РЕСТАВРАТОРИ ТРАВМАТИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ: ТИПОЛОГІЯ ОБРАЗУ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню специфіки образів у сучасній українській прозі, котрі виконують функцію детектива пам’яті – ретранслятора забутої історії та загублених людських доль. До розгляду залучено роман Лесі Івасюк «Зашморги» та Тані Малярчук «Забуття». Зауважено на тематичній та образно типологічній близькості аналізованих творів з романом О. Забужко «Музей покинутих секретів», котрий став для українських прозаїків зразком своєрідним для розкриття проблеми втраченої пам’яті і забутих/загублених доль жертв. Головні героїні захоплені віднайденням правдивих фактів про життя і загибель певної особи з минулого, до якого не мають родинного стосунку. Здебільшого персонажі минулого є своєрідними фантомними образами, виловлювання долі котрих із пащ минулого потребує неабияких детективних навичок. Це образи-медіатори, через які головні персонажі пізнають себе у теперішньому, віднаходять перервану тяглість поколінь і розкривають родинні секрети, котрі опосередковано, але вплинули на їхній світогляд.

Дослідження зосереджене на аналізі особливостей образів головних персонажів, зокрема тих психологічних передумов, котрі спонукали їх до захоплення долею незнайомої особи і до пошуку обставин, за яких вона загинула. Персонажі характеризуються виразною меланхолією, особливим, відстороненим сприйняттям світу, що не завжди означає суспільну пасивність. В обох аналізованих романах меланхолія головних персонажів є наслідком неусвідомленої родинної травми – Голодомору, а її загострення відбувається після розкриття правди. Розслідуючи трагедію чужого життя, вони розкривають глибину власного болю. В обох аналізованих романах паралельно розгортаються дві трагедії у різних часо-просторових площинах: сучасності та першої половини ХХ століття.