ОЙКОНІМНИЙ СЛОВОТВІР У ТОПОНІМНОМУ ПРОСТОРІ В. В. ЛУЧИКА

Анотація

У статті проаналізовані системно-структурні властивості ойконімів, зафіксованих «Етимологічним словником топонімів української мови» В. В. Лучика. Матеріали саме цього словника, який подає власні назви, поширені на всіх українських теренах, дозволяють дослідникам виходити за межі регіональних обстежень онімної лексики. Тому стає можливим установлення властивостей словотворення кожної окремої групи топонімів із подальшим зведенням їх в інтегровану мікросистему проміжного словотвірного рівня. Обстеження реєстрових ойконімних одиниць другого рівня онімізації дало змогу встановити продуктивні, середнього ступеня продуктивності й непродуктивні способи словотворення, а також розряди мотивувальних основ. З’ясовано, що досліджувані одиниці переважно походять від інших власних назв – гідронімів, антропонімів, етнонімів, хоронімів, ергонімів, а також апелятивів, рідше – від географічних термінів. До продуктивних способів словотворення ойконімів належать лексико-семантичний, суфіксальний, основоскладання. Лексико-семантичний спосіб творення найактивніше діє у сфері простих ойконімів другого рівня онімізації, складні ж ойконіми постають іншими шляхами. Складносуфіксальний спосіб виявляє середній ступінь продуктивності у сфері ойконімної лексики, а непродуктивними тут виступають суфіксально-префіксальний і власне-префіксальний. За ступенем продуктивності поділені в дослідженні також словотворчі морфеми. В ойконімному класі одиниць високий ступінь продуктивності демонструють суфікси -івк-а, -ів- (-ов-е), -ин- (-ин-е), -к-а, середній – -ськ, низький – -ець, -анк-а (-янк-а), -иц-я, -анськ. Установлені також поодинокі використання окремих суфіксів і префіксів, продуктивність яких у дослідженні вважається нульовою: -иш, -уш, -ень, -ань, -изьк, -инь, их(а), -ав-а (-яв-а), -jь, під-, по-. Доведено, що творення похідних ойконімів значною мірою збігається з відповідними процесами в апелятивній лексиці, а це стає однією зі сходинок до побудови інтегральної картини українського синхронічного словотворення, яка б рівною мірою відбивала дериваційні процеси у сфері апелятивної, топонімної та відтопонімної лексики.