МОЖЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОПОВІДНОЇ ПЕРСПЕКТИВИ В ПЛАНІ ФРАЗЕОЛОГІЇ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню поняття точки зору, або як ми ще синонімічно її називаємо оповідна перспектива, фокалізація, наративна стратегія, кут бачення та фільтр передачі інформації. Теоретичним ядром, на яке опирається дослідження слугує праця видатного лінгвіста Б. Успенського «Поетика композиції», в якій науковець називає чотири плани існування оповідної перспективи в тексті і зокрема виокремлює план психології, план ідеології, план фразеології та просторово-часовий план.

За Б. Успенським, саме рівень фразеології визначає реалізацію голосу наратора і мовлення персонажа. Фразеологію розглядаємо не як інструмент вибудовування точки зору, а як спосіб її вираження. Вона зумовлює авторський вибір дискурсу, а голос персонажа або наратора його передає. Незважаючи на підвищений інтерес до поняття точки зору, проблема досі залишається маловивченою, особливо на теренах вітчизняної науки. Є вчені, які в поодиноких працях окреслюють значення фразеологічної точки зору для вибудовування художнього світу та передачі так званого наративного сигналу, та більшість таких праць потребують доповнення і вдосконалення. З огляду на цей факт, основним завданням роботи стає висвітлення способів та особливостей експлікації оповідної перспективи на рівні фразеології. Ілюстративним матеріалом слугують тексти творів неожанру сучасної британської літератури страждання misery lit.

Твори неожанру misery lit – це спогади оформлені в літературні автобіографічні реколекції, зосереджені на зізнаннях письменників, які, переживши в дитинстві жахливі травми, докладно описують насильство в сім’ї, інцест, злидні, жорстокість, сексуальні домагання, алкогольну та наркотичну залежність. Нами наведено ряд прикладів, що вичерпно демонструють та пояснюють вплив фразеологічної точки зору на структуру наративу та мовлення автора і персонажів; приклади супроводжується коментарями та уточненнями.

У підсумку можна стверджувати, що приклади виділення точки зору на фразеологічному рівні реалізовані в творах двома способами: 1) за допомогою дискурсу прямого мовлення, коли увага зосереджується на кореляції між мовленням персонажів та мовленням автора у художньому тексті та 2) вживанням особливих найменувань і номінацій предметів, людей і місць.