КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ САМОСТІ В ДИСКУРСІ ПОЕТИКИ МЕТАМОДЕРНУ

Анотація

У статті зосереджена увага на сучасній гуманітаристиці, що перебуває на етапі активного формування актуальних методологічних підходів до сприймання, осмислення, дослідження явищ і феноменів – світогляду, культури, зокрема, літератури. Показано, що дедалі активніше артикулюються принципи метамодернізму, для чого важливими є всі пазли аналітичного контексту, незалежно від міри їхньої конкретності, масштабності й прагнення до універсалізації чи вузької проблемно-тематичної спрямованості, з урахуванням розмаїтих пропозицій щодо фокусу уваги на певному об’єкті й предметі вивчення. Одним із яскравих переконливих свідчень динаміки новітнього філософсько-методологічного дискурсу є рух структуралістської теорії наративу Ж. Женетта в напрямку постструктуралістської посткласичної. Акцентовано, що актуальна трансформація засадничих наукових підходів була супроводжена розмислами дослідника про наростання тривожності сучасної людини – людини, яка потребує рівноваги та розуміння сутності і навколишньої дійсності, і себе у ній (звідси – поняття «запаморочення» і «фігури» як своєрідні ідеї для геометрії впорядкування тривожності людини ХХ століття). Серед численних вартісних концептів у методологічних конфігураціях проаналізовано поняття самості, форматуючи понятійний контур метамодерністичного фокусу в рецепції та інтерпретації «вторинної реальності», акцентовано на формах особистісної присутності сучасника у власній історичності, на способах ідентифікації себе в обширі настрою, відчуттів, переживань, миттєвих вражень і тривалих почуттів, зумовлених певною історико-культурною добою та репрезентованих у літературно-художньому творі. Аргументовано, що подібно до маленького камінця, який скочується з вершини гори, згортаючи щораз вищі намети і спричиняючи щоразу гучніше звучання, ідея «Епохи Доброї Волі» набирає дедалі більшої ваги у свідомості тих, хто щиро стурбований проблематикою людського в людині та мультиплікацією людського у світі. Досліджено, що література як репрезентація художнього наративу, як соціокультурний феномен приростає дедалі більш актуальними проєкціями Платонівського «метаксису» і гармонійно вписується у загальну перцептивну рамку теперішньої доби, позаяк у сучасному методологічному просторі наявний радше калейдоскоп / мозаїка, де відображені емоційні рефлексії на домінуючий настрій чи переживання, щоразу оживлюючи пошук самості (у нашому дискурсі – представленої в наративних стратегіях).