НЕДЕРЖАВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ: ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз інституційно-правових засад діяльності недержавних організацій як надавачів соціальних послуг в Україні та узагальнено практику їх функціонування в сучасних умовах. Проблематика об’єкта дослідження полягає у тому, що незважаючи на доведену здатність інститутів громадянського суспільства надавати широкий спектр соціально орієнтованих послуг, рівень їх інтеграції у формалізовану систему надання соціальних послуг все ще залишається недостатньо розвинутим.
Акцентовано увагу на тому, що система надання соціальних послуг в Україні характеризується переважанням публічного сектору, що зумовлене, зокрема, історичними чинниками та особливостями розподілу повноважень між органами публічної влади. Разом із тим, досвід правового режиму воєнного стану засвідчує значний потенціал інститутів громадянського суспільства щодо оперативного та ефективного реагування на потреби різних вразливих груп населення, зокрема внутрішньо переміщених осіб, що підтверджується останніми соціологічними опитуваннями.
На основі емпіричних даних Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг визначено, що з понад 4,6 тис. зареєстрованих суб’єктів, близько 11,8% відносяться до недержавного сектору. Серед них найбільшу частку займають громадські організації (44%) та благодійні організації і фонди (37%). Найпоширенішими послугами, що надаються недержавними організаціями, є соціальний супровід, консультування, інформування, соціальна адаптація та профілактика, а також натуральна допомога. Водночас, комплексні та спеціалізовані послуги (стаціонарний догляд, паліативна допомога, реабілітація осіб із різними залежностями тощо) представлені фрагментарно, що викликано специфікою їх надання та наявністю додаткових вимог до надавачів, встановлених чинним законодавством.
Наукова новизна дослідження полягає в узагальненні та систематизації актуальних даних Реєстру надавачів соціальних послуг, а також виокремленні ключових бар’єрів інституційної інтеграції недержавних організацій у систему надання соціальних послуг.
Зроблено висновок, що формальне правове закріплення можливості участі недержавних організацій не гарантує їх повноцінної участі у наданні соціальних послуг без розбудови ефективних партнерських моделей міжсекторальної взаємодії з органами публічної влади на, зокрема на місцевому рівні, що має бути закріплено та конкретизовано у відповідних стратегічних та програмних документах.