Публічне управління та соціальна робота

ВОЛОНТЕРСТВО ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

T. M. Demydenko — 2026-11-02

У статті досліджено волонтерську діяльність як форму соціальної активності людей похилого віку. Однією з актуальних соціально-демографічних тенденцій сучасності є зростання частки людей похилого віку в структурі населення, що актуалізує проблему їх соціальної включеності, активного довголіття й участі в житті громади. Дієвим механізмом розв’язання цієї проблеми є розвиток соціальної активності людей похилого віку, зокрема їх залучення до волонтерської діяльності. Метою статті є теоретичне обґрунтування волонтерської діяльності як форми соціальної активності людей похилого віку, уточнення сутності понять «соціальна активність» і «соціальна активність людей похилого віку», визначення мотивації, соціального значення й умов розвитку волонтерської діяльності в системі соціальної роботи. Наукова новизна дослідження полягає у формулюванні авторських визначень понять «соціальна активність» і «соціальна активність людей похилого віку», систематизації умов розвитку «срібного волонтерства». «Соціальна активність» розглядається як свідома, вмотивована діяльність, спрямована на взаємодію із соціальним середовищем та іншими суб’єктами змін із метою розв’язання суспільних проблем, у процесі якої здійснюється саморозвиток особистості та формуються її соціальні якості. «Соціальна активність людей похилого віку» визначається як свідома, вмотивована діяльність цієї категорії населення, спрямована на участь у розв’язанні суспільно значущих проблем та здійсненні позитивних соціальних змін, у процесі якої реалізуються життєвий досвід, знання людини, забезпечуються її саморозвиток та формування нових соціальних зв’язків. Обґрунтовано, що волонтерська діяльність є однією з провідних форм соціальної активності людей похилого віку. Визначено основні умови розвитку волонтерської діяльності людей похилого віку в системі соціальної роботи, серед яких – популяризація активного довголіття на рівні громади та держави, подолання вікових стереотипів, створення спеціальних волонтерських програм, підтримка соціальних зв’язків, суспільне визнання внеску літніх волонтерів та поширення успішних практик «срібного волонтерства».

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКА ПРАКТИКА

L. Yu. Krymchak — 2026-11-02

У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний та прикладний аналіз концепції соціальної відповідальності в контексті надання соціальних послуг. Актуальність дослідження зумовлена безпрецедентними викликами, з якими стикається українська система соціального захисту в умовах повномасштабної війни, зокрема експоненційним зростанням кількості внутрішньо переміщених осіб (понад 4,8 млн станом на кінець 2025 р.), ветеранів війни та сімей у складних життєвих обставинах, що на 37% перевищує довоєнні показники. Об’єктом дослідження є професійна діяльність фахівців соціальної сфери, а предметом – сукупність етичних, організаційних та управлінських механізмів формування соціальної відповідальності як фундаментального принципу надання соціальної допомоги. Метою роботи є теоретичне обґрунтування та розробка практичних пропозицій щодо інтеграції європейських підходів до соціальної відповідальності у вітчизняну систему соціальних послуг для підвищення її ефективності. У роботі системно проаналізовано успішний досвід країн Західної та Північної Європи (Німеччини, Швеції, Нідерландів, Великої Британії), де соціальна відповідальність реалізується через баланс державного регулювання, професійної автономії працівників, мережевої взаємодії та розвиненої корпоративної соціальної відповідальності бізнесу. Наукова новизна полягає у виявленні й обґрунтуванні «парадокса відповідальності» в українській соціальній сфері: високий рівень особистісного усвідомлення фахівцями етичних стандартів своєї діяльності (близько 70%) конфліктує з глибокою інституційною неспроможністю системи, яка характеризується надмірною бюрократизацією (82%), відсутністю супервізії та дефіцитом ресурсів. Доведено, що сучасна українська практика соціальних послуг змушує фахівця трансформуватися із самостійного суб’єкта етичного вибору («вуличного бюрократа» за М. Lipsky) у формального виконавця звітності. У статті вперше на основі результатів емпіричного дослідження (N = 86, Дніпропетровський регіон, квітень 2026 р.) систематизовано головні бар’єри (бюрократичне навантаження, емоційне вигорання (61%), брак практичних навичок у молодих фахівців (57%)), що нівелюють потенціал соціальної відповідальності. Результати роботи включають розробку прикладних рекомендацій відносно трансформації вітчизняної моделі соціального обслуговування. Зокрема, обґрунтовано необхідність переходу від контрольно-звітної моделі до моделі «професійної підтримки», яка базується на обов’язковій інституційній супервізії, практико-орієнтованому навчанні й активізації міжсекторального партнерства за європейським зразком. Запропоновані кроки спрямовані на дебюрократизацію діяльності та забезпечення професійної сталості фахівців у кризових умовах. Перспективи подальших розвідок вбачаються в дослідженні механізмів диджиталізації соціальних послуг для оптимізації роботи персоналу.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПАРАДИГМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ УКРАЇНИ: ВІД СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДО ІНТЕГРОВАНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

M. М. Obikhod — 2026-11-02

У статті досліджено трансформацію парадигми соціального захисту населення України на рівні територіальної громади крізь призму співвідношення соціального забезпечення, соціальних послуг і професійної соціальної роботи. Обґрунтовано, що зміни зумовлені децентралізацією, реформуванням соціальних послуг, людиноцентричним підходом, наслідками повномасштабної війни, ускладненням соціальних ризиків, міжсекторальною взаємодією. Уточнено відмінності між поняттями «соціальний захист», «соціальне забезпечення», «соціальні послуги» та «соціальна робота». Визначено, що їх ототожнення звужує зміст соціального захисту та зберігає компенсаційну логіку реагування на ризики. Запропоновано розглядати його як інтегровану систему, де соціальне забезпечення забезпечує гарантії та ресурси, соціальні послуги – підтримку й задоволення потреб, а соціальна робота – виявлення та подолання проблем, відновлення функціонування й посилення спроможності людини, сім’ї та громади. З’ясовано, що проблема сучасної трансформації соціального захисту полягає у визначенні функціонального співвідношення соціального забезпечення й соціальної роботи та механізмів взаємодії у межах цілісної системи соціальної підтримки. Доведено, що війна є каталізатором структурних змін. Розвиток центрів життєстійкості, соціального супроводу, консультування й нових практик роботи з ветеранами і внутрішньо переміщеними особами засвідчує перехід від пасивної допомоги до активної участі людини у відновленні та соціальній інтеграції. Запропоновано модель інтегрованого соціального захисту громади, що поєднує соціальні гарантії, послуги, професійну соціальну роботу та ресурси громади. Її принципами є людиноцентричність, доступність, адресність, превентивність, комплексність, взаємодія і орієнтація на результат. Перспектива полягає в інтеграції соціального забезпечення та соціальної роботи в систему.

КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ МЕТОДІВ КАР’ЄРНОЇ ДІАГНОСТИКИ В ПРАКТИЦІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

O. L. Protas — 2026-11-02

Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі кар’єрної діагностики в практиці соціальної роботи, що пов’язано з трансформацією ринку праці, поширенням нестандартних форм зайнятості, зростанням професійної мобільності населення, а також збільшенням кількості клієнтів, яким потрібна професійна переорієнтація та індивідуалізований кар’єрний супровід. Метою статті є компаративний аналіз сучасних методів кар’єрної діагностики, що застосовуються в практиці соціальної роботи, та обґрунтування особливостей їх використання залежно від професійних завдань соціального працівника і категорії клієнтів. У дослідженні застосовано порівняльний аналіз, систематизацію та узагальнення. Це дало змогу зіставити сучасні методи кар’єрної діагностики між собою, з’ясувати особливості їх застосування та виявити проблеми, з якими стикаються фахівці під час їх використання в практиці соціальної роботи. Розглянуто сучасні методи кар’єрної діагностики, їхні діагностичні можливості та сфери практичного застосування, а також особливості добору діагностичного інструментарію під час роботи з молоддю, безробітними, ветеранами, внутрішньо переміщеними особами, особами з інвалідністю, людьми старшого віку й іншими особами. Найбільш обґрунтованим у практиці кар’єрного консультування є не використання окремого діагностичного методу, а комплексне поєднання психометричних методик, компетентнісного інтерв’ю, аналізу професійної біографії та оцінювання трансферних компетентностей. Водночас застосування кар’єрної діагностики супроводжується низкою методичних і практичних труднощів, а саме: обмеженою універсальністю стандартизованих методик, складністю комплексної інтерпретації результатів і необхідністю постійно адаптувати інструментарій до змін на ринку праці. Таким чином, ефективність кар’єрної діагностики в соціальній роботі визначається не застосуванням окремих емпіричних методів, а обґрунтованістю їх добору відповідно до конкретної професійної ситуації клієнта. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням моделей комплексної інтерпретації результатів кар’єрної діагностики, адаптацією міжнародних практик до української системи соціальної роботи й оцінюванням ефективності цифрових інструментів кар’єрного консультування для різних категорій клієнтів.