НАРАЦІЯ ІДЕНТИЧНОСТІ УКРАЇНИ У ПОСТКОЛОНІАЛЬНОМУ ВИМІРІ

Анотація

Дослідження аналізує наративність української ідентичності в історичній праці Тімоті Снайдера «Реконструкція націй: Польща, Україна, Литва, Білорусь, 1569–1999» крізь призму постколоніальної критики та когнітивного лінгвістичного аналізу. Дослідження розглядає складне позиціонування Центральної та Східної Європи як проміжного регіону з суперечливою ідентичністю, зосереджуючись, зокрема, на ролі та суб’єктності України в ширшому європейському імперському контексті. Дослідження використовує фреймовий аналіз із застосуванням когнітивних доменів С. Жаботинської (суб’єктний, дієвий, володільний, ідентифікаційний та порівняльний) для аналізу того, як українська ідентичність конструюється та представлена в наративі Тімоті Снайдера. Методологія включає корпусний лінгвістичний аналіз із використанням програм BootCat, TagAnt та AntConc для ідентифікації лінгвістичних маркерів та колокаційних патернів, пов’язаних із дискурсом української ідентичності. Теоретична основа спирається на постколоніальну теорію, зокрема на концепцію Едварда Саїда про збереження колоніального дискурсу після розпаду імперії, і застосовує її до посткомуністичного контексту Центральної та Східної Європи. Дослідження розрізняє два наукові підходи до посткомуністичних суспільств: онтологічні твердження про постколоніальність, що підкреслюють історичну відсутність суб’єктивності, та аналіз балансу колоніальних сил у різні історичні моменти. Результати показують, що робота Тімоті Снайдера представляє Україну як сучасну націю з чіткою суб’єктністю, кидаючи виклик колоніальним наративам, які позиціонують Україну як периферійну до метрополійних центрів. Аналіз фреймів виявляє переважне використання суб’єктних та діяльних доменів, де Україна концептуалізується як активна сутність, здатна до самостійних дій, а не як пасивний об’єкт імперських маніпуляцій. Аналіз корпусу виявляє ключові словосполучення, що підкреслюють політичну суб’єктність (активісти, держава, незалежність, націоналізм) та соціальну стратифікацію (селяни, дворянство, еліти, патріоти). Дослідження виявляє використання Т. Снайдером концептуальних метафор, персоніфікації, оціночного словника та дієслів дії для побудови наративу української ідентичності. Ці лінгвістичні стратегії слугують для встановлення української історичної суб’єктивності та протидії стійким колоніальним рамкам, що маргіналізують українську суб’єктність. Дослідження доходить висновку, що аналіз рамок з використанням когнітивних доменів ефективно виявляє патерни наративізації української ідентичності в історичному дискурсі. Постколоніальна критична перспектива успішно демонструє суб’єктність України в історичному контексті Центральної та Східної Європи, кидаючи виклик деструктивним пропагандистським наративам через ретельний лінгвістичний та концептуальний аналіз наукових історичних текстів.