ПСИХОЛОГІЧНО-ГЕДОНІСТИЧНА РЕФЛЕКСІЯ СЕКСУАЛЬНОГО ФЕТИШИЗМУ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Анотація

У статті проаналізовано психологічно-гедоністичну рефлексію сексуального фетишизму у сучасній українській літературі на основі роману Ярослави Литвин «Рік розпусти Клауса Отто Баха». Зокрема, зосереджено увагу на визначенні змісту базової термінології, окреслено генезу, розвиток і концептуальний характер фетишизму, опорні точки його релігійного, фізіологічного та психологічного осмислення, досліджено спосіб конструювання біхевіористичної тактики гедоністично орієнтованого персонажа на помежів’ї сексуальних уподобань та відповідних девіацій. Ігнорування репрезентації теми сексуального фетишизму пояснюється у сучасному науковому дискурсі канонічним єдиноспрямованим ідейно-тематичним розвитком літературознавчої думки й упередженим ставленням до фетишизму, який хрестоматійно закодований у свідомості суспільства лише як релігійне діяння, а у психологічному та фізіологічному дискурсі зазвичай репрезентований формою парафілії. Так, сексуальний фетишизм і відповідні аспекти прочитання й аналізу художніх текстів залишаються поза увагою українських дослідників. Перманентне дослідження гендерної самоідентифікації, фемінного й маскулінного у сучасній українській літературі звузило поле досліджень вияву та реалізації сексуального потягу, а отже, й відповідних гедоністичних інтенцій у формі тілесного задоволення. Проте герменевтичний метод аналізу роману Ярослави Литвин «Рік розпусти Клауса Отто Баха» дав змогу визначити, що сексуальний фетишизм у літературі може бути проекцією гедоністичного світосприйняття індивіда та форми біхевіористичної тактики, каталізатором якої є не психічний розлад особистості, а сформований з дитячого віку спосіб сексуального задоволення. Трансформований тип поведінки особи, її вихід за межі комфортного та усталеного життя, спорадичні вияви нонконформізму, що виникають внаслідок життєвих перипетій та одержання нового досвіду у міжособистісних стосунках, свідчать про те, що наявність сексуалізованого фетишу не є паталогічно необхідною, а отже, й сам фетишизм у такому випадку не є девіацією чи різновидом парафілії. Це дає підстави розглядати сексуальний фетишизм одним із виявів сексуального потягу, що існує в межах психофізіологічної норми, оскільки піддається позитивному корегуванню, та потребує аналізу й досліджень науковцями поза межами соціокультурних стигм.