ВИКОРИСТАННЯ ВЛАДИ ТА АВТОРИТЕТУ В ДІЛОВОМУ ДИСКУРСІ: СТИЛІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ

Анотація

Зі зростанням глобалізації англійська мова стала домінуючою мовою для ділового спілкування через кордони. Це викликало інтерес лінгвістів до вивчення природи ділового дискурсу в англійській мові. Поняття ділового дискурсу сформувалося як окрема галузь дослідження на перетині лінгвістики тексту та прагмалінгвістики лише в останні десятиліття. Діловий дискурс охоплює цілеспрямовану, статусно-рольову мовленнєву діяльність людей, залучених у ділові стосунки та економічну діяльність, спрямовану на виробництво/продаж товарів чи послуг з метою отримання прибутку. Він актуалізується передусім у чотирьох основних сферах: комерції, виробництві, фінансах та посередництві. Офіційно-діловий дискурс характеризується стабільністю, традиційністю, стандартизацією, точністю, об'єктивністю, конкретністю, лаконічністю, відсутністю образності/емоційності. Він виключає двозначність і формується інституційними нормами бізнес-спільноти. Водночас бізнес-дискурс є динамічним явищем, що розвивається разом із суспільним та бізнес-розвитком. Діловий дискурс можна поділити на усний (діалоги, переговори, зустрічі тощо) та письмовий (офіційні документи – накази, угоди, службові записки тощо), хоча деякі жанри поєднують у собі обидві форми. Кожен жанр має свої комунікативні цілі, структуру та мовні патерни, такі як кліше, формули та комунікативні стереотипи, сформовані професійними нормами. До основних усних жанрів належать інтерв'ю, телефонні розмови, зустрічі, переговори та презентації. Їхня мова відзначається лаконічністю, стандартизованими зразками, термінологією, номенклатурою, абревіатурами та шаблонними виразами, спрямованими на ефективну ділову комунікацію. Наприклад, у жанрах переговорів використовуються кліше на кшталт «вирішити взаємні проблеми», «встановити взаєморозуміння» тощо. Діловий дискурс – багатовимірне явище, що охоплює спеціалізовані мовні практики світової бізнес-спільноти. Його форми та конвенції адаптовані для досягнення основних цілей, таких як обмін інформацією, колективне прийняття рішень, переконання та кодифікація домовленостей в інституційному професійному контексті.