ПРОТИСТОЯННЯ ЗАПОЗИЧЕННЯМ У СУЧАСНОМУ ФРАНЦУЗЬКОМУ ТЕРМІНОТВОРЕННІ: ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНИ

Анотація

У статті проаналізовано особливості французького термінотворення з погляду протидії іншомовним запозиченням та окреслено можливості адаптування досвіду Франції в українських реаліях.

Офіційне термінотворення в сучасній Франції ґрунтується на поглибленій співпраці цілої низки фахових установ як у сфері мовних питань, так і в спеціальних галузях знань. Така взаємодія вможливлює якісне координування зусиль різних інституцій і досягнення вагомих результатів у розвиткові національної термінології. Провідну роль у цьому відіграє Комісія зі збагачення французької мови.

Один з основних напрямків роботи Комісії – пропонування оригінальних французьких відповідників для запозичених слів, зокрема новітніх англіцизмів, що вже набули поширення серед населення. Пропоновані фахівцями терміни належать до різних сфер, забезпечуючи стимул для збалансованого та багатовекторного розвитку мови на базі питомих морфологічних і синтаксичних моделей. Розроблена термінологія є обов’язкова до вжитку державними органами. Таким чином, французький термінотворець фактично протистоїть іншомовним запозиченням, витворюючи або пропонуючи на заміну їм національні еквіваленти. Розгалужена система комунікацій дозволяє поширювати вироблену лексику не лише серед державних відомств, але й серед громадян.

Результати термінотворчої діяльності Комісії зі збагачення французької мови та пов’язаних установ не завжди мають популярність серед широко загалу, який часто продовжує віддавати перевагу запозиченням. Проте створення конкурентного середовища та забезпечення можливостей для усталення питомих французькомовних термінів можна вважати за вагомий набуток згаданих інституцій.

Використання французького досвіду в Україні важливе з низки причин. Так, сьогодні українська мовна політика приділяє мало уваги питанням вироблення національної термінології. Державні органи послуговуються власним баченням, часто безпідставно поширюючи інтернаціоналізми, для яких є усталені питомі відповідники або для яких такі еквіваленти в українській мові можна обґрунтовано витворити. Так само українські термінологічні системи залишаються пересичені невластивою російською лексикою. За таких умов вибудування державної політики в галузі розвитку власного термінологічного апарату покликане забезпечити усталення питомих українських моделей термінотворення в довгостроковій перспективі.