НАРАТИВНА СТРУКТУРА РОМАНІВ ПОЛІ ГОЯВІЧИНСЬКОЇ «ДІВЧАТА З НОВОЛИПОК» І «РАЙСЬКА ЯБЛУНЯ» ТА ІРИНИ ВІЛЬДЕ «СЕСТРИ РІЧИНСЬКІ»

Анотація

У статті здійснено спробу у порівняльно-типологічному аспекті структурувати та зіставити наратив романів польської й української письменниць Полі Гоявічинської та Ірини Вільде. На підставі теоретичних підходів визначено у текстовій частині романів риси і форми наративності як засобу увиразнення характерів, обставин, причин, емоцій чи зумисного зміщення акцентів задля надання можливості читачеві максимально детально та глибоко сприйняти не лише концепційне сприйняття творів, а й розмірковувати над деталями, оприявленість яких у романах присутність призводить та підводить до наявності тих чи інших ключових моментів, фактів, емоцій або ж пояснює причини їх відсутності. У результаті дослідження доведено функціональність наратора у кожному з художніх полотен, особливості реалізації наративних теорій В. Шміда та Ж. Женета на літературні тексти обох авторок,
специфіку та знаковість ретроспекції, а також виявлено відмінності наративних рис у досліджуваних романах, що визначає специфіку характерів героїв досліджуваних романів. Проте навіть актуальний якісний евристичний досвід наукових студіювань творчостей Полі Гоявічинської та Ірини Вільде не дає підстав лише проектувати теоретичні засади нарації на художні полотна з метою виявлення їх осо- бливостей у межах текстів даних творів. Кожна з досліджуваних письменниць вносить свою лепту в постановку та вирішення питання і проблеми наратор як презентанта оповіді художнього твору. Наратор у них по-різному виступає як випереджувальний інформатор, коментатор та певною мірою моралістичний дидактик, проте нішеву роль для усвідомлення масштабів актуалізованого питання, ситуації, врешті периметрів характерів відведено у кожній з художніх систем саме читачу як мислячому, чуттєвому та критично мислячому реципієнту.

Водночас підкреслено актуальність прочитання, а відтак і дослідження творчості Полі Гоявічинської як малодослідженої репрезентантки польської жіночої прози періоду міжвоєння та Ірини Вільде,
масштабність художнього мислення котрої щоразу відкриває нові теми для теоретичних та критичних студій, зокрема у компаративному аспекті