СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКА ПРАКТИКА

L. Yu. Krymchak

doi:10.32782/3041-1319/2026-2-2

L. Yu. Krymchak Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара https://orcid.org/0009-0006-9624-2953

DOI: https://doi.org/10.32782/3041-1319/2026-2-2

Ключові слова: соціальна відповідальність, соціальні послуги, професійна етика, «вулична бюрократія», супервізія, професійне вигорання, соціальне партнерство, професійна підготовка кадрів

Анотація

У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний та прикладний аналіз концепції соціальної відповідальності в контексті надання соціальних послуг. Актуальність дослідження зумовлена безпрецедентними викликами, з якими стикається українська система соціального захисту в умовах повномасштабної війни, зокрема експоненційним зростанням кількості внутрішньо переміщених осіб (понад 4,8 млн станом на кінець 2025 р.), ветеранів війни та сімей у складних життєвих обставинах, що на 37% перевищує довоєнні показники. Об’єктом дослідження є професійна діяльність фахівців соціальної сфери, а предметом – сукупність етичних, організаційних та управлінських механізмів формування соціальної відповідальності як фундаментального принципу надання соціальної допомоги. Метою роботи є теоретичне обґрунтування та розробка практичних пропозицій щодо інтеграції європейських підходів до соціальної відповідальності у вітчизняну систему соціальних послуг для підвищення її ефективності. У роботі системно проаналізовано успішний досвід країн Західної та Північної Європи (Німеччини, Швеції, Нідерландів, Великої Британії), де соціальна відповідальність реалізується через баланс державного регулювання, професійної автономії працівників, мережевої взаємодії та розвиненої корпоративної соціальної відповідальності бізнесу. Наукова новизна полягає у виявленні й обґрунтуванні «парадокса відповідальності» в українській соціальній сфері: високий рівень особистісного усвідомлення фахівцями етичних стандартів своєї діяльності (близько 70%) конфліктує з глибокою інституційною неспроможністю системи, яка характеризується надмірною бюрократизацією (82%), відсутністю супервізії та дефіцитом ресурсів. Доведено, що сучасна українська практика соціальних послуг змушує фахівця трансформуватися із самостійного суб’єкта етичного вибору («вуличного бюрократа» за М. Lipsky) у формального виконавця звітності. У статті вперше на основі результатів емпіричного дослідження (N = 86, Дніпропетровський регіон, квітень 2026 р.) систематизовано головні бар’єри (бюрократичне навантаження, емоційне вигорання (61%), брак практичних навичок у молодих фахівців (57%)), що нівелюють потенціал соціальної відповідальності. Результати роботи включають розробку прикладних рекомендацій відносно трансформації вітчизняної моделі соціального обслуговування. Зокрема, обґрунтовано необхідність переходу від контрольно-звітної моделі до моделі «професійної підтримки», яка базується на обов’язковій інституційній супервізії, практико-орієнтованому навчанні й активізації міжсекторального партнерства за європейським зразком. Запропоновані кроки спрямовані на дебюрократизацію діяльності та забезпечення професійної сталості фахівців у кризових умовах. Перспективи подальших розвідок вбачаються в дослідженні механізмів диджиталізації соціальних послуг для оптимізації роботи персоналу.

Посилання

1. Грицанюк В. В. Інтегрована система соціальних послуг на рівні громади: фінський досвід та перспективи адаптації в Україні. Національні інтереси України : науково-практичний журнал. 2026. № 3 (20). С. 1752–1764. DOI: https://doi.org/10.52058/3041-1793-2026-3(20)-1752-1764.
2. Охріменко О. О., Іванова Т. В. Соціальна відповідальність : підручник для здобувачів ступеня магістра за спец. 051 «Економіка». Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, Вид-во «Політехніка», 2025. 311 с. URL: https://ela.kpi.ua/handle/123456789/74705.
3. Піговський М. Соціальна відповідальність спеціаліста соціальної сфери як важливий фактор результатності його професійної діяльності. Соціальна робота та освіта. 2018. Т. 5, № 4. С. 56–65. DOI: https://doi.org/10.25128/2520-6230.18.4.5.
4. Спіріна Т. П., Лехолетова М. М. Чинники формування соціальної успішності та соціальної відповідальності майбутніх соціальних працівників. Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2026. № 2. С. 168–177. DOI: https://doi.org/10.12958/1817-3764-2026-2-168-177.
5. Шайда О. Є., Барінова Я. В. Етичні засади соціальної відповідальності бізнесу. Трансформаційна економіка. 2026. № 3 (16). С. 161–165. DOI: https://doi.org/10.32782/2786-8141/2026-16-26.
6. Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні у 2025 році. URL: https://www.rada.gov.ua/uploads/documents/76849.pdf (дата звернення: 15.06.2026).
7. Carroll A. B. The pyramid of corporate social responsibility: Toward the moral management of organizational stakeholders. Business Horizons. 1991. Vol. 34, no. 4. P. 39–48. DOI: https://doi.org/10.1016/0007-6813(91)90005-G.
8. Idowu S. O. Current global practices of corporate social responsibility: in the era of sustainable development goals. Cham : Springer, 2021. 466 p. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-030-68386-3.
9. Lipsky M. Street-Level Bureaucracy: Dilemmas of the Individual in Public Services. 30th Anniversary Expanded Edition. New York : Russell Sage Foundation, 2010. 300 p. URL: https://books.google.com.ua/books?id=cs_djgS5v-UC&printsec=frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false.
10. The New Public Governance?: Emerging Perspectives on the Theory and Practice of Public Governance / ed. by Stephen P. Osborne. London ; New York : Routledge, 2010. 431 p. DOI: https://doi.org/10.4324/9780203861684.
11. Titmuss R. The gift relationship from human blood to social policy. Public Health. 1997. Vol. 111, no. 6. P. 435. DOI: https://doi.org/10.1016/s0033-3506(97)00096-6.