ПОЛІТИЧНИЙ ДИСКУРС ДЖО БАЙДЕНА ТА БОРИСА ДЖОНСОНА КРІЗЬ ПРИЗМУ ЛІНГВОПОЕТИКИ

Анотація

Наукову розвідку присвячено дослідженню лінгвопоетичної специфіки текстів політичного дискурсу Джо Байдена та Бориса Джонсона, що є особливо актуальним з огляду на бурхливий сплеск зацікавленості до стилістично маркованого політичного мейнстріму, який сьогодні став гетерогенним та різноплановим. Це пов’язано з надмірною політизацією сучасного світу, харизматичністю і розкутістю політиків та порушенням традиційних стильових канонів політичних текстів. У роботі уточнено поняття «політичний дискурс», який постає як різновид інституційного дискурсу, що охоплює різноманітні мовні акти у громадській сфері політики у поєднанні з екстралінгвістичними суспільно-культурними чинниками (чіткими правилами ведення суспільно-політичної діяльності, суб’єктами політичної комунікації, типовими політичними поглядами чи іделогогічними позиціями) для отримання та утримання політичної влади. Визначено, що основними рисами текстів політичного дискурсу є інституційність, інформативність, смислова невизначеність, сугестивність, дистанційованість, авторитарність. Лінгвопоетичний аналіз текстів політичного дискурсу Джо Байдена та Бориса Джонсона дозволив простежити використання типових для кожного політика стилістичних засобів і прийомів на різних мовних рівнях: лексичному, лексико-семантичному та синтаксичніому. Доведено, що вплив на цільову аудиторію у політичних текстах Бориса Джонсона створюється за допомогою авторських розгорнутих метафор, креативних метафоричних порівнянь, уособлення, а також лексичних засобів, серед яких переважають синоніми та лексичні повтори. Стандартність, доступність текстів політичного дискурсу Джо Байдена їхня аргументованість для широкого кола англомовної аудиторії забезпечується частим вживанням лексичних повторів та синонімів, які передають значення послідовності, тривалості чи багаторазовості дій, уточнюють інформацію, що повідомляється. Загалом вони забезпечують цілісність політичних промов та виконують ритмоутворюючу функцію, що є особливо важливим для такого типу текстів. З’ясовано, що в політичних промовах обидвох політиків радше використовуються стандартні клішовані фразеологічні словосполучення, які посилюють ефект зворотного зв’язку та орієнтовані на їхнє легке впізнання аудиторією. Це забезпечує контактовстановлюючу функцію текстів політичного дискурсу.