ЛІТЕРАТУРНИЙ ЖАНР: ДИНАМІЧНА ПРИРОДА І РОЗМАЇТТЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЙ
Анотація
У статті досліджено еволюцію теоретичних уявлень про літературний жанр у другій половині ХХ століття на матеріалі французької літературознавчої та філософської думки. Вихідним положенням є теза про відсутність єдиної універсальної концепції жанру в сучасній генології. Домінування методологічного плюралізму зумовлене історичною мінливістю літературних форм і поширенням жанрової гібридизації в новітній літературній практиці. Показано, що в структуралістській концепції Цветана Тодорова жанр постає як система конвенцій і комунікативних правил, що організує процеси творення та рецепції літературного тексту, але разом з тим функціонує в динамічній взаємодії з соціокультурним контекстом і зберігає аналітичний потенціал для виявлення жанрових трансформацій та гібридних форм. Аналіз есея Жака Дерріди «Закон жанру» засвідчує, що жанр у деконструктивістській перспективі функціонує як парадоксальна структура, яка одночасно передбачає наявність розпізнавальних кодів і заперечує можливість остаточної класифікації, утверджуючи принцип «участі без приналежності» як умову існування жанру. Окрему увагу присвячено виявленню методологічного напруження між складними теоретичними концепціями жанру та спрощеним уживанням жанрових понять у сучасному гуманітарному дискурсі, що проілюстровано на прикладі енциклопедичних дефініцій. У зв’язку з цим обґрунтовано актуальність уточнення методологічних засад генологічних досліджень та їхнього практичного застосування в академічному просторі. Дослідження демонструє, що сучасна генологія розвивається між ідеями жанрової відкритості та гібридизації і прагненням до систематизації, що виразно простежується як у західному, так і в українському літературознавстві. Зроблено висновок, що в сучасній теорії літератури жанр остаточно втрачає статус замкненої нормативної структури й постає як відкрита, історично змінна та внутрішньо неоднорідна категорія, в межах якої жанрова гібридизація й трансформація функціонують як закономірний спосіб існування літератури. Своєю чергою, сучасні теорії розширюють інтерпретаційний простір і сприяють появі гнучких аналітичних моделей і розвитку критичного мислення в літературознавчій освіті.
