ПОЕТИКА СПОНТАННОСТІ У ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ СТУДІЯХ: ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ОНТОЛОГІЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ
Анотація
Наукову розвідку присвячено дослідженню поетики спонтанності у літературній творчості англійських та американських письменників різних літературних епох. Знання про спонтанність взяте з потрактування цього поняття представниками сучасної гуманістичної психології, для яких категорія спонтанності дорівнює свободі, без якої творчий процес не мислиться, і є основною ознакою творчої особистості. У широкому сенсі спонтанність розуміємо як «звільнення, природність, прийняття свого "Я", усвідомлення своїх прагнень, задоволення, самовизначення», що суголосно літературознавчому та лінгвопоетологічному баченню спонтанності як внутрішньої свободи творчості письменника.
Метою статті є представлення трансформації поетики спонтанності у творчості письменників різних літературних епох, а саме романтизму, модернізму, постмодернізму та постпостмодернізму. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань: 1) обгрунтувати поняття спонтанності з позиції гуманістичної психології та літературознавства; 2) схарактеризувати літературні епохи, митці яких залучають до своєї творчості поетику спонтанності; 3) простежити онтологічну трансформацію рецепції спонтанного в різні літературні епохи.
У статті зазначено, що вперше до поетики спонтанності звертається англійський поет-романтик Вільям Вордсворт у передмові до «Ліричних балад» у 1798 році. Він визначає поетичну спонтанність (чи спонтанність поезії) як інтуїтивну перспективу і стверджує, що сила, яка спонукає поета написати гарну поезію, - це не соціальна реальність, а суб'єктивна відповідність великому світу природи. Подібну позицію творчості обстоювали поети-романтики В. Блейк та П. Б. Шеллі. Доведено, що англійські митці-модерністи стали спадкоємцями митців-романтиків у відмові від конвенціально закріпленого в пам'яті літератури типу нарації, замінюючи його внутрішнім монологом або ментальним самозвітом героя-оповідача. Імпульс до звеличення спонтанної імпровізації стає лейтмотивом й контркультури повоєнної Америки, він проявляється у різних видах мистецтва, зокрема й у літературі бітників, формуючи специфічний культурний феномен, що став альтернативою як масовій, так і усталеній традиційній культурі кінця 40х – початку 60х років. На сучасному етапі літератури спостерігається поновлений інтерес митців до залучення виражальних засобів поетики спонтанності.
Отже, для кожного етапу становлення поетики спонтанності у літературній творчості характерні свої смислові домінанти у розумінні спонтанного, що зумовлено, у першу чергу, загальними тенденціями розвитку суспільства загалом та літературною традицією зокрема.