ЛІНГВОКУЛЬТУРНА АДАПТАЦІЯ ВУЛЬГАРИЗМІВ В УКРАЇНСЬКОМОВНИХ ПЕРЕКЛАДАХ СУЧАСНОЇ ІТАЛІЙСЬКОЇ ПРОЗИ

Анотація

Метою статті є виявлення шляхів відтворення вульгаризмів та потенціалу застосування лінгвокуль- турної адаптації в українськомовних перекладах сучасної італійської художньої прози. Для досягнення цієї мети ми застосували методологічний інструментарій перекладацького аналізу у лінгвокультурному аспекті, який визначає лексико-семантичні особливості ненормативної лексики при перекладі. Жаргон, розмовна мова, вульгаризми є прийомами вираження думок, емоцій, ставлення до соціального навколиш- нього середовища оповідача у лінгвокультурному аспекті. Таким чином лінгвокультурна адаптація вуль- гаризмів – це культурно мовленнєва пристосованість до особливості мови різних соціальних класів. Вуль- гаризми – це дзеркало комунікативної поведінки людини, а також національної культури. Ця лексика нині використовується не лише в усному мовленні, а й виходить за його рамки, зокрема, є часто вживаною авторами у сучасному художньому італійському тексті з метою формування образів персонажів та чіт- кішого окреслення їхніх соціальних відносин та ставлення героїв до тої чи іншої ситуації у творі. Пере- клад нерідко залежить не тільки від культури першотвору, а й також від особистості та фонових знань перекладача. Італійська та українська мови мають фонетичні, лексичні, граматичні та стилістичні від- мінності, тому переклад вимагає від медіанта пошуку відповідності з метою досягнення перекладацької еквівалентності та здійснення трансформацій, що представляють собою складний семантико-когнітив- ний та лінгвопрагматичний процеси. Перекладацький аналіз українськомовних перекладів творів Андреа Каммілері «Почерк митця» (пер. А. Маслюх), Донато Каррізі «Ловець невинних душ» (пер. О. Ховрасьова), Паоло Джордано «Самотність простих чисел» (пер. А. Маслюх) довів, що перекладачі, для відтворення лексичних одиниць, вдаються до різних стилістично забарвлених слів, фразеологічних одиниць, ідіом, сино- німів тощо. Лінгвокультурна адаптація вульгаризмів має свої особливості: задля підкреслення ставлення персонажа до іншого героя чи ситуації, перекладач має завдання передати це у творі. У статті доведено, що в українськомовних перекладах італійської прози, вирішуючи проблему передачі вульгаризмів, перекла- дач йде трьома можливими шляхами: пом’якшення, цензурування, або абсолютне збереження.