НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ І ПРАКСІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОПТИМІЗАЦІЇ ЕКСПЛУАТАЦІЙНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ПОЖЕЖНО-РЯТУВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ

Анотація

На найзагальніших засадах досліджується технологія удосконалювання та параметричної оптимізації пожежно-рятувальної техніки. У сенсі методології долання невизначеності проводиться паралель між засобами і можливостями фізики, судочинства, еволюції, інженерії... Підкреслено, що вдосконалювання системи чи машини – це зазвичай істотно перманентний процес ухвалення рішень, тобто процес, що обов’язково має початок, але не може мати кінця. А отже ніколи не може з’явитися цілковито досконала система чи машина. Удосконалення й оптимізація техніки спирається на телеологію, але насправді більше подібна до еволюції, в рамках якої нема місця категоріям розуму, задуму, доскона-лості, прогресу, майбутнього... Тож оптимізаційна діяльність обов’язково мусить спиратись як на телеологічні, так і на еволюційні принципи.
Мета роботи – з’ясувати принципи, які дозволять спрямувати процес параметричної оптимізації системи/машини (зокрема із середовища пожежно-рятувальної техніки) у праксіологічне русло, спираючись одночасно на телео-логічність і еволюційність та раціонально співвідносячи й поєднуючи в систему змістові, алгоритмічні й загальні кри-терійні засоби. До завдань, що їх належить вирішити перш за все, було віднесено такі: виокремити різновиди нездо-ланних невизначеностей; оцінити суть оптимізаційного процесу стосовно системи/машини, проводячи паралель з при-родним добором; критично окреслити найзагальніші аспекти методології параметричної (чи іншого змісту) оптимізації системи/машини за критеріями довільного змісту; з’ясувати, з яким рівнем точності відображення оптимізаційної си-туації теоретично і практично доцільно мати справу.
Проблема удосконалення систем рятувальної машини і навіть окремих її експлуатаційних властивостей загалом настільки складна, що без методологічної і когнітивної спеціалізації не обійтись. В роботі розігрується сценарій взаємин трьох колективів, два з яких проводять оптимізаційні дії відповідно до своєї спеціалізації, а один відповідає за визнання і впровадження оптимальних пропозицій. Показано, що оптимальні пропозиції можуть виявитися цілком несумісними, звідки випливає потреба розумно співвідносити різні концепції і аспекти оптимальності і досконалості.
Було з’ясовано, зокрема, ще таке.
1. Ідентифікація властивостей систем, що підлягають оптимізації, завжди приблизна, вимірник (критерій) доско-налості завжди суб’єктивно примарний, інструментарій пошуку досконалості завжди не бездоганний... Тому рух до досконалості доводиться здійснювати дискретно, критично оглядаючись на отримані результати і керуючись кожного разу новими орієнтирами.
2. Не треба завжди прагнути тільки ідеального розв’язку. Потрібно лише уникати дурниць і втілювати хоч трохи сприятливе, оскільки оцінити об’єктивно результат можна лише постфактум. Помилки чи втрати мають бути дрібними, але їх має бути багато, аби мати нагоду надибати великий зиск.
3. Залучення складних і досконалих методів оптимізації до погано формалізованого об'єкту, яким є рятувальна ма-шина, – марнотратна пізнавальна активність. Її супроводжують надмірні втрати часу, засобів, ресурсів, а часто й престижу.
4. Конкретний результат наукового пошуку як такий мало що важить. Цінними є алгоритм чи технологія його отримання, теоретична/когнітивна осмисленість його змісту.