ФОРМАЛЬНІ ПРИНЦИПИ РОЗМЕЖУВАННЯ «ХИБНИХ ДРУЗІВ ПЕРЕКЛАДАЧА»: МІЖМОВНИХ ОМОНІМІВ І ПАРОНІМІВ

Анотація

Розвідку присвячено багатогранній і складній проблемі контрастивної лінгвістики, перекладознавства, психолінгвістики та інших суміжних галузей, а саме різномовним словам, які мають схожу або ідентичну форму, але різняться семантикою і подеколи стилістикою. Часто міжмовні омоніми та пароніми позначають терміном «хибні друзі перекладача», адже вони є джерелом перекладацьких помилок і лише створюють ілюзію розуміння їхнього змісту, що свідчить про труднощі виявлення взаємозв’язків між цими явищами. Багатоаспектне вивчення міжмовних омонімів і паронімів провадять на підставі різних, подекуди неоднозначних підходів, що спонукає до пошуку формальних ознак для встановлення меж між ними. У статті розглянуто принципи розмежування «хибних друзів перекладача» (міжмовних омонімів і паронімів), запропоновані в дослідницьких і лексикографічних працях, проаналізовано аргументи на користь того чи того підходу, виокремлено пріоритетні ознаки омонімів та паронімів і зроблено спробу їх диференціації на основі цих ознак. Автор подає власне бачення явищ міжмовної омонімії та паронімії, що ґрунтується на поєднанні принципу формальної тотожності різномовних лексем із принципом формальної відповідності між ними. Такий підхід нейтралізує суб’єктивний чинник у витлумаченні. Згідно з ним лексему, належну до системи однієї мови, можна вважати формально відповідною лексемі іншої мови, коли форма вираження (фонетична та/або графічна) цієї лексеми в одній мові відповідає формі, у якій її треба було б виразити в іншій мові (у разі одиничного вживання в мовленні, транслітерації чи запозичення слова). Трактуючи поняття міжмовної омонімії і паронімії, автор виходить з умовності цих назв в інтерлінгвальному вимірі та зближує їх з відповідними інтралінгвальльними явищами лише асоціативно, що вможливлює формулювання чітких критеріїв розмежування.