ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ ФЕНОМЕНУ КОНОТАЦІЇ

Анотація

У статті зроблено спробу аналітичного огляду представлених у мовознавстві підходів до визначення терміна «конотація» у лінгвокультурологічному аспекті. Висвітлено проблеми сучасного стану теоретичного опрацювання конотації, схарактеризовано змістове наповнення терміна, аргументовано його оптимальну дефініцію. Узагальнено підходи до розмежовування широкого і вузького розуміння конотації, акцентовано на синтезі обох підходів. Відокремлено два різновиди конотації – узуальну та оказіональну. Визначено структуру компонентів конотації у системі мови та мовлення, констатовано, зокрема, що в системі мови вона репрезентована трьома компонентами (експресивним, емоційним та оцінним), а в системі мовлення чотирма (експресивним, емоційним, оцінним і функційно-стилістичним). З’ясовано, що культурна конотація – це додаткові семантичні, емоційні, прагматичні або стилістичні відтінки узуального чи оказіонального характеру, що входять до семантики слова, виражаючи емотивно-оцінне ставлення до дійсності. Роль культурної конотації полягає у привнесенні до концептуальної системи мови того, що не є універсальним для всіх мов і у з’ясовуванні специфіки даної конкретної мови. Визначено функцію конотації в інтерпретації картини світу та формуванні концептосфери певного етносу. Доведено, що у межах вивчення культурної конотації у значенні мовної одиниці виділяється три культурно-марковані блоки значення: мотиваційне, оцінне, емотивне, які й інтерпретуються у семантичному просторі культури та співвідносяться з культурно-національними критеріями. Культурна інтерпретація як мовних сутностей у співвідношенні зі знаками культури, так і явищ запозичення конотацій дозволяє говорити про національно-культурні феномени та їх особливості в житті мовного колективу.