НЕДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД: НАПРЯМИ ТА ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз інституційної взаємодії територіальних громад і недержавних суб’єктів у сфері надання соціальних послуг в Україні. Актуальність дослідження зумовлена трансформацією системи соціального захисту в умовах децентралізації, повномасштабної війни, розширенням кола вразливих груп населення та ускладненням структури соціальних ризиків на місцевому рівні. За таких умов територіальні громади дедалі частіше стикаються з обмеженістю власних кадрових, організаційних і фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення належного обсягу базових і спеціалізованих соціальних послуг. Це обумовлює посилення ролі недержавного сектору як важливого учасника локальної соціальної політики.
Мета статті полягає у виявленні інституційних особливостей, основних бар’єрів і перспектив взаємодії органів місцевого самоврядування з недержавними надавачами соціальних послуг. Методологічну основу дослідження становить поєднання інституційного, системного та прикладного підходів. У роботі використано аналіз нормативно-правової бази, наукових публікацій, узагальнення сучасних даних про структуру надавачів соціальних послуг, а також інтерпретацію емпіричних матеріалів, що характеризують практики організації соціальних послуг на рівні громади.
Обґрунтовано, що сучасна модель організації соціальних послуг в Україні зберігає провідну роль державних і комунальних установ, однак саме недержавні суб’єкти дедалі активніше забезпечують гнучкі, спеціалізовані та інноваційні форми підтримки, особливо у сферах кризового втручання, соціально-психологічної реабілітації, соціального супроводу, допомоги внутрішньо переміщеним особам, сім’ям військовослужбовців, ветеранам та іншим вразливим категоріям населення. Встановлено, що участь недержавного сектору в системі соціальних послуг має територіально нерівномірний характер: найбільшою мірою вона представлена у великих містах і громадах із розвиненішою інституційною інфраструктурою, тоді як у сільських і селищних громадах її потенціал використовується лише частково.
З’ясовано, що розвиток партнерства між громадами та недержавними суб’єктами стримується низкою чинників, серед яких неповна нормативна визначеність механізмів соціального замовлення, кадровий дефіцит, обмеженість місцевих бюджетів, недостатня аналітична спроможність громад, слабка інституційна підтримка недержавних організацій та фрагментарність міжсекторальної комунікації. Водночас доведено, що системна взаємодія органів місцевого самоврядування з недержавними надавачами може стати важливим чинником підвищення доступності, адресності та якості соціальних послуг, а також посилення соціальної стійкості громади в умовах кризи.
Наукова новизна статті полягає у систематизації сучасних форм, суперечностей і перспектив міжсекторальної взаємодії у сфері соціальних послуг з урахуванням воєнного контексту, локального рівня врядування та структурної неоднорідності ринку соціальних послуг. Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості їх використання для вдосконалення місцевих програм розвитку соціальних послуг, процедур соціального замовлення, механізмів підтримки недержавних надавачів та інструментів оцінювання потреб населення.