Публічне управління та соціальна робота

Титульна сторінка

Збірник наукових праць — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

ЗМІСТ

Збірник наукових праць — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

АДАПТИВНІСТЬ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: МЕХАНІЗИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ

Z. H. Hontar, Ye. V. Kobko, O. V. Nitsevych — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено всебічний аналіз особливостей функціонування системи публічного управління України під час повномасштабного воєнного стану. Досліджено проблему адаптації державних інституцій до надзвичайно складних умов, зумовлених збройною агресією, та висвітлено механізми, що забезпечили безперервність надання публічних послуг і координацію дій між органами державної влади, військово-цивільними адміністраціями й активними учасниками громадянського суспільства, зокрема волонтерськими та громадськими організаціями. У ході роботи здійснено систематизацію ключових управлінських рішень, практик і інноваційних підходів, які сприяли збереженню функціональної стійкості та оперативної ефективності державного апарату в умовах постійних загроз. Особливу увагу приділено аналізу ролі та практичного досвіду децентралізації, що забезпечила можливість оперативного реагування місцевих органів влади на актуальні виклики в регіонах. Наголошено на ключовому значенні цифрових технологій, які стали фундаментальним елементом підтримання життєздатності держави, а також висвітлено механізми співпраці з міжнародними партнерами, що виступили важливим чинником стабілізації внутрішньої ситуації та отримання зовнішньої допомоги. Наукова новизна представленого матеріалу полягає у первинному концептуалізуванні та систематизації унікального досвіду України, який може слугувати цінним прикладом для інших держав, що стикаються з аналогічними викликами. Окрім цього, він потенційно корисний для розробки новітніх моделей кризового управління. У статті запропоновано конкретні рекомендації щодо зміцнення інституційної стійкості держави, впровадження інноваційних управлінських практик у контексті тривалого конфлікту та підготовки державної адміністративної системи до післявоєнного відновлення країни. Запропонований підхід закладає основу для довгострокової стійкості країни та її поступальної трансформації.

МОДЕЛІ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ У СФЕРІ ОСВІТИ В УМОВАХ ЗАГРОЗ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ

H. O. Kuzmenko — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

У запропонованій статті розглянуто проблему формування ефективних моделей прийняття управлінських рішень у сфері освіти в умовах загроз національній безпеці. Акцентовано увагу на тому, що система освіти виступає не лише соціальним інститутом, а і стратегічним ресурсом державної стійкості, здатним забезпечувати безперервність навчального процесу, психологічну рівновагу і суспільну консолідацію у період воєнних та енергетичних викликів. Підкреслено, що сучасні загрози – воєнна агресія, інформаційний тиск, кіберризики та енергетична нестабільність – вимагають від освітніх управлінців переходу до моделей управління, які поєднують раціональність аналітики, швидкість реагування, гуманітарні принципи та цифрові технології. У роботі здійснено систематизацію основних управлінських моделей, що функціонують у сфері освіти під час кризових ситуацій, зокрема раціональної, адаптивної, ситуаційної, колегіальної, цифрово-аналітичної та гуманітарно-ціннісної. Показано, що їх ефективність визначається здатністю освітніх закладів оперативно реагувати на загрози, приймати гнучкі рішення, використовувати аналітичні дані та підтримувати психологічну стійкість педагогічних колективів. Важливу роль у цьому процесі відіграють цифрові платформи, аналітичні дашборди, системи моніторингу ризиків та кризові комунікаційні мережі, які забезпечують координацію дій між органами влади, громадами й освітніми установами. Результати дослідження засвідчують, що ефективне управління освітою в умовах національних загроз ґрунтується на синергії стратегічного планування, аналітичного мислення й морально-психологічної відповідальності. Запропоновано розглядати сучасні моделі прийняття управлінських рішень як інструмент формування системи освітньої безпеки держави, що забезпечує стабільність, безперервність і гуманітарну витривалість українського суспільства.

ОСНОВНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ТА СОЦІАЛІЗАЦІЇ

M. M. Obikhod, V. V. Lys — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено комплексному аналізу змісту, структури та ключових напрямів державної політики у сфері сімейного виховання та соціалізації дітей і молоді в Україні. У роботі обґрунтовано значення сім’ї як провідного соціального інституту, що забезпечує відтворення населення, формування ціннісних орієнтацій, соціальну адаптацію й розвиток особистості. Показано, що ефективність виховної функції сім’ї безпосередньо залежить від узгодженості державної, освітньої та соціальної політики, а також від здатності інституцій реагувати на сучасні соціокультурні трансформації. Визначено основні виклики сімейного виховання, пов’язані з економічною нестабільністю, зміною культурно-ціннісних норм, інформаційним перенавантаженням, кризою батьківських компетентностей і демографічними тенденціями. Розкрито вплив воєнних дій на сім’ї з дітьми та особливості забезпечення їхньої соціалізації в умовах міграційних процесів, порушення звичних моделей взаємодії та підвищених ризиків соціальної вразливості. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення реалізації державної сімейної політики, визначено компетенції органів державної влади та роль освітніх, наукових, соціальних і медійних інституцій у формуванні сприятливого соціалізаційного простору. Підкреслено важливість впровадження міжвідомчих підходів, розбудови партнерства між сім’єю та закладами освіти, а також інтеграції соціалізаційного компонента у зміст освітніх програм. Зроблено висновок, що модернізація державної політики у сфері сімейного виховання має ґрунтуватися на системності, науковій обґрунтованості та орієнтації на підвищення якості життя сімей, зміцнення їхнього виховного потенціалу й гармонійний розвиток особистості.

ЗМІНИ БЕЗПЕКОВОГО СЕРЕДОВИЩА УКРАЇНИ ПІД ВПЛИВОМ ГЛОБАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Ye. I. Taran — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

Досліджено основні тенденції впливу глобалізаційних і геополітичних процесів на національну безпеку України. Зокрема, виділено такі тенденції, як: посилення міжнародної інтеграції, зростання кіберзагроз, глобальна конкуренція та ресурсний дефіцит, інформаційна війна. Також зазначено, що сучасні загрози національній безпеці України мають комплексний характер і потребують системного підходу до розробки відповідних стратегій. Зокрема, робиться наголос на тому, що Україна має посилювати інституційний потенціал, розвивати здатність до проактивного прогнозування загроз, інвестувати в інноваційні технології безпеки та активно інтегруватися у світові безпекові мережі. Мета роботи полягає в аналізі впливу глобалізаційних та геополітичних змін на стан національної безпеки України та визначенні особливостей формування державної політики у сфері національної безпеки в умовах глобальних трансформацій. Відповідно до мети проаналізовано основні геополітичні трансформації та їхній вплив на безпекове середовище України. Вказано, що, крім зазначених чинників, сучасне безпекове середовище також характеризується зростанням конкуренції між провідними світовими центрами впливу, що позначається на Україні як на арені геополітичного суперництва. На основі аналізу геополітичних трансформацій виділено основні напрями змін безпекового середовища України, до яких належать: мілітаризація регіону, поляризація міжнародних відносин, посилення кіберзагроз, інтенсифікація інформаційних воєн, економічна уразливість. Проаналізовано чинники, що впливають на національну безпеку: взаємозв’язок державної політики, глобалізації та геополітичних змін. У висновках зазначено, що Україні необхідно враховувати не лише наявні військові загрози, а й нові виклики, які з’являються під час глобальної взаємодії економічного, технологічного і гуманітарного вимірів. Наголошується, що геополітичні зміни ведуть до створення додаткових ризиків регіональної дестабілізації. Оскільки основа стійкості держави проявляється в підготовці до потенційних криз та наявності достатньої гнучкості реагування на глобальні зміни, то ефективність української державної політики національної безпеки полягатиме в тому, наскільки держава зможе адаптуватися до нових реалій та буде спроможна використати трансформаційні зміни у світі на свою користь.

СОЦІАЛЬНА ТРИВОЖНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ В ОРГАНІЗАЦІЇ: АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ

V. А. Tsopa, S. І. Cheberyachko, I. І. Khozhylo, O. V. Deryugin, T. O. Bilko — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена проблематиці розробки стратегії щодо мінімізації соціальної тривожності працівників в організаціях під час поліпшення систем управління безпекою праці і здоров’я працівників. Проведено аналіз причин виникнення соціальної тривожності у працівників як побічного продукту ініціатив, спрямованих на покращення фізичної безпеки, який виникає як відповідь працівників у випадках, коли система управління охороною здоров’я та безпеки праці впроваджена без глибокого розуміння її психологічного впливу на стан працівників. Продемонстровано, що процеси, які належать до систем управління безпекою праці і здоров’я працівників, згідно з вимогами ISO 45001, мають: посилений моніторинг, аудити, обов’язкове групове навчання щодо питань БПіЗП та вимоги до активної соціальної участі є прямими небезпечними чинниками для працівників із соціальною тривожністю, що створює «парадокс безпеки», за якого заходи, покликані захищати життя і здоров’я працівників, стають джерелом психологічного навантаження і зростання психосоціальних чинників працівників. Визначено, що «розрив між компетентністю та безпекою» працівників, коли соціальна тривога заважає працівникам демонструвати свої реальні знання та використовувати навички з БПіЗП, призводить до індивідуального психологічного страждання, професійного вигорання та «цинізму безпеки», що руйнує довіру до системи управління безпекою праці та здоров’я працівників та підриває всю культуру безпеки зсередини організації. Встановлено, що для зменшення соціальної тривожності необхідно застосувати стратегічну, емпатичну комунікацію, справжнє залучення працівників до спільної розробки безпечних процесів та проводити цілеспрямовану підготовку керівників, які стають головними провідниками нового підходу. Рекомендовано проводити оцінку дієвості систем управління безпекою праці і здоров’я працівників не лише за напрямом зниження травматизму, але й у разі наявності високої культури безпеки, яка, своєю чергою, нерозривно пов’язана з довірою, повагою та психологічною захищеністю кожного працівника організації.

ПІДВИЩЕННЯ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ПЕРСОНАЛУ СОЦІАЛЬНОЇ СЛУЖБИ В КОНТЕКСТІ КАДРОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

O. V. Butylina, I. A. Yevdokymova — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто питання необхідності розвитку та підвищення резильєнтності працівників соціальних служб на організаційному рівні. Складні умови праці, емоційне вигорання, перевантаження та психологічний тиск зумовлюють потребу у впровадженні науково обґрунтованих підходів до підтримки професійної стійкості та відновлення фахівців. Метою статті є теоретичне обґрунтування формування колективної та індивідуальної резильєнтності соціальних працівників у соціальних службах як пріоритетного напряму сучасного кадрового менеджменту. Результати. Застосування системного і структурно-функціонального підходів, а також методів аналізу, синтезу, узагальнення та моделювання дозволило обґрунтувати узгодженість ресурсу «Socialization» з феноменом соціально-психологічного клімату організації та визначити його роль як детермінанти колективної резильєнтності. Здійснено порівняння гіпотези щодо ресурсу «Socialization» із провідними концепціями організаційної резильєнтності (зокрема, підходами D. Coutu, D. Lengnick-Hall та ін.), що дало змогу уточнити, що соціалізаційні зв’язки, довіра та групова підтримка виступають інтегративними чинниками стійкості організацій подібно до моделей управління стресом у соціальній сфері. На підставі охарактеризованих ресурсів визначено заходи кадрового менеджменту, спрямовані на забезпечення і розвиток здатності соціальних працівників до відновлення. Наукова новизна статті полягає у визначенні резильєнтності як колективного атрибуту та використанні інструментарію менеджменту для аналізу можливостей її підвищення. Висновки. У висновках обґрунтовано, що формування резильєнтності персоналу має стати стратегічним завданням кадрового менеджменту соціальних служб. Також підкреслено, що сучасна система кадрового менеджменту у соціальних службах має бути комплексною і різноспрямованою. Основними напрямами кадрової роботи з підвищення індивідуальної і групової резильєнтності соціальних працівників мають стати: 1) діагностика та моніторинг (визначення та відстеження змін у наявних ресурсах соціальних працівників, розуміння їх слабких і сильних сторін, потенціалу і проблем); 2) формування комфортної атмосфери у колективі, що сприяє підтримці та можливості кожного працівника використовувати саме ті ресурси, які для нього є пріоритетними; 3) розвиток та навчання персоналу у різних освітніх форматах. Запропоновано конкретні інструменти практичної реалізації цих напрямів – тімбілдинги, менторські програми, системи моніторингу клімату (анкетування, соціометрію), внутрішні комунікаційні платформи, навчальні та супервізійні програми. Реалізація зазначених заходів дозволить підвищити колективну стійкість, запобігти професійному вигоранню і забезпечити стабільність кадрового потенціалу соціальних служб.

РЕЛІГІЙНИЙ ТУРИЗМ ЯК ІНСТРУМЕНТ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ

R. H. Velykyi, V. M. Lohvynenko — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджується потенціал релігійного туризму як ефективного інструменту соціально-психологічної реабілітації ветеранів війни. Спираючись на сучасні праці в галузі психології, соціальної роботи та релігієзнавства, дослідження демонструє, що релігійний туризм виходить за рамки суто духовних практик, охоплюючи психологічні, культурні, соціальні та емоційні виміри. Показано, що паломництво та відвідування священних місць сприяють переосмисленню травматичного досвіду, відновленню внутрішньої рівноваги та пошуку нових сенсів у житті. У статті підкреслюється терапевтична роль релігійних подорожей, які створюють умови для трансцендентності, рефлексії та «очищення душі», тим самим сприяючи самосвідомості, стійкості та особистісному зростанню. Особлива увага приділяється моделі ритуального процесу В. Тернера (відокремлення, лімінальність, реінтеграція), яка забезпечує концептуальну основу для розуміння паломництва як структурованого шляху трансформації. У контексті ветеранів війни лімінальна стадія інтерпретується як звільнення від психологічного тягаря бойової ідентичності, що дозволяє реконструювати самосприйняття та розвивати нові ціннісні орієнтації. У дослідженні також наголошується на соціальному вимірі релігійного туризму – участь у паломництві зміцнює групову приналежність, зменшує соціальну ізоляцію та сприяє реінтеграції в життя громади. Культурне та історичне занурення, сакральна архітектура, музика та ритуали сприяють емоційному піднесенню та формуванню колективної ідентичності. Український досвід проєкту «Духовна перемога», який організовує паломництва ветеранів на гору Афон (Греція), ілюструє практичне застосування релігійного туризму для підтримки посттравматичного відновлення. У статті робиться висновок, що релігійний туризм слід розглядати як багатовимірне соціокультурне явище зі значним терапевтичним та інтегративним потенціалом. Він не лише допомагає подолати травму та відновити психологічне благополуччя, але і сприяє довгостроковій соціальній реінтеграції.

КВЕСТ ЯК ФОРМА ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЙНО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЕД МОЛОДІ

T. М. Demydenko — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено квести як форму інформаційно-просвітницької діяльності у соціальній сфері, що спрямована на залучення молоді до вирішення актуальних соціальних проблем. Квест розглядаємо як різновид волонтерської акції інформаційно-просвітницького характеру, що проводиться за участю волонтерів та має на меті ознайомлення молодіжної аудиторії з певними соціальними проблемами, їх проявами, наслідками та шляхами подолання. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю пошуку ефективних форматів взаємодії з молоддю, оскільки традиційні методи часто не викликають достатнього інтересу. Метою статті є аналіз особливостей створення і проведення волонтерських квестів, визначення ключових етапів їх підготовки і реалізації. У межах дослідження використано методи аналізу, порівняння, узагальнення та систематизації для вивчення структури квестів, критеріїв їх ефективності. Наукова новизна полягає у розробці структури волонтерського квесту інформаційно-просвітницького спрямування. Проаналізовано переваги квестів як форми волонтерської інформаційно-просвітницької діяльності у соціальній роботі з молоддю. Запропоновано класифікацію завдань для квестів за типом активності учасників (інтелектуальні, практичні, творчі, емоційно-ціннісні), визначено критерії оцінки ефективності таких заходів (інформативність, рівень залученості, результативність, організаційна злагодженість). Особлива увага приділяється методичному супроводу квестів: етапам підготовки, підбору волонтерської команди, розробці сценарію, підготовці методичних матеріалів і налагодженню зворотного зв’язку з учасниками. Проведення квестів за принципом «рівний – рівному» створює можливості для розробників більш глибоко опрацювати інформацію з теми; шукати цікаві завдання для розвитку командної взаємодії учасників, їх креативності; розвинути організаторські здібності, працюючи з волонтерами.

ТЕНДЕНЦІЇ ТА НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ В УКРАЇНІ

O. V. Zharun, S. Yu. Sokolіuk, I. I. Cherneha — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядаються сучасні тенденції, проблеми та перспективи працевлаштування осіб з інвалідністю в Україні в умовах соціально-економічної нестабільності. Проаналізовано динаміку зайнятості людей із обмеженими можливостями у 2020–2025 роках, визначено основні бар’єри доступу до ринку праці та напрями удосконалення державної політики у сфері соціальної інтеграції. Наведено цифрові показники, що відображають зміни у структурі зайнятості, кількість створених адаптованих робочих місць, обсяги державних компенсацій і статистику працевлаштування. Особливу увагу приділено питанням розвитку інклюзивної економіки, цифровізації та дистанційної зайнятості. Запропоновано шляхи посилення співпраці держави, бізнесу й громадських організацій з метою розширення можливостей самореалізації осіб з інвалідністю. На основі статистичних даних доведено, що структура попиту та пропозиції на робочу силу є диспропорційною: кількість безробітних і шукачів роботи перевищує обсяг доступних вакансій. Визначено, що збільшення кількості осіб з інвалідністю зумовлене наслідками війни, що створює як нові виклики, так і можливості для формування інклюзивного ринку праці. З’ясовано, що державна політика, що спрямована на підтримку осіб з інвалідністю, поступово підвищує рівень їхньої зайнятості, проте потребує розширення механізмів стимулювання роботодавців, розвитку дистанційних форм праці та професійної реабілітації. Запропоновано перспективні напрями вдосконалення працевлаштування осіб з інвалідністю: законодавче забезпечення, цифровізацію, підвищення кваліфікації, сприяння підприємництву та підвищення соціальної відповідальності бізнесу.

СОЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ З ВРАЗЛИВИМИ КАТЕГОРІЯМИ СТУДЕНТІВ ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ

O. Н. Kolomiiets, Oziran S. Н. — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

В умовах триваючої війни, зростання безпекових та соціальних ризиків, психоемоційної нестабільності студентської молоді актуальність застосування діагностичних методик як інструменту своєчасного виявлення потреб та проблем є необхідною умовою стабілізації їхньої життєдіяльності. У статті вперше соціальна діагностика розглядається у площині роботи з вразливими категоріями студентів фахової передвищої освіти в умовах війни, що зумовлює специфічні соціально-психосоціальні виклики. У дослідженні розкрито специфіку закладів фахової передвищої освіти та особливості навчання, які впливають на адаптацію студентів та на їх інтеграцію в освітнє середовище. Визначено, що в умовах повномасштабного вторгнення всі категорії студентської молоді, не залежно від типу освітнього закладу, зазнають негативного впливу війни, проте вразливі соціальні групи стикаються з подвійним навантаженням, що підвищує рівень їхньої вразливості. Акцентовано увагу на міждисциплінарному підході – поєднанні діагностичних методів із різних галузей (психологія, соціологія, педагогіка), що забезпечує комплексний та багатовимірний аналіз потреб та проблем студентської молоді. Такий підхід створює умови для своєчасного реагування, розроблення ефективних стратегій підтримки та впровадження індивідуальних програм супроводу студентів із підвищеним рівнем вразливості. У статті зроблено фокус на діагностиці ментального здоров’я – обґрунтовано його значущість як ключового критерію адаптації, стресостійкості та здатності студентів долати життєві труднощі в умовах підвищених соціальних ризиків та воєнних викликів. Запропоновано використання комплексу діагностичних методик (життєстійкість, оптимізм, рівень тривожності, ресурсність особистості, вплив травматичних подій, стратегії подолання стресу), що дозволяє розробляти індивідуалізовані програми супроводу. У статті наголошено на необхідності створення системи підтримки студентів із підвищеним рівнем вразливості для збереження освітньої мотивації, успішності та інтеграції в освітнє середовище.

РОЛЬ ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ У СТАНОВЛЕННІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СФЕРИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Z. M. Komarynska, O. W. Kozak — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню ролі практичної підготовки у становленні майбутніх фахівців сфери соціального забезпечення. Підкреслено, що в умовах воєнних викликів та післявоєнного відновлення України потреба у висококваліфікованих кадрах у соціальній сфері зросла у багато разів. Особливого значення набуває поєднання теоретичних знань, отриманих під час навчання у закладах вищої освіти, із практичною діяльністю у реальних соціальних інституціях, адже саме це дозволяє здобувачам вищої освіти сформувати цілісне уявлення про сучасний стан і перспективи розвитку системи соціального захисту. Проблемою, яка стала об’єктом дослідження, є недостатній рівень готовності студентів до професійної діяльності в умовах швидких суспільних змін, зростання кількості вразливих груп населення та необхідності інтеграції інноваційних методів реабілітації і соціальної підтримки. Метою роботи є обґрунтування значення практичної підготовки у процесі професійного становлення майбутніх фахівців соціального забезпечення та визначення її впливу на формування ключових компетентностей. Для досягнення мети проаналізовано досвід проходження практики у державних органах соціального захисту, юридичних підрозділах, реабілітаційних установах та організаціях, що надають психосоціальну підтримку і виготовляють технічні засоби реабілітації. Результати дослідження свідчать, що практика є не лише етапом закріплення знань, але й чинником формування професійної ідентичності майбутніх соціальних працівників. Вона сприяє їхній соціалізації, формує готовність до відповідальної діяльності та підвищує здатність адаптуватися до суспільних викликів. Крім того, практика дозволяє студентам оцінити реальні механізми функціонування соціальної політики та сприяти її вдосконаленню через нові підходи та ініціативи. Наукова новизна полягає у комплексному аналізі значення практичної підготовки студентів спеціальності «Соціальне забезпечення» саме в умовах воєнного стану в Україні. Показано, що вона має не лише освітньо-професійне, але і суспільно-стратегічне значення, оскільки сприяє підготовці кадрів, здатних забезпечувати ефективну роботу соціальної сфери, впроваджувати інноваційні методики реабілітації, розширювати спектр послуг та підвищувати рівень соціальної інтеграції населення.

ЗМІНА СОЦІАЛЬНО-ЦІННІСНИХ ОРІЄНТИРІВ І ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ВОЯКІВ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

A. F. Lozynskyi, R. V. Lavretskyi — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню трансформації світогляду, психологічного стану та національної свідомості українських вояків у роки Першої світової війни. Масова мобілізація селян до армій Російської та Австро-Угорської імперій спричинила різку зміну їхнього звичного життєвого укладу, що стало каталізатором глибоких ціннісних, поведінкових і ментальних зрушень. На основі аналізу широкого комплексу джерел – фронтових листів, щоденників, спогадів, епістолярної спадщини ветеранів – простежено поступову еволюцію настроїв солдатів: від піднесеного патріотичного ентузіазму й віри у швидку перемогу до наростаючої втоми, дезорієнтації, розчарування та формування стійких антивоєнних і пацифістських настроїв. Особливу увагу приділено механізмам формування нової соціально-ціннісної парадигми українських вояків. У статті обґрунтовується, що війна, вивівши селян із традиційного середовища, спричинила руйнування локальних і конфесійних форм ідентичності та створила умови для становлення модерного національного самоусвідомлення. Контакти з представниками інших етносів, перебування у полінаціональних військових з’єднаннях, а також зустрічі українців по обидва боки фронту стали сильним імпульсом до усвідомлення власної культурної спільності й етнічної окремішності. Автори доводять, що саме фронтовий досвід прискорив перехід від регіональної самоідентифікації до розуміння себе як частини українського народу. В статті зроблено висновок, що Перша світова війна стала ключовим чинником психологічного, соціального та національного перелому, який суттєво вплинув на формування модерної української нації. Запропонований аналіз відкриває перспективи подальших досліджень порівняльного досвіду українців у двох імперіях, вивчення фронтових наративів та ролі гуманітарних інституцій у трансформації цінностей вояків.

ПРОТИДІЯ КІБЕРБУЛІНГУ ПІДЛІТКІВ: ОСОБИСТІСНІ ОСОБЛИВОСТІ, КЛЮЧОВІ КОМПОНЕНТИ, КРИТЕРІЇ, РІВНІ ВИМІРУ

O. H. Romanov — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті порушено проблему кібербулінгу підлітків, що становить велику небезпеку для їхнього соціального, емоційного, психічного розвитку. Інтернет-середовище стало невід’ємною складовою частиною розвитку та спілкування підлітків, які активно адаптуються до віртуального світу, розвивають нові потреби, інтереси та знаходять способи використання цифрових технологій. Зазначено, що небезпека кібербулінгу полягає в наслідках його впливу, а саме на образ «Я» підлітків, розвиток нервово-психічних і поведінкових розладів, тривалий стрес. Зазначено, що кібербулінг зумовлений особливостями, а саме перебудовою організму, змінами у психофізичному стані підлітків, набуттям нових соціальних ролей, загостренням певних рис характеру, кризою підліткового віку. Акцентовано увагу на необхідності наукового осмислення цієї проблеми, визначено соціально-психологічні чинники, які можуть провокувати спалахи кібербулінгу. Визначено внутрішні чинники, до яких належать: внутрішньо-особистісні характеристики підлітків, копіювання поведінки найближчого оточення, минулий досвід власної поведінки, відсутність емоційної близькості чи підтримки у складних життєвих ситуаціях, потреби у схваленні, низький рівень розвитку комунікативних навичок. Зовнішні чинники – вплив суспільства та засобів масової інформації, відсутність просвітницької роботи або її недостатність, відсутність роботи з розвитку асертивної поведінки та навичок ненасильницького спілкування, система взаємин у колективі, сім’ї. Особлива увага приділена характеристиці особистісних особливостей протидії кібербулінгу підлітків, визначено ключові компоненти, критерії та рівні прояву зазначених компонентів. До компонентів особистісних особливостей протидії кібербулінгу було віднесено: емотивно-когнітивний, мотиваційно-ціннісний, комунікативно-конативний. Підтверджено необхідність проведення комплексного підходу, складниками якого має бути діагностика, обґрунтування структури особистісної протидії кібербулінгу підлітків та програми профілактичної роботи зі стратегічними напрямами.

ГРОМАДО-ОРІЄНТОВАНЕ СОЦІАЛЬНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ПОТЕНЦІАЛ І РЕСУРС РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

T. М. Tarasenko — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто потенціал і ресурс соціального підприємництва щодо посилення спроможності територіальної громади вирішувати соціальні проблеми, а також розширення меж сучасної соціальної роботи на локальному рівні. Поглиблено розуміння значення території та спільноти для розвитку організаційних форм соціального підприємництва та підходів до вирішення соціальних проблем у громаді. Конкретизовано ключові точки перетину соціального підприємництва та соціальної роботи у вимірі сприяння сталому розвитку. З огляду на взаємопов’язаність глобального та локального вимірів, прояви локальних контекстів у вирішенні глобальних завдань підтверджено зростаючий вплив глокалізації на соціальну роботу. Узагальнено висновок, що соціальне підприємництво є не лише підприємницьким способом розв’язання соціальних та екологічних проблем, а й формою безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення та соціально значущих проблем, інструментом забезпечення сталого розвитку, способом горизонтального розподілу зобов’язань і відповідальності за управління суспільними справами, втіленням принципу горизонтальної субсидіарності. Результати дослідження також дають змогу розглядати соціальне підприємництво як засіб розвитку професійної соціальної роботи, складник різних моделей соціальної роботи, інструмент реалізації завдань соціальної політики та актуальний освітній компонент у підготовці соціальних працівників. Актуалізовано значення трансдисциплінарного підходу в умовах подальшого поглиблення уявлень про розширення загальних меж соціальної роботи як такого, що відкриває можливості для формування нового розуміння соціальних процесів і явищ.

ПОТРЕБИ МАРГІНАЛЬНИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ ПРИФРОНТОВИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ У ГУМАНІТАРНІЙ ДОПОМОЗІ: СОЦІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

N. V. Tilikina — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено комплексному соціологічному аналізу потреб у гуманітарній допомозі та доступності соціальних послуг для маргінальних груп населення, що проживають на прифронтових територіях України. Основна проблема дослідження полягає у значній невідповідності між стандартизованими пакетами гуманітарної допомоги, що надаються державними та неурядовими організаціями, та реальними, специфічними потребами вразливих спільнот, які загострюються в умовах війни. Відсутність деталізованих емпіричних даних про ієрархію цих потреб та бар’єри у доступі до допомоги створює перешкоди для ефективного планування та розподілу ресурсів. Об’єктом дослідження виступають представники маргінальних груп (люди, що живуть з ВІЛ, хворіють на туберкульоз, споживачі ін’єкційних наркотиків, представники ЛГБТІК+ спільноти та секс-працівники) у п’яти містах: Запоріжжі, Краматорську, Сумах, Харкові, Херсону. Метою роботи є виявлення структури та пріоритетності потреб зазначених груп, ідентифікація ключових бар’єрів доступу до допомоги та аналіз регіональних відмінностей у гуманітарній ситуації. Дослідження базується на даних, отриманих методом кількісного (N=350) та якісного (N=10) опитування. Результати дослідження демонструють, що абсолютним пріоритетом для більшості опитаних є базові потреби для виживання: фінансова підтримка (95,7%), їжа (84,0%), ліки (79,9%) та засоби гігієни (73,9%). Виявлено значущі вікові відмінності: для старших груп (55+ років) пріоритетнішими є потреби, пов’язані зі здоров’ям (ліки, медична допомога) та безпекою, тоді як для молодших (25–34 роки) – психологічна допомога та забезпечення житлом. Аналіз показав суттєві регіональні диспропорції: найгірша ситуація з доступом до допомоги спостерігається у Сумах, тоді як найкраща – у Краматорську та Херсоні. Основними бар’єрами на шляху отримання допомоги респонденти назвали відсутність інформації (64,8%), відсутність необхідних видів допомоги (44,8%), надмірну бюрократію (36,7%) та дискримінацію (33,7%). При цьому гуманітарна допомога, яку отримували опитані, переважно складалася з продуктів харчування (46,9%), тоді як найбільш затребувана фінансова допомога була значно менш поширеною. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше здійснено комплексний соціологічний вимір та порівняльний аналіз ієрархії потреб різних маргінальних груп у прифронтовій зоні, на відміну від попередніх досліджень, що фокусувалися на загальному населенні. Емпірично обґрунтовано регіональну специфіку гуманітарних запитів та системно ідентифіковано бар’єри з позиції самих отримувачів допомоги. Результати дослідження можуть слугувати основою для розробки більш адресних та ефективних гуманітарних програм.

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ В ПІДГОТОВЦІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

A. Ya. Tsiupryk — пт, 26 гру 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено історико-педагогічний аналіз становлення та розвитку психологічного підходу в підготовці соціальних працівників. Показано, що витоки цього підходу сягають гуманістичних ідей античної, християнської та класичної європейської педагогічної думки, у яких поступово формувалося уявлення про цілісну особистість як об’єкт і суб’єкт соціального виховання. Визначено, що в ХІХ столітті психологічна спрямованість педагогіки втілилася у працях І. Песталоцці, Й. Гербарта, К. Ушинського, котрі підкреслювали єдність інтелектуального, морального й емоційного розвитку людини. Простежено вплив становлення експериментальної психології (В. Вундт, В. Джемс) на формування наукових основ професійної освіти. З’ясовано, що радянський період мав подвійний характер: ідеологічні обмеження гальмували гуманістичний розвиток психологічної думки, однак саме тоді було створено потужні психолого-педагогічні школи, які заклали методологічні засади розуміння особистості як суб’єкта діяльності. У другій половині ХХ століття під впливом гуманістичної та когнітивної психології (К. Роджерс, А. Маслоу, В. Франкл) європейська освіта соціальних працівників перейшла до особистісно орієнтованої парадигми, у якій ключовими стали емпатія, емоційний інтелект, саморефлексія, здатність до психологічної підтримки клієнта. У сучасній українській системі професійної освіти психологічний підхід утвердився як базова методологія підготовки соціальних працівників. Психологічна компетентність нині розглядається як інтегральна характеристика фахівця, що поєднує знання, емоції, поведінкові вміння та ціннісну орієнтацію на допомогу людині. Розвиток інтерактивних, тренінгових і цифрових освітніх технологій сприяє формуванню емпатійності, стресостійкості, комунікативної культури студентів. Обґрунтовано, що перспективи вдосконалення підготовки соціальних працівників пов’язані з подальшою інтеграцією психологічних знань у міждисциплінарний освітній простір, розвитком дослідницьких умінь, міжнародним співробітництвом і формуванням культури психологічної підтримки у професійній діяльності.