ЕТНОАРХЕТИПНА СЕМАНТИКА ОБРАЗУ ВОВКУЛАКИ У ФОЛЬКЛОРІ ЗАКАРПАТТЯ

  • Оксана Михайлівна Тиховська Ужгородський національний університет
Ключові слова: архетип, демонологія Закарпаття, вовкулака, Ф. Потушняк, психоаналіз, українська міфологія

Анотація

Метою статті є осмислення образу вовкулаки (вовкуна) у фольклорі Закарпаття крізь призму етнопсихології та психоаналізу К.-Г. Юнга. Через вивчення текстів легенд та бувальщин про вовку- лак (записаних І. Панькевичем, Ф. Потушняком, Л. Дем’яном, І. Сеньком, І. Хлантою) проаналізовано архетипну семантику цього міфологічного персонажа. Етнопсихологічна специфіка образу вовкуна у фольклорі Закарпаття полягає в тому, що він дводушник (у його тілі нібито співіснують дві душі, у грудях б’ються два серця), і це буквально обумовлює два різні сценарії його поведінки та відображає психологічний процес впливу архетипу Тіні на життя й поведінку чоловіка. Хижість, зло, агресія, ірра- ціональність, нездатність любити, прагнення завдавати болю навіть близьким людям (напад на жінку, кума чи сина в бувальщинах) метафорично виявляється в сюжетах більшості міфологічних оповідей про вовкуна, які метафорично відображають одержимість чоловіка архетипом негативної Тіні. Хоча в деяких бувальщинах Закарпаття людина перетворюється на вовкуна внаслідок магічних дій інших осіб (відьми, матері). Виняток становлять міфологічні оповіді про допомогу чоловіка пораненому вовкунові, який згодом віддячується, та про упередження вовкуном пострілу мисливця по перевертнях, що рятує людину від смерті. У цих бувальщинах демонічний аспект сутності вовкуна не проявляється, і, з точки зору психоаналізу, тут на вовкуна проєктується архетип позитивної інстинктивної Тіні. Метафорично мотив взаємодопомоги людини й вовкуна можна інтерпретувати як можливість для чоловіка отри- мати конструктивну підтримку несвідомого. Витягування вівчарем скалки чи цвяха з лапи вовкуна є символічною проєкцією здатності чоловіка прислухатися до власних інстинктів, прийняти й усвідомити їх. Саме така архетипна семантика притаманна образу вовка в чарівних казках. Цілком оригінальним є сюжет бувальщини «Про вовкуна (вовкулаку) Ферка», оскільки на вовкулаку Ферка проєктується архе- тип Тіні, який людині вдається прийняти й витіснити у несвідоме, асимілювати її: Міфологічних опові- дей про жінку-вовкулаку нема, вовк-перевертень – це завжди чоловік.

Завантаження

Дані завантаження ще не доступні.
Опубліковано
2020-12-18
Як цитувати
Тиховська, О. (2020). ЕТНОАРХЕТИПНА СЕМАНТИКА ОБРАЗУ ВОВКУЛАКИ У ФОЛЬКЛОРІ ЗАКАРПАТТЯ. Львівський філологічний часопис, (8), 177-184. https://doi.org/https://doi.org/10.32447/2663-340X-2020-8.28