрішнього прийняття духовно-моральних цінностей.
Визначено педагогічні умови, що забезпечують ефективність позааудиторної діяльності, серед яких: створення морально безпечного середовища, підтримка студентської ініціативи, орієнтація на соціально значущу діяльність та інтеграція виховних і професійних компонентів. Зроблено висновок, що позааудиторна діяльність виступає важливим середовищем формування професійної ідентичності, моральної стійкості та громадянської позиції майбутніх учителів.
Окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язані з розробленням ефективних моделей організації позааудиторної роботи, удосконаленням методик розвитку рефлексії та визначенням критеріїв оцінювання духовно-морального розвитку здобувачів освіти.

ІНКЛЮЗИВНА КУЛЬТУРА ШКОЛИ ЯК ФАКТОР МІНІМІЗАЦІЇ ПРОЯВІВ ДИСКРИМІНАЦІЇ ТА БУЛІНГУ ЩОДО ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

V. V. Liashko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті висвітлено роль інклюзивної культури закладу освіти як фундаментального механізму запобігання дискримінації та булінгу щодо дітей з особливими освітніми потребами (ООП). Актуальність дослідження зумовлена сучасною трансформацією системи освіти в Україні, яка вимагає переходу від технічного забезпечення доступу до глибокого залучення всіх учнів у суспільні відносини. Автор аналізує інклюзивну культуру як динамічну систему спільних цінностей та переконань, що є фундаментом для розвитку інклюзивної політики та еволюції інклюзивної практики.
Особливу увагу приділено проблемі високої вразливості дітей з інвалідністю до віктимізації. У роботі наведено статистичні дані, згідно з якими учні з ООП стикаються з булінгом у два-три рази частіше за своїх нейротипових однолітків, а рівень віктимізації серед них сягає 24,5% вже у початковій школі. Розглянуто специфічні форми цькування: соціальне виключення, вербальну агресію, фізичний булінг та кібербулінг.
Методологічною основою дослідження став «Індекс інклюзії» Т. Бута та М. Ейнскоу, який структурує розвиток школи за трьома вимірами, де створення інклюзивної культури визначено як базовий етап, без якого зміни в політиці та практиці залишатимуться формальними. У статті детально описано сучасні стратегії мінімізації негативних явищ: впровадження принципів універсального дизайну, системи позитивних поведінкових інтервенцій PBIS (стратегія «Stop–Walk–Talk») та доказової програми превенції KiVa.
Обґрунтовано ключову роль команди психолого-педагогічного супроводу, асистентів учителів та батьків у процесі соціалізації та дестигматизації дітей. Окреслено потенціал відновних практик («кола спільноти») як альтернативи покаранню агресорів. Зроблено висновок, що системний розвиток інклюзивної культури дозволяє трансформувати школу в безпечний простір, де відмінності сприймаються як ресурс, а не як проблема, забезпечуючи рівні освітні можливості для кожного учня.

ЕВОЛЮЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО «Я» У ХХ–ХХІ СТОЛІТТЯХ

S. А. Bihunova — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується еволюція психологічного поняття «Я» – від класичних психоаналітичних теорій початку ХХ століття до сучасних підходів, сформованих під впливом цифрових і соціальних чинників ХХІ століття. Показано, як «Я» трансформувалося з внутрішньої психічної структури у багатовимірний, реляційний та контекстно-залежний конструкт, що поєднує фундаментальні теорії З. Фрейда, К. Юнга, К. Роджерса та Е. Еріксона з сучасними уявленнями про цифрову самість.
Особливу увагу приділено поступовому переходу від внутрішньо орієнтованих моделей самості до підходів, які акцентують реляційні, соціальні та контекстуальні виміри ідентичності, демонструючи, що психологічне благополуччя тісно пов’язане з взаємодією внутрішнього досвіду та зовнішнього соціального середовища.
У статті показано, що у ХХІ столітті психологічне «Я» дедалі більше зазнає впливу технологічної медіації. Сучасні дослідження свідчать, що формування ідентичності нині поширюється на цифровий простір, де самопрезентація, соціальне порівняння та онлайн-зворотний зв’язок істотно впливають на самооцінку й психологічне благополуччя. Соціальні медіаплатформи створюють нові простори для конструювання та переосмислення ідентичності, посилюючи реляційні й перформативні аспекти самості. У результаті «Я» більше не обмежується внутрішніми психологічними процесами, а постійно формується під впливом міжособистісних, культурних і технологічних чинників.
У висновках зазначається, що, хоча поняття «Я» залишається центральним у психологічній теорії, його зміст стає дедалі більш гнучким і багатовимірним. Сучасне «Я» можна розуміти як реляційне, розвиткове та цифрово розширене. Інтеграція класичних теоретичних положень із сучасними емпіричними даними демонструє, що самість не може бути адекватно осмислена поза ширшим соціальним і технологічним контекстом. Подальші дослідження мають бути спрямовані на аналіз того, як процеси цифровізації, глобалізації та культурного різноманіття продовжують трансформувати формування ідентичності та психічне здоров’я в сучасних суспільствах.

КІЛЬКІСНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕЛІНІЙНОЇ ВЗАЄМОЗАЛЕЖНОСТІ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ЧАСІ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕСУРСНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

O. S. Shtepa — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Метою дослідження є емпіричне встановлення характеру взаємозв’язку компетентності у часі та психологічної ресурсності особистості.
Методи: в емпіричному дослідженні застосовано опитувальник самоактуалізації (шкала «компетентність у часі») та опитувальник психологічної ресурсності особистості. Для аналізу даних використано кореляційний аналіз за критерієм Пірсона, багатофакторний аналіз, однофакторний дисперсійний аналіз, метод аналізу «причин та ефектів» Ішикави та метод ранжування предикторних змінних.
Результати дослідження: встановлено, що взаємозв’язок компетентності у часі та психологічних ресурсів має нелінійний характер; за результатами аналізу предикторів ключовим ресурсом, що ініціює вияв компетентності у часі, є «віра у добро», тоді як ресурси «творчість», «робота над собою», «впевненість у собі», «прагнення мудрості» та «самореалізація у професії» виконують підсилювальну функцію; за результатами аналізу «причин та ефектів» компетентність у часі є ефектом актуалізації окремих ресурсів, а не загального рівня ресурсності; структурно ресурси організовані у два фактори: перший (базовий) пов’язаний із визначенням значущості моменту та готовністю діяти, другий (регулятивний) — із гнучкістю, самозмінами та підтримкою інших; встановлено поетапний характер актуалізації ресурсів, де одні задають тренд, а інші модифікують і стабілізують вияви компетентності у часі.
Висновки: компетентність у часі доцільно розглядати як нелінійний процес, що виникає як ефект актуалізованості психологічних ресурсів. Ключову роль відіграє ресурс «віра у добро», який забезпечує орієнтацію у теперішньому, тоді як ресурси «творчість» і «робота над собою» сприяють ефективному використанню часу та ресурсів. Психологічні ресурси функціонують як «оптика» дефініції можливостей моменту, визначаючи своєчасність і ефективність дій особистості.
Новизна дослідження полягає в емпіричному описі нелінійної взаємозалежності між компетентністю у часі та психологічними ресурсами, а також у виявленні диференційованої ролі окремих ресурсів.

МОТИВИ ОБМАНУ ТА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ УСТАНОВКИ ОСОБИСТОСТІ: ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

O. Yu. Kosianova, K. A. Bademian — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена комплексному дослідженню мотивів обманної поведінки та їх взаємозв'язку із соціально-психологічними установками і типологічними особливостями особистості. Актуальність дослідження зумовлена зростанням соціальної нестабільності, інформаційних перевантажень та розмиванням моральних орієнтирів у сучасному суспільстві, що актуалізує проблему обманної поведінки як повсякденного соціально-психологічного феномену. Мета дослідження полягає у визначенні провідних мотивів обману, встановленні їх взаємозв'язку із соціально-психологічними установками та побудові типології особистості за критерієм мотивів обманної поведінки. Методологічну основу склали: класична теорія обману П. Екмана, модель мотивів обману Б. М. ДеПауло, теорія правдивості за замовчуванням Т. Р. Левіна, концепція соціально-психологічних установок у мотиваційно-потребовій сфері О. Ф. Потьомкіної та типологія особистості К. Г. Юнга–MBTI. Застосовано комплекс психодіагностичних методик: опитувальник «Види та мотиви обману» (Косьянова О.Ю.), методика діагностики соціально-психологічних установок у мотиваційно-потребовій сфері (Потьомкіна О.Ф.) та Індикатор типів особистості MBTI. Вибірку склали 49 осіб віком 18–45 років. Первинний аналіз показав, що найбільш вираженими мотивами є маніпуляція іншими (M = 10,60; CV = 151,0%), захист стосунків (M = 9,44) та приховування особистої інформації (M = 8,24); серед установок домінують орієнтація на егоїзм (M = 10,56) та на працю (M = 10,43). Кореляційний аналіз виявив значущий позитивний зв'язок між мотивом маніпуляції та орієнтацією на процес (r = +0,70; p < 0,001), а також між мотивом маніпуляції та орієнтацією на альтруїзм (r = +0,61; p < 0,001) та на егоїзм (r = +0,53; p < 0,001). Кластерний аналіз дозволив виокремити три стійкі психологічні типи: «Соціальний захисник» (24,5%), «Адаптивний конформіст» (57,1%) та «Процесуальний маніпулятор» (18,4%). Наукова новизна полягає у розробці типології особистості за мотивами обману на основі інтеграції мотиваційного, установочного та типологічного підходів. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання у психологічному консультуванні, HR-діагностиці та підготовці фахівців із виявлення обману.

МЕТАКОГНІТИВНА ЛІНЬ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН У ВЗАЄМОДІЇ З ГЕНЕРАТИВНИМ ШТУЧНИМ ІНТЕЛЕКТОМ

O. I. Bokovets, T. S. Svyrydova — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Масове впровадження генеративних систем штучного інтелекту (ШІ) у різні сфери життєдіяльності особистості породжує нові виклики для психологічної науки, пов’язані з трансформацією метакогнітивних процесів. Зокрема, надмірне делегування когнітивних завдань генеративному ШІ може зумовлювати систематичне зниження метакогнітивної активності – феномен, який у сучасній науковій літературі отримав назву метакогнітивної ліні. Попри зростальний дослідницький інтерес до цього явища, воно залишається практично не вивченим в українській психологічній науці. Метою статті є теоретичний аналіз метакогнітивної ліні як психологічного конструкта, що виникає в умовах взаємодії особистості з генеративним ШІ. За результатами дослідження метакогнітивна лінь визначається як стійка тенденція до надмірної редукції метакогнітивної регуляції, що виявляється у систематичному зниженні активності процесів планування, моніторингу та оцінювання власної когнітивної діяльності внаслідок тривалого делегування когнітивних завдань генеративному ШІ. Виокремлено три основні характеристики цього феномену: 1) схильність до технологічного делегування; 2) редукція метакогнітивного моніторингу; 3) редукція рефлексивного аналізу. Встановлено, що основним механізмом формування метакогнітивної ліні є когнітивне розвантаження через формування залежності від генеративного ШІ, додатковими – когнітивна втома та дисбаланс у розподілі когнітивного навантаження. Аналіз проявів і психологічних наслідків метакогнітивної ліні в контексті компонентів регуляції пізнання засвідчив її системний характер. У межах компонента планування виявляється схильність до технологічного делегування, наслідком якої є закріплення економії розумових зусиль як стратегії за замовчуванням та формування звички уникати складних завдань. У межах компонента моніторингу виявляється редукція метакогнітивного моніторингу, що призводить до втрати когнітивної автономії та формування ілюзії знання. У межах компонента оцінювання редукція рефлексивного аналізу зумовлює розвиток когнітивної інертності та ризик засвоєння хибних тверджень. Встановлено, що метакогнітивна лінь має кумулятивний характер і формує замкнений цикл зниження метакогнітивної активності. Наукова новизна дослідження полягає у концептуалізації метакогнітивної ліні як самостійного психологічного конструкта, систематизації її характеристик, проявів і наслідків у контексті компонентів регуляції пізнання, а також у введенні цього поняття в український психологічний науковий дискурс.

РЕАКЦІЇ СТУДЕНТІВ НА ФРУСТРУЮЧІ СИТУАЦІЇ ТА ЇХ СТАВЛЕННЯ ДО РІЗНИХ СТИЛІВ КЕРІВНИЦТВА

L. V. Gula — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний аналіз проблеми реагування студентської молоді на фруструючі ситуації в умовах освітнього середовища та визначено роль стилів керівництва у формуванні цих реакцій. Розкрито сутність феномену фрустрації як психологічного стану, що виникає внаслідок перешкод на шляху до досягнення значущих цілей, та охарактеризовано його вплив на емоційну, когнітивну й поведінкову сфери особистості. Описано типові реакції студентів, серед яких виокремлено конструктивні (адаптивні) та деструктивні (дезадаптивні) стратегії подолання труднощів, зокрема агресію, уникнення, регресію, раціоналізацію та інші форми захисної поведінки.
Особливу увагу приділено аналізу впливу різних стилів керівництва — авторитарного, демократичного та ліберального — на особливості переживання та подолання фрустрації студентами. Встановлено, що характер взаємодії між викладачем і студентами суттєво визначає емоційний клімат у навчальній групі, рівень напруженості та ступінь сформованості ефективних копінг-стратегій. Зокрема, авторитарний стиль частіше пов’язаний із підвищенням тривожності та агресивних реакцій, тоді як демократичний стиль сприяє розвитку саморегуляції, відповідальності та конструктивного вирішення проблем. Ліберальний стиль, у свою чергу, може як стимулювати автономність, так і призводити до зниження організованості й чіткості поведінки в складних ситуаціях.
Узагальнення результатів дослідження свідчить про те, що ефективність подолання фрустрації значною мірою залежить не лише від індивідуально-психологічних особливостей студентів, але й від специфіки педагогічної взаємодії. Оптимальним виявляється поєднання елементів демократичного стилю керівництва з чіткою структурованістю освітнього процесу, що забезпечує баланс між підтримкою, вимогливістю та розвитком автономії. Такий підхід сприяє формуванню стійких адаптивних стратегій поведінки, зниженню рівня деструктивних реакцій і підвищенню психологічної стійкості студентів до стресових впливів. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання для вдосконалення освітнього процесу, підвищення ефективності педагогічної діяльності та створення сприятливого психоемоційного клімату в студентських колективах. Перспективи подальших досліджень пов’язані з більш глибоким вивченням індивідуальних чинників фрустраційної толерантності та розробленням психологічних програм підтримки студентів у ситуаціях підвищеного напруження.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГІВ ОПЕРАТИВНО-РЯТУВАЛЬНОЇ СЛУЖБИ

R. І. Sirko, M. А. Gembar — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

В умовах сучасних викликів, пов’язаних із діяльністю Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), роль психолога набуває нового змісту. Працюючи в епіцентрі екстремальних подій, фахівці психологічної служби самі стають об’єктами впливу стресогенних факторів, що створює ризик вторинної травматизації та професійного вигорання. У цьому контексті самореалізація психолога стає не лише професійним завданням, а й ключовим механізмом збереження власної психічної стійкості, професійної ідентичності та ефективності. Вивчення особливостей самореалізації психологів оперативно-рятувальної служби є необхідним для розробки стратегій психологічного супроводу, що дозволить мінімізувати деструктивні наслідки професійної діяльності.
В результаті проведеного емпіричного дослідження, статистичного та кореляційного аналізу було виявлено взаємозв’язки між різними показниками, важливими для поведінки в екстремальних умовах. Обстежуваних поділено на дві групи: перша, яка характеризується низьким рівнем психологічної саморегуляції, і друга — з високим рівнем. Результати кореляційного аналізу показали,що в учасників із високим рівнем психологічної саморегуляції спостерігаються значущі взаємозв’язки з такими факторами,як висока стійкість до стресу, низький рівень ситуативної та особистісної тривожності, а також підвищена нервово-психічна стійкість.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ВИГОРАННЯ ТА ВТОМИ ВІД СПІВЧУТТЯ У ПСИХОЛОГІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

L. V. Pylypenko, O. M. Lozynska — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено теоретичний аналіз феноменів вигорання та втоми від співчуття у діяльності психологів в умовах воєнного стану. Актуальність цього дослідження зумовлена безпрецедентним зростанням психоемоційного навантаження на фахівців соціономічних професій в Україні. Автори обґрунтовують, що традиційні моделі вигорання, сформовані у стабільних соціальних умовах, потребують переосмислення через особливі та екстремальні умови сучасного українського контексту.
У роботі проведено змістовне розмежування понять «вигорання», «втома від співчуття», «вторинний травматичний стрес» та «вікарна травма». Визначено, що втома від співчуття виступає специфічним предиктором, який прискорює динаміку вигорання, виснажуючи психологічний ресурс фахівця з психічного здоров’я значно швидше, ніж організаційні чинники. Особлива увага приділена концепції «глобальної втоми від співчуття», яка виникає внаслідок заглиблення психолога у загальнонаціональний травматичний контекст та постійний потік травматичної інформації.
Проаналізувавши сучасні емпіричні дослідження встановлено цікавий зв’язок: фахівці, які надають допомогу безпосередньо у зонах бойових дій, часто показують вищий рівень психологічної стійкості завдяки високому рівню задоволення від співчуття та посттравматичному зростанню. У статті доведено, що професійне задоволення виступає критичним захисним бар’єром, який запобігає деперсоналізації та розвитку цинізму.
Автор приходить до висновку про необхідність визнання вразливості психолога та впровадження системної культури турботи про психологів. Це передбачає не лише індивідуальні практики усвідомлення і самоспівчуття, а й організаційну підтримку за допомогою систематичних супервізій та обмеження інформаційного навантаження. Отримані результати можна використати для збереження психічного здоров’я фахівців соціономічних професій та волонтерів.

ПОНЯТТЯ «ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ» У КОНТЕКСТІ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІВ

Yu. V. Vintiuk — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз ролі та змісту психологічного аналізу як базового компонента професійної підготовки майбутніх психологів у закладах вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю подолання розриву між теоретичним навчанням та практичною діяльністю, що вимагає від студента здатності інтегрувати академічні знання для глибокого розуміння внутрішніх механізмів особистості.
Обґрунтовано думку про те, що психологічний аналіз є «стрижневою» компетенцією, яка дозволяє фахівцю переходити від опису зовнішніх поведінкових проявів (фенотипів) до виявлення глибинних психічних структур та причинно-наслідкових зв’язків (генотипів). У роботі деталізовано структуру психологічного аналізу в контексті навчальної діяльності, яка охоплює об’єктний, процесуальний та функціональний компоненти. Особливу увагу приділено етапам реалізації професійних дій психолога: від спостереження та висунення гіпотез до інтерпретації, прогнозування та рефлексії.
Досліджено методичні підходи до навчання студентів психологічному аналізу, зокрема використання активних методів навчання, таких як аналіз конкретних ситуацій (кейс-стаді), що сприяє формуванню професійного мислення й ідентичності майбутнього спеціаліста. Висвітлено специфіку професійного аналізу, що полягає в його ітераційності, системності й етичній детермінації. Визначено широкі сфери застосування результатів психологічного аналізу: від освітньої та військової галузей до клінічного консультування та бізнес-середовища. Зроблено висновки про те, що оволодіння навичками психологічного аналізу є фундаментом фахової майстерності, а подальші дослідження мають бути спрямовані на розробку алгоритмів навчання аналітичним діям у роботі з кризовими станами.

ЕТИЧНІ ДИЛЕМИ ПСИХОЛОГА ПРИ ПОСЕРЕДНИЦТВІ У КОНФЛІКТІ: НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ

H. V. Mukhina, O. M. Molchanova, A. M. Helbak — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний теоретико-прикладний аналіз етичних дилем, що виникають у професійній діяльності психолога-посередника в процесі медіації конфліктів. Актуальність дослідження зумовлена зростаючою складністю соціальних взаємодій та необхідністю чіткого етичного регулювання неюрисдикційних способів розв’язання спорів. Авторами розкрито зміст фундаментальних принципів професійної етики, серед яких особливу увагу приділено нейтральності, конфіденційності, автономії сторін, справедливості та професійній компетентності.
Доведено, що ключові етичні дилеми виникають на перетині жорстких професійних стандартів та динамічних обставин конкретного конфлікту. Зокрема, детально проаналізовано колізію між обов’язком дотримання конфіденційності та необхідністю розкриття інформації у випадках загрози життю або здоров’ю учасників. Окрему увагу приділено «дилемі подвійних ролей», коли організаційна або професійна приналежність медіатора може створювати реальний або уявний конфлікт інтересів, впливаючи на сприйняття його нейтральності. Розглянуто суперечність між повагою до автономії сторін та професійним втручанням у ситуаціях, коли рішення учасників можуть мати деструктивні наслідки.
У роботі систематизовано основні наукові підходи до ухвалення етичних рішень: нормативний (деонтологічний), що спирається на категорію обов'язку; утилітарний, орієнтований на мінімізацію шкоди; контекстуальний та трансформаційний. Обґрунтовано переваги інтегрованої моделі, яка дозволяє фахівцю балансувати між професійними стандартами та специфікою культурно-соціального контексту. Автори наголошують, що саме поєднання цих підходів та використання структурованих моделей прийняття рішень підвищує безпеку, етичність та конструктивність медіаційного процесу. Окреслено перспективи подальших розвідок, зокрема розробку спеціалізованих етичних протоколів для цифрового середовища медіації та аналіз впливу транскультуральних чинників на стратегії медіатора.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ КЛІНІЧНОГО ПСИХОЛОГА НА СТАДІЇ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ

O. О. Lazurenko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Проблема професійного становлення фахівця, його професійної підготовки є однією з ключових у психологічній науці, зокрема, якщо мова йде про професійне становлення клінічного психолога. Мета статті – здійснення аналізу основних закономірностей професійного становлення клінічного психолога в процесі професійної підготовки, а також особливостей організації підготовки на різних етапах професіогенезу та специфіки формування професійних знань, вмінь та навичок у здобувачів за освітньо-професійною програмою «Клінічна психологія». В роботі використано методи теоретичного аналізу джерел, комплексного аналізу основних аспектів професіогенезу особистості, узагальнення та систематизація уявлень про професійне становлення клінічного психолога на різних етапах професійної підготовки. Окреслено кілька етапів їх професіоналізації: допрофесійний, етап професійного навчання (додипломний) та післядипломний, або етап професійної діяльності. Розглянуто психологічні особливості професійного становлення фахівця з клінічної психології, організації підготовки на різних етапах фахової підготовки та специфіки формування професійних знань, вмінь та навичок у здобувачів. Запропоновано рекомендації щодо удосконалення професійного становлення клінічного психолога. Зроблено висновки та визначено перспективи подальших наукових доробок, що полягають у дослідженні змісту психологічної компетентності клінічного психолога, аналізі професійно важливих якостей, пов’язаних з формування позитивної професійної Я-концепції та визначенні мотивації професійного вдосконалення фахівців цієї галузі.

ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЛІДЕРА В УПРАВЛІНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

A. V. Trobiuk, V. V. Barko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджуються особливості емоційного інтелекту (ЕQ) лідера у контексті управлінської діяльності Національної гвардії України. Актуальність дослідження зумовлена зростаючою роллю емоційно-регуляторних компетентностей офіцера в умовах збройного конфлікту та потребою у науковому обґрунтуванні психологічних чинників ефективного військового лідерства. Теоретичний аналіз охоплює провідні концепції ЕQ: модель здібностей Дж. Майєра та П. Саловея, змішану модель Д. Гоулмана і модель Р. Бар-Она. Встановлено, що попри відмінності у підходах, усі моделі акцентують ключову роль ЕQ у забезпеченні ефективної міжособистісної взаємодії, прийнятті рішень та управлінні стресом. Емпіричне дослідження проведено на вибірці з 86 військовослужбовців НГУ (81,4 % чоловіків, 18,6 % жінок; вік 21–56 років), які виконують або нещодавно виконували управлінські функції. Для збору даних розроблено авторську анкету з 28 пунктів, що містить 5 компонентних шкал ЕQ та шкалу усвідомлення його ролі. Загальний рівень ЕQ у вибірці відповідає рівню «вище середнього» (M = 77,02; SD = 10,68; 81,1 % від максимуму). Виявлено статистично значущий вплив бойового досвіду на рівень ЕQ: учасники бойових дій демонструють достовірно вищі показники порівняно з групою без бойового досвіду (Δ = +7,40 балів). Гендерний аналіз засвідчив практичну рівність загальних показників ЕQ між чоловіками та жінками за наявності структурних відмінностей у компонентному профілі. Аналіз за посадовими категоріями показав зростання ЕQ від молодшого офіцерського до вищого командного складу. Наукова новизна роботи полягає у застосуванні контекстно-валідного авторського інструментарію та виявленні специфічних закономірностей розвитку ЕQ у військовій управлінській практиці. Результати можуть бути використані для розроблення програм розвитку ЕQ офіцерів сил безпеки і оборони.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ НЕПОРОЗУМІНЬ МІЖ РОДИНАМИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ЦЕРКОВНОЮ ГРОМАДОЮ ЯК ЧИННИКА ЦИВІЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ: ОБ’ЄДНУВАЛЬНІ ПРАКТИКИ ТА МЕХАНІЗМИ ВРЕГУЛЮВАННЯ В УМОВАХ ВІЙНИ

O. S. Vashchenko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено соціально-психологічний аналіз непорозумінь між родинами військовослужбовців та церковною громадою в умовах повномасштабної війни як чинника, що впливає на стан цивільної безпеки та соціальної згуртованості суспільства. Метою дослідження є виявлення соціально-психологічних механізмів формування напруження у взаємодії зазначених груп, аналіз групових захисних реакцій у ситуації хронічного стресу та обґрунтування об’єднувальних практик і механізмів врегулювання непорозумінь.
Показано, що соціальна дистанція між родинами військових і церковною громадою значною мірою зумовлена різним досвідом переживання війни, асиметрією емоційних і соціальних ресурсів, а також активацією індивідуальних і колективних психологічних захисних механізмів. Обґрунтовано, що прояви емоційного «холоду», дистанційованості чи зниження емпатійної взаємодії доцільно розглядати не як байдужість, а як форму колективного захисного реагування на тривалий стрес, втрати та відчуття загрози, що водночас обмежує можливості конструктивного діалогу.
Особливу увагу приділено духовно-ціннісному виміру взаємодії. Доведено, що для християнських спільнот важливою основою збереження єдності є орієнтація на спільну духовну ідентичність, яка зміщує акцент з взаємних оцінок і претензій на внутрішню відповідальність особистості та розвиток терпимості й взаємної поваги. Такий підхід сприяє прийняттю різноманітності життєвих і духовних позицій у межах громади.
Проведений теоретичний аналіз дає підстави стверджувати, що зниженню напруженості та зміцненню довіри у взаємодії родин військовослужбовців і церковної громади може сприяти впровадження об’єднувальних практик, зокрема створення безпечних просторів для комунікації, розвиток емпатійної взаємодії, застосування медіаційних форматів, системна підтримка родин військовослужбовців, ресоціалізація ветеранів і духовна солідарність. Реалізація таких підходів потенційно сприяє підвищенню психологічної стійкості спільноти та цивільної безпеки в умовах війни.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОДІАГНОСТИКИ ІГРОВОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

R. Ya. Yaremko, O. S. Vavryniv, I. S. Koval, S. L. Kruk, S. T. Sadovska — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано проблему поширення ігрової залежності серед військовослужбовців в умовах повномасштабного вторгнення. Встановлено, що специфічні умови бойової діяльності, які характеризуються високим рівнем стресу, емоційним виснаженням, соціальною ізоляцією та недостатнім рівнем міжособистісної підтримки, створюють передумови для використання азартних ігор як деструктивної стратегії подолання труднощів. Проведено теоретичний аналіз феномену лудоманії як форми адиктивної поведінки, що має біопсихосоціальну природу. З огляду на недостатню розробку діагностичних інструментів для цієї вибірки, створено психодіагностичний комплекс і проведено емпіричне дослідження факторів ризику ігрової залежності. Комплекс методик включає: короткий п'ятифакторний опитувальник особистості TIPI (адаптація М. Кліманської, І. Галецької), методику діагностики мотивації до професійної діяльності (К. Замфір, модифікація А. Реана), опитувальник для анонімних гравців (GA-20), тест для виявлення комп'ютерної залежності (А. Дроздікова-Заріпова, А. Шакурова) та шкала для оцінки тривожності (Ч. Спілбергера, Ю. Ханіна). На основі проведеного дослідження отримано наступні результати. Встановлено, що 26,67% опитаних мають ознаки патологічної схильності до азартних ігор. Було виявлено домінування зовнішньої позитивної мотивації до служби, але наявність зовнішньої негативної мотивації корелює з надмірною цінністю гри. Кореляційний аналіз показав, що на формування схильності до ігрової залежності значною мірою впливає висока особистісна тривожність, низька емоційна стабільність і схильність до ескапізму. Доведено, що гральна активність у досліджуваній вибірці виконує компенсаційну функцію, забезпечуючи тимчасове зниження психоемоційної напруги та ілюзорне відчуття контролю, що в умовах воєнного стану трансформується в стійку залежність.

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДО ЛІКУВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ТА ВЕТЕРАНІВ ІЗ ТЯЖКИМИ ТРАВМАМИ ОПОРНО-РУХОВОЇ СИСТЕМИ

V. S. Demіanenko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті представлено теоретико-емпіричне обґрунтування психологічної готовності військовослужбовців та ветеранів із тяжкими пораненнями опорно-рухової системи до лікування як інтегрального психічного стану особистості, що включає мотиваційний, когнітивний, емоційно-вольовий і поведінковий компоненти та забезпечує активну участь у лікувально-реабілітаційному процесі. Мета статті – теоретичний аналіз та емпіричне дослідження психологічної готовності військовослужбовців та ветеранів із тяжкими травмами опорно-рухової системи до лікування. Психологічна готовність розглядається як міра внутрішньої залученості до відновлення та здатності долати фізичні й психологічні бар’єри лікування. На основі отриманих емпіричних даних встановлено, що 23 % респондентів із тяжкими пораненнями опорно-рухової системи демонструють психологічну неготовність до лікування. Виявлено, що цей стан зумовлений кризою цілепокладання, уникненням планування майбутнього, неприйняттям тілесних змін та зниженням відчуття власної суб’єктності. Важкопоранені часто сприймають себе об’єктами медичного впливу, що знижує їхню активність у лікувальному та реабілітаційному процесах. З’ясовано, що пасивна позиція щодо лікування посилюється переживанням кризи майбутнього, відсутністю життєвих перспектив і зниженням мотивації до відновлення. Унаслідок цього лікувальні та реабілітаційні заходи нерідко сприймаються як малоефективні або формальні. Встановлено, що значним деструктивним чинником є соціальне відчуження та емоційна спустошеність, зумовлені недостатньою підтримкою з боку оточення, що призводить до виснаження психологічних ресурсів. Узагальнено, що сукупність зазначених факторів ускладнює процес лікування, адаптації до нових умов та відновлення тяжкопоранених військовослужбовців і ветеранів.

ОЦІНКА ВПЛИВУ ЖИТТЄВИХ ПОДІЙ НА БАТЬКІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

N. V. Prorok, O. Yu. Chekstere — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті представлено результати дослідження впливу життєвих та потенційно травматичних подій на психоемоційний стан батьків молодших школярів в умовах воєнного часу. Для збору емпіричних даних було використано методику Life Events Checklist (LEC-5), адаптовану до сучасних соціальних та безпекових умов в Україні. У дослідженні взяли участь батьки учнів початкової школи м. Києва. Аналіз результатів показав, що хоча більшість респондентів не переживали значну частину класичних травматичних подій, значна кількість батьків має безпосередній або опосередкований досвід подій, пов’язаних із війною: обстріли, тривале перебування в укриттях, розлуку з родиною, участь родичів у бойових діях, поранення або загибель близьких. На основі відсоткового розподілу відповідей батьків виділено п’ять основних факторів травматизації родин, які зустрічаються найчастіше або мають найбільшу психологічну значущість: безпосередній досвід обстрілів та бойових дій поблизу людини; тривале перебування в укриттях; розлука з членами родини; участь членів родини у бойових діях; переживання реальної загрози життю. Описано психологічні наслідки дії виділених травматичних факторів: постійне відчуття небезпеки, підвищена тривожність, гіпернастороженість, труднощі зі сном; накопичення хронічного стресу, підвищена дратівливість, емоційне виснаження; страх за близьких, труднощі у підтриманні сімейної стабільності; постійне очікування поганих новин, емоційна напруга у сім’ї, переживання безсилля. Показано, що переживання батьками описаних травматичних досвідів через механізми вторинної травматизації (зокрема, через емоційний стан рідних) впливають на дітей. Встановлено, що навіть непрямий контакт із травматичними подіями може впливати на відчуття безпеки, рівень тривожності та психологічну стійкість батьків. Отримані результати не тільки підтверджують високий рівень загальної стресогенності життєвого контексту батьків в умовах війни, а й підкреслюють важливість психологічної підтримки сімей з дітьми молодшого шкільного віку та можуть бути використані для розробки програм психосоціальної допомоги.

БЕЗПЕКА ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ТА МЕТОДИ ПРОФІЛАКТИКИ РИЗИКІВ

G. О. Dyshel, N. А. Orlyk, V. V. Borshchenko, O. V. Bobro — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

Здійснено комплексний аналіз нормативно-правових засад безпеки фізкультурно-спортивної діяльності в Україні та систематизовано науково обґрунтовані методи профілактики ризиків у цій сфері. Встановлено, що правова регламентація спортивної діяльності охоплює конституційні гарантії, спеціальне законодавство, санітарно-гігієнічні норми й підзаконні акти, однак залишається фрагментованою та потребує системного вдосконалення у напрямі інтеграції положень про безпеку навчально-тренувального процесу, зокрема уникнення травматизму. Серед усіх видів травматизму на частку спортивного припадає від 2 до 3% загального обсягу, однак цей показник значно зростає там, де профілактична робота організована незадовільно. Охарактеризовано класифікацію ризиків фізкультурно-спортивної діяльності за зовнішніми (матеріально-технічні умови, організаційно-методичні чинники, санітарно-гігієнічне середовище) та внутрішніми (стан здоров’я, рівень фізичної підготовленості, психофізіологічні особливості) чинниками. Розглянуто методи профілактики ризиків, що включають: педагогічні (якісна розминка, дотримання принципів поступовості та індивідуалізації навантажень, корекція техніки виконання вправ); організаційно-управлінські (систематичний медичний контроль, інструктажі з безпеки, відповідність матеріально-технічної бази нормативним вимогам); психологічні (формування культури безпеки, когнітивна підготовка, управління стресовими станами). Особливу увагу приділено доказово обґрунтованим програмам превентивного тренування (neuromuscular training programs), ефективність яких підтверджена рядом міжнародних рандомізованих контрольованих досліджень. Зроблено висновок про необхідність системного вдосконалення нормативно-правового регулювання, запровадження риск-орієнтованого підходу до планування тренувальних навантажень та розроблення єдиних стандартів безпеки для всіх суб’єктів фізкультурно-спортивної діяльності в Україні.

ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ХАРЧУВАННЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «ТУРИЗМ» У ПОВСЯКДЕННИХ УМОВАХ І ПІД ЧАС МАНДРІВОК

Kh. Ye. Shavel, Yu. R. Boretskyi, O. Z. Duda, S. H. Reshetylo — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті висвітлено проблему формування культури харчування студентів спеціальності «Туризм» у повсякденних умовах, під час туристичних мандрівок та у процесі практичної діяльності на базі спортивних і туристичних споруд як важливої складової збереження здоров’я та професійної підготовки майбутніх фахівців. Об’єктом дослідження є процес формування культури харчування студентської молоді, предметом — педагогічні умови та особливості її формування в умовах поєднання навчальної діяльності, туристичних мандрівок та занять на базі спортивно-туристичної інфраструктури. Актуальність теми зумовлена поширенням порушень режиму харчування, зростанням споживання продуктів швидкого приготування, нерегулярністю прийомів їжі та недостатнім рівнем харчової грамотності студентів.
Метою роботи є оцінка сформованості культури харчування студентів спеціальності «Туризм» у повсякденних умовах та в умовах мандрівок, а також розробка напрямків її корекції.
У дослідженні використано методи теоретичного аналізу наукових джерел, анкетування, порівняння, узагальнення отриманих даних та методи математичної статистики.
Результати дослідження засвідчили недостатній рівень сформованості культури харчування студентів, що проявляється у нерегулярності прийомів їжі, пропуску сніданків, високій частці фастфуду в раціоні, порушенні водного режиму та відсутності системного підходу до організації харчування під час туристичних мандрівок і практичних занять. Встановлено, що лише незначна частина студентів дотримується принципів раціонального харчування та планує власний раціон з урахуванням його енергетичної та поживної цінності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні специфіки формування культури харчування студентів спеціальності «Туризм» в умовах поєднання навчальної діяльності, туристичних мандрівок та використання спортивних і туристичних споруд, а також в обґрунтуванні комплексу педагогічних заходів, спрямованих на підвищення рівня харчової культури студентської молоді. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання запропонованих рекомендацій у процесі професійної підготовки студентів у закладах вищої освіти.

ОСОБЛИВОСТІ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ ЗАЛЕЖНО ВІД ТРИВАЛОСТІ ДОТРИМАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

Kh. B. Chopko — пт, 29 тра 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено особливості харчової поведінки залежно від тривалості дотримання здорового способу життя (ЗСЖ) як системи саморегуляції. Харчова поведінка розглядається як багатовимірний феномен, який включає когнітивні, емоційні та поведінкові компоненти і може виступати індикатором як адаптивних, так і дезадаптивних змін. Особлива увага приділяється трьом типам харчової поведінки: обмежувальній, емоціогенній та екстернальній, а також їх зв’язку з формуванням саморегуляції і ризиками розвитку розладів харчової поведінки.
Метою дослідження є виявлення особливостей та закономірностей трансформації харчової поведінки залежно від тривалості дотримання ЗСЖ, а також визначення ролі ЗСЖ як чинника формування адаптивних поведінкових стратегій. У дослідженні взяли участь 540 респондентів віком 21–40 років, які були розподілені на 3 групи залежно від стажу дотримання ЗСЖ. Для збору емпіричних даних використано опитувальник харчової поведінки DEBQ, дослідження проводилося у 2025 році. Застосовано методи описової статистики, порівняльного аналізу та регресійного аналізу.
Результати дослідження свідчать про наявність відмінностей у структурі харчової поведінки залежно від тривалості дотримання ЗСЖ. Встановлено, що на початкових етапах характерний підвищений рівень обмежувальної та екстернальної поведінки, що може відображати нестабільність поведінки і підвищений контроль. У процесі тривалого дотримання ЗСЖ спостерігається зниження екстернальної та емоціогенної поведінки, що свідчить про розвиток емоційної регуляції та автономного контролю. Регресійний аналіз підтвердив, що тривалість ЗСЖ є значущим предиктором змін харчової поведінки.
Наукова новизна дослідження полягає у розгляді харчової поведінки як динамічного процесу, що змінюється залежно від тривалості дотримання здорового способу життя, а також у визначенні ЗСЖ як системного чинника трансформації дезадаптивних харчових патернів у адаптивні.