ВІД ВИТОКІВ НАРАТИВНИХ СТУДІЙ ДО «НАРАТИВНОГО ПОВОРОТУ»
Анотація
У даній статті викладаються теоретичні та методологічні основи сучасного розуміння поняття наративу в науці, що вимагає глибокого й всебічного теоретичного аналізу відповідної літератури. Передусім, ця стаття висвітлює еволюцію розвитку поняття наративу. Колись об’єкт інтересу дослідників виключно в літературознавстві, наратив як об’єкт дослідження пройшов довгий епістемологічний шлях, й, нарешті, став однією з центральних областей дослідження більшості сучасних гуманітарних, соціальних і природничих наук, таких як історія, історіографія, антропологія, соціологія, філософія, культурологія, теологія, право, медицина, психотерапія й, таким чином, наратив став об’єктом міждисциплінарних досліджень. Така зміна, що називається «Наративним поворотом», була викликана завдяки усвідомленню науковцями того, що функціонування різних форм знання (особистого, універсального, соціального або інституційного) можна інтерпретувати тільки через їх наративну природу. Таким чином, необхідно було простежити зміни поняття наративу паралельно з основними змінами як лінгвістичних, так і філософсько-наукових парадигм, що виходить далеко за рамки традиційної суто філологічної науки. У той час як в рамках структуралістської парадигми дослідження були зосереджені виключно на формально-змістовній структурі наративу, виявленні універсальних наративних моделей та універсальних парадигматичних і синтагматичних відношеннях між елементами, прагматична парадигма зосередила свою увагу на особливостях наративів з огляду на комунікативну ситуацію, соціокультурні факторами, що впливають на породження й розуміння наративу, прагматичні функції, умови й цілі розповіді. У когнітивно-дискурсивній парадигмі наратив став розглядатися як засіб, інструмент й форма упорядкування суб’єктивного досвіду та ситуативних моделей мовців. Власне, саме таке розуміння викликало інтерес до наративного аналізу в філософії, психології та соціології, що й призвело до широкого кола міждисциплінарних досліджень.