АДАПТИВНЕ ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ В ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Анотація

Статтю присвячено проблемі підвищення ефективності освітнього процесу в контексті організування та реалізації адаптивного педагогічного спілкування у закладі вищої освіти. Зазначено, що педагог сучасного вишу не може досягти реального ефективного результату педагогічного процесу без здатності адаптувати власну комунікативну поведінку до конкретної педагогічної ситуації, особливостей здобувачів освіти та специфіки академічної групи. Мета статті полягає в обґрунтуванні дидактичної сутності адаптивного педагогічного спілкування в контексті комунікативної компетентності викладача закладу вищої освіти як динамічного процесу професійної взаємодії, а також у визначенні його основних характеристик і структурних компонентів. Для досягнення мети дослідження застосовувалися методи аналізу, узагальнення та систематизації наукової літератури з метою визначення структури адаптивного спілкування та умов його організування. Установлено, що важливими педагогічними умовами ефективної комунікації є індивідуалізація та студентоцентрованість освіти, урахування особливостей цифровізації та змішаних форм освітнього процесу, підтримка суб'єктності, мотивації та активності здобувачів освіти, а також реагування на сучасні соціокультурні та безпекові виклики. Обґрунтовано необхідність переходу від традиційної універсальної моделі педагогічного спілкування до адаптивної моделі, яка враховує своєчасне коригування змісту, форм, стилю, засобів і технік спілкування відповідно до індивідуальних особливостей здобувачів освіти, характеру навчальної ситуації, отриманого зворотного зв’язку та змін освітнього середовища. Схарактеризовано сутність поняття «адаптивне педагогічне спілкування», визначено його структурні компоненти, обґрунтовано принципи і засоби реалізації комунікативної адаптації викладача. Наукова новизна дослідження полягає в авторському трактуванні адаптивного педагогічного спілкування як цілеспрямованого, гнучкого та динамічного процесу професійної взаємодії суб’єктів освітнього процесу, що передбачає здатність викладача своєчасно змінювати комунікативну поведінку відповідно до актуальних освітніх потреб і ситуацій. Узагальнення авторського підходу подано в обґрунтуванні моделі адаптивного педагогічного спілкування, в основі якої лежить взаємозв’язок комунікативної компетентності викладача та його здатності до комунікативної адаптації. Визначено, що активне слухання, емпатія, варіативність, зворотний зв’язок і підтримка забезпечують якісну педагогічну взаємодію, сприяють підвищенню залученості, мотивації, автономії та психологічного комфорту здобувачів освіти, що, своєю чергою, підвищує ефективність освітнього процесу. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання визначених принципів і прийомів адаптивного педагогічного спілкування викладачами закладів вищої освіти для вдосконалення організації освітнього процесу та підвищення його результативності.