МЕНТАЛЬНИЙ ВИКЛИК УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ТА НАЦІОНАЛЬНІЙ КУЛЬТУРІ: ОБСЦЕННІСТЬ

Анотація

У статті наголошено, що в умовах агресивної війни сусідньої держави супроти України як держави, проти права українського народу на самовизначення, власну ідентичність, мову, історію, культуру сформувалися нові екзистенційні виклики для кожного українця. Одним із надпотужних, згубних викликів українській національній ментальності є те, що наше повсякденне життя тотально заполонило лайливе слово, насамперед матюки. Насторожує не власне зловживання обсценною лексикою як оказіональна прикмета щоденного узусу окремих мовців, а те, що в Україні, завдяки різним інформаційним засобам, став дуже популярним концепт про життєву потребу в тимчасовому толеруванні цього феномену (через стресові ситуації, відчуття безвиході, перманентної загрози й інші негативні емоції, які опосідають людей у час війни). Як наслідок, табуйована нецензурщина в українському соціопросторі перестала бути периферійним явищем, а дехто з інтелектуалів, замість дати йому належну оцінку, навпаки, завзявся популяризувати ідею заміни брутального російського матюка й бандитської фені більш «естетичною» українською лайкою, пропонуючи на заміну цілі добірки питомих, україно-теренних «відповідників». У статті для вивчення проблеми надміру обсценної лексики як характерної мовленнєвої звички в сучасному українському суспільстві й передумов толерантного ставлення до неї застосовано історіографічно-культурологічний, герменевтично-інтерпретаційний і компаративний наукові методи. Мета та результати дослідження. Отже, у дослідженні зактуалізована проблематика наукового дискурсу про феномен обсценності в різномовних етнокультурних середовищах, а також висвітлені результати психологічного дослідження херсонських науковців і двох власних діагностичних опитувань студентської молоді 2014 і 2024 років про засилля матюкливого слова в сучасному українському суспільстві й можливі способи долання такої звички. Також в еволюційно-зіставному аспекті проаналізовані особливості використання лайливого слова в українських фольклорних і авторських класичних текстах ХІХ–ХХ століть й у творах репрезентантів новітньої української літератури. Спостережено, що в уснословесних і класичних художніх творах лайливі слова зазвичай органічно вписані в мисленнєву палітру виконавців чи персонажів і належно виконують естетичну функцію, тоді як у текстах сучасних українських літераторів обсценізми вжиті здебільшого невмотивовано, інколи як данина моді чи для епатажу, а тому зазвичай руйнують естетичну гармонію. Дослідники дійшли такого висновку: оскільки цілковито викоренити обсценність із соціопростору неможливо, найкраща стратегія – змалку в кожному громадянинові виховувати свідоме ставлення до цього феномену. Щоби запобігти руйнівним процесам у ментальних картах національного духу, стиранню кордонів між високим і низьким стилями мовної культури, потрібно в усіх сферах і на всіх рівнях суспільного життя законтурювати для обсценного слова чіткі рамки функціонування.