Публічне управління та соціальна робота

Титульна сторінка

2024-04-05T12:04:33+03:00

ЗМІСТ

2023-12-29T16:18:47+02:00

ОСОБЛИВОСТІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАЙНЯТІСТЮ ВЕТЕРАНІВ В УКРАЇНІ У КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

2024-05-02T10:18:09+03:00

У статті обґрунтовано і проведено аналіз сучасних тенденцій та особливостей інноваційного розвитку публічного управління зайнятістю ветеранів війни в Україні у контексті Євроінтеграції. Виявлено, що в умовах воєнного стану значних змін відчули усі сфери економічних і суспільних відносин. Розглянуто діяльність органів публічного управління, а саме Міністерства у справах ветеранів України, щодо вирішення нагальних питань з його функціонування в нових умовах, а особливо забезпечення зайнятості та захист від безробіття ветеранів війни в Україні тощо. Визначено основні проблеми публічного управління, такі як бюрократія, показ ефективності та інші, і запропоновано шляхи їх вирішення.
Розглянуто особливості інновацій в публічному управлінні: застосування сучасних технологій та інноваційних підходів в публічному управлінні для покращення якості послуг, зв’язку з громадськістю, ветеранами війни, електронного урядування тощо.
Проведено аналіз євроінтеграційних процесів публічного управління зайнятістю, що відбуваються в Україні з приверненням уваги до особливостей їх систем, успішних прикладів та прогресивних підходів, які можна впровадити у власну реформу країни. Важливим аспектом публічного управління зайнятістю ветеранів війни в Україні є ключові орієнтири державної політики зайнятості країн Євросоюзу та моделі, які вони застосовують для ефективного управління ринком праці.
Висвітлено загальну проблему, що склалася в умовах воєнного стану, а саме – масову міграцію населення, скорочення економічно-активного населення, значні цивільні втрати, збільшення кількості людей з інвалідністю та психоемоційними розладами. Акцентовано увагу на важливості дієвості публічної політики у вирішенні питань сприяння зайнятості ветеранів війни в Україні, створення робочих місць, сприяння самозайнятості та розвитку підприємництва. Доведено заміну пасивних заходів державної політики зайнятості – активними, а саме – допомога в сприянні працевлаштуванню ветеранів війни в Україні шляхом перекваліфікації.

ВИКОРИСТАННЯ ГЕОІНФОРМАЦІНИХ СИСТЕМ ДЛЯ КРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

2024-05-02T10:18:30+03:00

Кризове управління останнім часом набуло вагомого значення, адже все більше наше суспільство вчиться протистояти різного роду надзвичайним ситуаціям. Сучасне інформаційне суспільство має широкі можливості для протидії різноманітним загрозам. Для цього все частіше застосовують геоінформаційні системи та технології.
Кризовий центр цивільного захисту створюється для підвищення рівня компетентності та навиків курсантів, студентів, слухачів та практичних працівників сфери цивільного захисту; для набуття необхідних вмінь при прийнятті управлінських рішень як у рятувальній справі, так і у планувальній діяльності міста; для налагодження та відпрацювання взаємодії всіх органів держаної влади та оперативно-рятувальних підрозділів міста та області у разі виникнення надзвичайної ситуації.
Метою Кризового центру цивільного захисту є: підвищення рівня компетентності та навиків курсантів і студентів у відпрацюванні взаємодії всіх органів держаної влади та оперативно-рятувальних підрозділів міста та області у разі виникнення надзвичайної ситуації; налагодження взаємодії та порядку залучення відповідних органів управління в умовах виникнення НС, зокрема з практичними працівниками, які безпосередньо входять до складу комісій ТЕБтаНС міста та області, штабу з ліквідації НС.
Висновки. Наявність такого Кризового центру цивільного захисту допоможе отримати необхідний досвід здобувачам вищої освіти та сформує у них необхідні практичні компетентності. Широкий спектр програмного забезпечення «Кризового центру цивільного захисту» дасть змогу охопити більшість спеціальностей, яким навчаються студенти та курсанти. Кризовий центр цивільного захисту допоможе краще розглянути проблемні питання міста, громади і області та виявити потенційно небезпечні місця для запобігання можливим НС. У випадку виникнення загрози цей Кризовий центр цивільного захисту допоможе у прийнятті рішень використовуючи методи оцінки ризику, оцінки готовності та допомоги у реагуванні із застосуванням геоінформаційних систем.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ ВЕТЕРАНСЬКОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

2024-05-02T10:18:32+03:00

Метою статті є висвітлення особливостей реалізації ветеранського розвитку в Україні. Встановлено, що пріоритетом державної політики на 2023 рік визначено політику ветеранського розвитку – нову державну політику надання можливостей всебічної реалізації для ветеранів одночасно із впровадженням політики щодо гарантій їх соціального захисту. Політика реалізовується відповідно до Стратегії формування системи переходу від військової служби до цивільного життя на період до 2032 р. Розглянуто досвід імплементації Стратегії в Україні: впровадження моделі надання послуг з реабілітації та відновлення – «Шлях реабілітації та відновлення Захисника/Захисниці», яка передбачає надання медичних послуги щодо лікування після поранення (у разі отримання), гострої/підгострої реабілітації і довгострокової реабілітації та довгострокову допомогу – психологічну, фізкультурно-спортивну реабілітацію, інформаційно-консультативну підтримку, юридичний супровід, професійну адаптацію, перекваліфікацію на цивільну спеціальність; реалізація експериментального проекту щодо запровадження інституту помічника ветерана в системі переходу від військової служби до цивільного життя у Вінницькій, Дніпропетровській, Львівській та Миколаївській областях; запровадження онлайн системи інформаційних сервісів «е-Ветеран»; реалізація другого етапу спільного проекту Мінветеранів та Червоного Хреста України з підтримки ветеранів, які отримали інвалідність І або ІІ групи. Виокремлено низку проблемних питань нормативно-правового механізму державного регулювання соціального захисту учасників бойових дій та учасників війни. По-перше, на часі спрощення процедура набуття статусу учасника бойових дій або учасника війни. По-друге, наявна система пільгового забезпечення учасників бойових дій та учасників війни носить компенсаторне, а не мотивувальне спрямування По-третє, удосконалення законодавства з метою створення умов, необхідних для реабілітації та соціальної адаптації учасників бойових дій на рівні центральних та місцевих органів державної влади.

УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЮ КУЛЬТУРОЮ В ТРУДОВИХ КОЛЕКТИВАХ

2024-05-02T10:18:46+03:00

Проаналізовано особливості «сильної» організаційної культури, яка проявляється у добровільній підтримці її цінностей більшістю членів організації, у високій згуртованості колективу, бажанні співробітників залишатися членами організації, докладати додаткові зусилля для реалізації її інтересів; наявності вольових керівників, наявності системи заохочення працівників (кар’єрний ріст, делегування повноважень, позитивна репутація, премії, бонуси). Висвітлено вплив організаційної культури на діяльність професійних колективів та їх співробітників. Розроблено і перевірено валідність авторського запитальника «Сила організаційної культури». Проведено анонімне анкетування вибірки обсягом 130 респондентів Львівщини з метою дослідження взаємовпливу організаційних культур та їх співробітників.
За результатами аналізу результатів анкетування виявлено: 1) «сильна» організаційна культура у 41%; «середньої сили» організаційна культура у 51%; «слабка» організаційна культура у 8% фірм та організацій. 2) «високий рівень інноваційності» організаційної культури у 29%; «середній рівень інноваційності» організаційної культури у 53%; «низький рівень інноваційності» організаційної культури у 18% фірм та організацій.
Методом кореляційного аналізу виявлено, що сила та інноваційність організаційної культури має зворотну кореляцію з «Бюрократичною організаційною культурою», а також пряму кореляцію з «Організаційною культурою орієнтованою на людину», «Загальною самоефективністю».
Результати підтвердили гіпотезу, що сильна організаційна культура виникає за наявності співробітників з високою загальною самоефективністю, антикорупційною спроможністю – характеристиками психологічно зрілої особистості, що спроможна діяти у соціально ризикованих ситуаціях. Спроби позитивно змінити організаційну культуру можливі у випадку підбору співробітників та менеджерів, що налаштовані на самомотивовану діяльність як агенти змін.

ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДІТЕЙ, ЯК ОДНІЄЇ З ПРІОРИТЕТНИХ СОЦІАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ

2024-05-02T10:19:28+03:00

Проведено дослідження особливостей реалізації соціальної політики захисту дітей, як пріоритету соціальної функції держави в контексті реформування сьогоднішніх принципів соціального захисту у сфері охорони дитинства, зокрема ті, що визначені у нормативно-правових актах стосовно захисту прав дітей на національному рівні.
Проаналізовано сфери забезпечення реалізації основних засад державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім’ї; забезпечення пріоритету сімейних форм влаштування враховуючи і таку досить нову форму тимчасового влаштування, як «патронат»; захист майнових, житлових та інших прав і інтересів таких дітей; створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального, духовного та психофізичного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя; забезпечення права на здоровий розвиток; забезпечення соціально-правових гарантій тощо.
Доведено, що існуючий в державі механізм не може повністю усунути проблему соціального сирітства в Україні, можливо тільки здійснити заходи щодо його профілактики шляхом проведення профілактичної роботи серед населення та забезпечення реалізації взятих державою зобов’язань щодо повного державного забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Актуальним в умовах сьогодення, є забезпечення можливості для отримання дітьми прав, які закріплені законодавством України.
Пропонується виокремлення принципів державної політики у сфері охорони дитинства, як окремого структурного елемента, що має сприйматись, як дитиноцентричний підхід у формуванні та подальшій реалізації політики у сфері охорони дитинства в Україні.

ЕСТЕТИЧНИЙ АСПЕКТ СПРИЙМАННЯ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА

2024-05-02T10:19:30+03:00

У статті аналізується сутність і зміст «сприйняття» у професійній діяльності соціального працівника, обґрунтовується його естетичний аспект. Наголошено, що важливим структурним елементом естетичної свідомості соціального працівника є естетичне сприймання. Визначено, що основою сприймання виступає єдність різних аспектів, властивостей об’єкта, що діє як комплексний подразник. Сприймання залежить не лише від інформації органів чуття, а й від настрою, очікувань, життєвого досвіду людини тощо. На відміну від відчуттів, які віддзеркалюють лише окремі властивості та якості предметів, сприймання є завжди цілісним і предметним, воно об’єднує відчуття, що йдуть від численної низки аналізаторів. Проаналізовано естетичні сприймання, які можуть бути повними і неповними, глибинними і поверховими, швидкими (динамічними) і повільними, стереотипними і нестереотипними тощо. Обґрунтовано що естетичне сприймання – це завжди складний психічний і духовний процес діяльності суб’єкта, його осмислення, оцінка як творів мистецтва, так і реальних явищ природи, суспільства тощо. Принагідно зазначено, що естетичне сприймання може бути адекватним і неадекватним, це залежить передусім від загального рівня культури, художньої освіченості суб’єкта сприйняття. Неадекватність сприймання є часто-густо відчутною не лише у сфері різних видів мистецтва, а й у сфері соціальної роботи. Доведено, що естетичний аспект проблеми сприймання у професійній діяльності соціального працівника із суб’єктами, які мають особливі потреби, повинен набувати характеру неперервності, динамічності й адекватності. При цьому мають враховуватися зміни, які відбуваються не лише в процесі розвитку особистості пацієнта, а й у всьому соціумі.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАПОБІГАННЯ ГЕНДЕРНО ЗУМОВЛЕНОМУ НАСИЛЬСТВУ В УКРАЇНІ

2024-05-02T10:19:44+03:00

Статистичні дані провідних світових організацій говорять про зростання кількості випадків гендерно зумовленого насильства як у світі, так і в Україні. За роки незалежності України було вжито багато заходів з його подолання, прийнято низку законодавчих документів для протидії гендерно зумовленому насильству. Проблема гендерно зумовленого насильства загострилася в Україні від початку повномасштабного вторгнення, це зумовило необхідність удосконалення механізмів запобігання та протидії насильству за ознакою статі.
На основі аналізу наукової літератури з’ясовано зміст та форми прояву гендерно зумовленого насильства. Зазначено, що найбільш повним і точним є тлумачення Фонду народонаселення ООН. Згідно з цим визначенням, гендерне насильство охоплює випадки насильства, яке стосується як чоловіків, так і жінок, і де жінки переважно виступають у ролі жертв. Це виникає внаслідок нерівних владних стосунків між представниками різних статей, і основне його спрямування – проти жінок через їхню стать, що може виявлятися як фізична, сексуальна і психологічна шкода, включаючи залякування, страждання, примус та/або позбавлення свободи в сім'ї чи в суспільстві загалом.
В статті наголошується, що у прифронтових регіонах України, жінки піддаються збільшеному ризику гендерного насильства у різних формах, яке часто залишається непоміченим через такі обставини, як присутність військових, низький рівень безпеки, відсутність або руйнування верховенства права, а також безкарність порушників.
Проаналізовано останні досягнення в Україні, які спрямовані на захист та підтримку жінок і дівчат, які постраждали від насильства, пов’язаного з війною.
Окреслено ряд рекомендацій щодо того, як покращити запобігання та реагування на гендерно зумовлене насильство до, під час та після війни: підтримувати та зміцнювати організації жінок, які стикаються з кризовими ситуаціями у Україні; забезпечити доступ до притулків для жінок із додатковою вразливістю, що є ключовим для ефективного планування соціальних послуг; державні та громадські організації повинні документувати та висвітлювати в засобах масової інформації свою діяльність, систематично відстежувати всі заходи та ініціативи; постійно надавати психологічну підтримку особам, які пережили гендерно зумовлене насильство; інвестувати у житло та підтримку центрів групового розміщення внутрішньо переміщених осіб (ВПО), оскільки існує потенційний зв'язок між житловими труднощами ВПО, що проживають у перенаселених колективних поселеннях, та збільшеним ризиком гендерно зумовленого насильства; у воєнний і післявоєнний період важливо контролювати різні види зброї, оскільки її присутність сприяє розповсюдженню насильства, включаючи жорстокі форми; формувати соціальні норми з нульовим прийняттям насильства щодо жінок/домашнього насильства, протидіяти стигмі та дискримінації, з якими стикаються жертви сексуального насильства; підвищувати економічну безпеку жінок.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ДОСЛІДЖЕННІ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ (КОРОТКИЙ ОГЛЯД ЗАКОРДОННИХ ДЖЕРЕЛ)

2024-05-02T10:19:59+03:00

Сьогодні велику тривогу викликає зростання обсягів протизаконного використання людини з метою експлуатації. Поінформованість громадськості про торгівлю людьми зростає, але зусиль із запобігання, спрямованих на активне усунення факторів ризику, все ще бракує. Це є викликом для дослідників різних соціально-гуманітарних наук, а також для тих інституцій, які приймають рішення та організовують систему ефективної протидії торгівлі людьми. Незважаючи на те, що протягом останніх років наукових публікацій з цієї проблеми стає все більше, комплексних досліджень є обмаль. Боротьба з торгівлею людьми потребує системного підходу, створення новітніх дієвих механізмів протидії цьому злочину, консолідації зусиль державних та громадських інституцій, спрямованих не тільки на запобігання торгівлі, а й на забезпечення захисту та надання комплексної допомоги постраждалим.
Закордонні дослідники напрацьовали значний досвід у цій галузі, що відображено в тематиці сучасних наукових праць. Аналіз публікацій виявив певні тенденції в дослідженні проблеми протидії трафікінгу. Важливим інструментом такої протидії є профілактика, яка розглядається комплексно, у тісному взаємозв’язку з інститутом громадського здоров’я і передбачає міждисциплінарне співробітництво. Вчені працюють над підвищенням ефективності профілактичних заходів; з цією метою досліджують основні причини і соціальні умови, в яких потенційні жертви стають вразливими до експлуатації та обґрунтовують роль громади у протистоянні негативним економічним факторам і соціальним умовам, що призводять до вразливості громадян.
Також предметом сучасних досліджень з даного питання є оцінка ризиків та прогалин у протидії трафікінгу в контексті викликів, пов’язаних із потоком біженців з України; з’ясування можливостей та ефективності агенцій, залучених до гуманітарного реагування в усуненні цих ризиків. Важливим напрямком закордонних наукових розвідок у вирішенні проблем трафігінгу є прикладні, спеціалізовані дослідження, розробка конкретних методик роботи із жертвами щодо ефективного надання допомоги, тощо.
Подальше вивчення здобутків світового наукового співтовариства допоможе краще зрозуміти сучасні виклики у цій сфері та можливі напрямки вдосконалення політики протидії торгівлі людьми.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

2024-05-02T10:20:23+03:00

Соціальна робота – порівняно нове явище в дослідженні проблем європейської історії. Раніше вона не виділялася у якості самостійного напрямку в діяльності органів державної влади та військового управління. Тому організація українцями соціальної допомоги під час Першої світової війни (1914–1918 рр.) потребує значної уваги у висвітленні актуальних питань історії, зокрема, історії глобальних військових конфліктів ХХ ст. В статті характеризується діяльність українського відділення Всеросійського земського союзу, Комітету Південно-Західного фронту допомоги хворим і пораненим воїнам Всеросійського союзу міст, Товариства Червоного Хреста України, відомих українських меценатів та інших неурядових організацій в роки Першої світової війни у напрямку соціальної роботи з військовослужбовцями, фронтовиками і цивільним населенням. Розглядаються напрямки та результати роботи цих установ. Наголошується, що це важливий напрямок турботи суспільства про забезпечення життєдіяльності окремої верстви населення в екстремальних умовах – військовослужбовців. Досвід такої діяльності засвідчив переваги громадської ініціативи над бюрократичним державним апаратом.

ФОРМУВАННЯ ІНТЕГРАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА В УМОВАХ ЦИФРОВОГО СУСПІЛЬСТВА

2024-05-02T10:20:29+03:00

У статті висвітлено розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, що призводить до розробки нових засобів навчання, які дають змогу вдосконалити освітній процес, оскільки процеси діджиталізації та трансформації освіти впливають на стиль і методологію роботи соціальних працівників.
Обґрунтування методологічних передумов формування інтегральної компетентності соціального працівника в умовах цифрового суспільства вбачаємо у такому: поняття інтегральної компетентності фігурує у всіх освітньо-професійних програмах, однак його формулювання є коротким і доволі загальним, а далі наводяться переліки загальних та спеціальних компетентностей; загальні та спеціальні компетентності доцільно подавати не простим переліком за певними тематиками, а у єдиній системі: тоді цілком закономірно виявляться зайві положення чи брак потрібних позицій; побудова системи вимагає грамотного, науково обґрунтованого використання інтегративного підходу на основі теорії едукаційної інтегрології, що забезпечить формування цілісної системи інтегральної компетентності соціального працівника; у систему інтегральної компетентності соціального працівника необхідно включити на достатньо високому рівні вимоги цифрової компетентності, виходячи з рамок цифрової компетентності; інтеграція загальних та спеціальних компетентностей повинна забезпечити конкретний і обґрунтований науково опис системи; інтегральна компетентність соціального працівника повинна бути наслідком грамотно проведеної інтеграції його загальних, спеціальних та цифрових компетенцій; застосування інтегративного підходу передбачає ключові поняття, структуру інтегральної компетентності, філософсько-методологічне обґрунтування кожної зі спеціальних, загальних та цифрових компетенцій саме для соціального працівника; важливою умовою є двосторонність процесу: інтегральна компетентність формується на основі переліку загальних, спеціальних та цифрових компетентностей, а з іншого боку ці окремі компетентності розглядаються як елементи системи, що дає змогу оптимізувати систему, доповнювати її та вилучати застарілі елементи.

Відомості про авторів

2023-12-29T16:25:48+02:00