ДОТЕПНІСТЬ ТОДОСЯ ОСЬМАЧКИ: ОСОБИСТЕ Й ХУДОЖНЄ

Анотація

Усебічне розкриття індивідуальності, неординарності та харизматичності яскравої постаті в українській літератури ХХ століття Тодося Осьмачки досі залишається актуальним. У статті осмислюється такий особливий результат психічних виявів письменника, як дотепність. Проаналізовано значну кількість спогадів про митця, що слугують об’єктивності тверджень. На основі розвідки З. Фройда «Гострослів’я та його відношення до несвідомого» охарактеризовано основні технічні прийоми дотепів, виокремлені психоаналітиком, серед яких згущення, використання того самого матеріалу та подвійне трактування. Зосереджено увагу на двох типах дотепів, вказаних у розвідці З. Фройда: тенденційних, які створені з певною метою, мають смисл та нешкідливих («harmlos» – нім.), які створюються без мети. На основі прикладів словесних дотепів Тодося Осьмачки, зафіксованих у спогадах та художніх творах, досліджено, що кпини письменника завжди тенденційні, тобто мають мету та смисл. Особливу увагу зосереджено на постаті Тодося Осьмачки як особистості, яка створює словесні дотепи та має особливе обдарування або особливі психічні обставини, які створюють умови для гострослів’я або сприяють його роботі. Аналіз психічних станів письменника та умов для створення кпинів став підтвердженням думки про те, що гострослів’я митця є протестом проти комуністичної ідеологія, яка на той час панувала в Україні, а також особливим виявом природної можливості задоволення, яке для Тодося Осьмачки полягало у свободі говорити правду. Доведено, що на художньому рівні кпини є вираженням спустошеності духу митця, що також проявляються в таких характерних мотивах творчості Тодося Осьмачки, як смуток, самотність, спустошення. У процесі дослідження було виявлено взаємозв’язок акцентуації характеру (визначено, що тип акцентуації характеру письменника – застрягаючий (ригідний), виразними рисами якого є: правдолюбство, підозрілість, вразливість тощо) та результатом психічних виявів.