ПОЕТИКА СЛОВНИКА ПАМВИ БЕРИНДИ

Анотація

«Лексіконъ славенорωсскїй альбо Именъ тлъкованїє» 1627 року - найвидатніший твір давнього українського словникарства, справа усього життя Памви Беринди. У підсумку автор працював над словником впродовж тридцяти років, розпочавши роботу у науковому гуртку Балабанів у Стрятині, продовживши у Львівській братській школі та завершивши монументальну працю у Києві на схилі літ. Вперше в українській лексикографії укладено систематичний та послідовний друкований словник. Однак «Лексикон славенороський» є не лише лінгвістичним явищем, а й частиною гуманістичних студій львівської плеяди вчених, серед яких і Памво Беринда. Запропонована стаття презентує словник у контексті барокового світогляду. Увага до семантики та етимології, властива бароко, лінгвістична робота над словом віддзеркалюється вже у самій його назві, а з комплексного підходу Памви Беринди до укладання – не лише через переклад або не лише через тлумачення – видно прагнення автора якнайточніше перетранслювати значення кожної лексеми. Цікаво, що словник містить кілька авторських зображень, ніби ілюстрований художній твір, а словникові статті засобами свого письма часом нагадують поезію. «Лексикон славенороський» є свідченням барокового культу слова як найвищого, найдосконалішого виміру. Світ як книга та книга як образ світу – чи не найяскравіша метафора літератури цієї доби, втілена у словнику. І ця стаття покликана наблизитись до пізнання упорядкованого світу Памви Беринди.