ПАРАДИГМАЛЬНИЙ ПОВОРОТ В КИТАЙСЬКІЙ ПРОЗІ ЖАНРУ 新历史小说: ВІД ІСТОРІЇ ДО ПОСТІСТОРІЇ

Анотація

У статті робиться спроба аналізу «нового історичного роману» (НІР; 新历史小说) – літературного жанру, що виник і набув поширення в Китаї в 90-х роках минулого століття. У рамках дослідження основних історико-культурних передумов виникнення нового історичного роману, розглянуто відносини історіографії та художньої прози в літературній традиції Китаю, зокрема панівний статус першої та скромне, маргіналізоване становище останньої. Особливу увагу приділено зміні літературних пріоритетів на фоні соціокультурних та політичних процесів першої половини та середини ХХ століття. Основну частину роботи складає опис ключових рис НІР, що відрізняють його від традиційних та «революційних» історичних романів. Одна з відмінностей полягає у відсутності єдиної ідеології, спільної для всіх письменників-представників цього жанру. Наявність різних політичних та культурно-історичних світоглядів дозволяє авторам створювати різні за характером чи тематикою твори, і хоча це ускладнює їхню типологізацію, та все ж значно розширює й урізноманітнює коло досліджуваних текстів. До центральних аспектів жанру віднесено критичне ставлення письменників до офіційної історіографії, розмиття меж між поняттями «факту» та «вигадки», застосування нових підходів до трактування зв’язку між минулим та сьогоденням. Крім цього, акцентовано увагу на явищі суб’єктивізації історії та нової для Китаю другорядної ролі історичних реалій у художньому тексті. При цьому з концептуальної точки зору новий історичний роман містить ряд рис, які дозволяють говорити про відмову від лінійного сприйняття часу, нав’язаної зовні «правильної» історії, офіційних ідеологем, в наслідок чого парадигмальна матриця даного типу текстів знаменує перехід від історії до постісторії. Події минулого втрачають свою домінантність, вони не визначають долі індивідуумів, і це нехтування митцями грандіозними подіями історії Китаю 20 сторіччя підносить даний жанр на новий етичний рівень. В НІР час втрачає свою лінійну спрямованість, події – логічну послідовність, причини того, що відбувається лежать за межами раціональності, зв’язки мають ризоматичний характер. Письменники, які переносять наратив в історичне минуле Китаю вибудовують систему координат, в якій немає місця тотальності, центральному автомату, Генералу, натомість наявна розгерметизація тотальності, руйнування встановлених ззовні кордонів, і постулюється необмежена творча свобода в конструюванні різноманітних позачасових світів, в яких даний момент є точкою, від якої, пульсуючи, розходяться кола в минуле і майбутнє.