АНГЛІЙСЬКА МОВА ДЛЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЦІЛЕЙ ТА АНГЛІЙСЬКА МОВА ЯК ІНОЗЕМНА МОВА: ПОРІВНЯННЯ ТА КОНТРАСТ

Анотація

Дослідження представляє комплексний порівняльний аналіз методологічних підходів англійської мови для спеціальних цілей (ESP) та англійської мови як іноземної (EFL) у сучасній мовній освіті. Метою дослідження є ідентифікація та аналіз фундаментальних відмінностей між педагогічними концепціями ESP та EFL, з акцентом на їхніх особливих характеристиках, цільових аудиторіях та освітніх завданнях. Дослідження демонструє, що ESP насамперед орієнтований на дорослих учнів, які володіють базовими знаннями англійської мови та прагнуть розвивати професійні комунікативні навички для конкретних професійних контекстів, включаючи медичну, бізнес-сферу, туризм та технічні галузі. Методологія ESP наголошує на контекстуальному вивченні мови, інтегрованому з предметним змістом, надаючи пріоритет практичному застосуванню над традиційним граматичним навчанням. На противагу цьому, EFL застосовує більш узагальнений підхід, зосереджуючись на комплексному розвитку мовних навичок у всіх чотирьох компетенціях – аудіювання, говоріння, читання та письмо – для учнів, що прагнуть загального володіння англійською мовою. Дослідження доводить, що навчальні програми ESP базуються на аналізі потреб та професійній орієнтації, розроблені для задоволення конкретних кар’єрних вимог, тоді як програми EFL підтримують стандартизовані, широкоспектральні цілі мовного навчання. Ключові висновки свідчать, що учні ESP отримують підвищену мотивацію завдяки практичному застосуванню набутих навичок у своїх професійних сферах, в той час як учні EFL розвивають фундаментальні мовні компетенції, застосовні в різноманітних контекстах. Дослідження підкреслює значущі педагогічні імплікації, включаючи диференційовані методології навчання, стратегії оцінювання та принципи розробки навчальних програм. Навчання ESP використовує автентичні, специфічні для галузі матеріали та контекстуальні навчальні середовища, тоді як EFL застосовує стандартизовані освітні ресурси та формальні класні налаштування. Незважаючи на ці відмінності, обидва підходи поділяють спільні цілі розвитку комунікативної компетенції та міжкультурної обізнаності. Дослідження приходить до висновку, що розуміння цих методологічних відмінностей є критично важливим для педагогів, розробників навчальних програм та творців мовної політики при виборі відповідних навчальних концепцій, що узгоджуються з конкретними потребами учнів, професійними цілями та лінгвістичними контекстами.