СПОЛУЧНИКИ ЗАЙМЕННИКОВОГО ПОХОДЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКИХ ПАМ’ЯТКАХ XVI–XVII СТ. (НА МАТЕРІАЛІ ВИКОРИСТАННЯ СПОЛУЧНИКА ЯКЪ/ЯКО)

Анотація

Стаття присвячена питанням історичної граматики, зокрема уживанню службових частин мови, зафіксованих у різножанрових українських текстах XVI–XVII ст. (Учительних Євангеліях, ділових документах, художній літературі). У сучасній українській мові дискусійним залишається питання походження окремих сполучників і їхнє побутування як у давніх, так і сучасних текстах. У пропонованій розвідці простежено виникнення сполучника ÿкъ/ÿко, що є частиною складних і складених сполучників. З’ясовано, що формування сполучників зі слів, етимологія яких пов’язана з займенниковими коренями, проходило різні етапи: від утрати свого лексичного значення аж до перетворення у відносне слово, а згодом у сполучник. Прикметним залишається і той факт, що більша частина таких слів і надалі продовжує функціонувати як самостійна частина мови, і як службова (зокрема це продемонстровано на прикладі слова ÿкъ/ÿко). Окреслено функціонування цього сполучника від найдавніших фіксацій в українській мові і до сьогодні. Проаналізовано його використання як виразника сурядних і підрядних семантико-синтаксичних відношень у складному й простому ускладненому реченнях в українських пам’ятках XVI–XVII ст. Наголошено на взаємодії книжного елемента з живомовним, що своєю чергою відобразилося на розвитку українського сучасного мовотворення. Описано питання аналітичних конструкцій у системі сполучників української мови загалом й формування групи сурядних і підрядних сполучників складеної будови, компонентом яких виступає слово ÿкъ/ÿко зосібна. Особливу увагу приділено побутуванню дослідженого сполучника в інших слов’янських мовах в діахронії та синхронії і з’ясовано, що лексикони сучасної польської і чеської мов фіксують цей сполучник як сурядний засіб зв’язку, здебільшого парний, або ж як підрядний у функції порівняльній. Зроблено висновки про те, що в українських текстах XVI–XVII ст. сполучник ÿкъ/ÿко виступає синкретичним засобом зв’язку; уживається як одиничний або парний, може ускладнюватися підсилювальною часткою же або ж особовою енклітикою, здеформованою формою колишнього допоміжного дієслова быти. Використання аналітичних кон’юнктивів у пам’ятках середньоукраїнського періоду свідчить про вироблення гнучкішої системи засобів вираження зв’язку, пошуку мовців у вдосконаленні синтаксичної системи української мови того часу.