АНТРОПОНІМІКОН КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ XVII–XVIII СТ: СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Стаття присвячена аналізу семантики прізвищевих назв і прізвищ діячів Києво-Могилянської академії XVII–XVIII cт., яка була унікальним явищем в історії українського народу, що дала зразки соціально-політичної, економічної, військової та духовної організації суспільства. Нашою основною метою є визначення семантичної основи антропонімів громадських діячів Києво-Могилянської академії, запропонувавши характеристику та класифікацію зв’язків між родовими іменами та прізвищами. У процесі дослідження семантики лексичних одиниць врахованo екстралінгвістичні обставини. З’ясoвано поняття вихідної семантики, мотивів та принципів номінації, а також проаналізовано основні підходи, які існують сьогодні в сучасній теорії ономастики. У статті обґрунтовуються етимологічний, соціологічний, історичний, функціональний та синхронічний аспекти досліджень антропонімів. Проаналізовано антропонімну спадщину, яка творилася у «живій лабораторії» безпосередньо всіма учасниками з урахуванням ознак, які були актуальними для носіїв прізвиськ на момент номінації. У дослідженні протиставлено принципи номінації, мотиви та способи. Під способами номінації, як правило, розуміють способи номінації об’єктів. У статті розкрито принципи номінації пов’язані з онімами та умовними поняттями. Мотиви номінації — це причини специфічних особливостей найменувань. Відповідно до цієї класифікації описані та класифіковані всі прізвища в цьому дослідженні. Визначено, що більшість прізвищ пов’язані з переходом особових власних імен, індивідуальних прізвиськ, апелятивних означень особи у спадкові іменування людей без жодних структурних змін унаслідок семантичних переосмислень. Більшість номінацій походять від повних імен, деякі з них зображують скорочені варіанти чоловічих християнських імен. Проаналізований фактичний матеріал дозволив виявити основні мотиваційно-семантичні особливості, які характерні для усього староукраїнського антропонімікону. Розглянуто прізвищеві назви та прізвища, що виникли шляхом переходу особових власних назв у розряд прізвищ, онімів одного розряду в інший та загальних назв у категорію власних. З’ясовано, що в межах досліджуваного матеріалу існують незмінні звукові форми твірного слова (мотиватора), що залишаючись незмінними, набувають нового значення і стають семантично похідними (мотивованими). Проаналізований матеріал засвідчив наявність похідних від іменників чоловічого роду. Окрему групу серед них становлять назви, що походять від зовнішньої характеристики носія імені, від назв промислів і ремесл.