ОДНОЗНАЧНІСТЬ-НЕОДНОЗНАЧНІСТЬ ПАРАМЕТРИЧНОЇ ОПТИМІЗАЦІЇ АВТОМОБІЛЬНИХ СИСТЕМ ЗА УМОВ КРИТЕРІЙНОЇ НЕВИЗНАЧЕСНОСТІ
Анотація
Розглядається загальна методологія параметричної оптимізації систем одночасно за двома довільними критеріями. Запропоновано так званий принцип розширення оптимізаційної задачі, який створює засади для пошуку гарантовано однозначних її розв’язків, не вдаючись до штучних формальних засобів «згортання» двох критеріїв в один. Виявляється, дуже поширений мультиплікативний критерій так званого справедливого компромісу насправді виражає середнє геометричне основних критеріїв. Його легко звести до адитивного. І отже достеменно не відомо, чому йому слід надавати перевагу перед, скажімо, середнім арифметичним (після відповідного погодження розмірностей)первинних критеріїв. В критерії справедливого компромісу більше суб’єктивного й надума-ного, ніж об’єктивного і правдивого. Удосконалювання — це перманентний процес: він має початок, але не має кінця. А оскільки «нові» дос-коналості виникають час від часу і з кожної з них певний час обов’язково користають, то, зрозуміло, процес удосконалювання — це покроковий процес, нескінченне крокування до недосяжного ідеалу. І саме цю обставину слід обов’язково брати до уваги. Описані в роботі алгоритми пошуку оптимального формалізовано відтворюють на примітивній модельній площині реальний процес покрокового удосконалення всього рукотворного — від прийнятного до кращого… Не існує прикладів, коли б щось було створено відразу беззастережно оптимально (а ідеальне — взагалі не пізнаване, а отже й не втілюване). На кожному кроці один з алгоритмів регламентує мінімізувати значення якогось одного критерію, не зачіпаючи, не змінюючи іншого. А тому поза атрактором жодних конфліктів не виникає. І тільки в межах атрактора, за який на модельній площині править відтинок лінії (що є одновимірним атрактором), злагода зникає. Інший алгоритм поєднує в собі низку кроків, в кожному з яких змінюється тільки один параметр і зиск при цьому мають як прихильники якоїсь одної досконалості, так і прихильники якоїсь іншої досконалості. Тож не виникає конфліктів, аж допоки алгоритм, знову ж таки, не надибує атрактор, який цього разу є областю на модельній площині, тобто двовимірним атрактором. В межах атрактора всі розв’язки оптимізаційної задачі доречно, доцільно вважати цілком рівноцінними. Проте насправді нездоланний суб’єктивізм не дозволяє пристати на цю думку (без участі якогось диктатора, скажімо).
Завантаження
Авторські права CC-BY