Публічне управління та соціальна робота

Титульна сторінка

Збірник наукових праць — 2024-12-11

ЗМІСТ

Збірник наукових праць — 2024-12-11

ІНВЕСТУВАННЯ У РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ: ВИКЛИКИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

l. V. Brych — 2024-12-11

В результаті поглибленого аналізу літератури, доведено, що незважаючи на численні досягнення, багато теорій та концепцій, все ще не висвітлені достатньо повно питання саме інвестування у розвиток людського капіталу в контексті забезпечення соціальної безпеки, що й обумовило вибір даної тематики та її актуальність. Метою дослідження є характеристика особливостей впливу процесу інвестування у розвиток людського капіталу на забезпечення соціальної безпеки. Основне завдання, що ставиться в межах цієї статті стосується охарактеризувати які виклики перед державним управління в контексті забезпечення соціальної безпеки через інвестування у розвиток людського капіталу. Для досягнення поставленої мети, нами було використано ряд методів, зокрема: індукції та дедукції, порівняння і систематизації – для визначення переліку ключових особливостей інвестування у розвиток людського капіталу; синтезу і аналізу – для доведення суттєвості впливу розвитку людського капіталу на забезпечення соціальної безпеки; табличний й графічний – для якісного подання результатів дослідження; абстрактно-логічний – для формування теоретичних узагальнень і висновків дослідження. Встановлено, що людський капітал є одним із ключових ресурсів держави, що визначає її економічний розвиток та соціальну стабільність. Сутність людського капіталу полягає у знаннях, навичках, здоров’ї та здатності населення до інновацій та адаптації до змінних умов ринку праці. Високий рівень людського капіталу забезпечує підвищену продуктивність праці, сприяє розвитку технологій та підсилює конкурентоспроможність країни на міжнародній арені. Охарактеризовано ключові соціальні засади при інвестуванні у розвиток людського капіталу. Виокремлено роль державного управління в контексті забезпечення соціальної безпеки. Доведено, що державне управління, орієнтоване на розвиток людського капіталу, є фундаментом для створення стійкої системи соціальної безпеки та забезпечення стабільного і процвітаючого суспільства.

ДЕРЖАВНІ КОРПОРАЦІЇ ЯК КЛЮЧОВИЙ ІНСТРУМЕНТ У РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

V. V. Kruhlov — 2024-12-11

У статті розглядається роль державних корпорацій як ключових інструментів реалізації державної політики у сфері транспортної інфраструктури. Дослідження зосереджено на аналізі діяльності державних корпорацій у розвитку та модернізації транспортних мереж в умовах зростаючого попиту на якісну та стійку інфраструктуру. Проблематика полягає у необхідності подолання розриву між потребами в розвитку сучасної транспортної інфраструктури та обмеженими бюджетними можливостями. Мета роботи полягає у дослідженні державних корпорацій як інструментів реалізації державної політики у сфері транспортної інфраструктури та розробці пропозицій щодо підвищення їх ефективності. Результати дослідження показують, що державні корпорації мають значний потенціал у розвитку транспортної інфраструктури, особливо в таких напрямках, як створення нових об’єктів та реконструкція існуючої інфраструктури. Ефективність їх діяльності залежить від чітко визначених параметрів співпраці, розподілу ризиків та інноваційних механізмів фінансування. Запропоновано підхід до оцінки діяльності державних корпорацій як інструментів реалізації державної політики у сфері транспортної інфраструктури, що враховує сучасні виклики, інноваційні механізми фінансування та управління ризиками, а також пропонує адаптивні стратегії для забезпечення довгострокової стійкості інфраструктурних проєктів в умовах економічної нестабільності. Рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності державних корпорацій у сфері транспортної інфраструктури включають удосконалення нормативно-правової бази, впровадження прозорих структур управління, диверсифікацію джерел фінансування та стимулювання інновацій. Наголошується на необхідності адаптивного підходу до управління інфраструктурними проєктами, особливо в умовах економічної нестабільності та воєнного стану. Підкреслено важливість врахування соціально-економічних та екологічних показників для забезпечення довгострокової стійкості проєктів.

СОЦІАЛЬНИЙ ЕФЕКТ ВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ

R. R. Prots — 2024-12-11

Доведено, що розвиток альтернативних джерел енергії є надзвичайно важливим у контексті соціальної безпеки, оскільки він зменшує залежність країни від імпортованих викопних палив. При цьому, огляд літератури, показав, що віддаючи належне науково-практичним результатам інших науковців, багато теорій та концепцій, все ще не висвітлені достатньо повно питання саме того як через державне регулювання розвитку альтернативних джерел енергії досягнути бажаного соціального ефекту, що й обумовило вибір даної тематики та її актуальність. Метою дослідження є характеристика особливостей впливу розвитку альтернативних джерел енергії на соціальну складову національної безпеки. Основне завдання, що ставиться в межах цієї статті стосується охарактеризувати як через державне регулювання розвитку альтернативних джерел енергії досягнути бажаного соціального ефекту. Для досягнення поставленої мети, нами було використано ряд методів, зокрема: індукції та дедукції, порівняння і систематизації – для визначення переліку ключових особливостей впливу розвитку альтернативних джерел енергії на соціальну складову; синтезу і аналізу – для доведення суттєвості впливу розвитку альтернативних джерел енергії на соціальну складову; табличний й графічний – для якісного подання результатів дослідження; абстрактно-логічний – для формування теоретичних узагальнень і висновків дослідження. Охарактеризовано сутність державного регулювання розвитку альтернативних джерел енергії. Визначено ключовий соціальний ефект від розвитку альтернативних джерел енергії. Встановлено, що держава може створювати стимулюючі механізми, такі як податкові пільги, субсидії та гранти, які знижують фінансові бар’єри для підприємств та споживачів, заохочуючи інвестиції у відновлювані енергетичні технології. Доведено, що розвиток альтернативних джерел енергії є фактором, що суттєво підвищує соціальну безпеку держави. Він забезпечує енергетичну незалежність, сприяє економічному розвитку та покращує добробут населення.

РЕТРОСПЕКТИВА НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДІЙСНЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ ТА СІМЕЙ З ДІТЬМИ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЛИ У СКАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ COVID-19

M. M. Obikhod — 2024-12-11

Ця розвідка присвячена ретроспективі здійснення соціального супроводу дітей та сімей з дітьми, які перебували у складних життєвих обставинах під час пандемії COVID-19, що вирувала в Україні протягом 2020–2021 років в контексті нормативно-правових новел розроблених та прийнятих центральними органами виконавчої влади з метою активізації зусиль щодо оперативної організації та підвищення якості соціального супроводу та процесу здійснення такого супроводу. Однією із базових соціальних послуг у соціальній роботі є соціальний супровід, що являє собою комплексну допомогу особі чи сім’ї, що потрапили у несприятливі обставини, та не можуть самостійно їх подолати. Метою соціального супроводу є сприяння благополуччю сімей, навчання самостійно справлятися із труднощами та мінімізувати наслідки від складних життєвих обставин [2]. Проаналізовано створену у 2020 році нормативно-правову базу, яка дала можливість досить швидко реагувати на виклики пов’язані з пандемією в контексті забезпечення реалізації основних засад державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: створення умов для забезпечення соціального супроводу дітей та сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах; визначення функції та ролі та безпеки фахівців соціальної роботи в процесі здійснення соціального супроводу у час пандемії та процес усунення перешкод у здійсненні соціального супроводу спричинені COVID-19. Висвітлено нормативне вдосконалення застосування основних етапів соціального супроводу, які діяли під час пандемії базуючись на основних трьох засадах: підготовчий етап – це діагностика проблеми клієнта, оцінка труднощів; реалізаційний етап – це основний етап, що полягає у конкретних діях, тобто наданні міждисциплінарної допомоги особі чи сім’ї; заключний етап – підведення підсумків, оцінка наданих послуг, вихід із складних життєвих обставин.

СТРАТЕГІЯ АКТИВНОГО СТАРІННЯ: РОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ У СИСТЕМІ ІНТЕГРОВАНИХ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ДЛЯ ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ

Ya. I. Bordyan — 2024-12-11

Стаття присвячена ґрунтовному аналізу стратегії активного старіння, яка є одним із пріоритетних напрямків сучасної соціальної політики, спрямованої на забезпечення гідної якості життя для осіб похилого віку. У дослідженні розглядається роль соціальних служб у системі інтегрованих соціальних послуг, які покликані задовольняти потреби літніх людей у різних сферах їхнього життя. Метою статті є аналіз науково-теоретичних підходів до стратегії активного старіння та дослідження ролі соціальних служб у системі інтегрованих соціальних послуг для осіб похилого віку. Поняття активного старіння розкривається як комплексний підхід, що включає підтримку фізичного здоров’я, психічної стійкості та соціального благополуччя, забезпечуючи активну участь осіб похилого віку в суспільному житті. Автори підкреслюють важливість збереження здоров’я осіб похилого віку, підтримки їх соціальної активності, а також сприяння соціальній інклюзії, яка дозволяє їм залишатися повноцінними членами суспільства. Важливою складовою концепції є забезпечення доступу до соціальних послуг, які допомагають літнім людям продовжувати самостійне життя, водночас надаючи необхідну підтримку в умовах старіння. Стаття також акцентує увагу на необхідності інтеграції соціальних послуг і налагодження міжвідомчої співпраці. Це дозволяє ефективніше організувати систему підтримки осіб похилого віку, об’єднуючи ресурси різних структур для створення умов, які сприяють активному старінню. Висновки. Інтеграція послуг передбачає як координацію між різними органами, так і забезпечення комплексного підходу до надання допомоги, включаючи медичні, соціальні та психологічні аспекти. Такий підхід дозволяє не лише підвищити якість життя осіб похилого віку, але й зміцнити їхні соціальні зв’язки та відчуття соціальної підтримки. Таким чином, стратегія активного старіння розглядається як важливий напрямок у розвитку сучасної соціальної політики, який вимагає чіткої координації зусиль державних та недержавних організацій для забезпечення гідного та активного життя осіб похилого віку.

ІНТЕГРАЦІЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СОЦІАЛЬНУ РОБОТУ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

O. P. Biletskyi — 2024-12-11

Стаття присвячена дослідженню впливу цифрових технологій на сучасну соціальну роботу. Метою статті є дослідження впливу цифрових технологій на соціальну роботу, аналіз можливостей та викликів, які виникають у процесі цифровізації соціальних послуг, а також оцінка перспектив використання технологічних рішень для підвищення ефективності роботи соціальних працівників і доступності допомоги для клієнтів. В умовах глобальної цифровізації дедалі більше соціальних послуг надаються за допомогою онлайн-інструментів, таких як мобільні додатки, онлайн-платформи, штучний інтелект та віртуальна реальність. Цифрові рішення дозволяють соціальним працівникам швидше та ефективніше реагувати на запити клієнтів, особливо у віддалених або важкодоступних регіонах. Одночасно цифровізація ставить нові виклики перед соціальною роботою, такі як необхідність підвищення цифрової грамотності серед працівників та клієнтів, проблеми захисту конфіденційної інформації, а також складність адаптації традиційних методів соціальної роботи до нових умов. Проаналізовано можливості, які відкриваються завдяки впровадженню цифрових технологій у соціальну сферу. Особлива увага приділяється питанням конфіденційності та етичним аспектам використання цифрових інструментів у роботі з вразливими групами населення. Розглядаються як позитивні аспекти впровадження цифрових технологій, так і потенційні ризики. У статті також проведено огляд останніх досліджень у цій галузі та визначено основні напрями розвитку соціальної роботи в умовах цифрової трансформації. Зроблено висновок, що цифрові технології відкривають нові горизонти для соціальної роботи, покращуючи доступність та ефективність надання послуг. Мобільні додатки, онлайн-консультації та платформи дистанційної підтримки сприяють розширенню можливостей для клієнтів, зокрема тих, хто має обмежений доступ до традиційних соціальних послуг. Інтеграція цифрових технологій вимагає значних зусиль з боку соціальних працівників щодо підвищення цифрової грамотності та адаптації до нових форматів роботи. Важливим є дотримання етичних стандартів та забезпечення захисту конфіденційної інформації клієнтів.

ДУХОВНІСТЬ ЯК ГОЛОВНИЙ ЧИННИК НАЦІОНАЛЬНО- ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ МАЙБУТНЬОГО СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА

H. P. Vasyanovych — 2024-12-11

У статті аналізуються питання нерозривного взаємозв’язку духовності і національно-патріотичного виховання у майбутніх соціальних працівників. З цією метою визначено науково-логічний апарат, зокрема поняття «духовність», «національний патріотизм» та ін. Доводиться, що сучасне суспільство України перебуває в екстремальній ситуації (стан неоголошеної «гібридної війни», розв’язаної російським імперіалізмом), потребує фахівців соціальної сфери у яких би гармонійно поєднувалося професійне й особистісне. Втім акцент ставиться на формуванні такої індивідуальної якості як національний патріотизм, головним чинником якого є духовність. Остання характеризується як загальнокультурний феномен у становленні і розвитку ментальності українського народу. Окреслюються основні складові національного патріотизму. На основі аналізу наукових джерел, власного педагогічного досвіду авторів, визначаються концептуальні положення про завдання, принципи, умови національно-патріотичного виховання майбутніх соціальних працівників. Крім того, обґрунтовується система методів виховного впливу адміністрації Університету та факультету психології і соціального захисту на здобувачів вищої освіти соціального профілю. Ця система методів тісно пов’язується із формами виховної роботи зі студентами. Серед основних форм виділяємо такі: а) індивідуально-виховна; б) різноманітні форми впливу через можливості громадських організацій; в) організація роботи з розвитку самодіяльної художньої творчості; г) організація урочистих культурно-масових заходів на честь знаменних дат і подій; д) творчі зустрічі студентства з відомими майстрами культури і мистецтва та ін. Наводиться низка конкретних заходів, які проводяться адміністрацією Університету та факультету, а також професорсько-викладацьким складом та кураторами груп. Водночас розкриваються наслідки негативного впливу кризових суспільних явищ на процес формування духовності та національного патріотизму у майбутніх фахівців соціальної сфери.

ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД ВИКЛАДАЧА ДО УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

N. Ya. Vovchasta — 2024-12-11

Характеристика основної теми. У сучасній практиці професійної освіти актуальність діяльнісного аспекту навчання пояснюється не так зміною парадигми професійної освіти, як необхідністю модернізації освітньої підготовки за допомогою оптимізації способів педагогічного управління навчальним процесом з метою підвищення якості професійної освіти. Проблема. Проблема полягає у моделюванні структури навчальної інформації та її проектуванні, в операційних способах управління навчальною діяльністю, у створенні орієнтовної основи навчально-пізнавальної діяльності. Мета. Метою статті є обґрунтування можливостей діяльнісного підходу викладача до управління навчальною діяльністю у підготовці майбутніх соціальних працівників. Узагальнені результати. Діяльнісний підхід у навчанні зумовлений сутнісним властивостями процесу навчання як взаємодія суб’єктів діяльності. Продуктом професійного навчання з позиції діяльнісного підходу є формування особистісного та професійного самовизначення. Цільовою домінантою діяльнісного підходу в навчанні є розвиток самоосвіти студентів та реалізація індивідуального творчого потенціалу. Навчання студентів процесуальним видам професійної діяльності становить пріоритетний напрямок в організації пізнавального середовища. З метою вдосконалення професійної підготовки майбутнього соціального працівника необхідно застосовувати програмно-цільове управління навчанням на основі діяльнісного підходу. Управління професійною підготовкою забезпечує високу якість освіти за дотримання низки умов: системного проектування дидактичного управління, розвитку мобільності теоретичних та прикладних знань та умінь, орієнтації на формування професійної компетентності. Методики пов’язані з аналізом та побудовою спеціальної структури навчальної інформації у вигляді пізнавальних завдань у галузі теоретичного та прикладного знання. Методична орієнтація управління навчальною діяльністю студентів має бути спрямована на формування професійної готовності студентів, розвивати професійну спрямованість особистості, озброювати конкретними способами та методами професійної діяльності, сприяти успішному розширенню внутрішніх можливостей студентів, підвищувати їхню активність та професійну мотивацію.

СОЦІАЛЬНА ПІДТРИМКА ДІТЕЙ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ

E. I. Kostyshyn — 2024-12-11

У статті розглядається проблема соціальної підтримки дітей, які постраждали від збройного конфлікту в Україні. Актуальність теми обумовлена значними втратами серед дітей, викликаними війною, а також психологічним насильством та фізичними травмами. На основі даних порталу «Діти Війни» та досліджень вітчизняних вчених, в статті проаналізовано наслідки війни для дітей, зокрема гуманітарну кризу, психосоціальні травми, освітні потреби та необхідність соціальної інтеграції. Основну увагу приділено необхідності впровадження комплексних програм соціальної підтримки, що включають фінансову, емоційну та інформаційну допомогу, а також доступ до медичних і освітніх послуг. Розглянуто роль міжнародних організацій, таких як ЮНІСЕФ, у забезпеченні підтримки дітей, а також діяльність українських благодійних організацій. Визначено правову базу для соціальної підтримки дітей в умовах війни. Висвітлено аспекти гуманітарної кризи, зокрема потребу в психосоціальній підтримці для подолання травм. Досліджується важливість відновлення освітнього процесу, доступу до медичних послуг і соціальної інтеграції дітей, а також вплив міжнародних стандартів захисту прав дітей. Важливими аспектами є роль недержавного сектору в реалізації соціальної підтримки через програми, що забезпечують психосоціальну реабілітацію, розвиток навичок і підтримку дітей з особливими освітніми потребами. Дослідження підкреслює, що соціальна підтримка дітей у війні є критично важливою для їхнього майбутнього та стабільності суспільства в цілому. В статті підкреслено важливість створення безпечного середовища для дітей, їхньої психологічної реабілітації та забезпечення освіти як критичних елементів для відновлення та інтеграції дітей у суспільство. Автори закликають до активізації зусиль щодо реалізації ефективних програм соціальної підтримки, що сприятиме покращенню якості життя дітей, які пережили збройний конфлікт.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ РЯТУВАЛЬНИКІВ, ЯКІ ОТРИМАЛИ ІНВАЛІДНІСТЬ

V. M. Lohvynenko — 2024-12-11

У статті розглядаються актуальні аспекти професійної реабілітації рятувальників, які отримали інвалідність в умовах воєнного стану в Україні. Метою статті є визначення особливостей та обґрунтування важливості професійної реабілітації рятувальників, які отримали інвалідність під час виконання професійних обов’язків і запропонувати шляхи їхньої інтеграції в суспільство та професійну діяльність. Акцентовано увагу на зростанні ризиків для життя і здоров’я рятувальників, що призводить до збільшення кількості випадків інвалідності серед них. Відзначається перехід України від медичної до соціальної моделі інвалідності, яка передбачає адаптацію суспільства до потреб людей з обмеженнями життєдіяльності та здоров’я. Професійна реабілітація розглядається як важлива складова інтеграції рятувальників з інвалідністю в суспільство, сприяючи їхній економічній незалежності та соціальній інтеграції. Процес професійної реабілітації включає фізичну, соціальну, психологічну, педагогічну та трудову реабілітацію, а також психологічну підтримку колег по службі, що допомагає подолати стрес та тривогу, пов’язану з інвалідністю. Особлива увага приділяється ролі професійної діяльності як стабілізуючого фактора в житті рятувальників з інвалідністю, що допомагає їм орієнтуватися в реальності та підтримувати відчуття контролю. Підкреслено важливість створення умов для працевлаштування рятувальників з інвалідністю в структурі ДСНС України, використовуючи їхні професійні навички та досвід. Запровадження програм, орієнтованих на рятувальників з інвалідністю, дозволить відновити професійну діяльність багатьох фахівців та сприятиме розвитку інклюзивного суспільства. Перспективи подальших досліджень включають розробку методик професійної реабілітації, підвищення обізнаності суспільства щодо проблем та потреб рятувальників з інвалідністю, удосконалення можливостей інтеграції рятувальників з інвалідністю в структуру ДСНС України, вивчення міжнародного досвіду та аналіз позитивних практик працевлаштування рятувальників з інвалідністю.

ДІАГНОСТИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У РОБОТІ З ДІТЬМИ ТА СІМˊЯМИ

L. S. Tymkiv — 2024-12-11

Метою статті є аналіз формування діагностичної компетентності майбутніх соціальних працівників в умовах закладу вищої освіти. Акцент робиться на тому, що соціальна діагностика дітей та сімї є базо- вою технологією, яка дозволяє застосовувати цей практичний інструмент при ранньому виявленні вразливих сімей та надання їм своєчасної допомоги. У статті висвітлюються основні особливості технології соціальної діагностики сімї, яка перебуває у складній життєвій ситуації. Аналізується комплекс діагностичних методик, що дозволяють визначити основні причини та прояви дисфункційності сім’ї, сімейного неблагополуччя Діагностична компетентність – це єдність теоретичної і практичної готовності фахівця соціальної роботи до здійснення діагностичної діяльності, інтегральна властивість особистості, що включає в себе вміння постановки діагнозу, висунення діагностичних гіпотез, розв’язання проблем і завдань, що виникають в реальних ситуаціях соціальної роботи, постійне внесення доцільних коректив у свою професійну діяльність. Сучасні сім’ї, а особливо сім’ї з дітьми зіштовхуються з цілою низкою соціальних проблем. Для їх успішного розв’язання необхідним є застосування соціальної діагностики – діяльності з виявлення самих проблем, їх чинників та можливих шляхів й способів їх розв’язання. Можливість оволодіння студентами системою знань про сутність та зміст соціальної, психологічної та соціально-педагогічної діагностик, про основні класи діагностичних методик забезпечує освітній компонент «Методи та технології соціальної діагностики». Зроблено висновок, що формування діагностичної компетентності студентів забезпечить якісну підготовку фахівців з соціальної роботи, готових працювати в сучасних реаліях нашого буття, реагувати на нові суспільні виклики, професійно надавати соціальні послуги дітям та сім’ям.

ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ В РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

A. F. Lozynskyi — 2024-12-11

У статті досліджено основні фактори, що визначають специфіку трансформації соціально-політичних пріоритетів військовослужбовців. Доведено, що соціально-політична свідомість військовослужбовців – це одна з основних складових форм суспільної свідомості, яка, як правило, виникає спільно з появою державності та політичної влади і є найбільш загальною категорією, що характеризує субʼєктивну сторону політики в цілому. Зазначено, що військовослужбовець у тій чи іншій мірі включається в суспільно-політичну діяльність. Це важлива сфера військової служби, де відбувається процес формування свідомості вояків, особливо їх суспільно-політичних якостей. Висвітлено специфіку трансформації соціально-політичних пріоритетів військовослужбовців-українців в дусі патріотизму та відданості державницькій ідеї, які воювали під час Першої світової війни у складі іноземних (австро-угорських, російських) збройних сил. Наголошено, що сутнісним чинником впливу війни на українських вояків стали значні зміни в їх соціально-політичних поглядах. Перша світова війна 1914–1918 рр. була не лише глобальним військовим конфліктом, але і війною, де настрої в армії та суспільстві були не менш важливі ніж постачання боєприпасами чи забезпечення військовою технікою. У людині, яка одержала зброю змінюється все: світовідчуття, самооцінка, ставлення до оточуючих. Зброя – це сила і влада, що дає впевненість у собі й диктує стиль поведінки, створює ілюзію власної значущості. Війна формує особливий тип особистості, який можна визначити як соціально-політичну психологію воїна. Такі зміни у свідомості були характерним явищем морального стану вояків, їх сприйняття, емоцій, настроїв.

ПРИНЦИПИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОБУДОВИ ПРОГНОСТИЧНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ У ПІДГОТОВЦІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

A. Ya. Tsiupryk — 2024-12-11

Характеристика основної теми. Педагогічна теорія як система педагогічних ідей, принципів, закономірностей, методів дозволяє спроектувати модель вирішення проблем для істотного підвищення ефективності функціонування та розвитку інноваційної педагогічної системи. Проблема. Педагогічна прогностика досліджує закономірності виникнення, становлення та розвитку педагогічних теорій, а також принципи, методи та умови, що сприяють ефективності педагогічного прогнозування у розвитку відповідних педагогічних теорій. Мета статті – обґрунтувати найбільш суттєві принципи та закономірності педагогічної прогностики як методології професійної підготовки соціальних працівників. Узагальнені результати. У статті обґрунтовано принципи побудови прогностичної педагогічної теорії у підготовці соціальних працівників (історичних аналогій, який базується на ідеї розуміння функціонування системи у її розвитку; історичного та логічного, який полягає в постановці та вирішенні проблем розвитку нових педагогічних теорій з урахуванням зробленого у минулому і побудові логічної перспективи для дослідження в майбутньому; системності, який дозволяє досліджувати об’єкт як цілісну систему, виявити її ключові елементи, їх взаємозв’язки, функції; багатомірності, який може бути успішно застосований у дослідженні проблем педагогічної прогностики; глобальної дивергенції як шляхів розвитку та управління якістю освітніх систем, що проявляється та реалізується через розширення форм навчання). Виявлено закономірності, які є базовими для підготовки майбутніх соціальних працівників: циклічності розвитку педагогічних теорій, коли реально процес поширення та практичного застосування теорії педагогами-практиками відбувається дещо інакше; соціально-культурологічна та технологічна сумісність у розвитку педагогічних теорій, коли ефективність та гарантованість якості освіти є тим вищою, чим більш цілеспрямовано та системно ураховані природні, соціальні, культурологічні, технологічні фактори та бар’єри у розвитку відповідної педагогічної теорії; полісуб՚єктності розвитку педагогічних теорій, який вимагає, щоб у процесі нововведень в освіті враховувалися цінності змісту цих нововведень з позиції студентів та педагогів, а також усіх зацікавлених суб’єктів. Встановлено, що подальший виклад ідей та принципів педагогічної прогностики вимагає обґрунтування глобалізаційного підходу як стратегічно важливого принципу у розвитку педагогічних теорій та удосконалення якості сучасних освітні систем.